хочу сюди!
 

Ксения

41 рік, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «ато»

сповідь жительки Донецька

У каждого из нас своя война и каждый написал свою автобиографию войны

 

Разбирая крупинки жизни и боли.


Эта война заставила нас задуматься о многом. Сделать выбор. Многое переосмыслить. Иногда мне кажется, что мы посмотрели на мир другими глазами. Да, что на мир, мы по-другому стали смотреть на друзей и врагов, соседей и сослуживцев, знакомы и не знакомых. Мы по-другому стали смотреть на свою страну, на Украину. Одни стали её гражданами, другие…я не хочу сейчас о них. Не время. Хотя нет, не правильно. Надо. 


Ведь у каждого из нас своя война и каждый написал свою автобиографию войны. Да и смотрели мы на войну по-разному. Кто разумом, кто глазами, кто нервами, кто сердцем, кто душой, кто сквозь слезы отчаянья и страха, кто сквозь слезы смеха и веры в будущее, а кто сквозь капли пота от сражений и побед. Мир разный. Он состоит из душ и сердец, мириадов нервных клеток и ощущений, принятых решений и брошенных на ветер слов. Поэтому на этой войне каждый думал о своем, делал свой выбор, переосмысливал свою жизнь, распахивал или закрывал для веры и любви свое сердце... 


...Моя бабушка получала пенсию 52 рубля, отец с мамой развелся, когда мне было четыре года, алименты не платил. Так и жили, на пенсию бабушки и дедушки, мамину зарплату, да еще свое хозяйство, огород, малинник, виноградник, выборка угля. Я с детства ходила с бабушкой и дедушкой на сбойку и террикон выбирать уголь, которым мы топили печь. Зимой мы с детворой катались на санках с террикона, а летом, собирали на нем кусочки угля. Так многие жили на поселке. Так вот самая доступным продуктом питания у нас была пшенная каша. Пшено мы брали дешевое, и оно было сорным. Поэтому вечерами мы садились и под бабушкины рассказы о травах, сказки и басни, мои «почемучки», дедушкины рассказы о войне мы перебирали зернышки, отделяя полову и просо от зерна. А потом варили кашу.

 

 

Душистую. Сладкую, с узваром из яблок и домашнего изюма. Соленую, с «вышкварками», так бабушка называла вытопленное сало. А потом, когда у нас появились соседи молдаване, мы варили мамалыгу, кашу с брынзой и луком. 


Я была непоседливая, и мне не очень нравилось перебирать зерна, но меня завораживали бабушкины рассказы и я, как зачарованная, зачастую забывая о работе, сидела, разинув рот, катая пальчиком одну и туже просовинку, слушая ее певучий голос. 


И когда на меня накатывало отчаяние, я всегда вспоминала эти вечера, запах проса, бабушкин голос её сказки и рассказы о травах, садилась и так же, как когда-то просо, по крупинкам перебирала свою жизнь, очищаясь и очищая… 
…Я много думала о войне, разгребая черепки разбитого мира, сдувая с них пыль, в надежде сложить мозаику войны.

 

Что-то получалось, что-то нет. Когда получалось, и складывалась картина, накатывало отчаянье. Видимое предательство, узоры заговоров и договоров, гримасничали с картин войны душа горло спазмами и делая воздух сухим и твердым, который похрустывал на зубах, как угольная пыль. И тогда, чтобы не потерять себя, я думала о мире. О моем маленьком мире, где цветут желтые лилии. О мире, где вызывают улыбку соседей, заглядывая к ним через забор огромные золотисто - оранжево-красные подсолнухи, выращенные моей дочерью. А еще о пушистом негодяе, уснувшем у меня на руках с умиленной мордой. И о даче, где мы с кумой сделали кусочек Прованса, высадив лаванду, розмарин, чабер, шалфей и лимонное сорго. Ведь у каждого, думала я, кто пошел воевать был такой мир. Может без лаванды и сорго, но с чем-то другим, не менее важным и приятным. Например, с улыбкой внука, морской волной, пойманной рыбой или даже пивом в гараже с друзьями тайком от жен, но был. Был же. Была работа, семья, друзья, отпуск.

