хочу сюди!
 

Людмила

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «туризм»

Антверпен (Antwerpen). Бельгия (часть 2)

Замок Стен.  Антверпен. Бельгия

Замок Стен. Антверпен. Бельгия

Замок Стен (Het Steen), с расположенным в нём музеем судоходства, и памятник Длинному Вапперу

Памятник Длинному Вапперу.  Антверпен. Бельгия

Памятник Длинному Вапперу. Антверпен. Бельгия

Антверпенский замок, известный как «Steen» (дословно — «камень»), назван так потому что он был построен в XIII веке, когда большинство зданий всё ещё строилось из дерева.

Замок Стен. Антверпен. Бельгия

Замок Стен. Антверпен. Бельгия

Замок был перестроен в 1520 году при Шарле V Габсбурге архитекторами Келдермансом и Де Вагемакере (Keldermans и De Waghemakere). Читать Дальше...

Райгородок. вілла Мазаракі

Райгородок - село Бердичівського району, Житомирської області розташоване на Придніпровській височині..Райгородок відомий також як колишнє єврейське містечко. В центрі села знаходиться старий парк, в якому збереглась вілла побудована Мечиславом Людвіком Мазаракі гербу Невлін

Марія Мазаракі(1880-1966), остання власниця садиби, розповіла, що всередині будинок був оздоблений деревом різних відтінків, паркет та настінні розписи виконали варшавські майстри, їдальню прикрашали рідкісні зразки старої порцеляни та меблі в "ґданському" стилі. Два салони в будинку також мали розкішне наповнення - перший мав меблі, вкриті темно-зеленим шовком, одну шафу оздоблену перлами, а іншу - бронзою, а другий прикрашали меблі, вкриті сіро-блакитним шовком із золотими візерунками. У господарів вілли була також велика колекція картин, різноманітні вази, статуї тощо.

***********

Дивитись про Райгородок тут

***********  

Львів. Палац Бєльських

Палац Бєльських розташований на вул. Коперника, №42. Будинок є пам'яткою архітектури початку 20 ст. Щодо стилю будинку немає одностайної думки - його відносять і до неокласицизму і до академічного модерну.

Дата побудови будівлі невідома, але перебудовано її було в 1921-1923 рр. для магнатів Бєльських (арх. І. Багенський). В 1939-1941р. у власності графської родині залишилася половина будинку, а в другій половині розташувалася спілка письменників УРСР.

про Палац Бєльських тут

Пустовійтівка. батьківщина кошового отамана Петра Калнишевського

Село Пустовійтівка - Роменського р-ну, Сумської області розташоване на лівому березі р. Сула. Селище відоме ще з 1252 р., а назву поселення пов'язують з прізвищем козака Пустовійта.Пустовійтівка - батьківщина останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського (1691-1803).

Калнишевський був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового, у 1762 р. обраний кошовим , але після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. Проте у січні 1765 р., всупереч царській волі, старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим отаманом.

Петро Калнишевський помер у віці 112 років в Соловецькому монастирі, де й був похований

У 2008 р. з нагоди 1020-річчя Хрещення Київської Русі Помісним Собором Української Православної Церкви КП Петра Багатостраждального (Калнишевського) було канонізовано.

Коштом Калнишевського в Пустовійтівці в 1773 р. була споруджена дерев'яна трибанна Троїцька церква. За переказами , подвір'я отамана було розташоване неподалік від храму.В 1929 р. доктор мистецтвознавства професор С. Таранушенко зробив детальне дослідження та опис церкви: "Церкву будував один з кращих майстрів того часу. Про це свідчать обробка деревини (дуб), складання зрубів, рубка замків. Стан збереження її бездоганний. Будівля висока, одна з найбільш імпозантних і величавих на Лівобережжі..."

Біля Пустовійтівки на мисі правого берега р. Хмелівка біля її впадіння в р. Сула розташоване унікальне явище серед курганних груп Посулля - Скіфські кургани, відомі також як Оксютинецький некрополь 6 - 4 ст. до н. е.

В урочищі Стайкин Верх знаходиться найвищий скіфський курган Дніпровського лісостепового Лівобережжя - Старша Могила.

***********

Дивитись багато про Пустовійтівка тут

***********  

Личаківський цвинтар

Національний історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар" (вул. Мечникова, №33). Личаківський цвинтар - один з найстаріших в Європі, заснований у 1786 р. Ця місцевість тоді мала назву "Личаків" (від слова "личаки" - солом'яне взуття найбідніших міських верств), тому і новостворене кладовищіе назвали "Личаківським".

