Жінки в Добровольчому українському корпусі "Правого сектора"

Олена Білозерська (с)

Опубликовано: 20 авг. 2014 г.

Представляю Вашій увазі знятий мною документальний фільм про жінок і дівчат, які знаходяться у лавах Добровольчого Українського корпусу "Правого сектора". Це бійці і фронтові медики, це волонтерки, які допомагають пораненим у лікарнях, це дружини - вірні подруги, які чекають своїх чоловіків з бойових завдань і підтримують їх.

Звичайно, короткі розповіді не передають усього, що хотілося б передати. 19-річна Яна керує бригадою з приблизно 10 чоловіків-санітарів. Під час кожного виїзду вона ризикує життям - лізе на своєму пікапчику за пораненими у саме пекло, під стрілковий і мінометний обстріл. В її машину вже влучала міна, а рахунок пораненим, яким вона врятувала життя, йде вже на десятки. 
Викладачка з Полтави з позивним Альтаїр, мама трьох дорослих дітей, приїхала до нас разом з чоловіком. Він розвідник, вона - снайпер, навчає молодь стріляти. Едельвейс, теж дружина розвідника, розфарбовує хлопцям зброю у "мистецький камуфляж". І годує мого кота, коли я на виїздах :)

Основний месідж фільму - щоб нас нарешті легалізували. Кожна жінка просить про це - своїми словами, але всі від серця.

Дуже прошу вас дивитися і поширювати цей фільм. Дуже багато сил і душі у нього вклала. Перепрошую за всі баги монтажу, деякі проблеми зі звуком і т.п. - усіх писала з першого дубля, монтувала нашвидкуруч. Після повернення з-під Савур-могили в мене більше тижня не було бойових виїздів, то встигла, дяка Богові, оце назнімати. Але не була певна, що встигну, скоро знову на бойові, так що... На баги, коротше, не звертайте уваги.

(с) Олена Білозерська, ІА "Поряд з вами"







Підписатись на канал Олени Білозерської в You Tube: https://www.youtube.com/user/bilozerska

Два різних народи.

  • 21.05.14, 02:45

Два різних народи 25.04.13.


Статья написана еще в феврале (2013), но от этого она никак не утратила своей актуальности. Предлагаю вам ее наиболее интересные фрагменты.”

Алексей Широпаев – О двух разных народах

“Украина и Белоруссия являются главными геополитическими союзниками России. Наша внешняя политика должна быть максимально направлена на интеграцию с Украиной 
и Белоруссией… Фактически мы один и тот же народ… Мы должны усиливать интеграцию”, – эти слова Алексея Навального, сказанные им на днях для украинского
телевидения, вызвали заметный сетевой резонанс. В Украине реакция вполне определенная: “Росоппозиционер Навальный оказался обычным имперским шовинистом”.

Нет сомнений, что отношение к тезису о “триедином народе” является безошибочным тестом на имперское мышление. Приходится констатировать, что для Навального
данный тест оказался, увы, провальным. Впечатление становится еще более удручающим, если вспомнить, что не так давно Борис Немцов решительно отверг идею
парламентской республики как несоответствующую “прообразу России”. Итак, один из знаковых лидеров протеста по-имперски, “по-москальски” считает украинцев
“малороссами”, другой является сторонником президентской монархии – согласитесь, есть повод для невеселых мыслей: а кто же еще из постоянных ораторов
протестных митингов считает, что целью “белой революции” является всего лишь замена одного путина другим путиным?…

Моя позиция по украинскому вопросу изложена ниже.

Все-таки в отношении русских к украинцам, к Украине таится что-то ключевое, судьбоносное – для нас, русских. Для украинцев Россия тоже значима, но только
как точка отталкивания, помогающая осознанию своей, украинской, инаковости. Для русских же Украина, напротив, точка постоянного притяжения, ревнивого
внимания, объект поглощения как чего-то “исконно своего” и переделки по собственному образу и подобию. Ничто так не раздражает русских, как очевидные
различия с украинцами в языке, менталитете, культуре, историческом опыте. Если русские и признают эти различия, то лишь на уровне различий, скажем,
между Владимирщиной и Рязаньщиной, но никак не на уровне отношений двух разных народов.