 

Почему же люди разрушили это? Почему кровь? Война? Предательство? Руины? И внук плачет от испуга, и к морю не пробраться, там войска и мины, и пиво купить не за что, и гаража то уже нет, разбит и…и только лилии, лаванда и шалфей вырастут, не смотря ни на что. Весной…


…Чтобы победить в этой войне, мы должны думать о мире. Скорбеть, стиснув зубы. Идти сквозь строй, так, чтобы враги прятали глаза от стыда и страха. Писать стихи, такие, чтобы жгли душу. Писать книги, такие, чтобы пробуждали сердце. Творить молитвы, такие, чтобы открывали небо. Жить миром, а не войной… 


…Сейчас идет война на всех фронтах. Я давно пишу о том, что это не АТО, это война. Тонкая, жестокая, психологическая, современная, направленная не только на физическое убийство людей и разрушение городов, но и на уничтожение того сокровенного, что есть у человека, его души. Сколько тех, кто жив, но мертв?! Мертв предательством соседа и брата, разграблением дома своего близкого, ненавистью, взращенной в своем сердце, проклятьем, сорвавшимся с губ, руками, обагренными кровью ближнего.


Как утонченно разжигается война в наших сердцах, инсценировками, зарисовками, статьями и информацией. Нам показывают картинку из 10 полоумных бабок, 10 рашатвшников, актеров и русских наемников и пишут «весь Донбасс». И мы взрываемся негодованием, веря в то, что участие в этом мракобесии принимает многомиллионный когда-то, а сейчас многотысячный Донбасс. Нас накрывает волна, удушающая волна гнева. И вот мы, не замечая сбоя ритма сердца, ломая свой генный код, в котором прописано высочайшее умение любить и верить, занимаем места в рядах тех, кто кричал «распни его, распни» еще тогда, повторяя всю суть извечного вопроса и вызывая улыбку на губах тех, кто греет руки на очаге войны.


Война идет не только за нашу землю, территорию, двор, дом. Война идет за наши души. Распни его, распни! Не сам ли сатана в образе кремлевских ботов и гундяевских прихвостней, ведет с нами бой, толкая на ненависть, злобу, раздражение, тем самым подпитывая войну. И вот мы не видим предательства чиновников, зарабатывающих на войне, но мы готовы призвать убить свой народ, и готовы отказаться от своей земли. Мы готовы предать Родину. Почему?..


…А что такое Родина? Мы все любим свой дом. Психологи говорят у каждого должно быть личное пространство. У всех оно имеет разные границы. Вот так и у каждого из нас дом и любовь к нему имеют свои границы. У каждого разное восприятие границ его личной Родины.


У одного человека его мир, дом и Родина заканчиваются у дверей его квартиры. Там все уютно, слаженно, чисто. Он выходит за двери квартиры и там уже чужой, неприемлемый и неприятный для него мир, который он не замечает или считает агрессивным, или иногда улыбается ему, но так, проходя мимо, просто потому, что хорошее настроение. Это человек-квартира. Его Родина ограничивается стенами квартиры, и его патриотизм к ней, и любовь, и восприятие Родины ограничивается стенами его дома. Он не может понять, почему сорить на улице плохо. Ведь там не его дом, зачем в нем соблюдать уют.


А кто-то спешит на собрание улицы, участвует в субботнике, радуется перепачканным при посадке дерева в городском сквере брюкам, ругается с градоначальником, требует чистоты на улицах его города. Ведь это его мир. Он человек-город. Где ты, человек-страна?


Человек, видящий своим домом территорию от шахтных терриконов Донбасса до глубин Черного моря и высоких Карпатских гор? 


Может только сейчас в этой войне мы увидели Украину, как дом, как страну, как свою территорию, как свой дом. Вот прямо раз, и рассмотрели все её трещинки, степи, горы, долины, леса, ручейки и реки. А ведь всё мое, родное!.. 
…Сейчас нам всем больно. Очень больно. Слишком много предательства и потерь, слез и горя. Сердце так болит, что оно закрыло глаза. А разум?! Разум он слабее сердца. Он слышит призывы, поддается на уговоры, провокации, видит навязанную картинку. Это плохо. Разум можно задобрить, напугать, купить, ублажить. На мир нужно смотреть сердцем.


