Торкнутись поглядом,Відчути дихання, Напитись голосу. Зайнятись полум"ям, Збагнути таїнство,Забутись голосно. Летіти вихоромУ світ фантазіїНа крилах радості. І відновитисяУ снах буденностіПід впливом спогадів.

Чи небо весняне, Чи небо осіннє, Чи інші кермують забави сезонів, Людина – людинозалежне створіння Від вибуху Всесвіту Й до Всесвіту скону. Людина людині і сонце, і зорі В годину мажорну, В годину мінорну, Людина людині – Той острів у морі, Який захистить Від нещадного шторму. Людина людину П’янить і тривожить, Людина в людині Блукає луною… Людину пошли мені, Прошу, мій Боже, І дай їй зустрітися, Боже, Зі мною.[Приєднана картинка]

Чи день той був, чи то була примара, Яка торкнулась враженням чола. Пішла зоря вечірня на мадяри, На чужину, як водиться, пішла. І я б пішов – не видно небокраю, Я б залишивсь – та що робить мені? І я б заснув – а сну усе немає, Є тільки ніч крилата у вікні.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Мені приснився сон, що навкруги так зелено, цвітуть сади. І квіти пахнуть якось дивно, немов здійснилось якесь диво. Ці пахощі бентежать так мене. Здається це весна прийде. Мене бентежить,будоражить. Прокинутись я ненаважусь. Я хочу залишитись в тім саду. Я йду до тебе,йду. Та відкриваю очі... Це ж тільки сон. І я шепочу:"Це ж тільки сон!" І прокидатись я не хочу.

Сто рецептів почуттів, Сто рецептів - болю Сто твоїх і моїх - світів І лиш один - любові... Сто митей самотності, Сто років мовчання, Сто табу і умовностей, І лише одне - кохання. Сто доторків, сто цілунків, сто гарячих у серце комет, сто мелодій, сто малюнків... Сто кроків - назад, і лиш один вперед...

За одинокою горою, Де чорний став і чорна ніч, Де вітер тихо дише млою І про минуле плаче сич, Де щось рухнулося і згасло В небесній втомленій золі, Там світлий Бог лягає в ясла І з них агукає землі.[Приєднана картинка]

А до села, на край-кінець, Де річка ставить кому, Ішов маленький морозець У сведрі голубому. Мовчали тихі ясени, І терняки мовчали, І не було тому ціни, Бо не було печалі. Був тільки сич, старий-старий, Що бачив між гіляччям, Як сведрик ясно-голубий По калабанях скаче.[Приєднана картинка]

Світанок липою цвіте. Світанок в небі родить птицю. Хмарина хмару в гості жде, Ховає в торбі блискавицю. Червоний сонця самоцвіт Тримати ніч уже не в змозі, І йдуть слова в далекий світ Та слід лишають на порозі.[Приєднана картинка]

Шпаки ізнов вернулися додому, Шпакам без дому і буття не те. Життя нову намалювало кому, Виконуючи правило просте: Що хай ти будеш златолюбним Крезом, В душі твоїй оселиться жебрак, Як навесні не сяде на березу, І пісню не покличе чорний шпак.[Приєднана картинка]

Нерозірване коло. Передзвони кайданів. Десь, напевне, є воля за великим туманом. Ходить в гості до слави, і поводиться гідно, Та за млою халяви волі зовсім не видно.[Приєднана картинка]