Хризантеми.
- 14.09.08, 23:57
- На вершині слова - Вірші
Дмитро Дідківський.
1999рік.Дмитро Дідківський.
1999рік.--------------------------------------------------
"Було..." - Як кажуть літні люди...
"Було і погуло"...
Отак, добряче пожили
У славнії часи царя Гороха,
Де кожен брав собі потроху...
Де їли і пили досхочу,
Де час зарплати не минав.
Там кожен бідний паном став,
Хоча й товаришем вважався.
А й справді! Хай який глава...
Чи то райради, чи обкому,
Тоді колгоспниця звичайная була
Товаришем йому або... при ньому.
Однак той рай підпортив нам людей.
Комусь з начальства стало мало
Звання товариша. Ба! Їм це не пристало!
Та й нудно якось коли всі багаті
Тож тре забрати в "когось" - "щось"
Щоб ще багатшим стати.
І почалася буча-буч...
Перебудова, далі путч,
А далі ще хапай усе
Бо як не вхопиш - пропадеш!
Збирай в кишені народовий кошт
І, далі в банк, і за кордон мерщій
Бо був уже в 17-тім "Дайош!"...
І от тепер, от диво стало з див
Товариш вже в слугу народу перебрався
І каже, що до скону днів
Він буде дбати про народну благодать,
А сам вже грошики свої втомився рахувать.
А люд простий зубами цокотить
В холоднії зимові ночі...
І при свічках в квартирах тільки очі
В господаря країни справіжнього блищать.
І гаманці пусті пилюкою припали...
Чекаєм, доки справжніми панами станем...
----------
24.10.2000
ви щось подібне переживали?
Скільки будеш літати ще
Чорний крук,
Над землею наших
Батьків, дідів, прадідів?
Скільки будеш клювати ще
Їх тіла, та нащадків їх?
Досить з них знущань
Голодоморів, війн усіх.
Досить вже.
Повертайсь назад
У своє гніздо,
У країну зла.
Настали наші часи.
Твоя пора пройшла.
Хватить сил у нас.
Дати всім відсіч.
Хто під кнутом своїм
Бачить нашу Січ.
Вже в кайдани нас не взути,
Та не закувати.
Буде й над нашим краєм
Голубка літати.
Соловей в гаю співати,
Й жайворонок в полі.
Тисяч років накує
Нам зозуля волі.
Будемо на своїй землі
Ми господарювати.
Доля нам посміхнеться,
Й Україна мати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.
Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.
Нас в кайдани знову
Хоче нас він взути,
Та цього ніколи
Уже не бути.
Нас вже обманули
Ходимо голодні.
Та віримо скоро
Вийдемо з безодні.
Поки Бог є в Небі
Вірою живемо.
Й у Верховну Раду
Найкращих оберемо.
Тих хто любить свій народ
Й Неньку Україну,
Мову свою рідну,
Й пісню солов’їну.
А тих хто промовляє
Московську промову.
Не пустимо в депутати,
Відправимо в школу.
Хай вивчать спершу
Українську мову.
А може хай їдуть в Лос Вегас
Працювати й жити.
Там потрібні такі промовці
Рулетку крутити.
Дмитро Дідківський.
27.02.1998 рік.
Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.
Заплутала в свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
Із – за неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.
Голодують лікарі,
Вчителі і вчені.
Робітник і селянин,
Та пенсіонери.
Прокиньтеся брати й сестри.
Годі уже спати.
Чекають змін від вас діти,
Й Україна мати.
Прокиньтеся тай знімайте
Оті павутини.
Щоб життя було кращим
У нашій країні.
Перестане Україна
Тоді сумувати.
І ніхто не зможе нами
Більше панувати.
Заживемо тоді заможно.
В злагоді і в мирі.
Будемо діток виховувати.
Й будемо щасливі.
1998 рік.
* * * *
Все застигло в мовчанні.
У німому листі.
У поемі чекання.
Там слова непрості...
Їх нема на папері.
Їх не каже ніхто.
Там зачинені двері
і замків, мабуть, сто.
Там незіграні ноти
непочутих пісень.
Тихий вечір суботи
в понеділковий день.
Там загублені мрії
світанкових хвилин.
Безнадійні надії
спорожнілих вітрин.
Запізнілі зізнання...
Безпорадні думки.
Знову зустріч... Прощання.
У нікуди дзвінки...
Там знаходять неспокій
одинокі серця.
Там сліди наших кроків
на шляху без кінця...
© Анна Гендель (Geana)
Дощ іде в стакан.
Із пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Треба пензлі у руки брати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/111352/
Чому так влаштований світ.
Я не знаю чия тут провина.
І куди не підеш брехня.
Всюди, ллється кров, мов з бочки вина.
Знаю кохання збереже світ.
Але воно мене погубило.
Й на серці моєму журба.
Й рубцями покрито тіло.
Я брехні оголошу війну.
Краще з правдою жити гіркою.
Чим застряти по вуха в брехні.
Я за правду стану горою.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114669/