Теплое мое, родное, живое и любимое мое сердце Украины. Я слышу, как оно неровно бьется, как вздрагивает от выстрелов, как кровоточит ранами потерь, оно покрыто гарью сожженных городов и шрамами могил, оно сжимается от страха за свой народ. Каждый из нас - это сердце нашей страны. И каждый из нас, выйдя на улицу, вздохнув полной грудью, должен дать ему шанс биться. И каждый из нас, должен открыть свое сердце и осознать, я человек – страна. И это у меня болит, где-то там, в районе души…


…Это все слова. Размышления. Это зернышки моих мыслей, которые я перебираю бессонными ночами. Как просо. Мысли налево, слезы направо. Просто потому что болит.


Болит Свердловском и расстрелянным шахтерским автобусом, болит Должанским котлом, Изваринским котлом, Зеленопольем, ИЛом, сбитым над Луганском, Луганском болит, его расстрелянными маршрутками и разбитыми домами, Лутугино, Счастьем, Новосветловкой, Донецком жжет под лопаткой, ДАПом сводит скулы и заставляет сглатывать колючий ком в горле, Горловкой душит горло и щиплет глаза, Иловайском, Дебальцево и Волновахой, Мариуполем сбивает дыхание и складывает от боли пополам. А еще болит Небесной Сотней Майдана и Небесной Тысячей Войны.


Все эти крупинки боли, прожигающей мне пальцы, я выбираю и выбираю из своих мыслей. Если будет одна боль, сердце не сможет биться ровно, в унисон с моей землей. Этого добивается враг. Я выбираю боль из своих мыслей. Моя земля спит под снегом, но ее сердце бьется. Я слышу его тук-тук-тук. Я буду биться вместе с ним…


…Ну, вот. Выговорилась. И теперь я знаю, что отвечу, выбрав последнюю крупинку боли из своей головы человеку-городу и человеку-дому, а может и человеку-кремлю на язвительный вопрос: «Зачем мы бьемся за Донбасс? Нужно бросить его, там дебилы и вата. Пусть живут, как хотят»: 


-Донбасс, это не только люди, разные, люди. Это не «все вата», и не «все воюют». Если там все воюют, почему Россия пригнала туда столько своих солдат? Достаточно было бы многомиллионного населения Донбасса. Донбасс-это территория. И если граница оккупации будет на границе с Харьковом, то завтра будет пылать Харьковская область. Потом Сумская. Николаевская и Херсонская. Одесская. Запорожская. Что потом? Опять «зачем мы бьемся за (подставить нужную область)? Нужно бросить их, там вата. Пусть живут, как хотят»…Где остановятся русские войска? 


Если сейчас ПРО и ПВО соседнего дружелюбия стоят вне зоны покрытия Харьковской, Днепропетровской и Запорожской областей, то при «отдать Донбасс» они установят ПРО на границе с Харьковской области и… И? 


Я человек-страна. Мы - люди страны. Давайте смотреть на свои границы. Это наш дом. Как там толерантно-домоводчески, «если у вас на кухне завелись тараканы, это еще не значит, что кухня их». Так? Так!


Нам внушили, что это АТО. А это война. Нужно просто это осознать и все станет на свои места. Обстрел Мариуполя это доказал. Кто следующий?


Подменой врага и подменой понятий легко манипулировать. АТО и война разные вещи. Так кто наш враг? Граждане Украины, приживающие на территории Украины, оккупированной русскими войсками или оккупант, который напал на Украину? Для чего так яростно кремлевские боты разгоняют уровень ненависти к Донбассу? Может они понимают, что не могут его удержать?Может так нами легче управлять? Может нашими руками они хотят выиграть войну?