Це справжній музей некрополь, де на площі 40 га знаходиться близько 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі склепів, встановлено на могилах близько 500 скульптур та барельєфів, більшість з яких є історико-культурними пам'ятками.

У 1804 - 1808 рр. відбулося розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок. Наступне розширення вже відбулося 1856 р. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом з керівником цвинтаря Тихом Тхужевським впорядкували територію. Було сплановано алеї та доріжки і кладовищу надано характер паркової зони.

Серед видатних людей похованих на Личаківському цвинтарі: галицький греко-католицький митрополит Григорій Яхимович, засновник "Руської Трійці" Маркіян Шашкевич, засновник організації "Просвіта" Володимир Барвінський; видатний письменник Іван Франко; легендарна співачка Соломія Крушельницька; видатний львівський художник Артур Гроттґер; польська дитяча письменниця Марія Конопницька; польська письменниця Габріеля Запольська; відомий композитор Станіслав Людкевич; один з найбільших істориків України і Львова Іван Крип'якевич; легенда української пісні Володимир Івасюк; композитор Ігор Білозір; славетний український журналіст Сашко Кривенко та багато інших.

Український меморіальний комплекс на честь воїнів Української Галицької армії - захисників Львова.

"Меморіал орлят", польські військові поховання учасників боїв проти українців (1918-1919 рр.) та більшовиків (1920 р.)

Багато цікавого про Личаківський цвинтар тут

Львів. Церква та Монастир св. Онуфрія

Церква та Василіанський монастир св. Онуфрія розташований на вул. Богдана Хмельницького, № 36.

У сер. 16 ст. на кошти князя Костянтина Острозького на місці старої дерев'яної церкви завершено будівництво двох мурованих церков - св. Онуфрія і св. Трійці, що прилягали одна до одної, однак фактично були окремими храмами. Церкви стали центром заснованого тут в 1585 р. монастиря.

У 1776 р. церкви св. Онуфрія і св. Трійці з'єднали в один храм (арх. Ф. Кульчицький). У 1824 р. за проектом Ф. Трешера добудовано притвор, а в 1902 р. за проектом Е. Ковача прибудовано типовий для української архітектури неф (арх. І. Левинський). У 1906 р. храм було розписано художником Йозефом Балою поверх стінопису Мартина Яблонського 1854 р.

Первинна монастирська дзвіниця-брама була побудована в 1554 р., а в 1681 р. на ній зроблено дерев'яну надбудову. Відомо, що будівля мала оборонне значення і на ній було розміщено гармати. У 1820 р. за проектом Ф. Трешера збудовано нову дзвіницю, що збереглась донині. Розписи на дзвіниці було зроблено художником Л. Долинським.

Багато цікавого про Монастир св. Онуфрія тут

Середнє.Закарпаття. замок

Селище Середнє (угор. Szerednye, чеськ. Serednе, словацьк. Serednе/Serednovo, нім. Serednje, польськ. Serednie) Ужгородського р-ну, Закарпатської області розташоване в передгір'ї Карпат - Маковиці.Назву селища пов'язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться. Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків).

Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.

Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст.,від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.

Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев'яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.

В 1320 р. угорський король Карл І Роберт розділив землі між Другетами, Дожами, Дебреценами та іншим угорським шляхетським родами, які тривалий час продовжували міжусобні війни. На поч. 15 ст. Середнянський замок захопили магнати Палочі. У 1526 р. після загибелі останнього Палочі чоловічої статі всі маєтності переходять до шляхетського роду Добо, з господарюванням яких пов'язаний найбільший розквіт Середнього та замку.Відоме Середнє також своїми винними підвалами, які нині використовує завод "Леанка". (вул. Шевченка, № 6, www.leanka.com) Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

Багато цікавого про Середнє тут

Львів. Костел Св. Мартіна

Вулиця Жовківська знаходиться в районі Підзамче поряд з вулицею Б.Хмельницького. В 1825 - 1871 рр. вулиця називалась На Коритах, в 1871-1885 рр. - Коритна, в 1885-1946 рр. - Святого Мартіна, а за радянських часів і до 1993 р. - Декабрістів. На вулиці Жовківській, №8 розташований костел Святого Мартіна.

