На протилежному березі від Нової Каховки,де закінчується дамба Каховської ГЕС, знаходиться село Козацьке,в якому колись красувалася садиба князя Петра Миколайовича Трубецького (1858-1911). Серед місцевих жителів ходять абсолютно різні легенди : одні кажуть,що князь не полюбляв цей дім і не жив в ньому, інші кажуть,що і жив і любив.

:Козацьке, ще фото:

Насправді Петро Миколайович вперше приїхав в Козацьке в 1875 р. В 90-х рр. побудував маєток і тут ріс та виховувався його спадкоємець. Маєток споруджений на межі 19-20 ст. у стилі французького ренесансу.

До наших днів збереглися руїни палацу, огорожа, господарські будівлі, льохи 1897 р., склад 1897р. та флігель 1884р. в стилі псевдоготики, місток.

До садиби можна потрапити повернувши направо перед дамбою Каховської ГЕС. Територія охороняється і знаходиться за високим залізним парканом,тому потрапити туди можна лише, якщо пощастить. Ліворуч перед дамбою Каховської ГЕС і поряд з селом Козацьке знаходиться село Веселе, де збереглася середньовічна башта та головний корпус винзаводу П.М.Трубецького(1908-1909р.).

ЦікавоЗа архівними даними, Козацьке було засновано 9 червня 1782р., як володіння Івана Андрійовича Остермана і охоплювало територію близько 164кв. км. При Катерині ІІ він був російським посланцем в Стокгольмі,а потім віце-канцлером. При Павлі І - державним канцлером та президентом колегії іноземних справ. Назва населеного пункту походить від дніпровського рукава Козак,на яком лежить село.Вперше згадується в "Великому кресленні" 1672р. Людей в Козацьке переселили з Курської,Могилевської та Тамбовської губерній. далі ...

:Херсонська обл.:

Здається, це вже стає доброю традицією - щороку влітку відправлятись подорожувати автостопом в якісь цікаві місця. Цього року здійснилась моя давня мрія, і я став подорожувати не сам, а в компанії моєї коханої дівчини.



Як завжди, все йде не так, як планувалось. Змінюються маршрути, дати прибуття та виїзду, навіть мета подорожування може змінитись під час поїздки. Мені це вже звично... Точніше, я вже звик дивуватись цім несподіваним, неочікуваним втручанням зовнішніх обставин в мої плани, бо зазвичай вони завжди несуть в собі тільки покращення, які б я і сам напевно запланував, якби знав, що вони можливі. Іншими словами - я просто приймаю ті класні нагоди, які час від часу даруються Міс Випадковістю.



Планувалась лише одна поїздка - на Західну Україну до Чопа. Через Полтавщину та Житомирщину туди, через Умань назад. Але часу не вистачило, і тоді народилась ідея розділити подорож на дві: в першій, скороченій - спочатку завітати до родичів під Полтавою (Кобеляцький район, село Гарбузівка), звідти рушити до Бердичева, і вже через Вінницю приїхати в Софіївський парк, а звідти додому;



На другу подорож ми мали більше часу, тому запланували його грандіозніше: з Дніпра - через Кам'янець на Коломию, звідти до Львова, зі Львова до Чопа, потім на Білорусь, де нам запропонували відвідати родичів в Бресті, під Пружанами та в Мінську, з Мінська поїхати на Санкт-Петербург, а потім, через Москву - додому, на Дніпропетровськ.

Перший маршрут так і склався, як планувалось, за винятком кількості днів, які ми планували на кожен з пунктів (-: А ось другий маршрут змінився досить радикально. Замість Коломиї ми поїхали відразу до Львову, через 4 дні звідти на Коломию, потім, несподівано, по південному кордону України - через Яремче, Солотвино, Берегово - до Мукачева, і, зовсім не заїжджаючи до Ужгорода і Чопа - на Білорусь (До Кобрино через Ковель). Якщо чесно, то ще місяць тому я і уявити не міг, що все так зміниться, але тепер дуже задоволений усім (-:

В Білорусі ми проігнорували Брест, але відвідали Біловезьку Пущу, зараз тусимо в Мінську. В Пітер та Москву вже не збираємось, бо немає ані часу, ані грошей, ані бажання. Але ще збираємось завітати до друзів в Гомель, щоб потім через Київ повернутись додому десь у вівторок, або середу. Хоча... це все майбутнє - його неможливо загадати, чи передбачити, тому, подивимось, як там станеться (-;

На цей момент ми за літо проїхали автостопом більше 2300 кілометрів по Україні, вже більше 600 по Білорусі, і ще 1000 кілометрів у нас попереду, щоб повернутись додому...

Деталі про відвідування кожного з місць я напишу трохи пізніше, але обіцяю, що довго чекати не прийдеться. Поки-що, хто бажає, може подивитись фотозвіт з цієї подорожі в моєму альбомі: ось тут

Ліворуч перед дамбою Каховської ГЕС і поряд з селом Козацьке знаходиться село Веселе,де збереглася середньовічна башта та головний корпус винзаводу П.М.Трубецького(1908-1909р.). Вірогідніше, що башта була зведена за часів панування князя Вітовта (кін. 15ст.) в характерному для оборонної архітектури стилі Великого князівства Литовського і контролювала південну частину острова Тавань ( інформація згідно карти Х.Радзивіла 1613р.)

:Веселе:

В 80-ті рр. 19ст. побудовано четвертий ярус зі стрілчатими вікнами у псевдоготичному стилі. Стіни башти мають товщину 2 м. Неподалік від башти знаходиться винзавод(1898р.)- нині ВАТ "Ім. князя Трубецького". Його створено на базі закладених князем Петром Трубецьким винних погребів,.які вміщали до 180 тис. відер вина. Головний корпус (1909р.) виконано в стилі модерн. На жаль потрапити на територію заводу не змогли, там була якась делегація, а так можна замовити екскурсію яку проводить бухгалтер заводу. Трубецький поширював промисел серед селян і був впевнений,що таким чином вони отримають прибуток в домашніх умовах. По селах їздив інструктор з виноградарства та давав вказівки щодо догляду за лозами. Виноградний врожай був сировиною для неперевершених вин, які виготовляли за рецептами князя. Вина, що вироблялися у маєтку Трубецького, завоювали Гран-Прі на Всесвітній виставці у Парижі 1900 р.,та першу Всеросійську премію в 1902р. В 1903р. першу Всеросійську премію отримало безпосередньо виноградарське хазяйство.

:Херсонська обл.:

Село Колочава (угор. Alsokalocsa, чеськ. Kolocava) Міжгірського р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полонинами Стримба, Дарвайка, Барвінок, Красна і Ружа за 26 км від районного центру. Навколо села розташовано багато природних джерел з мінеральною водою. Найвідоміше з них - Боркут.

Документальні джерела засвідчують, що в 1801 р. в Колочаві було дві дерев'яні церкви. Одна з них - церква Зішестя Святого Духа, 1795 р. - збереглася до наших днів в присілку Горб.

Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви, перенесено до збудованої неподалік православної церкви св. Трійці, 1928 р. й оббито бляхою.

На сьогодні у Колочаві налічується близко 50 пам'ятних об'єктів, 20 пам'ятників та 10 музеїв.

Цікавими для туристів будуть також "Лінія Арпада", музей бункерів групи Української Повстанської Армії, групи Штаєра

***********

Ще дуже багато про Колочаву тут

***********

Негровець (угор. Felsоkalocsa, словацьк. Negrovec) - село в Міжгірському районі Закарпатської області розташоване за 20 км від районного центру поряд з однойменною горою Негровець (1707,3 м).Перша згадка про Негровець датується 1499р. Поселення в той час було присілком Колочави,звідси й колишня назва села - Верхня Колочава.

Окрасою села є шпиляста дерев'яна церква Св. Архангела Михайла з дерев'яною двоярусною каркасною дзвіницею (кін. 18 ст.), перенесена на теперішнє місце з урочища Потік(за іншими даними з присілку Ясеновець ) у 1818р.