…Иногда полезно рассыпать свои мысли на стол и выбирать, выбирать, выбирать из них, то ли зерна, то ли мусор, то ли глупость, то ли боль. Просо, правда, сейчас чистое продают. Но это не важно. Важно, что голос бабушкин остался. Где-то в районе души. Дивись на світ скрізь сердце, - говорит он мне полтавским говорком...


... Меня часто обвиняют в том, что я защищаю Донбасс. Ватница! Ватная писателька! Лугандонка! Я останавливаюсь. Делаю вдох. Я родилась на Донбассе, это ли мой грех, спрашиваю я у неба? Небо молчит. А кроме него о грехе не дано судить никому из живущих на земле...

http://uainfo.org/blognews/482069-u-kazhdogo-iz-nas-svoya-voyna-i-kazhdyy-napisal-svoyu-avtobiografiyu-voyny.html

знайомтесь - убивця


Як повідомляло ІАКорупція. інфоспівробітники СБУ перехопили переговори бойовиків на прізвісько "Терорист" і "Попіл" до і після залпів "Граду" по Маріуполю Донецької області.

З перехоплених розмов стає зрозуміло – терористи виконували наказ по обстрілу міста ватажків так званої ДНР. В кінці розмови йшлося про заплановані обстріли Талаківців – селища неподалік Маріуполя.

Вдалося з'єднання з'ясувати особу одного з терористів з позивним"Попіл". Про це повідомляє "Інформаційний фронт", передає Корупція. інфо

Знайомтеся: Олександр Євтодія 29 жовтня 1991р. Уродженець Макіївки, з початку командував мінометним розрахунком, далі доріс до командира артилерії ДНР.

ЯКЩО СЕРБИ НЕ ВІДВЕДУТЬ АРТИЛЕРІЮ... 1994 рік

Як повідомляє Українська Правда,  http://www.pravda.com.ua/news/2015/01/25/7056298/

глава МЗС Фінляндії Ерккі Туоміоя написав у своєму Facebook

"Суботній ракетний обстріл Маріуполя - це ніби повторення подій у Сараєво, гранатного обстрілу площі 21 рік тому...
... Росії не вдасться уникнути відповідальності за підтримку сепаратистів, і постачання їм зброї, хоча вона й намагається при цьому в усьому звинуватити Україну.."

і що ми знали і знаємо про тогочасні події??.. 

Редакційна стаття, International Herald Tribune, 10 лютого 1994 року

"Північноатлантичний Альянс заявив, що його повітряні сили завдадуть повітряного удару по артилерії боснійських сербів, чи будь-кого, хто оточує Сараєво, якщо гармати не будуть відведені від столиці Боснії або передані під контроль ООН. У заяві наголошується: якщо ультиматум не буде виконано впродовж 10 днів, повітряний удар, на який є дозвіл Генерального секретаря ООН Бутроса Галі, буде завдано негайно. Боснійські серби зобов'язані відвести свою важку артилерію від боснійської столиці на відстань принаймні 20 кілометрів або передати її під контроль сил ООН.


У заяві Альянсу також зазначається: якщо серби не вкладуться у 10 днів, "їх артилерія стане об'єктом удару". Дипломатичні джерела свідчать, що про продовження терміну дії ультиматуму чи подальші попередження не може бути й мови. Більше того, союзники вирішили проводити рейди "навколо і в самому Сараєво" проти сил, які на думку представників ООН, "мають нести відповідальність за напади на цивільні об'єкти". Генеральний секретар НАТО Манфред Вернер негайно повідомив Бутроса Галі про текст ухваленої резолюції. Сам пан Галі безумовно має право дозволити завдання повітряного удару після мінометного обстрілу ринку в Сараєво, що відняв життя 68 осіб і скалічив понад 200. У заяві Альянсу зазначається, що саме "боснійські серби несуть відповідальність за людські жертви під час облоги Сараєва".
 
Повітряні удари стануть першою спільною військовою акцією Альянсу з часу його заснування 1949 року. Дипломатичні джерела також повідомили, що НАТО схвалив рішення про те, що важка артилерія мусульманського уряду Боснії також має бути передана під контроль ООН, або виведена з 20-кілометрової зони. Резолюція НАТО зробила військову інтервенцію Альянсу до колишньої Югославії імовірнішою, навіть незважаючи на протидію Росії й запевнення сербів, мовляв вони відведуть важку зброю від боснійської столиці.
 
