Праздник молодого вина в Закарпатье - это не только дегустация
эксклюзивных и традиционных сортов, но и продуманная развлекательная
программа, содержащая экскурсии по местным достопримечательностям,
просмотр тематических фильмов и другие не менее интересные мероприятия.
Посетители не только смогут бесплатно продегустировать напитки, но и
хорошо поторговавшись, приобрести большую партию вина.
[ Читать дальше ]

Ужгородський замок (вул. Капітульна, №33) - це головна визначна пам'ятка міста Ужгород, основна споруда якого відноситься до 14 ст.

Замок має форму неправильного чотирикутника з масивними бастіонами по кутах та оточений з трьох боків сухим каналом, а з північно-східного боку - обривом. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягає 2,5-3 м. Спочатку через канал було кинуто підвісний міст, а з другої половини 18 ст. його замінили насипом. При споруді замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, оскільки будівля є своєрідним продовженням схилу Замкової гори, на якій вона стоїть.

Палац має внутрішній тихий дворик, де знаходиться колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог.

У стінах замку є ціла мережа таємних ходів, що з'єднують одну частину фортеці з іншою. За переказами, існував і таємний підземний хід, який з'єднував Ужгородський замок з Невицьком замком, що знаходиться на відстані 10 км. А в архіві замку Верешвар (Ротенгурм) у Бугенланді навіть зберігаються документи та креслення, які містять детальні описи та схематичні плани Ужгородського замку, в тому числі таємних ходів і колодязів, але на сьогоднішній день всі ходи повністю завалені , тому дослідити їх практично неможливо.

У 1646 р. в Ужгородському замку за сприяння Анни Другет (Янни Якушич) та її брата, римо-католицького єпископа Юрія Якушича, 63 православні священики підписали Ужгородську унію , за якою було утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

У 1709-1710 рр. Берчені з допомогою французьких військових інженерів та хорватського спеціаліста Стубіча провів останні перебудови замку, які надали йому сучасного вигляду.

Замкове подвір'я прикрашає скульптура хижого птаха турула зі шматком шаблі Ракоці у дзьобі.

Багато цікавого про Ужгородський замок та велика кількість світлин тут

З 1948 р. в Ужгородському замку діє Закарпатський краєзнавчий музей.

Тут зібрано багатий матеріал археологічних розкопок, які ведуться з другої половини 19 ст. Заснував музейну справу в цих краях та надав археологічним розкопкам науковий напрямок Тиводар Легоцький, юрист графа Шенборна.

Експозиція музею розміщена в 30 залах і налічує понад 110 тисяч експонатів, які в залежності від тематики, об'єднані в окремі відділи:відділ народного мистецтва та етнографії

відділ духовної культури й історії релігії

відділ природи

відділ історії міста і замку

Ще цікава інформація про Закарпатський краєзнавчий музей

Раніше вулиця називалась Замковою. Ужгородський замок (вул. Капітульна, № 33) - це головна визначна пам'ятка міста. Замок розташований в центрі міста на Замковій горі.Крокуючи далі вулицею Капітульною потрапляємо до величного Кафедрального Хресто-Воздвиженського собору(вул. Капітульна, №11), закладка якого відбулася ще в 1640 р.

Ужгородський замок (вул. Капітульна, № 33)

Зовсім поряд під стінами величного замку знаходиться парк Підзамковий та один з перших в Україні Закарпатський музей архітектури та побуту (вул. Капітульна, № 33а)

Крокуючи далі вулицею Капітульною потрапляємо до величного Кафедрального Хресто-Воздвиженського собору(вул. Капітульна, №11), закладка якого відбулася ще в 1640 р.

Багато цікавого про вул. Капітульну та світлин тут

На південному схилі Замкової гори, під стінами величного Ужгородського замку на площі 5,5 га розташований один з перших в Україні Закарпатський музей народної архітектури та побуту, побудований в 1970 р. в місці, яке називали "Відьмина яма" і де раніше спалювали тих, кого звинувачували у чаклунстві.Жителі міста називають музей просто "село".

