Йдемо у поле, де душавід щастя бігає кругами,Де хмару місячне лошажмакує вогкими губами.Де небокраю в’ється нить,дріма у травах сон-приблуда,І час поволі цокотить,не поспішаючи нікуди.Де чародій-туман житамсорочку шиє ясно-сіру.Йдемо у поле, бо містамуже давно нема довіри.[Приєднана картинка]

То був не сніг, то просто падав пух З розпоротої хмарної перини, Підморгували радісно вітрини, Красою перехоплювало дух. Заманював до себе світ забав, Дивився дім віконними жовтками, І я стояв, я сніг ловив руками, А він від мене знову утікав.[Приєднана картинка]

У гарячій Кастилії, Шовк піднявши вітрил, Ходять хмарні флотилії І вітри носять пил. Вік блукає стежинами, Просять губи води, І пахтять апельсинами Акуратні сади. Там, під впливами готики, Велич пестить думки, Та чекають на подвиги Престарі вітряки.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Ми у забутих снах,Ми в спалених долонях,В відчуджених серцях,І в поглядах сторонніх.Ми тіні забуття,Приламані край небаКрізь призму сприйняттяПрисуд чужих -"та треба ж"...В поламаних тілах,Що так болять за раєм,В щемких, простих словах,Що вже за небокраєм.В студенних, у вітрах, В колючих не розмовах,В не збуджених життях...Про душі - а ні слова.Ми у забутих снах,В зворушливих світлинах,Де у твоїх очахВідлунням я... єдина...OkSana Kucha

Місяць – жовтою короною, Ходить ніч – чорнява дівонька, Абоненти – по-за зоною (от приємна несподіванка!) Почуваюсь не людиною, А чиїмось відображенням, Попрощавсь давно із дниною, Розвантажуються враження. Перехожий! Хочеш споминів? Поділюсь лише хорошими, Про блакить небесних променів, Танці білих хмар над площами. Не тікай від мене мишею, Дай натішити картинами, А не схочеш – стану тишею,Та сховаюся між тінями.[Приєднана картинка]

На що похожа згублена любов? На мандри в нескінченному тумані, На зойк забутих у століттях мов, На захід сонця, мабуть що останній. І на вінок терновий, і на хрест – Такі незвичні подарунки божі, Із ними мов зійшов на Еверест – Спуститись тяжко, дихати – не можеш. На поцілунок, танучий на склі, На дотик літа у посохлім цвіті, На враження, що ніби у землі Сховалось все, що змушувало жити. На янгольський небесний тихий зов, На гімн душі пресвітлій...

Читати далі...

[Приєднана картинка]У моєму місті йдуть дощі...Його любить дощова погода.У імлі,неначе у плащі,Заховалася його казкова врода.Міріади ниточок-краплинНебеса поєднують з землею.Сірий сум змиваючи зі стін,Вони ллються на дороги і алеї.Завтра день новий настане,дощ пройде,І над містом знову сонце заясніє,Теплоту і радість місту поверне,Світлим променем любові обігріє.

Украду,Огорну,Зачаклую.ЗацілуюДо неба,До сонця.УтоплюВ диких пестощах вітру.ОновлюВ палких ластощах цвіту.Твою душу.Украду,Збережу,Заголублю.Заворожу від муки,Від горя.СхоронюУ таємності думки.ОновлюУ палкому цілункуСвою мрію.

Гроза проходить над садами, Б’є блискавиці жовтий нерв, І небо вогкими губами Цілує маківки дерев. Спекотний день звалився в Лету, Сплітає дощ прозору сіть, Тікає гуска в очерети, Вода за гускою кипить.[Приєднана картинка]

А за лісу чорною бровою, Де трясуть повітря поїзди, Ходить жовта осінь за тобою, Їй чомусь не хочеться сюди. Зіркою пресвітлою не блисне, Не сипне росою крадькома, Може, їй зі мною надто зимно, Може й сенсу йти сюди нема.[Приєднана картинка]