[Приєднана картинка] Самотній дощ в осіннім переливі На щемних віях зустрічі гойдався… Скажи, прошу, ти потім був щасливий, Чи так, як я – лиш тільки прикидався? Скажи, прошу, ти все забув, чи, може, Як я щоночі з’єднуєш серпанком Тенета мрій, щоб в зоряній пороші Хоча б у сні любити до останку? Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба, Я слів тих – віриш? – перевчила сотні! А дощ тремтів в обіймах свого неба. В обіймах… але все ж, як я, самотній…

[Приєднана картинка] Привіт! Привіт… Я стільки тебе чекав… Я марила так тобою… Ти йдеш? У слід Залиш хоч надій причал. Пробач, що здалась без бою… Зажди! Не йди! Я так й не сказав тобі, Як довго чекав на тебе… Поклич… Вкради… Сховай мене від дощів, Хай сердиться хмарне небо… Ти чуєш стук? Це серце моє з грудей Вистрибує – ти зі мною… Сплетіння рук… Я п’ю аромат плечей… Бажання знов пеленою… Відчуй! Бажай! Я хочу для тебе лиш і дихати, й мріяти, й снити… Не відпускай...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Проллюся дощем. Чорнобілим, сумним і безкраїм. Проллюся за край, щоб втопити весь розпач і біль… Самотнім плачем хай про мене цей дощ нагадає, лиш ти не шукай тої пам’яті більше в собі. Мене вже нема і не треба дзвонити, писати. Тепер я лиш тінь і без сонця життя в ній нема, а ти… й крадькома моїм сонцем не зможеш вже стати, а я в темноті задихатимусь в клітці одна. У мрій за плечем я ховатись втомилася дуже. Не треба в казках, наяву мені жити дозволь!.. Проллюся...

Читати далі...

І знову сум. Закрався у думки, знайшов до серця двері потаємні, які колись на відстані руки ти не помітив. Чи занадто темні були тоді осінні вечори, чи просто не хотів ти помічати? Байдуже. Знов вечірні кольори співають небу осені сонати і тихий сум мереживом снують тоненькою струною так відверто… А я немов мозаїку свою щасливу мрію воскрешаю вперто. А я люблю. Люблю і все! Хоча, цих слів ти не чекав і не чекаєш, а я люблю… Любов – це не свіча, пробач, але із часом не згоряє…

[Приєднана картинка] Скажіть мені, будь ласка... Чому іноді в житті все буває так...дивно! Чому хочеш всього і відразу, а отримуєш нічого і поступово??? Чому намагаєшся зблизитися із дорогою серцеві людиною, але не виходить - то обставини не ті, а то і сама людина того не бажає... Невже ж можливо усе життя закохуватися і так і не пізнавати справжнього щастя???... Чому не виходить вірити у ...

Читати далі...

Найгірший спосіб сумуватиза людиною - це бути з нею поруч, і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю!!! Г.Маркес

В напівтемряві напівтіні… Серед них впізнаю тебе… Візерунки ще не осінні, Та не літні із них уже. Там, в узорі із незабуток, Бачиш – серця проплівся щем, Та по ньому нитками смуток І розтріпаний біль плачем. Ні, не те! Я шукаю знову У мережеві блиск очей І кохання парчу шовкову, І тремтливу вуаль ночей. Я шукаю… а ти журбою Серед тих напівтіней всіх Поснуєш мов на полі бою Мертві душі бажань моїх…

Я дивлюсь в твої очі, тільки в них нема навіть відблиску мого, в них байдужості тіней стільки, що вогонь перетворюють в скло. Я не хочу більше кохати. Я не знаю кохання святого. Тільки біль і бажання втікати залишило для мене воно. Я не хочу чекати більше, я не знаю надії із болю, лиш її пустотлива тиша убиває мене без жалю. Я не вірю уже в кохання, це лиш мрій і думок сваволя, це лиш вигадка й покарання для того, хто повірив в «люблю»…

[Приєднана картинка] *********** Циферблат годинника на розі хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі і замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе вітер нам підказує слова. — Підкажи найлагідніше слово, я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, заглуши усе, що говорю! — Не було ні зустрічі, ні туги. Не було...

Читати далі...