Ловлю проміння сонечка в долоні І п’ю тепло бажання бути небом Я вже давно у осені в полоні І визволяти мене ні, не треба! Візьму осінніх нот тривожних жменьку й мелодії насмілюся творити і будуть хай вони сумні й простенькі, та з сподіванням в радість перелитись. Черпну з очей смарагдових натхнення і намалюю усмішками вітер, щоб викласти любові фраз знамення з багряно-золотих листочків-літер. Любитиму цю осінь до безкраю й вдихатиму життя на повні груди і хай у нім не все...

Читати далі...

Я дякую, Боже, за всі стежки долі, За ночі самотні, холодні й сумні. За те, що ховав Ти за хмарами зорі , Гартуючи дух, наче сталь у вогні. Я дякую, Боже, за терня колюче, За зранену душу і біль від обрАз. За морок нічний і за хащі дрімучі, Куди міражі затягАли не раз. Я дякую, Боже, за всі буревії, Що душу шмагали, неначе бичем. За сльози пекучі в обмІн на довіру, За втрату, що серце пробила мечем. Я дякую, Боже, за всі перешкоди, За “липових” друзів, за...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Проснусь. Зісковзну тихо з ліжка Босоніж пройдусь по кімнаті, Відкрию вікно, занавіску Й потону в нічнім ароматі… В ліхтарно ледь тусклому світлі Дивитимусь сонно на місто, На зорі до блиску розквітлі, На сліз горобини намисто. Полину із вітром осіннім Дерев цілувати волосся І в місячнім диво-промінні Я тиші нап’юсь стоголосся Лиш міста вогні в видноколі і ніч свою казку сплітає… Як гарно! І ти мимоволі всміхаєшся й все забуваєш…

Нівечать гроші вже знання… Мов для забави Батьки калічать розум безталанним дітям, Купляючи їм місце на студентській лаві, А потім ніде таких «супер-профі» діти… Нівечить душі за «портфелями» гонитва, Мораль і людяність давно на ешафоті, Складають губи до грошей лише молитву – Бо вже до Господа молитися не в моді. Нівечимо ми існуванням світ безкрилий І бідністю ідей зацькованого серця, Самі себе живцем ховаємо в могили… Скажіть, чому ОЦЕ для нас ЖИТТЯМ зоветься?!

Падали зорі у серце з-під вій, Грілось воно у долоні твоїй. Погляди десь поза часом сплелись, Душі нестримно просились увись. У полоні очей всі слова розгубились, Як крапля у морі, в них серце втопилось. У танці кохання єдналися руки. А вчора булИ ми за крок до розлуки… Холодним дощем вона в вікна жбурляла, Та біль і негоду Любов подолала. З-під вій твоїх в серце упала зоря – То неба краплинка, то доля моЯ.

Живи радій і дихай в повні груди!Цей день мине і іншого такого вже не буде.Насолодись цим днем ти досхочу.Жодної миті в ньому не прогав.Живи, живи, живи, живи..І насолоджуйся життям!!!!

Мой разум шепчет ненавижуА сердце аж до не могу кричит люблю его люблюМой разум шепчет трубку не возьму Пусть знает шутки со мной плохиА сердце ждет секундочки считает Когда же наконец зазвонит телефонМой разум шепчет все-равно где онА серце разрывается на частиВедь я не знаю как он там и что с нимА вдруг ему нужна моя поддержкаА вдруг ему там плохо без меняИ тут рука уж потянулась к трубкеНо разум стоп куда звонить нельзяИ гордость говорит звонить нельзяА сердце просто изнывает оно...

Читати далі...

Вогнем, палаючим у серці, Тобі мелодію кохання напишУ. Хай новий день ранковим сонечком всміхнеться, Для тебе в нього я удачі попрошУ. Я твої сни засиплю золотом осіннім, Проллюся в серце твоє зоряним дощем. І два крилА єдиним птахом вільним Нас піднесУть над світом сірості й проблем. Сльозами ніжність падає в долоні … Не треба ... Не спиняй її вустами. Прошу, пробач за краплі ці солоні. Розвіяв вітер хмари сумнівів над нами. Я у безмежності очей твоїх...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Ти сьогодні не такий, як учора. В миті кожній змінюється світ. Як безмежними є Всесвіту простОри, Так багато таїн є в душі твоїй. Час біжить – його не зупинити. Все життя – одна-єдина мить. То ж учися тут і зараз жити, Поки свічка твого серця ще горить. Марно мріяти про те, що вже минуло, І знущатися над власною душею. Бо ніколи вже не буде так, як було, Лиш майбутнє перекриєш ти для неї. Скинь тягар, розправ душевні крила! На путі...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Переливами неба осіннього, Золотистого листя кружлянням, Мерехтінням зорі вечірньої Я тобі розповім про кохання. Плете осінь із мрій мереживо, Із усмішок та снів кольорових. Відчиняє серця обережно Та складає у них гімн любові. Сотні тисяч блискучих перлинок Подарує нам ніч срібноока. Міріади небесних краплинок В наші душі ввіллються потоком. Шоколадно-ванільною пристрастю, Поцілунком палким на світанні, Тихим словом, спокусою ніжною...

Читати далі...