хочу сюди!
 

Інна

47 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 38-48 років

Замітки з міткою «роздуми»

***

Любовь — это непрерывное прощение, сострадание.
Это самое радостное, что только может быть.
Имея внутри себя любовь, вы излучаете чувство безопасности.
Все чувствуют рядом с вами уверенность и надежность. 

Закон дарения

Любить — означает дарить часть себя, без оплаты и оговорок. Если вы хотите получить любовь, вам нужно только дарить ее. И чем больше вы дарите, тем больше получаете. Любовь похожа на бумеранг, она всегда возвращается обратно. Может быть не всегда от того человека, которому вы ее дали, но она все равно к вам вернется. И вернется сторицей. При этом важно помнить, что запас любви у нас неограниченный. Мы не теряем ее, когда дарим. И единственный способ потерять любовь внутри нас — это не отдавать ее другим. Одна из причин, почему люди редко испытывают любовь, — они ждут, когда их сначала полюбит кто-нибудь другой. Но это похоже на музыканта, который говорит: «Я буду играть музыку, только когда люди начнут танцевать». Или ждать от костра тепла, не положив туда дров. Настоящая любовь безоговорочна, она ничего не просит взамен. Она не терпит бартера. Тайная формула счастливых отношений на всю жизнь в том, чтобы всегда обращать внимание не на то, что вы можете взять, а на то, что вы можете дать. (с)



Чем мудрость отличается от умности?

Мужчине хочется быть рядом с мудрой женщиной. Той, которая примет его таким, какой есть, поддержит, попросит помощи, проявит слабость, позволит о себе заботиться, не станет навязывать свое мнение..
И никому не хочется быть мужем «умной», той, которая замучает советами, лишит возможности принимать решения и брать ответственность, для которой собственная правота важнее отношений с другими людьми.

Чем мудрость отличается от умности?

- Умная женщина, обнаружив ошибку мужа, ткнет его носом. И напомнит, что она его об этом предупреждала.
- Мудрая женщина – поддержит, приободрит, иногда сделает вид, что ничего не заметила.

- Умная женщина в кризисной ситуации возьмет бразды правления и научит мужа жить правильно.
- Мудрая женщина очень тонко покажет ему направление и поддержит в намерении дойти туда.

- Умная женщина будет учить детей математике, несмотря ни на что.
- Мудрая – увидит в каждом из них личность.

- Умная женщина на работе будет стараться быть лучше других и не совершать ошибок. При этом большинство коллег будут относиться к ней очень настороженно.
- Мудрая женщина создаст в коллективе атмосферу любви и тепла.

- Умная женщина будет вмешиваться в жизнь своих взрослых детей, давать им непрошенные советы и рекомендации, рассказывать им о том, как правильно растить детей.
- Мудрая женщина позволит детям получить свой жизненный опыт и поддержит в любой ситуации.

- Умная женщина будет бороться с влиянием свекрови, отстаивать свою независимость от родителей, ругаться с ними из-за их советов.
- Мудрая женщина научится улыбаться, слушать молча, соглашаться. И делать по-своему. С любовью.

- Умная женщина хочет изменить весь мир, переделать всех людей вокруг.
- Мудрая женщина начнет меняться сама. И примет других такими, какие они есть.

- Умная женщина думает, что счастлив тот, кто прав.

- А мудрая женщина знает, что прав тот, кто счастлив. (c)



Сонне

Ніч захопила мене в тенета й швидкоплинною річкою несе у місце, якого не знайдеш на карті. У вимір, котрий неможливо виміряти. Місце, яке неможливо описати, бо як тільки знаходиш потрібні слова чи кольори фарб, воно одразу змінюється. Місце в якому я можу все і не можу нічого. Воно знає мої найпотаємніші бажання й страхи і змішує їх в такий коктейль, що я сама не розумію чого насправді хочу, а чого боюся. Місце, в котрому все реальне настільки, наскільки я хочу, але нема нічого нереального, бо мозок не може визнати нереальним те, що він усвідомлює. Місце, в яке щоразу відносить ніч кожного, хоч не всі подорожі ми пам’ятаємо.

 Сни. Реальні й фантастичні, щасливі й жахливі, пусті й віщі. Вони не можуть існувати без нас, а ми без них, бо вони відображення нашої душі, а ми їх єдина можливість існування. Ось так і співіснуємо в тісному симбіозі – наші бажання створюють сни, а сни дають нам сили бажати нового. Без них наші ночі пусті й похмурі. Буває і з ними нелегко. Іноді просинаєшся з бажанням більше ніколи не бачити снів, навіть засинати страшно. Але приходить день і страх минає, а ввечері знову хочеться спати. І знову поринаємо у світ, де закони фізики діють коли і як ми хочемо. Світ в якому збуваються найнеймовірніші бажання і який випускає на волю всіх монстрів нашої душі. Світ який створюємо ми самі і який створює нас.