Погроза НАТО разюче вплинула на ситуацію навколо Сараєва. Командуючі боснійських і сербських сил негайно уклали перемир'я, а боснійська сторона заявила, що відведе гармати з околиць міста. І все ж представники НАТО зауважують, що попередні перемир'я не тривали довго, а серби мають звичку не виконувати своїх обіцянок. "Відступати не можна, - підкреслив один із НАТОвських дипломатів, - ми на вірній дорозі". Напевне боснійські серби будуть вимушені виконувати умови й залягти на дно доки не забудеться мінометний обстріл ринкової площі Сараєва.
 
Греція заявила, що незгодна з ідеєю завдання повітряного удару, проте не наклала вето на резолюцію НАТО.
 
Канада стала другою країною, яка висловила своє небажання використовувати в колишній Югославії силу. Проте пізніше обидві країни погодилися підтримати погрозу, сподіваючись, що вона збільшить шанси на досягнення миру й припинить жахливу облогу Сараєва. Майбутнього вівторка в Женеві мають відновитися мирні переговори.
 
Греція, занепокоєна можливістю ескалації війни на Балканах, заявила, що не накладе вето на декларацію НАТО, проте не надасть для виконання операцій жодних ресурсів. Канада також відмовилася від своєї, спочатку негативної позиції. Під час виступу в канадському парламенті прем'єр-міністр Жан Кретьєн зазначив, мовляв переконаний: до повітряних ударів діло не дійде. Він вважає, що Канада визнає удари як "засіб захисту цивільного населення й запобігання трагедіям, подібних тій, що сталася на ринковій площі минулого тижня". Канада спочатку виступала проти повітряних ударів, побоюючись за долю канадських миротворчих сил, блокованих сербами у мусульманському анклаві Сребрениця на сході Сербії. Проте, як повідомив Кретьєн, за останні дні було досягнуто прогресу і серби погодилися замінити канадські війська на датські.
 
Приблизно 100 НАТОвських літаків, бомбардувальників і штурмовиків, розташованих на території Італії, здійснюють регулярне патрулювання боснійського повітряного простору. Їхні наземні цілі вже визначено.
 
Відповідаючи на запитання, чи припускає він можливість виконання сербами своїх обіцянок, президент Клінтон відповів: "Початок непоганий. Він ще раз засвідчив: кожного разу, коли НАТО проявляє ознаки життя, ми отримуємо певні результати". Головні дискусії представників НАТО зосередилися навколо термінів відводу військ: 7 чи 10 днів, а також чи варто офіційно називати заяву ультиматумом.
 
Безпосередньо перед зустріччю Генеральний секретар НАТО Манфред Вернер закликав до дій: "Досить розмов". Напередодні чергової хірургічної операції (на злоякісній пухлині) він все ж вирішив приїхати на зустріч всупереч порадам лікарів.
 
Росія вдруге застерегла проти завдання ударів. Президент Єльцин перебуває у постійному контакті з лідерами західних країн, аби цьому запобігти.
 
Радован Караджич, лідер боснійських сербів, спростовуючи звинувачення у обстрілі Сараєва, заявив: будь-який літак, який атакуватиме сербські позиції, буде збитий."



Вісті з фронту

"Останнім часом силами АТО знищено понад 600 бойовиків. Лише за 24 січня ліквідовано 8 "Градів", у т.ч. 4 з 6, які стріляли по Маріуполю. Більша частина бойовиків – терористів була знищена, що підтверджено даними розвідки. За 24 січня знищено 110 бойовиків, більше 90 – поранено, кілька авто з боєприпасами, та кілька одиниць бронетехніки", - повідомив Порошенко.

За 17 - до 24 січня силами ЗСУ знищено: 1210 рос. бойовиків, 23 танки, 18 градів. — доповів Полторак.

