хочу сюда!
 

Ирина

40 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «сумщина»

Деякі особливості адміністративно- територіальної реформи на Сум

Деякі особливості адміністративно- територіальної реформи на Сумщині.

Як відомо, в Україні,в т.ч. в Сумській області проводиться адміністративно-територіальна реформа, котра покликана привести в належний порядок в першу чергу сільські населені пункти, розташовані навкруг міст районного підпорядкування і селищ, а в окремих випадках і великих сіл. Кількість населення в таких обєднаних громадах повинна відповідати близько 10 000 чол.,при цьому повинна бути можливість надавати допомогу жителям найвіддаленіших сел(пожежна,міліція,швидка допомога)  в межах 15-20 хв. І ось що ми маємо на даний час.

В 2015 році,фахівці,з урахуванням вимог Закону про створення об’єднаних територіальних громад, розробили план проведення цієї реформи на території Сумської області. По цьому плану в області повинно було б бути створено 53 територіальні громади,але керівництву області не сподобалась така кількість громад і вони,разом з керівництвом райдержадміністрацій почали проводити на свій розсуд цю реформу, при цьому не враховуючи навіть елементарних вимог Закону. В 2015 році,неодноразово представляючи обласній раді на затвердження,вдається пропихнути перспективний план проведення цієї реформи змінений на розсуд керівництва області і районів.

Казалось би, ну що тут незрозумілого в цій реформі,адже в нас область невелика,всього 15 міст, з них міст областного підпорядкування 7 (Суми, Шостка, Глухів, Конотоп, Охтирка, Ромни, Лебедин),вони будуть претендувати на роль райцентрів. Залишається  8 міст районного підпорядкування (С.Буда,Дружба, Кролевець, Путивль, Буринь, Ворожба, Білопілля, Тростянець), котрі в першу чергу і повинні стати центрами обєднаних громад.

Після міст йдуть селища міського типу,котрих в нас в області 20. З них в першу чергу потрібно вибрати найбільші (5 000 чол. і більше)

І в них створити об’єднані громади, а потім,дивлячись на території що залишились, створити інші громади.

Все на перший погляд здається зрозумілим, реформа ця потрібна і вкрай необхідна для України,але керівництво області чи то не розуміє важливості цієї реформи, чи з якихось інших причин свідомо йде на її порушення, роблячи з реформи пародію,котра людям незрозуміла, та правда влада не дуже і освітлює цю реформу вважаючи що людям не треба знати, створюючи в народу враження що їм нема чого вирішувати, адже за них вже все вирішено.

Візьмемо наприклад Білопільський район.Тут керівництво району вирішило створити дві обєднані територіальні громади, Миколаївську і Білопільську.

Довідка: Миколаївка,колишня Миколаївка-Вирівська, Жовтневе,смт,обєднує 18 сільських населених пунктів,разом з якими налічує близько 3 000 чол., заснована в 18 ст. як хутір родини Сумського полковника Кондратьєва. в кінці 19ст. збудований цукрозавод.

Тут належно б спитати,а де ж розташоване поруч таке ж смт Ульянівка, котре на відміну від Миколаївки має державну пожежну частину? Адже це селище має більш помітну історію і вряд чи згодиться на приєднання до Миколаївки.

Далі Білопільська громада,до неї включено крім Білопілля місто Ворожба

Довідка: Ворожба,заснована як військова сторожа на середині шляху між Сумами й Путивлем в середині 17 ст. В 1672 році тут створено Ворожбянську козачу сотню Сумського слобідського козачого полку і збудовано фортецю,котра до кіця козаччини залишалась сотенним центром.З 1796 року по 1923 рік Ворожба є волосним центром Сумської округи.З 1923 року до сьогоднішнього дня Ворожба входить до Білопільського району.Населення міста за останнім переписом близько 9 000 чол.Відстань від Ворожби до Білопілля 10 км.

Ось і питається чим же заслужила Ворожба таку неповагу до себе,адже будучи в свій час найбільшим залізничним вузлом області, маючи крім залізничних підприємств (локомотивне, вагонне депо) завод металоконструкцій (машинобудівний), Хлібну базу і Заготзерно, мясокомбінат і цегельний завод вона працювала, а всі кошти використовувало і будувалось Білопілля. Зараз же випускати зі свого підпорядкування Ворожбу Білопілля ні за яких умов не хоче і користуючись статусом райцентру всіляко перешкоджає створенню обєднаної громади, створюючи тиск на голів сільрад прилеглих до Ворожби і навіть голови сільрад Буринського району, прилеглих до Ворожби, прийшли й запропонували створити разом об’єднану громаду (вони розташовані за 10-12 км від Ворожби) і були підготовані документи,але зусиллями голів райдержадміністра цій Білопільської і Буринської, вони були розвіяні.