Я люблю сни і боюсь їх. Люблю, бо вони дають мені крила, а боюсь, бо вони ж безжально їх відривають. Люблю просинатись з посмішкою після щасливого сну і ненавиджу просинатись в сльозах після жахливого. Іноді вони дарують мені натхнення й бажання жити, а іноді шокують і вбивають часточку мого серця. Так, вони можуть мучити й виснажувати, але без них мабуть ще гірше, бо вони частина мене. Без них я буду ніби без руки, чи ноги. Тому щоночі закриваючи очі я чекаю на сон, щиро надіючись, що він принесе посмішку. Думаю кожен з нас має право на надію.

Солодких снів!


Наше сьогодення

Сьогодні звуть Дніпропетровськ східноукраїнським Львовом. Десь у цих словах є істина, але насправді до культурної столиці нам ще далеченько, скоріше Київ 5-річної давності за настроями.

Позитив є - ми змогли пробудити молодь, аби вона зрозуміла свою значущість, ми змогли пробудити інтелігенцію, ми змусили багатьох повірити у власні сили. Це найактивніша меньшість, що змінює настрій і політичну картинку регіону.

Є супротивники - їх сьогодні набагато менше, серед них немає інтелігенції, дуже мало молоді, не так багато місцевих.

Але є третя сторона - це більшість, якій все пофіг. В цьому насправді проблема. Вони бажають отримувати лише шматок хліба, неспроможні заявити своє "Я". Вони йдуть туди куди віє вітер, в той час як дуже часто в житті треба плисти проти течії. Ось це дійсно сумно!

На чергуванні з міліцією, один ППСник мене запитав - навіщо ви звалили Лєніна? Я у вдповідь (таки місто, таке) запитав, що доброго зробив цей персонаж? Здогадайтеся, що отримав у відповідь. Це було мовчання...

Тож до Львова ми ще не доросли, але крокуємо вперед і не змінимо свого курсу


Роздуми

Каждый сам по себе - человек с большой буквы, но вот нас двое, и кто-то из нас уже говно. (С) Mr. Freeman
У нас час кожного дня йдучи додому, зустрічаючи на вулиці різну сіру  масу, зовсім не знайомих людей, знімаючи навушники у супермакеті (для того щоб навіть привітатись з касиршею) я бачу розпач в їх очах.... Зважаючи на події котрі відбулися та відбуваються сьогодні в Україні, я спочатку думав шо ще через це.. Але сьогодні коли на зупинці людина знепретомніла на неї навіть ніхто не глянув... І тут мене "осинило" люди бояться, бояться допомогти одне одному... Вони зачинилися у своїх "панцирях" і думають про те щоб їм було що їсти і в що вдягнути себе та дітей. І ми розівчились радіти дрібному. Нажаль Майдан нам дав більше розчарування, а ніж радості... Тому той хто це читає -  озирнись навколо, посміхнись, допоможи ближньому

Блог Провінційного Растамана. Трохи про смерть.

30 листопада загинув в автокатастрофі Пол Уокер, один з головних акторів фільму "Форсаж".
До цього це я? А до того що чувака мені реально шкода. А от те що недавно загинув пацанчик з мого населеного пункту, мені похуй! Цікаво правда? Думаю я не один такий. Це взагалі цікаво, коли помирає хтось з відомих людей, яких ми поважали, які були нашими кумирами, в нас скорбота. А якщо помирає якась людина з якою ми часто пересікаємося, нам звичайно шкода але особливої скорботи не відчуваємо. Я маю на увазі наприклад водіїв маршрутки в якій ми їздимо, ну помер та й помер, буде інший, яка різниція кому гроші за проїзд передавати? Продавець, або сусід з іншого кінця вулиці чи на три поверхи вище. Так шкода, але як правило подумали про те годинку та й забули.
А от коли помирає відома людина, тоді починається масова жалоба. Хоча по суті, ми ту людину знали не краще ніж того водія маршрутки. Ми знаєм відомих людей за  їхніми творами і діяльністю, про особисті якості ми ж по нічого не знаємо. Акторів ми знаємо по їхніх ролях, виконавців по піснях і т.д. Прикалує коли хтось в коментах пише які ці люди були хороші. Бля, ти що з ними дітей хрестив, чи бухали ви десь разом що ти таке плетеш?
Взагалі відомим людям краще не доживати  до старості, якщо вони хочуть стати легендою. Згадайте лише Курта Кобейна, Боба Марлі, Віктора Цоя (Цой певно зайвий, він же живий), Сергія Бодрова, Ігоря Пелиха, Назарія Яремчука. Згадайте також істерію навкло Джексона, Джопса, Емі Вайнгауз. Вони померли якраз в ідеальний час для того  щоб стати легендою! Водію маршрутки легше, йому якось побоку  коли вмирати, статус легенди йому не світить))) А от водію з "Форсажа" цілком навіть світить. 
Стало цікаво чи згадає хтось про того пацанчика з мого населеного путку наприклад через сорок років? Я точно ні! Ну хіба що, якщо ця замітка доживе десь на сервері до того часу і я її перечитаю. 
Хм... А чи згадає хтось про нас?