***********

Ще про Негровець тут

***********

   Опитування показало, що більше 40% українців вважають, що на сьогодні Україна ще не є повністю незалежною державою. Протилежної думки дотримуються 24% респондентів.

   Дослідження компанії Research & Branding Group також показали, що  тотальна більшість українців ( 93 % ) називають Україну своєю батьківщиною, патріотами України вважають себе 76 % респондентів, гордяться тим, що є громадянами України, - 72%. При цьому кожен другий українець ( 52 % ) у разі потреби готовий захищати свою країну.

   Згідно з результатами іншого дослідження, проведеного соціологічною групою Рейтинг, 43% українців виразили готовність, у разі виникнення загрози, відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках.

   Опитування компанії Research & Branding Group проводилося з 15 по 25 липня в 24 областях України і Криму. Було опитано 2006 осіб, погрішності вибірки 2,2%.

   Як повідомлялося раінше, майже кожен п'ятий українець мріє тимчасово попрацювати за кордоном, а 15% хотіли б покинути свою батьківщину назавжди.

Виявляється придбати у продуктовому магазині генетично-модифіковану продукцію (з ГМО) не можливо. На яких продуктах не почитаєш – все без ГМО.

Хліб, ковбаси, молочні вироби, цукерки і, навіть, фасована питна вода – без ГМО.

Питаю у продавців: “А що у вас є з ГМО?”. У відповідь – вони розводять плечима.

Починаю трохи жартувати: “Дайте мені, будь ласка, яку-небудь питну питну воду з ГМО”. І знову – тиша.

Задаюся собі питанням: “А хіба може бути питна вода генно-модифікованою?”. За логікою – ні.

Виявляється, українцям є чим пишатися. Ми живемо в країні без ГМО!..

З мого майданівського блогу.

Давно планували цю поїздку, але ніяк не виходило. Нарешті на цих вихідних виїхали і ось що в нас вийшло. Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів – Винниця (ночівля) – Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів – Вороновиця – Немирів – Бабин – НовоживотівДороги в цілому не дуже, особливо до палаців, розбиті, або бруківка. Як що б не побачене то було б зовсім кепсько. Але мандрівка удалась, подивились багато палаців, я в захваті. В 7 годин вже їхали. Перший день Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів.

Межирів сподобався, але доїхати до нього, це жах, думаю що туди мало хто добирається. Файний краєвид, Костел Вознесіння побудований у 1794р за кошти Андрія Орловського, Церква Олександра Невського, польський цвинтар, та руїни синагоги не шукали, на зворотному шляху в хащах побачили руїни старих печей, яки дуже схожы на залишки замку.

Жмеринка, перший облом це ремонт вокзалу який був зроблений за проектом Городецького.

Трошки погуляли по місту по знімали ще деякі пам’ятки і далі в Северинівку та Чернятин, дорога нормальна, тільки коли до самих палаців повертати то традиційно погана. Палаці цікаві особливо спобався в Чернятині, палац в якому проживав польський магнат Вітославський, у минулому – коронний обозний, досить поважний чин при польському монарху.

Наступний пункт Носківці, подивились на мапі що не далеченько та біля траси, але ж як ми помилялись. Треба було бачити здивовані обличчі селян яки не розуміли що ото ми шукаємо і зовсім яким вітром занесло. Дорога це капець повний, довго питали одних тіток, поки з «допиту» не з’ясувалось що є якась школа, яка згоріла і зовсім там нічого нема і нічого дивитись. Досвід підказує що це як раз те що ми шукаємо, проїхав все село діти підказують що до школи треба повертати праворуч, дорога веде в хащі якийсь. Але жага побачити володінні магнатів Потоцьких бере в гору. Цікаво, але сумно що все так занепадає. Тут робимо перекус запасами з холодильника і їдемо в Винницю ночувати.

По дорозі заскочили в Браїлів, відзняли палац фон Мекків. Швидко доїхали до Вінниччини.