Известно мнение, что Россия без Украины в имперском плане ущербна. Что-то в этом же духе говорил Бжезинский, да и не только он. Эта мысль верна. Но дело
даже не столько в экономическом и геополитическом значении Украины для Москвы. Дело прежде всего в том, что на традиционном русском отношении к Украине,
по сути, держится русское имперское сознание, благодаря которому российская империя, пусть и в урезанном виде, все еще существует. Подчеркиваю: именно
отношение к Украине – не к Балтии, не к Кавказу – является определяющим для русского имперского сознания. Как только русские откроют для себя, что украинцы
это ДЕЙСТВИТЕЛЬНО другой народ – российский имперский миф рухнет, а с ним неизбежно кончится и империя.

Надо сказать, что на словах русские всегда готовы признать, что украинцы – народ, но – внимание! – “братский народ”. За этой лукавой формулой кроется
твердое убеждение, что мы – русские и украинцы – ОДИН народ, призванный жить в одном государстве со столицей в Москве. Говоря о “братском украинском народе”,
большинство русских воспринимают украинский язык и само украинство как досадное историческое недоразумение, исторический вывих, возникший благодаря
зловредному влиянию Литвы и Польши. И при этом русские не задаются вопросом: а может, вывихом-то являются они сами?

Исторически вывихнуты как раз-то мы, русские. Нас вывихнула татарщина. Еще в ХIII веке наметились два противоположных исторических вектора, определивших
дальнейшее формирование украинского и русского народов. Первый вектор – борьба с Ордой в союзе с Европой, второй – борьба с Европой в союзе с Ордой.
Персонифицировались они соответственно в личностях Даниила Галицкого и Александра Невского. Первый вектор – естественен и логичен в культурно-историческом
плане. Второй вектор – глубочайшее извращение с далеко идущими последствиями: культурными, государственными, историческими, психологическими, нравственными.
И если король Даниил – знаковая фигура Украины, то приемный ханский сын Александр Невский – знаковая фигура России, ее “имя”. Таков исток нынешних
русско-украинских отношений. Уже после этого говорить о “двух братских народах” не приходится. Цивилизационная вражда предопределена уже этими двумя
историческими личностями.

Их можно назвать народообразующими. Насколько Даниил Галицкий непохож на Александра Невского, настолько украинцы непохожи на русских – в своем отношении
к праву, свободе, собственности. Если украинское самосознание исторически тяготеет к Европе, то традиционное русское самосознание воспринимает Европу
с большей или меньшей степенью враждебности, недоверья и зависти, оборотной стороной которой выступает мессианская кичливость и обличительный пафос
в отношении “прогнившего Запада”. Европа для русских – это “потерянный рай”, откуда их вырвали татарским арканом. Именно конфликт между изначальной
европейской природой и навязанным азиатизмом истории и государственности определил русский психотип, все его комплексы и фобии. Все русские неврозы –
от пьянства до большевизма – отсюда. Утратив Европу, русские захотели ее не просто забыть – они решили ее возненавидеть, возлюбив при этом свое
историческое несчастье, весь этот навязанный им судьбой азиатизм. Это психологическое и умственное извращение называется русским патриотизмом.
Украина же, благодаря Литве и – да, да!- Речи Посполитой, сохранила в себе причастность к Европе, сохранилась как Русь в подлинном смысле этого понятия.
А мы переродились в Московию, утратив исконную цивилизационную идентичность. И вот это-то и является предметом нашей русской, точнее московитской ревности,
определяющей наше отношение к Украине.

Еще на Переяславской раде (1654), на пресловутом “воссоединении”, надо сказать, весьма вынужденном со стороны казаков, встретились два разных народа,
говорившие на языках разных культур. Мало кто знает, что в Переяславле казаки, соглашаясь дать присягу московскому царю, настаивали, чтобы и он, в свою
очередь, присягнул казакам в соблюдении их вольностей. То есть казаки заявляли себя носителями типично ЗАПАДНОЙ правовой культуры. Разумеется, это вызвало
негодование московской стороны, заявившей, что “у нас не повелось, чтобы цари давали подданным присягу, а вольности ваши Государем соблюдены будут”. Видать,
веры Москве у казаков особой не было: четыре полка царю в Переяславле так и не присягнули…