***

Растворившись в мире — потеряешь себя. Растворившись в другом, потеряешь себя. Только растворившись в себе, можно найти себя подлинного.   Дзен

Любая заимствованная истина есть ложь. Пока она не пережита тобой самим, это никогда не истина. (c)

Можно набрать много знаний — и не знать ничего. Можно не иметь знаний — и знать многое. Только в тишине собственного опыта рождается прозрение. (c)

Человек — своего рода фонарь. Его внутренний свет, его любовь и истинная доброта — это сила, которая освещает мир вокруг него. И вокруг каждого из нас всегда ровно столько света, сколько мы его отдали. Чем больше ты открываешься, тем светлее вокруг тебя становится. (c)

Тысячи свечей можно зажечь от единственной свечи, и жизнь ее не станет короче. Счастья не становится меньше, когда им делишься.  Будда




Блог Провінційного Растамана. Екватор осені

Привіт Люди!
Осінь вже перетнула свій екватор. Якраз зараз справжня осінь. Саме зараз я реально зрозумів фразу "Під шуми листопаду, тихо засинає світ". Ви чули шум падаючого листя? Я цієї осені вперше почув, це - класно! Осінь таки подарувала нам хороші, теплі дні. Потрібно їй подякувати за це! Але хоч осінь і неймовірна, про те натхнення якось не приходить, і написання моєї книги про осінь, зупинилось десь на початку вересня. Потрохи думаю забити на те діло, але то всьо лірика.
Арабська приказка говорить: Що трапилось одного разу, може ніколи більше не трапитися. Але те, що трапилося двічі, неодмінно трапиться і втретє. Дійсно, не все так просто на цій планеті. До чого це я? А не до чого, просто данну приказку я вже чув два рази. Одже якщо вірити приказці, я її ще колись неодмінно почую в третє! А ще коли чешеться ліва долоня це до грошей, це дійсно так! Але мені чомусь верталися лише мої гроші... Але то тож лірика.
В колонках Репчина в перемішку з Депстепом і Регі, і крапелька Року. Випадково зустрів її... Жаль що в мережі і ще більше жаль що між нами сотні кілометрів пеларелі, або дорожньої розмітки, кому що ближче до душі... Але то тож лірика. Ще лише почалась друга половина осені, не все втрачено! І ще ловіть щось таке, можливо колись стане віршованим текстом.
Все буде добре!
Все буде як треба!
Джа слухає Джаз!
Джа слухає Реггі!

***

Единственное, чего ищет человек - это любовь. Имеющий любовь в сердце, имеет спокойствие и гармонию, доброту и принятие, силу духа и понимание. Любовь есть знание Бога, ибо только она раскрывает суть каждой "вещи" в мире. Любовь учит слышать то, что не выражается словами, и видеть то, что сокрыто от глаз.
Любовь есть в каждом, но познает её лишь тот, кто увидит в себе красоту дня и ночи, а увидев в себе, будет видеть то же в любом.

Аму Мом



Блог провінційного Растамана. Осінній настрій.

Ну от зайшов в свій паблік. Мда.. якось навалилась на мене осіння хвиля, настрій... Таки справді осінній настрій. Два віршовані тексти про осінь. Жаль що їх ніхто не покладе на біт, та й нема там що класти. Знову в Фіолеті знайшлась пісня, яка буде ще як мінімум два з половиною місяці в мене на репіді, можливо набридне. Ну й нехай, пісня від того гіршою не стане! 
Я люблю Осінь, реально люблю! Цікаво, а що любить Вона? Можливо "тумани ранкові, над містом ще сонним"? Чи може коли осіннє сонце заливає золотом парки, вулиці, будівлі, крони дерев? Чи може Осінь любить коли люди по справжньому радіють їй, а не ховаються під важким замком депресії? Я пробою уявити Осінь в людській подобі.. Це однозначно дівчина! Руденьке диво! В якомусь стильному пальті і в чобітках. Вона слідкує за стилем, адже по суті вона його і задає. Для чужих вона не привітна і холодна, але насправді вона дуже хоче бути з кимось поруч, щоб хтось тримав її в ніжних, теплих обіймах і просто кохав...

Вже другу Осінь я не буду спостерігати зі своєї обдертої 243-ї аудиторії. Замість мене там інші студенти будуть дивитися на парк біля мого інституту... Люблю ту страшну аудиторію, там добре.

Слухайте пісеньку! Осінь лише набирає оберти! І це класно!