Не пишіть листів із осені до літа,

Коли всі шляхи дощі розмили.

Бо зворотні всі дороги вже закриті,

Усі  спогади у вирій відлетіли.

Не шукайте зустрічі з минулим,

Бо воно теперішнім не стане.

Незабудки більш цвісти уже не будуть

Там, де почуття давно зів’яли.

Не кидайте марно слів на вітер,

Що колись були комусь такі жадані.

Та тепер не зможуть серця обігріти,

Бо давно уже вони неактуальні.

Не збирайте давніх мрій уламки,

Бо вони безжально душу зранять,

Не будуйте на руїнах замки,

Просто бережіть своє кохання.

Мої вірші-діти мого серця,

В них печаль із радістю зійшлись.

В них любов і біль переплелися,

Вони душу піднімають ввись.

Мої вірші-то життя сходинки,

Райдуга емоцій-почуттів.

То похмурі,як в осінній день хмаринки,

То ясніють від яскравих кольорів.

Мої вірші-то душі відкриті двері,

То архів прожитих днів і літ.

Мов птахи,які летять у вирій,

Із душі летять вірші у світ.

Мої вірші-мого серця квіти,

Може,відгук в серці чийомусь знайдуть…

Із думок і почуттів,неначе діти,

Знову римами віночки заплетуть.

Не ховайся, надіє, за хмарами,

Не тьмяній за вуаллю дощу,

Тіні сумнівів й так вже примарами

Нас доводять до крику й плачу.

Не лети, синя птахо, налякано

До гарячого сонця-вогню,

Вже і так нами стільки оплакано

І поховано мрій у броню.

Не стихай в серці, віро! Молитвою

Нас рятуй від убивчих доріг.

Тільки ти і маленькою крихтою,

Нагодуєш нужденних усіх.

Нам би дихати, та не руїнами –

Дим у грудях ковтком полину.

Не карай, милий Боже, нас війнами,

Ми вже знаємо миру ціну.

Доторкнися спраглими вустами…

Розпали нестримане бажання.

Огорнувшись ніжними словами,

Будем пристрастю впиватись до світання.

Пий до дна нектар хмільної ночі…

Знову келих переповниться коханням.

Хай жадають мого тіла твої очі,

Кожна крапля наче перша і остання.

Напій пристрасті із присмаком ванілі

Я до ранку смакуватиму з тобою.

І в черговий раз від ніжності сп’янілі

Келих вірності розділимо надвоє.

Твоя історія кров’ю написана.

Життя твоє-вічна війна.

Неначе пухлина, від світу відрізана,

І друзів у тебе нема.

Народ твій, як стадо, залякане й дике,

Брехливі у тебе вожді.

Обличчя своє на очах всього світу

Жахливо спотворила ти.

Ти маєш усе…Та цього тобі мало.

Ти наче безжальний упир.

Від люті і зла одержимою стала,

Як оскаженілий звір.

Немає для тебе нічого святого,

Руйнуєш ти спокій і мир.

І не боїшся ти вже навіть Бога,

Для тебе весь світ,наче тир.

Пізнаєш ти все,що сама породила.

Небесна розплата прийде.

Не знаєш,що яму для себе ж ти рила,

І скоро вже в неї впадеш.

За кров, споконвіку тобою пролиту,

Заплатиш,росіє,сповна.

Імперіє зла,вже твій келих налитий,

І вип’єш його ти сповна!

Чому так швидко свічка догоріла?

Чому так рано обірвалося життя?

Напевно, твоя доля так хотіла…

Утрати біль наповнює серця.

Твоя душа уже прощається з землею,

Свою частинку залишаючи в піснях.

Над Україною світитимеш зорею,

Хоч згасли зорі назавжди в твоїх очах.

Ти крокував життям з відкритим серцем,

Щиру усмішку людям дарував.

Так важко знати, що це серце більш не б’ється

І так багато ти ще нам не розказав.

Ти відлетів у вічність птахом світлим

В такий страшний для України час.

Напевно, зараз в небесах ти більш потрібний,

Не згубиться ім’я твоє в роках.

Ти відійшов, залишившись назавжди

У наших душах, в музиці своїй.

Пішов з життя, та не з дороги правди,

Ти навіть в вічності залишишся на ній.