Как Россия “соблюла” казачьи вольности, хорошо известно: всеми силами она старалась устранить украинское “историческое недоразумение”. Уже вскоре после
Переяславской рады началась московизация Украины: насаждение воевод, сворачивание городского самоуправления, притеснение казачества, поощрение
доносительства и т.д. В 1662 году был создан Малороссийский приказ, находившийся в непосредственном подчинении у царя. Через него царь утверждал
претендентов на гетманство, сажал воевод по украинским городам, строил крепости в Украине, направлял действия московских и казацких войск. Кроме того,
это ведомство надзирало за деятельностью гетмана и контролировало все контакты украинцев с Московией. О Переяславских соглашениях в кремле уже и не
вспоминали.

Потом был показательный геноцид в Батурине (1708) – ответ Петра Первого на попытку гетмана Мазепы отстоять остатки суверенитета Украины. Потом последовали
два уничтожения Запорожской Сечи – Петром и, окончательное, Екатериной. Потом было превращение Украины в набор типовых губерний, царская политика
русификации и, наконец, сталинский Голодомор как средство подавления украинского национально-освободительного сопротивления. А совсем недавно, во времена
Виктора Ющенко, мы видели, как Москва боролась с украинским “историческим недоразумением” путем манипуляций с газпромовскими заглушками.

Конечно, казакам в ХVII веке не стоило вступать в столь острую конфронтацию с поляками, которые в цивилизационном плане были гораздо ближе казачеству,
чем московиты, несмотря на их православие. В свою очередь и гордым полякам надо было понимать, что от их конфликта с казачеством выиграет только Москва.
Конечно, требовалась федеративная и правовая реформа Речи Посполитой, состоявшей лишь из двух субъектов – Польши и Литвы. Требовалось признать третий
субъект – Украину (Русь). Так и произошло при заключении Гадячской унии (1658). Но, увы, поздно: ненависть казаков к “ляхам” была уже слишком велика,
и проект провалился. Возникни он пораньше – и у Украины были бы все шансы существовать сегодня в качестве полноценного европейского государства.
Да и наша, русская, судьба сложилась бы иначе, поскольку без Украины Россия вряд ли превратилась бы в монструозную империю, в конце концов разродившуюся
большевизмом. Московия неизбежно вошла бы в состав более цивилизованного и сильного соседа. И мы, русские, жили бы сейчас в Европе, не имея за спиной
ГУЛАГа и прочего гнусного исторического опыта. И сама история Европы была бы иной…

Итак, “два братских народа”. Но, как видим, в конечном счете культурно-исторические генезисы русских и украинцев совершенно различны, даже противоположны.
Мы, русские, конечно, братья украинцам, но братья, подвергшиеся некой неприятной мутации. Мы опасны, как будто несем в себе какую-то разрушительную заразу,
и потому нас инстинктивно сторонятся все, кто живет западнее: украинцы, прибалты, а теперь и белорусы. Зато Китай приваливается к нам все плотнее…

Что ж, подытожим. Нам, русским, пора осознать, что обретение Украиной независимости глубоко закономерно. Это историческая справедливость, с которой
необходимо не просто смириться – нам надо ее понять и принять. Понимание, что Украина действительно другая страна, настоящая заграница – вот ключ к нашему
самопознанию, самокритике и самоосвобождению, предпосылка зарождения новой русской ментальности без имперских и антизападных стереотипов. Если это
произойдет, все наше видение истории и мира изменится. Украина как бы ставит перед нами, русскими, зеркало. Надо честно и бесстрашно вглядеться в него.
И, как сказано в нашей же, русской, поговорке, “на зеркало неча пенять…”.

Служба дезинформации.

"Дабл ять" о первом национальном телеканале Украины. ("Double Ять" від 22.03.2014.)

http://tvi.ua/program/2014/03/22/double_yat_vid_22032014

Що далі? Не заснути під мантри нової влади

Степан Гавриш.       Доктор юридических наук, политик.


                                                   Спрага

24 февраля 2014, 12:52

Спробуйте знайти три відмінності у зверненнях Азірова-Януковича і вчорашнього Олександра Турчинова. Винні попередники, все в руїнах, ми наведемо порядок, ми проведемо реформи і т.д. і т.п.. По суті – нічого. Жодного обнадійливого месиджу і бодай би якогось несміливого плану. Ні слова про дочасні вибори у парламент.