От мені цікаво: як вони підраховують кількість вбитих бойовиків? Ну не ідуть же в тил до ворога рахувати трупи!

Замість котиків

Кажуть, замість котиків для наближення перемоги краще постити фотки Яроша. Жарт! 
Краще зберігати спокій і допомагати нашим бійцям.

Знайшла відео подробиць поранення.


Звернення Фея

Я Дижечко Максим Владимирович (в Волонтерских Кругах - Крестный Фей) предлагаю немедленно назначить начальником Генштаба Геннадия Воробьева, имеющего отличную подготовку и безупречную репутацию, а Муженко отправить на ...... за неоднократно допущенные им ошибки в руководстве.

Я считаю Руслана Борисовича логичным немедленно назначить начальником Генштаба Геннадия Воробьева.

Воробьев в отличие от Муженко — грамотный штабной работник, который по-настоящему проявил себя в войсках, и он очень достойно поступил во время революции.
Я снова повторяю, что назначать Воробьева на Генштаб надо немедленно.
А его первым замом предлагаю назначить Юлия Мамчура - наследника великого Гая Юлия Цезаря (а какой заход)

Пусть сука у Ваты мозг выплавится от нашего командования.

Уверен 100 000 репостов. И это станет явью.

Маріуполь - повномаштабна війна?

Сьогодні зранку терористи обстріляли східні околиці другого за кількістю населення міста Донеччини - Маріуполя. За попередніми даними, загинуло щонайменше 10 мирних мешканців, зруйновані житлові та громадські будівлі.

Попри те, що обстріл вівся з району села Саханка, що на сході від Маріуполя, в так званому "штабі ополчення ДНР" уже звично перекладають провину за злочин на українських військових, навіть не намагаючись брехати хоч якось правдоподібно.

За словами терористів, стріляли з зовсім протилежного напрямку - зі Старого Криму, а у "ополченців" буцімто взагалі немає озброєння, яке б могло дострелити до Маріуполя. При цьому від Саханки до околиць Маріуполя значно менше ніж 40 кілометрів, які здатні подолати ракети "Градів". Але, головна мета сьогоднішнього обстрілу - це не просто чергова спроба звинуватити українських військових у вбивствах мирних мешканців Донбасу. В Кремлі прекрасно розуміють, що окрім обробленого пропагандою населення Росії в їхню недолугу брехню уже давно ніхто не вірить. 

Обстріли житлових кварталів півмільйонного міста терористи хочуть продемонструвати місцевим жителям, що українська армія не здатна їх захистити. Сіючи страх та паніку, мешканцям Маріуполя натякають, що безпечніше було б здати місто путінським "ополченцям".

З іншого боку, обстрілами житлових районів та панікою серед населення, терористи провокують українських військових йти в наступ, адже відсунення лінії фронту на безпечну для Маріуполя відстань стане єдиною запорукою безпеки в місті. Як відомо, Маріуполь добре підготували до оборони. Йти зараз на штурм в лоб означає для терористів нести величезні втрати як живою силою, так і технікою, які аж ніяк не гарантують успіху операції. Значно простіше постійно "кошмарити" місто, б'ючи в першу чергу по житлових районах. В такому разі місцеві мешканці вимагатимуть від військових щось робити, аби зупинити обстріли, і Збройні Сили муситимуть йти в наступ, а захищатися завжди простіше, ніж наступати.

Чи є в нашому генеральному штабі правильний рецепт, як діяти в цій ситуації наразі сказати важко. Проте сьогоднішніми своїми діями бойовики остаточно поховали "путінський мирний план", про який ще кілька днів тому невпинно торочив голова МЗС Росії Сергій Лавров. Нагадаємо, за пропозицією Путіна, яку той направив Петру Порошенку, сторони мали б негайно розпочати відведення важкого озброєння від лінії зіткнення. Обстріли житлових кварталів Маріуполя більш ніж однозначно засвідчили повну нереальність такої пропозиції.

Тарас Клочко, Espreso.tv


ОБСТРІЛ МАРІУПОЛЯ - 


77%, 17 голосів

9%, 2 голоси

14%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.