Есть где-то Кошачья Планета.
Там кошки, как люди, живут:
Читают в постели газеты
И кофе со сливками пьют.

У них есть квартиры и дачи,
Машины и прочий комфорт,
Они обожают рыбачить
И возят детей на курорт.

Летают в заморские страны,
Находят алмазы с кулак,
Сажают на клумбах тюльпаны
И даже разводят собак.

Роскошная жизнь на планете
У кошек, котов и котят!
Но странные жители эти
Всё время о чём-то грустят.

Как много игрушек хороших,
Как много пластинок и книг!
Вот нет только кошек у кошек...
Ах, как же им грустно без них!

© Андрей Усачев

Обида ранит только раз,
Но мы потом за часом час
Обиду делаем сильней
Воспоминанием о ней.
Расскажем всем своим друзьям,
Уснуть не можем по ночам,
Перебирая всё подряд:
И жест обидчика, и взгляд,
И вновь по нервам бьют слова,
И боль не меньше, чем была...
Обида ранит только раз,
Она не мучила бы нас,
Когда б мы сами эту боль
Не волочили за собой.

© Татьяна Валяева

кінцева у місті зустріне дощем
ховайся мерщій у свій шарф величезний
автобус з тобою за обрієм щезне
автобус з тобою за обрієм щез
ховайся ніхто там не знайде крім мене
засни і ніхто там не знайде тебе
в строкату ряднину квітчасто зелену
у ранішнє небо як ЛАЗ голубе

Спи спокійно, Україно,
Спочивайте люди,
З цею долею всерівно,
Кращого не буде.

Наша ненька позіхає,
Дрихне мов колода,
Може дійсно їй насниться,
Проспана свобода.

Справжня воля, чорні стяги,
Лише серед снів,
У реальності ватаги,
" Товаріщей “ і панів.

Спить спокійно та не знає,
Про властивість влади,
Колискову та співає,
Поки тихо краде.

Ті хмари над водою – то є день,

Де джміль важкий так солодко гуде

І між дерев колишеться трава.

Он сонце, як медова голова

До чаю ввечері. Із пасіки мерщій

Старий із медогонкою помчить

Бо небо хмариться і сповіщають дощ

Густе повітря й краплі на брилі

Ми не дорослі, ми іще малі –

Молочні вуса, хмарні кораблі.

Бабуся у одвірок спогляда

Як поверта із поля череда.

Вода холодна, ось вона – вода.

Єдине, що залишиться тобі.

я йшов на ризик та заїкався брехав як вперше комусь у очі
та не зрікався я не зрікався Петро доречи робив це тричі
такі от речення чоловічі ідуть на розум сьогодні мила
ти мною вже ризикнула тричі так ніби звичне собі робила
тож вознесіння тобі бажаю пусте що сили тобі не стало
ти так шалено мене кохала але ж продала і так замало
просила аби скоріше збути

ідеш як з дому ідуть солдати щоб не вертатись перемагати
слова пусті і дорога дальня лежить тобі відкрива кишені
останнє що я тобі бажаю це все ж любові і всепрощення
панове раз пропонуйте далі панове два але можна більше
удари тричі лунають в залі і щось твоє забирає інший
аукціон пропонує тричі непевну ціну всьому що знаєш
такі вже правила чоловічі продав – не матимеш
вже не маєш

дурні традиції розумію і власник матиме з ними шкоду
та все ж я маю малу надію що люди носять в собі свободу
для того щоб в решті зробити вибір
на користь будь чого за бажанням
на всіх розділимо хліб і рибу
та не кохання

У подарунок до дня народження Ліни Костенко, Центр Української Культури. осередок розвитку (ЦУК.ор), який є ініціативою української молоді у Варшаві, підготував відеоролик на вірш поетеси "Життя іде і все без коректур".

Кинематограф. Три скамейки.
Сентиментальная горячка.
Аристократка и богачка
В сетях соперницы-злодейки.

Не удержать любви полета:
Она ни в чем не виновата!
Самоотверженно, как брата,
Любила лейтенанта флота.

А он скитается в пустыне —
Седого графа сын побочный.
Так начинается лубочный
Роман красавицы-графини.

И в исступленьи, как гитана,
Она заламывает руки.
Разлука. Бешеные звуки
Затравленного фортепьяно.

В груди доверчивой и слабой
Еще достаточно отваги
Похитить важные бумаги
Для неприятельского штаба.

И по каштановой аллее
Чудовищный мотор несется,
Стрекочет лента, сердце бьется
Тревожнее и веселее.

В дорожном платье, с саквояжем,
В автомобиле и в вагоне,
Она боится лишь погони,
Сухим измучена миражем.

Какая горькая нелепость:
Цель не оправдывает средства!
Ему — отцовское наследство,
А ей — пожизненная крепость!

Іноді в нашому житті залишається лише надія. Потрібно лиш триматися за неї і не відпускати. Потрібно просто вірити...

Дійсність охоплюють мрії,

Твої чи мої надії

Летять по небу із зорь?

Дивися! Он падає зірка:

Скоріше бажання промов.

Чи то не твоя надія 

Летить по небу із зорь?

Я очі прикрию руками -

Не хочу я бачити світ.

То таки твоя надія

Летіла крізь сонячний світ.

Я світло ввімкну,

Ти зачиниш вікно,

Ми разом уб’ємо надії.

Ніхто не побачить під нашим вікном

Зорю, що із неба спустилась...