У нас французька конституційна модель парламентсько-президентської форми правління. По ній у Франції після виборів президента через 45 днів обирають парламент. Зрозуміло, президент перемагає завдяки й популярності своєї партії. Піднявши свій лідерський рейтинг він забезпечує перемогу своєї партії далі на парламентських виборах. А втім і на місцевих. У виборців є невеликий час, аби надати йому повний мандат довіри або відмовити в ньому. Тоді – криза. Парламент або місцеві самоврядові органи опозиційні до президента і він працювати не може. Або досягає якогось хиткого компромісу, або приречений на відставку. Це реальна демократія. І французи точно знають, як можуть діяти. До того ж, усі ці події відбуваються в умовах існування стабільних, традиційних, перевірених часом, ціннісних ідеологічних програмам невеликої кількості політичних партій. Україна знову починає з "нуля". Із чистого листа паперу. Кожен раз після зміни політичних еліт або революційних потрясінь.

Ви не вважаєте небезпечним і дивним після масових вбивств диктатурою концентрацію в одних руках навіть на один день, всієї влади в Україні: законодавчої, виконавчої і президентської?

Які плани у нинішньої влади відносно демократії? Ні слова про це у тихому посланні Олександра Турчинова немає. Як і немає згадок про свободу слова, свободу зібрань, свободи взагалі і про верховенство права окремо. В чому справа? Хіба це не основні цінності за які повстала Україна?

Ви не вважаєте небезпечним і дивним після масових вбивств диктатурою концентрацію в одних руках, навіть тимчасово, навіть на один день, всієї, без виключення, влади в Україні: законодавчої, виконавчої і президентської? Таких повноважень у Януковича не було ніколи. Ви не вважаєте за необхідне почути, навіщо це зроблено, з якою метою, на який час і які ризики це несе для демократії? І для нас з вами? І взагалі, чи можливо це робити, навіть керуючись якоюсь нам невідомою революційною особливою доцільністю? Тим більше, в межах однієї політичної партії?

Тим більше, схоже, революція починає засинати під невпевнені мантри, які доносяться до нас з боку влади. Чому до цього часу не оголошена підозра у вчинені тяжких злочинів проти українців в довжелезному списку підозрюваних у них, дії яких чітко зафіксовані на відео, журналістськими розслідуваннями і тисячними свідками? Чому слідчий суддя до цього часу не виніс постанову про запобіжні заходи щодо всіх тих, хто оговтався, усвідомив кволість і нерішучість нової влади та збирає сили для реставрації. Не вірите? Вслухайтесь у виступи вчорашніх "оголтілих" сепаратистів, організаторів лютих походів "тітушок" та ідеологів законності диктатури і насильства. Вони вже всі на екранах телевізорів і готові вірно та віддано служити новій владі. Що трапилось? Майдан виконав свою функцію і має почути пропозицію Турчинова та розійтись?

Чому звернення до українського народу нового всевладного лідера не було виголошено на сцені Майдану? Не знаєте? Не думаєте? Вам байдуже? Але саме Майдан привів до влади всіх тих, хто сьогодні діє вже від імені влади. Якось і не дуже оглядаючись на суспільну думку. Вчора зі сцени Майдану жодного виступу від нової влади не було. Ще недавно нинішні лідери мріяли, аби їм дали слово. Без нього вони були приречені на сервільну політичну функцію. Бути представниками на паркеті біля всемогутньої Сім’ї. Чому у посланні жодного слова немає про роль і майбутнє Майдану?

Чи розуміє влада те, що на половині території України вона не просто переформатована, а так видозмінена, що не враховувати цю обставину у "рулінні" державою вже неможливо? Вся влада на місцях, без виключення, підпорядкована обласним радам. Вони не готові сьогодні віддати її центру, оскільки не довіряють йому і чекають глибоких реформ. Перш за все в розширенні прав територіальних громад шляхом проведення адмінтерреформи.
Схоже, революція починає засинати під невпевнені мантри, які доносяться до нас з боку влади


Чи віддає собі звіт влада у тому, що вона вже має очевидний, але ще без чітких контурів, конфлікт з Майданом? Ну хоча би тому, що "Автомайдан" заявив про перехід в опозицію до неї. На нього саме розраховують ті, хто щедро роздають інтерв’ю про готовність співпрацювати із владою, знаючи її ахіллесову п’яту. Коли конфлікт переросте в протистояння, на Сході і Півдні підніметься контрреволюція вже реального, а не потішного сепаратизму. Навіть прагматичний олігарх Коломойський вважав, що його друзі-сепаратисти обов’язково зустрінуться із законом, посилаючи їм іронічні "есемески", які оприлюднені в Інтернеті.

