Дивлюсь у душу,
Стільки слів
У ній лежало – точно ж знаю,
У папці «Спам»
Нема листів,
У папці «Пам'ять»
Теж немає.
Немов покинули мене –
На світі все колись минає,
Лишилося
Ім’я одне,
Та й те з роками
Розмиває.
19.03.2016
| Одиночество |
Не продать, не потерять одиночество, Как фамилию, как имя, как отчество. Родилась уж, видно, я под созвездием, Что готовило судьбу, как возмездие. И куда б я ни пошла, ни поехала - Одиночество со мной всюду следует, Словно камушек, в груди тихо тукает, И зовет меня оно, и аукает. Разбежаться бы да кинуться в реченьку, Только мысли-то мои эти грешные. Мы теперь навек вдвоем с одиночеством, Как с фамилией моей, да как с отчеством. Ты, кукушка, прокукуй свою песенку, Да ступеньки все сочти в моей лесенке - Сколько пройдено, да сколько осталося, Может быть, идти вдвоем нам до старости. Я сплету себе венков да с полдюжины, Сарафан себе пошью я из кружева, Чтоб коса от ветра вновь растрепалася, Одиночество со мной чтоб осталося. |
Уходять з вуличок старці,
ринковий день іде на пси,
а змучен спрагою нарід
жене залити чимось ріт.
А ми собі пивко п"ємо,
щасливі дружньо сидимо.
Довгенька в Шкотії-
калюжа пОперек моста.
Ми забуваємо про дім,
де жар пічок і хай сім"ї
плекає день і ніч жона
брудна і зла як сатана.
.
Співав добродій Тем О"Шентер
(в містечку Еїр був нажерся):
"Таких як тут немає в світі
добрячих друзів, гарних дівок".
.
Хіба забув ти, чуєш, Теме,
пораду Кейт жони своєї?
.
Тобі казала :"Шахраюко,
старе базікало , гадюко,
від листопада аж до жовтня
у пиві щонеділі тонеш.
З мирошником до ранку сИдів:
зайшов на двох, а виповз синій.
Аби конячку підкувати
ходив не в кузню ,а до хати.
Ходив на блядки у неділю.
Напився з Жаном в понеділок..."
.
А ще пророчила дружина,
же згинеш в Дуні-домовині.
Затягне тебе злий вертеп
до старой церкви Аловей.
.
О, любї! Годі вже ридати.
Не можу вшитко пригадати.
Не ладна виписать рука
напучень для чоловіка...
.
Про Тема знов. Настала ніч.
Палала в кнайпі рясно піч.
А пиво смажило печінки.
Друзяки пили без спочинку.
Був поруч з Темом чоботяр,
що звався Йваном. Не до свар-
любив Івана Тем як брата,
дружили здавна, ще й затято,
гуляли разом навіть тиждень.
Настала ніч п"яна та пишна,
кипіла як та варенуха.
Хазяйці Йван доскіпав вуха,
зачарував і зацікавив.
Сміявся як той грім хазяїн,
а Тем і рота не роззявив.
Мужчина може буть щасливим
в хмільному сидячи розливі:
хвилини- ніби бджоли ситі
(або як свині у кориті- прим.перекл.).
Король- блажен, а Тем- звитяжен,
життя та смерть бо переважив.
Та щастя як кульбабин пух:
зірви стеблину- піде в рух,
чи ж пак як сніг понад рекой:
умить мішається з водой,
чи ж файні фляки снігові,
що їх ганяє буревій,
чи ж як веселонька гнучка,
що з вітром в дАлині зника.
Не вільно часу плин зв"язати...
Нещасний Тем лишає хату
і в чорну прОкляту годину
коня виводить за вуздину.
В погану мить пришпорив боки,
не помолившися , нівроко.
Хай би кобила сіра Мег
назад погнала, цур їй пек-
Тем підганяв її болотом
крізь бурю , бідную істоту.
Як в Ніч Останню буря зла
водою з кригою лила.
ТемрЯва блискавки ховала,
громАми всесвіт озивала.
Дитині ясно: дідько грає,
блудливі душі пориває.
.
Тож Тем доїхав був до броду,
де змерз колись один нероба,
кущі-каміння минував ,
де п"яний Чарлі карк зламав,
і через парость та пеньки,
де лівий цвинтар байстрюків,
там верба ще колись була,
де Мунго ся повісила .
.
Іван Ячменю, зухо лисий!
Хай нас обсядуть колом злидні:
гранчак приймемо- і брататись,
і ну кумитися з рогатим..............
...........................................
незавершено, залишилось приблизно 30 рядків, через місяць-два завершу коли знов візьмусь за Бернса----------------------------прим.перекл.
Мое слово легкой строчкой
Тихо ляжет у окна,
В вихре мыслей, многоточий
Чувство пропасти без дна.
На скале стоишь у края,
И обрыв застлал туман,
Сдесь паришь над всем, не зная,
Шагнешь вниз иль к небесам.
Без решений и ответов
На вопрос, молитвы, сны
Ждешь, давно утратив лето
У дверей к душе весны.
Из-за тучи солнце глянет,
Сквозь туманы - блеск волны,
Это ль мир, где ночь и пламя
Одиноким не страшны?
На вопрос немой ответа
Ждешь меж небом и землей,
Ждешь, давно утратив лето,
Грезя бездной лишь одной.
т.е.с. 31.07.08
...
Що за усмішка, і білії зуби,
Заводять мене, її чорнії губи.
Що?! Як заводять? Я маю благати,
Аби перестала мене так шмагати!
Чорт! Як звабливо підстрибують груди.
В такт батогу, я гарячий усюди!
О Боже, о що це?! У мене встає!
Безкрає захоплення моє видає!
Богиня побачила, зіщурила очі,
У нас попереду лишилось півночі.
Ходою звабливою коло пройшла,
Й стрибнувши, ногами мене обвила.
Не знав куди діти, енергії стільки,
В ту ніч я в кайданах торкнувся до зірки.
До неба, до сонця, у космос зринав,
Не менше кохання їй віддавав.
Прокинулись разом, у неї у спальні.
Привіт! Добрий день Вам! Забави оральні.
Чіпляю язиком її, як по нотам.
Стогне й сопе, обливається потом.
Руки розкинула, це те що треба,
Спочатку зв`язати, а потім до неба!
Ну ось і готово, лежить моя киця,
Моя чорна богиня, нічная цариця.
Роздута, розп`ята на билицях ліжка,
Домашня, спокуслива милая кішка.
Я можу робити з нею, що хочу.
Хоч зацілую, а схочу задрочу.
До вечора вільність собі дозволяю,
Її я за світла рабинею маю.
Та тільки лиш сонце за обрій сідає,
Як морок всебічно, мене огортає…
...вірш із збірки "Пошло, про любов"
Вспокоєно, зажурено до сліз,
Холодні хмари буцають лобами,
Тримає небо вижовтілий ліс
І зваблює у сутінок грибами,
Де листям постіль стелиться луні,
Де самота і тиша – досконалі,
Де сплять в мохах перестарілі пні,
І калинові сняться їм коралі.
У полі, за туманним ставом,
де тіні стомлена блакить,
де птах нічний бере октави,
і час поволі цебенить,
Де кожна мить жива і славна,
і місяць палить смолоскип,
Там спить зерно в колисці давній,
та бачить сон про теплий хліб.