В 30-х рр. 17 ст. Олександром Зборовським (пол. Aleksandr Zborowski) був заснований дерев'яний костел Св. Мартіна для католицького чернечого ордену Кармелітів черевичкових (Ordo Fratrum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo), які жили згідно конституції, прийнятої Римським Папою Євгенієм IV (1383 - 1447). На противагу їм Кармеліти босі (Ordo Fratrum Diacalceatorum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo), дотримувалися більш суворого уставу, затвердженого Папою Римським Інокентієм IV (1195 - 1254).

***********

Багато цікавого про Костел Св. Мартіна можно побачити тут

***********  

Неразрешимая загадка: Гибель тургруппы Дятлова

Это событие, случилось в ночь с 1 на 2 февраля 1959 года на Северном Урале, когда при загадочных и необъяснимых обстоятельствах погибла группа туристов, возглавляемая Игорем Дятловым. Причина гибели не ясна до сих пор. Перевал, рядом с местом, где это произошло, назвали перевалом Дятлова.



23 января 1959 года группа отправилась в лыжный поход по северу Свердловской области. Поход был приурочен к XXI съезду КПСС. На начальную точку маршрута группа выехала в полном составе, но один турист из-за боли в ноге был вынужден вернуться.


1 февраля 1959 г. группа остановилась на ночлег на склоне горы Холатчахль (Холат-Сяхл, в переводе с мансийского — «Гора мертвецов») или вершины «1079», недалеко от безымянного перевала (позднее названного Перевал Дятлова).



12 февраля группа должна была дойти до конечной точки маршрута — посёлка Вижай, и послать телеграмму в институтский спортклуб, но телеграмма не была послана.


Последнее фото группы Дятлова

26 февраля поисковой группой была обнаружена пустая палатка с разрезанной изнутри стенкой, обращённой вниз по склону. В палатке осталось снаряжение, а также обувь и верхняя одежда части туристов.



На следующий день в полутора километрах от палатки и ниже по склону на 280 м, рядом со следами костра, были обнаружены тела Юрия Дорошенко и Юрия Кривонищенко. Они были раздеты до нижнего белья. В 300 метрах от них, вверх по склону и в направлении палатки, лежало тело Игоря Дятлова. В 180 метрах от него, выше по склону, нашли труп Рустема Слободина, а в 150 метрах от Слободина, ещё выше — Зины Колмогоровой. На трупах не было следов насилия, все люди погибли от переохлаждения. Слободин имел черепно-мозговую травму, которая могла сопровождаться неоднократной потерей сознания и способствовала замерзанию.



Поиски проходили в несколько этапов с февраля по май. 4 мая в 75 метрах от костра под четырёхметровым слоем снега, в русле уже начавшего таять ручья, были найдены трупы Людмилы Дубининой, Александра Золотарёва, Николая Тибо-Бриньоля и Александра Колеватова. Трое имели тяжёлые травмы: у Дубининой и Золотарёва были переломы рёбер, у Тибо-Бриньоля — тяжёлая черепно-мозговая травма. Колеватов каких-либо серьёзных травм не имел, кроме повреждения на голове, нанесённого лавинным зондом, с помощью которого искали тела. Таким образом, поисковые работы закончились обнаружением тел всех участников похода.



Было выяснено, что гибель всех участников группы произошла в ночь с 1 на 2 февраля. Несмотря на усилия поисковиков, так и не была установлена полная картина происшествия. Осталось невыясненным, что же действительно произошло с группой в ту ночь, почему они покинули палатку, как действовали дальше, при каких обстоятельствах четверо туристов были травмированы и как получилось, что не выжил никто.


Выводы профессионалов — туристов и альпинистов, при некоторых расхождениях в оценках, в общем и в целом сводятся к тому, что по какой-то причине глубокой ночью 2 февраля, ночуя в палатке на безлесном склоне горы, люди внезапно проснулись, в спешке покинули палатку и двинулись вниз по склону, к лесу. Люди ушли частью не одевшись, без обуви, не достав из палатки необходимые вещи и снаряжение, не надев даже верхнюю одежду. Именно этот факт — причина покидания группой палатки — и представляет главный вопрос в данной истории.



Возможные версии: сход лавины, ссора между туристами, встреча с медведем, воздействие инфразвука, нападение беглых заключённых, гибель от рук манси, испытания секретного оружия, встреча с агентами иностранной разведки, снежный человек, месть духов манси. Но все не они либо не имеют обнаруженных следов (лавина, присутствие посторонних) либо не вписываются в общую картину происшедшего.




Последний кадр в фотоаппарате