Чи влада розуміє що таке система стримувань і противаг і чи вважає вона ці механізми антиузурпації необхідними для протидії будь-якій диктатурі? Якщо не розуміє - ми пропали. Якщо розуміє, то чому для того, щоб не концентрувати владу в одних партійних руках, вона не створила контрольні органи при собі – Ради, Комісії, Асамблеї для узгодження всіх рішень та планів. Наприклад 50 на 50 з Майданом. Ми були би спокійні і впевнені, що революція не буде продана в черговий раз олігархам. Можливо, ви не знаєте, але диктатура партійної більшості більш небезпечна, аніж диктатура однієї особи, оскільки діє під прикриттям демократичних штампів. Вчорашнє послання нового лідера – суцільні штампи. Можливо, це вина спічрайтерів?
Зараз єдиний час дійти до кінця і перезаснувати державу

Так, нам необхідно якомога швидше відновити економіку та створити надійну від узурпації та корупції модель політичної системи. Але, найперше, нам треба зробити все для того, щоб унеможливити супротив політ-олігархічних кланів у боротьбі за контроль над владою. Майдан все ще наполягає на повній люстрації і забороні тих політичних рухів, які систематично демонтували демократію в Україні та організували вбивства, насильства, переслідування за демократичні погляди громадян України.  

Тепер скажіть, чи можливо буде провести реформи, якщо не здійснити це? Та й кому ці реформи будуть потрібні – олігархам, новим Сім’ям?

Зараз єдиний час дійти до кінця і перезаснувати державу. Ну хоча би тому, що вона була заснована комуністами і дисидентами в компромісі ненависті один до одного. Це породило важкі хвороби, які можливо вирішити виключно хірургічним шляхом. На жаль. Це не особлива історія для України. Це класика історичних революцій просунутих народів, що знають, яка держава їм потрібна, і жорстко визначають місце влади, як найняту компанію для управління розвитком країни. При цьому, маючи можливість у будь-який час цю компанію вигнати і замінити на більш ефективну. Зрозуміло шляхом виборів. Це традиційна демократія.

Хто це має робити? Люди? Виборці? Майдани як нові інститути прямої демократії? Коли, зібравшись в Києві, можуть відправити у відставку президента, уряд, Верховну Раду? Комусь буде смішно, хтось буде звинувачувати у надмірному радикалізмі і відступі від радянських підручників, але переважна більшість будуть на стороні народу. На Майдані Незалежності в Києві, він показав що мудріший від політиків, сильніший від диктаторів і єдиний готовий взяти на себе відповідальність за долю країни. Навіть ціною великої крові і беззбройним наступом на лютий бойовим вогнем спецназ. Коли політики ведуть перемовини у теплих і захищених спецназом кабінетах. Вони завжди шукають компроміс між зрадою і відданістю ідеалам.

Спрага до життя – сильніша від спраги до влади.

Джерело:     http://obozrevatel.com/author-column/41965-spraga.htm

Тарас Возняк:
Звертаю увагу на статтю Тараса Стецьківа "Рухати революцію вперед". Зупинятися не можна. Погоджуюсь. Хоча вважаю, що Верховну раду потрібно перезагрузити раніше. Ющенко не перезавантажив і через кілька місяців дістав регіональну фронду. Не робім тих самих помилок. І не можна вкотре дозволити вкрасти революцію у народу.         

Отож:           Тарас Стецьків:

                                                           Рухати революцію вперед

24 лютого 2014, 23:13 

"Завершився тільки перший етап антикримінальної революції в Україні. Втеча Януковича і його найближчих прибічників – це ще далеко не вся перемога. По-перше, ні він, ні Пшонка, Клюєв, Захарченко, Клименко, керівники внутрішніх військ, "Альфи", командири "Беркуту" не затримані і не заарештовані. По-друге, зберігається значна, підтримувана Росією фронда, що засіла в органах влади в Криму, Луганській, Донецькій та Харківській областях. По-третє, ще не взято під контроль багато життєво важливих для безпеки та функціонування України інститутів.