Ворожбу Білопілля ще в радянські часи неодноразово  робило спроби приєднати до Білопілля, але навіть в ті непрості часи ворожбяни на сходках протестували,а в 2015 році, довідавшись що Ворожбу, без їх згоди, включили до Білопільської громади знову в 7 різних місцях Ворожби пройшли збори (сходки) жителів міста,на котрих було рішуче висловлено недовіру керівництву району і міста з вимогою створення Ворожбянської громади, при цьому були зібрані списки громадян. З цього приводу було проведено сесію міськради,котра одноголосно висловилась за створення Ворожбянської громади і обрала уповноважених по створенню громади,але їхні зусилля були зведені нанівець зусиллями голови Білопільської райдержадміністрації. Невідомо як далі буде діяти Білопільська райдержадміністрація по примушенню Ворожби до покори,але зрозуміло одне,що такі дії влади викликають у ворожбян недовіру,а тим паче по Ворожбі ходять фото,на котрих нинішній голова райдержадміністрації Дурнопьян вітає з плакатом Януковича, котрий приїздив до Ворожби на відриття електродільниці і ця недовіра тільки збільшується. Незрозумілою залишається позиція облдержадміністрації, адже голова Білопільської райдержадміністрації діє під їхнім прикриттям,чому дозволяється це беззаконня,чому ця особа не усунута від влади, адже він дискредитує існуючу владу? Зараз жителі Ворожби обурені діями райдержадміністрації і змушені будуть під час майбутніх виборів йти не на виборчі дільниці, а перекривати залізницю й автошляхи щоб  влада їх почула й не перешкоджала,а допомогла створенню Ворожбянської обєднаної громади.Хотілося б на сторінках газети почути відгуки голів обл і райдержадміністрацій з цього приводу,з послідуючими коментарями автора статті.

 

15.11. 2017 р.                                                 Галушка В.О.

Гірке полювання

 «Мисливські пригоди». Ця книжечка випадком потрапила до мене. У ній невеликі за обсягом твори заслуженого мисливця Івана Кривозуба із Сумщини (на жаль, він пішов від нас) --  оповідання про різноманітні пригоди на полюванні, смішні й журливі історії, захоплення честю, сміливістю і вправністю мисливців, величезна любов і повага до рідної природи. Тут мисливець не тільки бере від матінки-природи, а й саджає дерева, прорубує ополонки, аби риба не задихнулася під льодом, протистоїть браконьєрству,  розкопує замулене річище тощо. Книга завершується  закликом берегти природу і побажанням усім нам здоров’я та благополуччя.

Серед  чотирьох десятків оповідок, виокремлюється гіркотою тільки  одна. Проста, невигадлива людська доля.

Гірке полювання

Ця історія трапилася в роки Великої Вітчизняної війни. У той час малі й старі залишилися під німцями. Це було нелегке життя. Німці забирали все, але й трохи регулювали свої дії. Так, наприклад, два кабани забирали, а третій  кололи на трьох (мабуть, автор має на увазі трьох господарів). Можна було і щось тихенько приховати, якби тільки наші поліцаї не помітили. Чомусь наші поліцаї були жорстокішими, ніж німці. Німці страшно ненавиділи, коли щось вкрадеш, за це вішали. Всі дуже боялися попастися.

Під Курською дугою ворог був розгромлений і нас звільнили, але війна ще йшла, і не видно було їй кінця. Дуже жорстоко виконувався лозунг «Все для фронту, все для перемоги! Все для розгрому ворога!» Це був жах Фінагенти лазили по всіх закутках і відбирали все, що було у людей. У них був план зібрати 500 літрів молока, 40 кг м”яса, 500 штук яєць, 10 кг бринзи з кожного двору. Але люди все терпіли, бо дуже хотіли, щоб перемога була якнайшвидше. 

