В 23 года стала финалистом в America’s Got Talent, где прославилась как хип-хоп-скрипачка После ее выступления Шэрон Осборн сказала: «Уау… мы любим тебя, Линдси!» а Пирс Морган назвал ее выступление «Electrifying!» (электризующим, восхитительным).
В возрасте 5 лет, впечатленная записями классической музыки, она попросилась учиться игре на скрипке. Несмотря на неуверенное материальное положение семьи на то время, Линдси начала занятия в 6 лет.
Стирлинг обучалась через частные и оркестровые уроки в течение 12 лет. Когда ей было 16 лет, она создала рок-группу с четырьмя друзьями. Как часть ее опыта с группой, Стирлинг написала сольную рок-композицию для скрипки, которая помогла ей выиграть звание Младшей Мисс Аризоны 2005 и соревнование талантов National Jr. Miss Pageant.
Линдси — преданный член Церкви Иисуса Христа Святых последних дней, она говорит, что распространяет слово Господа с помощью её песен, музыки, движений.
После успешного выхода в четвертьфинал America’s Got Talent[10] осенью 2010 Линдси начала карьеру сольного артиста. Она выпустила миниальбом в 2010,[11] а в 2011 начала публиковать свои музыкальные видео на YouTube, набирая миллионы просмотров.
В настоящее время обучается в Университете имени Бригама Янга[12] Через свой уникальный стиль Линдси хочет показать положительный пример проблемным девочкам-подросткам. «Я хочу доказать, что вам не надо подстраиваться, чтобы быть принятыми. Самая большая Ценность в том, чтобы любить себя такими, какие вы есть.» (orig: «I want to prove that you don’t have to conform to be accepted. The greatest Value comes from loving yourself for who you are.»)
Коли почалася злива, я сів на підвіконня і подивився на пустинну вулицю. Все було спокійно. Я любив дивитися на дощ… як краплинки пролітають повз, та з шумом розбиваються об залізо з іншого боку вікна. Я любив цей звук, цю мелодію дощу.
На вулиці я помітив хлопця, який тримав у руках скрипку.
Він прийшов разом з дощем. Скрипаль стояв посеред вулиці, у стіні зливи його було важко розгледіти.
Він елегантним рухом підняв смичок і заграв.
Мені здалося що час завмер, і світу не існує.
Музика скрипаля була фантастично прекрасною, незрівнянною, живою…
Я ніколи нічого подібного не чув. Нічого подібного не існувало…
Навіть шум дощу поступився місцем чарівним звукам скрипки.
Важко описати музику, а його музику описати просто неможливо, це все одно що описувати почуття кохання, настільки дивного та незбагненного, настільки різноманітного, настільки свого…
Я відчував цю музику душею, вона окутала мене відчуттям спокою та захищеності… але водночас у ній відчувалась і якась туга, що звичайно передалося і мені.
Я почав задумуватися над своїм життям. Дивно. Час іде а я все на тому самому місці.
За 2 роки нічого кардинально не змінилося. Щось заважає мені іти далі, дихати на повні груди, брати від життя все.
Я помічаю як обмежую себе у бажаннях, планах…мріях…
Я розумію, що втрачаю щось, втрачаю відчуття моменту, втрачаю моменти…
Таке враження, що я прив’язаний до стовпа, і не можу звільнитися.
Я боюся. Невпевненість мене починає знищувати. Я боюся зробити помилку.
І в один момент я зрозумів… я відчув як руйнується якийсь бар’єр всередині мене. Я відкрився самому собі. Скрипаль грав дощу, а його музика подіяла і на мене.
Я подивився на нього і він здався мені примарою.
Я заплющив очі, притулив голову до скла, звуки скрипки повільно стихали.
Краплі дощу, ударами, аплодували скрипалю…