Майдан як ключовий орган революції, має зараз сформулювати програму подальших дій та вимог.

На найближчих засіданнях Верховної Ради слід негайно створити авторитетну Комісію з розслідування злочинів проти людяності в Україні з повноважним міжнародним представництвом. Вона збере докази злочинів, які ляжуть в основу судового обвинувачення усіх винних. Ратифікувати Римський статут міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Хочу застерегти: є реальна небезпека, що на заміну бандитському сходняку, який народ усунув, до влади може прийти колективний олігархат. Всі парламентські партії тією чи іншою мірою перебувають під впливом олігархів. Останні схочуть сформувати новий уряд під себе.

Не для того на повстання піднялися мільйони українців і на вівтар свободи були принесені сотні жертв, щоб хтось спробував приватизувати результати народної перемоги.

Величезною небезпекою є спроба колишніх діячів режиму відкупитися від переслідування, знайшовши тих, у новій владі, кому можна дати відкупне. Це в свій час убило перемогу Помаранчевої революції. За цим всі маємо щоденно слідкувати і виявляти будь-яку спробу.

Тому головною вимогою Майдану щодо нового уряду має бути не створення політичного (коаліційного уряду), а формування позапартійного (технічного) перехідного уряду, у який увійдуть галузеві фахівці, технократи, а не партійні популісти. І прем'єр також має бути рівновіддаленим від політичних сил і не претендувати на президентську посаду.

Необхідність цього полягає в тому, що завданням перехідного уряду буде робити непопулярні кроки, врятувати країну від дефолту і підписати угоду з ЄС. Діючі політичні діячі ніколи не зможуть цього зробити на міністерських посадах, оскільки будуть думати про свої рейтинги і політичну кар'єру.

Одразу після формування перехідного уряду необхідно здійснити серію наступних кроків. Послідовність хай визначають самі депутати.

1. Демонополізація і розукрупнення власності олігархів. Запровадження механізму оцінки приватизованої власності і доплати в державний бюджет.

2. Повна люстрація суддів, прокурорів, міліції, податкової адміністрації і виконавчих органів. Через прийняття спеціального закону і створення люстраційних комісій по кожній категорії. Включення представників Майдану в люстраційні комісії.

3. Скликання через прийняття окремого закону Установчих Зборів для прийняття нової Конституції України. Діюча Верховна Рада ніколи не прийме доброї Конституції. Діючі політики завжди будуть прагнути писати правила під себе, а не для країни.

4. До кінця року – дострокові вибори до парламенту за новим виборчим законом. Не можна думати, що ті, хто ще місць тому приймали драконівські закони 16 січня, а зараз, рятуючи себе, перебігли у більшість, будуть надійною опорою для законодавчого перезавантаження країни.

Майдан, який не розійдеться, має бути надійним гарантом виконання цих кроків. Майдан має постійно тиснути на Верховну Раду, щоб ці вимоги виконувалися. Основа Майдану: сотні Самооборони, Правий сектор, Афганці, Автомайдан, Демальянс та інші мають велику місію рухати революцію вперед. Завтра їх представники зайдуть у велику політику і кардинально її змінять."

http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/530bb60cd15a0/

Небесна сотня

А сотню вже ЗУСТРІЛИ НЕБЕСА.. 
24.02.14, 13:03

А сотню вже ЗУСТРІЛИ НЕБЕСА..

Летіли легко, хоч Майдан РИДАВ…

І з кров'ю перемішана сльоза …

А батько сина ще не відпускав ...

 Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду - сотник, молодий, вродливий.

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий ...

І рани їхні вже не їм болять ...

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло ...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла ...




Янукович объявлен в розыск

  • 24.02.14, 14:31

И.о. главы МВД: Янукович объявлен в розыск
Арсен Аваков заявил, что по массовым убийствам мирных граждан возбуждено уголовное дело.
Сегодня 10:30

 

В понедельник, 24 февраля, уполномоченный по контролю за деятельностью МВД Арсен Аваков заявил, что Виктор Янукович и ряд других должностных лиц объявлены в розыск.