Знайшли готель Сафарі, дуже нам сподобався, все зроблено під сафарі, звірки, то що … 300 грн полу люкс з кондиціонером, сніданок, вечерю можна замовляти в номер. Доречи сніданок 50 грн., вечеря 60 грн., різноманітне меню. В цілому дуже сподобалось, наші рекомендації, будемо тепер там зупинятися.

 

З ранку попив чаю поїхали на Вороновицю, вірніше вона була у нас в планах, але вирішили зробити невеличкий гак через Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів. Я вже був тут 4 роки тому, вирішили обновити фото, та подивитись як воно там зараз стоїть. Селище, башта від замку українського роду Черленковських стоїть. Поруч будують щось на подобі замку, в якому планують зробити готель, ресторан, але щось робота не дуже йде. Також раніше біля замку був пантон через річку, вже нема ;)

Поруч Гнівань, живе містечко, костел так і стоїть в своїй красі.

Сутиски, Маєток графа Д. Ф. Гейдена.

Тиврів, тут ми походили довгенько поки подивились великий домініканський монастир, 1742р., який постраждав від рук комуністів. Дуже великий, мало таких збереглось. Починає оживати, келії відреставровані, ведуть службу, маємо надію що костел буде жити. За костелом можна побачити палац Ярошинського який у кровопролитній битві з родом Калитинських здобув право на власність Тиврівом. Ну і звісно спустилися до Бугу, ух красота …

Далі нарешті Вороновиця, колись я був пізно у вечорі, мало що було видно, а тут палац Грохольського во всій красі, гарне місце. А для тих для кого це мало може зробити як на мене подвиг та подивитись дерев’яну Михайлівську церкву, до якої важко доїхати, а топати прийдеться далеченько.

Наступний пункт в наших планах був останній, це Немирів де знаходиться палац Щербатових. Зараз там знаходиться санаторій Авангард, гарне місце, як що їхати то треба виділяти пару годин щоб насолодитися парком, посидіти на лавці відпочити.

Ну і ось дорога додому, хоча наші відкриття не закінчились, випадково натрапили в Бабині на палац Ярошинських та цукровий завод. Приємна знахідка. Та не змогли проїхати Новоживотів де побачили дерев’яну церкву.

Разом 840 км.Бюджет 2х денної мандрівки 1400 грн.

Село Бабин, Іллінецького району, Вінницької області розташованеза 11 км від районного центру. У 1862 р. на місці сільської гуральні (винокурні) відома родина цукрозаводчиків Ярошинських будує завод.На вул. Ватутіна, №7 посеред старого парку знаходиться палац Ярошинських, 1863 р.

***********

Ще про Бабин тут

***********

Село Гукливий (угор. Zugo) Воловецького р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полониною Боржава та Бескидським хребтом за 6 км від районного центру. Село відоме старовинним рукописним документом - "Гукливським літописом", з якого відомо, що Гукливий був заснований вихідцями з Галичини. Перша письмова згадка про Гукливий сягає 1588 р. Назву села пов'язують з невеличким потічком Гукливчиком.

В Гукливому є три храми. Один із них - найдавніший ансамбль лемківського дерев'яного церковного зодчества Воловецького району - тризрубна церква св. Духа та дзвіниця,18 ст.

В інтер'єрі храму зберігся старовинний бароковий іконостас, виконаний німецьким художником Францом Пеєром, 1784 р.

В 1967 р. з Гукливого до Ужгородського музею народної архітектури та побуту була перевезена бойківська хата, сер. 19 ст.

У селі є єдиний в Україні та країнах СНД мілітарі-готель "GrunHof" http://hof.net.ua, зведений на фундаменті бункера, де знаходилася ставка угорської армії часів Другої світової війни. Саме тут проходив мукачівський напрямок лінії Арпада. До нашого часу збереглися залишки дзотів, дотів, ліній протитанкових споруд, вогневих точок, протитанкових ровів, ліній мінних полів тощо.

а ще зустріли таких ось хлопаків ;) Львівський якісь клуб так мандрує.

***********

Ще про Гукливий тут

***********