Експозиція ужгородського скансену налічує 12 хат, гражду, корчму, водяний млин, ступу-сукновальню, кузню, церкву, дзвіницю, каплицю, школу,а загалом - понад 14 тисяч експонатів. Відвідувачі можуть ознайомитися зі зразками житла і садиб закарпатців низовинних районів - долинян, а на пагорбі - горян (лемків,бойків та гуцулів), а також типовою угорською та румунською архітектурою.

На сайті описана кожна хата на схемі

Покажу найцікавіші на мою думку.10 - Румунська хата із с. Середнє Водяне Рахівського району, поч. XX ст. - трикамерна з напівзакритою галереєю,зрубна техніка, чотирисхилий дах кроквяної конструкції, оздоблені вікна та двері. Перевезена в музей у 1969 р.

12 - Гуцульська гражда із с. Лазещина (присілок Стебний) Рахівського району, 18-19 ст. - зрубна техніка, трикамерне житло з прибудованими коморами та хлівами, надвірна комора і дровник, обнесена високим глухим парканом з вхідними воротами. Перевезена в музей у 1967 р.

16 - Дерев'яна церква св. Архангела Михаїла із с. Шелестово Мукачівського району, 1777 р., визнана на початку 20 ст. найвидатнішим зразком народної архітектури Закарпаття. В 1927 р. для кращого збереження була перенесена з рідного с. Шелестова до Мукачево, а в 1974 р. - до Ужгорода.

22 - Водяний млин з с. Колочава Мігірського району к. 19 - п. 20 ст. - має спільні риси з житловим будівництвом того часу, зруб з дерев'яних брусів, чотирисхилий дах покритий дранкою, два приміщення - для механізмів млина та для тимчасового мешкання млинаря. Був перевезений в музей у 1967р.

26 - Хата із с. Гукливий Воловецького району, сер. 19 ст. - тридільна з відкритою галереєю вздовж фасадної стіни, зруб з дерев'яних кругляків, дах чотирисхилий, покритий соломою. Перевезена в музей у 1967р.

7 - Хата із с. Стеблівка Хустського району, к 19 ст.

Повний опис всіх хат музею можна подивитись тут

І для початку, як завжди, невеличкий екскурс з історії закладу...  Отже, 1 лютого 1995 року відкрилась корчма-музей "Деца у нотаря", як ресторан етнографічного спрямування, перший на Закарпатті, а в Україні — другий.  Автором ідеї та засновником музею-корчми став приватний підприємець Павло Чучка, котрий ще в 1973 році останній під Києвом побачив корчму "Хата Карася", "сфотографував" її очима і через роки трансформував побачене у власний ресторанний етноваріант — "Деца у нотаря". Засновнику вірилося, що в середині 90-х років на фоні ще не закритих "Вишеньок", "Ромашок", "Шайб" корчма-музей справить на загал приємне враження. Тому вже й назвою треба було створити ефект притягальності до свого культурно-розважального закладу на окраїні Ужгорода.

В назві, як сказав один із відвідувачів, багато незрозумілого, але "вона бадьорить". Перекласти  її з русинської говірки можна, як "Сто грам у війта", чи "Сто грамів у нотаріуса". Хоча в назви є й історичне підгрунтя. Будинок, де розмістився ресторан після свого народження, збудували угорці в 1940 році, знаходився тут так званий "нотарський уряд", який займався планомірною мадяризацією місцевого населення. Батько Павла Чучки, тепер відомий у світі професор-мовознавець, повз цей нотарський уряд ходив із рідного села Баранинці до школи в Ужгороді. Тут жив у парку великий королівський олень, якому майбутній татко засновника корчми-музею давав свої сніданки. Відтак у цьому будинку совдепівські структури міняли одна одну, поки будинок не прийшов в аварійний стан. Його й викупив за значну суму П.Чучка під оренду. Втім, ці нюанси для туриста неважливі...



З інтересу до незвичного інтер’єру тут почали збиратись і молоді люди, і старші, які пам’ятали старі закарпатські інтер’єри. Колись в лади жінкам замолоду складали посаг, а чоловіки змалку тримали там свою шкільну форму, книжки, інші необхідні речі, дорослі — гроші, сигарети, документи. Словом, різними подібними атрибутами було створено враження повної автентичності "Деци у нотаря". Освоювався пустир ресторанної території  під гаслом: "Дурні в "Децу" не приходять!".