Также Аваков сообщил, что по факту массовых убийств уже возбуждено уголовное дело.

Как написал чиновник на своей странице в Facebook, всю ночь он вместе с главой СБУ Валентином Наливайченко занимались поиском экс-главы государства. Однако успеха в этом они не достигли и место пребывания Януковича до сих пор остается неизвестным.

По информации и.о. главы МВД, поздно вечером 22 февраля после неудачной попытки вылететь из аэропорта Донецка Янукович на автомобиле отбыл в Крым.

"Узнав о решениях парламента по назначению и.о. президента Украины Турчинова А. В., и о вылете в Крым вновь назначенных глав МВД и СБУ, Янукович спешно покинул частный санаторий по направлению к аэропорту Бельбек, в котором к этому времени уже находились мы с Наливайченко!", – сообщил Аваков.

"В 23-50 Янукович, не доезжая до аэропорта Бельбек, остановился в частной резиденции в районе Балаклавы. Собрал свою охрану – спросил, "кто с ним будет в сопровождении дальше", а "кто останется тут". Часть сотрудников УДО выразило желание "остаться тут". Янукович, попрощавшись с ними – передал официальный отказ от государственной охраны (прилагаю скан). Не последовавшие за ним сотрудники управления государственной охраны забрали все государственное оружие для передачи его в крымское отделение УДО, – проинформировал чиновник, – С оставшейся частью охраны Янукович, в сопровождении А.П. Клюева тремя машинами отбыл в неизвестном направлении – отключив все виды связи".http://gordonua.com/news/politics/Glava-MVD-YAnukovich-obyavlen-v-rozysk-11287.html

Як вбити диктатуру назавжди?  http://blogs.pravda.com.ua/authors/sobolev/530b291d2f3d4/

План Путина "Воссоединение России"

Путин направил Януковичу российский спецназ: http://mignews.com.ua/ru/articles/153975.html

ТVI: "Сьогодні про головне"



Борьба на Востоке

  • 28.01.14, 07:39

Будущее Украины зависит от мужества жителей Востока.

Виталий Портников.  http://rus.newsru.ua/columnists/27Jan2014/borba.html  

То, что сейчас происходит вокруг областных администраций в восточных областях страны – трагическое, но точное подтверждение того, по какой линии на самом деле проходит раскол Украины. Не по линии противостояния между Западом, Центром и Востоком, вовсе нет. А по линии борьбы между властью и всем остальным населением страны. Когда меня спрашивают, почему на Майдане стоят в основном жители западных и центральных областей – и, кстати, именно в этих регионах удалось без войны установить контроль над административными зданиями – я напоминаю одну простую вещь. У жителей Центра и Запада – помимо их собственной гражданской инициативы – есть политическая репрезентация в виде оппозиционных партий. У жителей Востока такой репрезентации нет – Партия Регионов монополизировала и "зачистила" политическое поле огромной части нашей страны с той же жестокостью, с которой она сейчас "зачищает" обладминистрации. Восток уже не первое десятилетие живет в атмосфере самого настоящего страха и пропагандистского давления, расходящегося от Донбасса и Крыма вглубь Украины. То, что такая жизнь не всем нравится, кстати, показали и президентские выборы 2010 года, когда многие жители восточных областей голосовали за Сергея Тигипко, казавшегося им разумной альтернативой царю "регионалов". Но Тигипко предпочел борьбу за оздоровление востока успешному бизнесу в правительственном кресле и на депутатской скамье, и Восток вновь остался один на один со своими хищными поработителями. Именно поэтому там, на Востоке, с людьми расправляются с такой демонстративной жестокостью. На Востоке и Западе живут те, кто и раньше воспринимался "регионалами" в качестве чужаков, которых можно разогнать только из водометов. Но жители Востока для власти – заурядные рабы, которым нужно преподать урок на будущее, чтобы больше не высовывались и продолжали наполнять своим трудом кубышки наглых проходимцев. Потому-то их и бьют с такой яростью. Свои? Да, свои, но покоренные, загнанные в стойло, запуганные. И поэтому и тем, кто выходит на площади украинских городов Востока, и тем, кто в страхе сочувствует им в своих квартирах, нужно преподать достойный урок: чтобы больше никогда не высовывались. Чтобы согласились с расколом страны, если такое решение примут в Москве. Именно поэтому от мужества жителей восточных областей Украины, их готовности освободиться от рабства и противостоять ползучей оккупации своей родины зависит будущее нашего государства. Я хорошо помню, как много флагов с названиями городов Востока было на Майдане. Хорошо представляю, как много на Востоке живет людей, не желающих "быть скотами" по белорусскому сценарию. И знаю, как им неимоверно трудно в фактически уничтоженном, ментальном выжженном крае, замученном Голодомором, опустошенном промышленной разрухой конца 80-х и стреноженном ворьем, присвоившем себе собственность и власть. Но я в этих людей верю.