Ми тоді ще малими були, але збирали гвинтівки й патрони і йшли на полювання. Багато наших хлопчиків і навіть сімей підірвалися на мінах. Одного разу вполювали лисицю, а вона виявилася хворою на коросту, і все це перейшло на людей.. Ліків ніяких не було, і ми збирали траву чемерицю й лікувалися нею. Після цих пекучих процедур люди бігли до ставка, залазили у воду і сиділи по декілька годин, а потім ішли на роботу.

Був випадок, коли старий дід Кахно помазався маззю, що мазали коней. Він так кричав і плакав, що його онуки Микола й Олексій думали, що їх дід здурів.

Настав 1944 рік. Нас, підлітків, забирали в армію. Хто за станом здоров”я не проходив, то забирали у ФЗО, і опустіли колгоспи.  Деякі хлопці не витримували тяжкої роботи на шахтах і тікали додому, їх судили. За два буряки або десять колосків, які могла взяти жінка з поля давали до п’яти  років. Але люди терпіли і ждали перемоги.

Прийшов 1945 рік. Це дійсно було свято «зі сльозами на очах», до села стали повертатися солдати, інваліди. Не маючи ні від кого допомоги, не захищені, вони часто починали пити, щоб загасити свій біль. У 1946 році була страшенна засуха і, як результат ,  --  голод. Від людей знову вимагали патріотизму у відбудові держави. З села нікуди не можна було виїхати, тому що не видавали паспортів. Це був страшний період.  Хліба не було зовсім. У цей час з Німеччини поверталися наші дівчата. Мати однієї такої дівчини, брудна і в корості, хотіла обняти свою дочку, але та її відштовхнула, бо була вона гарно і чисто вдягнена. Трудно їм було в неволі на чужині, але нам тут було не легше.                                                                                                                                                                                                                             І як воно сталося, що переможці гірше живуть ніж переможені?

Іван Кривозуб

 http://h.ua/story/336853/#ixzz4h3I6k22N

Село Бочечки Конотопського району

Село Бочечки Конотопського району, Сумської області розташоване за 15 км від районного центру.

У 1745 р. власниками Бочечок та багатьох інших земель Слобожанщини стають князі Львови.Нові власники заклали на околиці села розкішний парк, а в1783 р. посеред парку з'явився невеликий, але досить розкішний палац у стилі високого класицизму. Проект палацу привезла із закордону молода князівна Львова, яка дуже любила мандрувати. Автор проекту не відомий. Палац будували кріпаки під керівництвом майстрів із Путивля. Споруду було зведено досить швидко - за одне літо.

Також поблизу села в 1823 р. впав метеорит-хондрит вагою 614 г.

***********

Про село Бочечки тут

***********

Пустовійтівка. батьківщина кошового отамана Петра Калнишевського

Село Пустовійтівка - Роменського р-ну, Сумської області розташоване на лівому березі р. Сула. Селище відоме ще з 1252 р., а назву поселення пов'язують з прізвищем козака Пустовійта.Пустовійтівка - батьківщина останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського (1691-1803).

Калнишевський був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового, у 1762 р. обраний кошовим , але після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. Проте у січні 1765 р., всупереч царській волі, старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим отаманом.

Петро Калнишевський помер у віці 112 років в Соловецькому монастирі, де й був похований

У 2008 р. з нагоди 1020-річчя Хрещення Київської Русі Помісним Собором Української Православної Церкви КП Петра Багатостраждального (Калнишевського) було канонізовано.

Коштом Калнишевського в Пустовійтівці в 1773 р. була споруджена дерев'яна трибанна Троїцька церква. За переказами , подвір'я отамана було розташоване неподалік від храму.В 1929 р. доктор мистецтвознавства професор С. Таранушенко зробив детальне дослідження та опис церкви: "Церкву будував один з кращих майстрів того часу. Про це свідчать обробка деревини (дуб), складання зрубів, рубка замків. Стан збереження її бездоганний. Будівля висока, одна з найбільш імпозантних і величавих на Лівобережжі..."

Біля Пустовійтівки на мисі правого берега р. Хмелівка біля її впадіння в р. Сула розташоване унікальне явище серед курганних груп Посулля - Скіфські кургани, відомі також як Оксютинецький некрополь 6 - 4 ст. до н. е.

В урочищі Стайкин Верх знаходиться найвищий скіфський курган Дніпровського лісостепового Лівобережжя - Старша Могила.

***********

Дивитись багато про Пустовійтівка тут

***********