Справді, інтер'єр "Деци" вражає своїми цікавинками.



Наприклад,  сатиричний цвинтар ... А ще перероблена галерея відомих картин, Івасики-вогнегасики, які пісяють пивом, зачакловані ключі від туалетів, які затято не хочуть зніматися з гвіздка в час, коли дуже хочеться, різні кабінки типу "для жінок, які відчувають себе чоловіками", "для жінок, які відчувають себе незайманими" тощо.

















У корчмі-музеї витримане оптимальне співвідношення кількості посадочних місць, затишних кутків у туалетах, конфорок на кухні, парковочних місць для автомобілістів. Цей баланс тут постійно відстежується, щоб у відвідувача не виникало враження стисненості іншими відвідувачами, аби він почував себе вільно й невимушено. Крім цього, це сприяє оперативності роботи, активній пропускній здатності корчми-музею. Остання на сьогодні відповідає всім сучасним вимогам. Нині в ресторані — 500 посадочних місць. За годину легко й граціозно обслуговуються 100-150 чоловік. Тут ніхто не дихає тобі в потилицю, що створює враження перебування на пікніку десь на природі.



Для тих, хто хоче більше видимого диму і вогню, передбачений "Бограч-бар". Там постійно горить, димить і апетитно кипить, а ще весь час носять сливовицю. :)) Бограч з котла можна самому набрати, а офіціант принесе все інше.

Кажуть, прийшовши в "Децу у нотаря" турист плаче тричі: перший раз з жалю, чому він не побував тут раніше; вдруге - коли забув узяти із собою фотоапарат; а втретє - від болю, що так швидко потрібно повертатися додому.  і це дісно так!!! Добре, що мені пощастило не плакати принаймні з одного приводу - фотоапарат таки я взяла з собою . Тому пропоную до вашої уваги дивовижні фото з цього чудернацького музею-корчми:

        http://photo.i.ua/user/497042/231264/            

Мушу зазначити, що тут насправді дуже приємна атмосфера. Можна і попоїсти смачно, до того ж за нормальними цінами, і щось нове побачити, а також дізнатися про всі характерні особливості пречудового міста Ужгорода, та й Закарпаття в цілому. Все це робиться легко, непомітно й весело.  Тут усе неймовірне, жартівливе, піднімає настрій, починаючи з табличок на вході, і закінчуючи вмістом меню ...  До речі, з офіціантами краще спілкуватися обережніше - кожна друга фраза може виявитись жартом .
Що ж, на цьому я мабуть завершу свою розповідь:)



Єх, хочеться тут побувати ще, і ще, і ще...
Отож, рекомендую пакувати речі, і... гайда!!!

5 сентября в Ужгороде состоялось широкомасштабное празднование Дня Предпринимателя.

Празднование
началось в Боздошском парке с ярмарки и концерта народных танцев и
музыки. В программу также входил жареный на костре бык, 200 литров
бограша (венгерский суп) и 2000 литров пива. Таким образом
предприниматели Ужгорода вместе с семьями отметили свои успехи и
достижения в уходящем году.

Компания TeleTRADE, как
неотъемлемая часть финансовой инфраструктуры города, внесла свой вклад
в успех этой акции. Само мероприятие было организовано Партией
предпринимателей и промышленников Украины.

(с) Телетрейд

День другий та третій

Початок тут

Наступний день видався напрочуд сонячним. Його ми присвятили Ужгородському замку, музею архітектури та самому центру міста над Ужем.

Від площі Кирила і Мефодія, де розташований Інтурист, по одній з найстаріших вулиць Ужгорода Швабській дійшли до площі Петефі. Далі через пішохідний міст перейшли на правий берег. Тут кілька старих кварталів з пішохідними вулицями, що дуже зручно для ось таких прогулянок. На центральні Театральній площі стоять кілька атракціонів для малечі. Але нас передусім цікавила дитяча залізниця, яка тягнеться з центру понад Ужем до Підзамкового парку. Але нажаль нам вкотре не повезло...  Ще в жодному місті (крім Франкфурта на Майні) мені не вдавалося проїхатися в дитячому вагончику... Тому план подорожі прийшлось змінювати... Пішли пішки по Капітульній вулиці, де у древні часи ходити мали право лише феодали. Знайшли ще один гарний двобашенний собор, що часто зустрічається на листівках з краєвидами Ужгорода. ...Замок... Квитки коштують 8 грн + ми, будучи чесними взяли дозвіл на фотографування за 10 грн. Але особливого враження він не справив... Я чекав більшого. Навіть Мукачівський замок цікавіший і у кращому стані. Хоча ми і тут знайшли цікаві речі. Мені, наприклад, сподобався колодязь у внутрішньому дворику. Хоча він менший ніж в Мукачево, але він живий! Тобто там досі б’є вода, а по стінкам папороті ростуть! І ще гарний бронзовий орел (хоча він більше на сича схожий) в центрі двору, що ніби за легендою приніс графу меч для оборони міста. У приміщенні замку знаходяться кілька музеїв: музей природи, музей музичних інструментів та музей одягу Закарпаття. Більшість експонатів мають вже не дуже привабливий вигляд. Хоча деякі були дуже цікаві. Найголовніше, це трембіта! Я ніколи їх не бачив “вживу”. Тут, їх хоч і не можна вже назвати “живими”, але вони в повній мірі дають уяву про цей сигнально-музичний 3-4 метровий інструмент.

Зразу за замком знаходиться музей Архітектури та побуту Закарпаття. Квитки сюди теж по 8 грн. А от вражень від відвідування цього музею набагато більше. Це таке невеличку село в центрі Ужгорода з квітучими садами. Тут зібрані національні українські, угорські, словацькі, гуцульські хати з Закарпаття. Є своя церква (дерев’яна Михайлівська церква – перлина цього музею), школа, корчма, млин. На схилах пасуться справжні овечки, на перехресті грають та співають народних пісень музиканти в національному одязі. Практично повністю поринаєш у старі добрі часи! До речі, купили у музик їх диск. Одна з пісень з їх нового диску зараз і представлена вашій увазі!

Після музею хотіли піти в Ботанічний сад, але він був зачинений: Субота-неділя вихідний! Що досить дивно! Така ж тенденція прослідковується і в багатьох магазинах Ужгорода. Дивно! Магазини на Хрещатику у вихідні дні навпаки працюють з максимальним прибутком...

А ще Свєта натерла ногу і ми мали повертатися в готель перевзуватися. Думали спіймати якусь маршрутку, але нас так нічого і не наздогнало! Взагалі прикольно у такому невеликому місті... Основну частину міста можна обійти за 30-40 хвилин. До речі, про транспорт: трамваїв і тролейбусів у місті нема, автобусів ми теж не бачили, є тільки маршрутки по 1,20 грн, які відправляються з центральної площі Корятовича в різні боки. Можливо я не правий (бо важко за півтора дні розібратися у інфраструктурі міста), то хай більш обізнані люди поправлять! Коротше кажучи, дворами ми досить швидко добралися до готелю. А це вже був обідній час, то ми вирішили пообідати на відкритій площадці у кафе напроти готелю. Замовили суп та “боб-левеш” з квасолі і по порції знову ж таки кремзликів у горщиках! І знову все неймовірно смачно!!! Особливо сподобалися горщики у вигляді свині! Після ситного обіду покотилися гуляти далі по вулиці Свободи через нижній (третій) міст! При чому я був прихильником гуляння з картою, щоб відвідати якомога більше пам’ятників, пам’яток архітектури та інших цікавих об’єктів, а Свєта хотіла просто гуляти, а ввечері подивитися де саме ми були... Тут ми консенсусу так і не досягли...   Тож я тайком заглядав у карту і вибирав приблизний маршрут “гуляння”! Побували на Набережній; на площі Народній; біля пам’ятника Шевченку; прогулялися в Альпінарій де стоїть пам’ятник художникам, прізвищ яких я не пам’ятаю; пройшлися повз давні склади, де колись були винні льохи, ходили дивитися на колишній особняк губернатора Бескида, що побудований у 1926-році, а зараз там відділення Приват-Банку. Також знайшли досить дивний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи, що зображає голого чоловіка, що стоїть на розщепленому ядрі урану. (На жаль ми його не сфотографували). Далі повернулися в центр і вирішили сходити до готелю Едуард, щоб побачити, що саме ми проміняли на Люкс в Інтуристі. Це досить гарний та розкішний приватний 2-поверховий готельчик. Щоправда через дорогу за бетонним парканом знаходиться Психоневрологічний диспансер... ;-)

По дорозі додому випили кави по-східному у кафе Тотем. Додому повернулися звичним маршрутом через пішохідний міст. А ще в готелі вичитали, що на 2-му поверсі є пив бар з пивом, що виготовляється на місцевому заводі, тож плани на вечір були визначені... Але, як вияснилося у барі, ця інформація застаріла... Пиво власного заводу тут немає вже 2 роки! То ми трохи погорювали і пішли шукати гарне місце зі смачним пивом! З 4-го разу знайшли! Кафе-бар Фламінго, що знаходиться на півдорозі між готелем та вокзалом. Взяли пиво Рогань Четвірка, сир-косичка. Все було б добре, якби не невгамовні діти, що гасали та кричали, поки їх батьки пили пиво у сусідньому залі...

11-го травня о 14:16 ми мали повертатися на 100-му поїзді. Тож ці півдня вирішили витратити на пошук сувенірів та прогулянку по вже знайомим місцям у центрі міста. З сувенірів, що я звичайно привожу з собою, це вже дещо пом’ята від використання карта цього міста та магнит на холодильник. Решта – що сподобається! Зайшли в дегустаційну залу, але на той час вона була зайнята іноземними гостями, то ми посмакували мускатне вино біля стійки, купили пляшку коньяку і рушили збирати речі в готель!

Помившись та зібравши речі, здали ключі і пішли обідати в кафе напроти, що приглянулося нам ще вчора. Далі, через супермаркет “Вопак”, назву якого ми нарешті запам’ятали пішли на вокзал. Поїзд вже чекав! Та і ми сіли в нього за 10 хвилин до відправлення! Це вам не Львів!

По дорозі додому “Місячник покращення якості і культури обслуговування пасажирів” вже ніяк не впливав на обслуговування... Його просто не було! Хоча об’ява ще висіла і термін не закінчився!

Вранці по приїзді розбіглися по роботах!

Взагалі Ужгород дуже гарне, добре та ввічливе місто. Хоча як для мене досить маленьке! Одного дня з гарною погодою досить щоб прогулятися по всім визначним його пам’ятникам, хоча це зовсім не означає, що через певний час ти не захочеш приїхати сюди знову! Скоріш навпаки! І ще одне цікаве спостереження: більшість городян розмовляють російською мовою. Дивно та не зрозуміло .

До того ж ще є 2 місця, що знаходяться в різних кінцях де нам ще хочеться побувати: Коньячний завод Тиса та корчма “Деца у нотаря”.

Закарпатські походеньки.

(Фото тут)

Під час весняних подовжених вихідних ми за звичкою, яка скоро, маю надію, стане традицією, побували в західній Україні. На цей раз метою нашої подорожі також було Закарпаття, а саме його адміністративний центр – місто Ужгород. Саме на весні рекомендували його відвідати, ті хто там був чи жив. І хоча на квітучі магнолії та сакури ми запізнилися (хоча не впевнений що до останніх, бо не знаю як вони виглядають, але якісь дерева, що цвіли рожевим кольором у центрі ми бачили). А от каштани якраз були у своєму розквіті. Чомусь досі містом каштанів вважають Київ, хоча за останні 5-7 років їх в Києві значною мірою вирубали. А от Ужгород дійсно можна назвати містом каштанів та лип. Саме ці дерева прикрашають набережні Ужа по обидва боки. Але все по порядку...

---

Виїхали ми в Ужгород 81-м поїздом ввечері 8-го травня зразу після роботи. Квитки брали майже за місяць, і то їхали вже на бокових місцях. Хоча особливих незручностей не відчували... Можливо дякуючи “Місячнику покращення якості і культури обслуговування пасажирів”, об’ява про який висіла на дверях купе провідника. А от з готелем ми чуть було не пролетіли, так як обдзвонювати ті готелі, інформацію про які знайшов в Інтернеті я почав лише 7-го ввечері. Виявилося, що вони або занадто дорогі (понад 500 грн за номер) , або (яких більше) немає вільних місць на ці дні. В результаті я замовив номер в готелі Едуард, та мав ще передзвонити 8-го ввечері в Інтурист-Закарпаття, де могло б звільнитися місце. Приїхали в Унгвар, – так “місто над Ужем” називали угорці, об 11:35. Так як до Інтуриста від вокзалу 7-8 хвилин пішки, то ми пішли оглянути обіцяний нам ввечері номер Люкс. Від номеру ми в захваті не були, бо назвати його особливо затишним не можна, але на 2 ночі кращого не треба, тим більше, що ми збиралися повертатися сюди лише ночувати. Це був 2-кімнатний номер зі старими меблями, безліччю шаф, ліжком, телевізором та телефоном. Але головне, що там була ванна та гаряча вода.

На дружній нараді  ми вирішили перший день присвятити вивченню околиць міста, а саме, відвідати руїни Невицького замку, що знаходиться в 10-12 кілометрах на північ від Ужгорода. Після теплого душу, ми дізналися на рецепшині як і чим можна дістатися до Невіцького, та озброївшись знаннями та мапою пішли шукати автовокзал №2. По дорозі сфотографували дивовижний (хоча по архітектурі він не дуже відповідає закарпатському стилю, скоріш прослідковується щось Києво-Чернігівське) Хрестовоздвиженський кафедральний собор, що напроти готелю, та ще зайшли в затишне та гарно оздоблене кафе в центрі А**, де смачно поїли та випили чудової кави, а заодно і пересиділи дощ. В касі автовокзалу купили квитки на маршрутку (всього за 2.10 грн) і поїхали (щоправда з 10-15 хвилинною затримкою, бо водій не хотів їхати вчасно з 4-ма пустими місцями)... Добрі люди підказали, що до замку краще вийти біля переїзду в селі Кам’яниця, перейти пішохідним мостом Уж та піднятися вгору. Хоча дах основної вежі замку видно вже з дороги. Перед дорогою, що веде до замку розташований дуже гарний та затишний готель “Камелот” з чудовим двориком та скульптурами левів при в’їзді. Піднімалися не по асфальтованій дорозі для авто, а по стежині навпростець.

Руїни замку вразили! Це дійсно була в свої часи добре захищена фортеця, куди під час нападів ховали дівчат (невіст), звідки і пішла назва – Невістський (зараз Невіцький) замок. Зберігся він у на багато кращому вигляді, ніж Хустський. З ним пов’язано кілька історичних фактів та легенд, які не буду переказувати, а цікаві та не ліниві люди можуть самі ознайомитися з ними (можливо вам допоможуть посилання в цьому тексті). Розповідати про ту красу, що відкрилася нашим очам немає сенсу, тож краще подивіться фото. Скажу лише, що зі стін Замку видно долину Ужа з прилеглими селами та Ужгород на горизонті.

 

Спустившись по дорозі вниз, ми вже трохи зголодніли, тож зайшли в кафе “калиба”, що на території готелю “Камелот”. Замовили порцію картоплі з бринзою у горщиках та кремзлики зі сметаною (деруни по нашому), тобто по півпорції кожному. Досі ще, як згадую, слинки ковтаю! Така смакота була! І навіть не зважаючи на всі смакові якості ми це ледь доїли, бо порція досить велика та ситна.

Додому поверталися електричкою, що якраз мала підійти до платформи “Невіцьке-Підзамок”. Заодно по приїзді зайшли в зал залізничного вокзалу. Він хоч і маленький в порівнянні з Київським чи Львівським, але дуже гарний, оздоблений зі смаком.

Перед готелем ще влаштували фотосесію зі скульптурою крилатого ведмедя на глобусі, що стоїть перед входом в цей самий готель та є символом Закарпаття. На вечерю вирішили купити фруктів та горішків у місцевому супермаркеті.

ПРОДОВЖЕННЯ... День другий-третій