Под покровом ночи

Под покровом ночи готовится преступление: передача десантников в состав ВВ МВД Захарченко
Политика | Втр, 2014-01-28 02:47
Версия для печати

Сегодня утром на закрытом совещании в Кабмине Николай Азаров поставил задачу министру обороны Павлу Лебедеву срочно передать в состав Внутренних войск два армейских соединения - 95- ю отдельную воздушно-десантную бригаду (Житомир) и 25 - ю отдельную Днепропетровске воздушно - десантную бригаду.

Информация проверена и достоверна. С надежных источников в Кабинете Министров и Министерстве обороны, написал на своей странице в Фейсбук Анатолий Гриценко.

Выполнение этой задачи началось немедленно и продолжается даже сейчас, ночью, в Министерстве обороны совместно с представителями командования Внутренних войск МВД.

Министр обороны готовит директиву на передачу, однако он внес определенные собственные коррективы : по определению Азарова, Внутренним войскам должны передать 25- ю отдельную Днепропетровскую воздушно - десантную бригаду, а вот вместо Житомирской бригады Лебедев решил передать 79- й отдельный аэромобильный полк (Николаев) .

Почему такие изменения? Неизвестно, возможно, Лебедев сомневается в лояльности десантников, дислоцирующихся в Центральной Украине, и больше он доверяет тем, что базируются на юге страны.

Таким образом, солдат и офицеров, которые выбрали по жизни профессию воина, причем элитного воина- десантника, чтобы защищать страну и народ от внешнего врага, одним росчерком пера хотят превратить в полицейских, которые будут защищать власть от собственного народа. Под руководством министра внутренних дел Захарченко ...

Не сомневаюсь , что министр Лебедев выполнит этот приказ, он уже его выполняет, без всяких угрызений совести.

Но есть основания утверждать , что далеко не все офицеры и генералы с этим позорным и антинародным действием согласятся ..., отмечает Гриценко

«Аргумент»

Источник: http://argumentua.com/novosti/pod-pokrovom-nochi-gotovitsya-prestuplenie-peredacha-desantnikov-v-sostav-vv-mvd-zakharchenk

Російське вторгнення.

Екс-глава прес-служби СБУ: це не громадянська війна, це – російське вторгнення.

За силовими діями в Києві стоїть Кремль – йдеться про російське збройне вторгнення. Про це екс-глава прес-служби СБУ Станіслав Речинський написав на своїй сторінці в соціальній мережі, передає NR2.Ru. «Мені здається, що зараз мова вже йде не про громадянську війну, а про вторгнення. Російське вторгнення», – вважає він. «Уже не одне джерело говорить про те, що в СБУ сидять «фахівці» з ФСБ, про те, що у формі «Беркута» є росіяни, які вбивають. (Я не виправдовую наш «Беркут», вони не менші покидьки). Викрадення Луценка і підтверджене вбивство Вербицького джерела теж пов’язують із Росією. Хоча б тому, що аж надто чисто все зробили. Жодного сліду. Кліше, дуже схоже на російське. Тільки поки в мініатюрі», – пояснив Речинський. «Якщо найближчим часом у нас вибухне житловий будинок або метро – зрозумійте, це вже не початок громадянської війни, це – вторгнення. І це потрібно довести світові», – наголошує екс-глава прес-служби СБУ.

Источник - zik, львівський канал телебачення. 

http://zik.ua/ru/news/2014/01/23/eksglava_presssluzhbi_sbu_eto_ne_grazhdanskaya_voyna_eto__rossyyskoe_vtorzhenye_455254

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая