Холодний, липневий вечір. За вікном вже темно. Де-не-де по нічному небу розкидані маленькі, білі цятки, що ховаються за маленькими скупченнями хмаринок, які совають по темно-синьому полотні. Час-від-часу чутно крики й регіт істот, які (напевно) дві пляшки по-тому були молодими хлопцями та дівчатами, що зграями "тусувались" близь місцевого маркету. І зараз, можливо, як горобці обсіли всі лавки у центральному парку міста. Вечір середи. Екватор літніх канікул школярів та студентів, що вдень ніжятся мов тюлені на каменях, вздовж всіх головних, річкових пляжів, а ввечорі відпочивають після "тяжких" денних процедур. Я не звинувачую їх, навіть заздрю. Це ж не вони йдуть на роботу завтра вранці, і не їм потрібно прокидатися о шостій годині, та ще годину маринуватись в автобусі до роботи. Просто... Не знаю, що просто... Просто потрібно закрити очі, розслабитись і віддатися в обійми Морфея. Бо день був довгий та втомлений рутинною роботою. Добраніч... Закриваю очі. Кохана кладе свою ніжку на мою, підсувається до мене ближче, я беру її в обійми і... 

  Все затихає. Ввесь шум наче скрутили на мінімум.  Дивне відчуття вібрації по всьому тілу. По обличчю, ноги, руки… І я починаю розуміти, що не відчуваю своє тіло. Не відчуваю себе, фізично. Але всередині якось… Тепло і тихо… Тепло, що проходить крізь мене. Воно заповнює все тіло, ніжною і м'якою матерією невідомого але такого ,мов, знайомого походження. Як рідна людина, яку не бачив роками, як радість успіху від звершення заповітної мрії. Воно закутує тебе-в-себе, і… Ти падаєш… Чи взлітаєш? Мене підкидає вгору, наче щось вириває з життя. Забирає з тіла, і викидає у теплу невагомість зоряного простору, осяєного білими цятками, що вросли в перламутрове простирадло космосу. Я відчуваю себе між тих зірок, ось коло них… Вони теплі, але якісь безтілесні. У них немає чіткої форми… Як сяйво ліхтаря в темній ночі, що не можеш відчути. Я їх бачу, але не можу до них доторкнутись. А де мої руки?  Де моє тіло? Я хочу подивитись на себе, але не можу… Як би ж, у мене було люстерко… Побачив. Воно тут, поруч. Стоп! Як воно тут опинилось? Я ж тут сам! Сам? Так… Люстерко. Потрібно на себе подивитись, чому ж очі мої не можуть подивитись на ноги. І… Це неймовірно! Тіла не має! Замість мого звичного обличчя та тулуба, якась яскрава хмаринка з білим сяйвом в центрі! Як так? Виходить, що я завжди такий був? А де тіло? Де мої руки, ноги, голова? Де я!? Хоча… Мабуть добре, що моє тіло зникло. У мене не досить гарна зовнішність, та й спина кожного дня болить… Так краще. Легше. Так легко… Все зникло… Весь біль, всі проблеми, негаразди... Лиш лишилась маленька-тепла радість, що заповнює мою хмарку… 

Потрібно роздивитись тут все. Мабуть я буду між цих зірок? Але потрібно, якось обернутись в інший бік, що ж у мене ззаду… Дивно. Я не поворухнусь. Не можу рухатись! Страшно, але… Страх, як відчуття - відсутній. Я… Що це? Якісь таблички почали з'являтися... І числа на них, в кульках. Зелених, жовтих… 5-ть зелених і 6-ть жовтих кульок. Пронумеровані, але номери не по порядку, а в якомусь хаотичному наборі. За ними ще строчка з сімома номерами... Вони проходять крізь мене. Я в них... Немає повітря. Де повітря?! Я не можу дихати, задихаюсь! Щось забрало моє дихання! І... А... Падаю... Я падаю! Ні! Не хочу!!!

 Темно... Прохолодно. Відчуваю вітерець на своїй шкірі. Шкіра? У мене з'явилось тіло? Чому ж темно? Можливо, потрібно спробувати відкрити повіки... Так. Я знову бачу. Бачу стелю. Краєм ока можу побачити простір. Це моя кімната, і це знову я..

Отже це був лиш сон? Такий чудесний та дивний... Чи це марево? Чи?.. А що поруч? Кохана. Закутана в ковдру, лиш кирпатий носик видніється, вона спить. Так солодко їй. А що їй видніється в снах, що бачить? Так. Я наче, прийшов до тями. То був лиш сон... Добре. Подивлюсь котра година. Можливо четверта-п'ята ранку, вже не так темно, але й не світло... Хм. Пів на п'яту. У мене ще півтори години для сну. Добре, попити води й спати, бо цілий день, як сонна муха буду на роботі. Стоп! А, що ж то за числа мені ввижались? Може записати їх? Так, запишу, й спати. Можливо ще зможу вирушити у подорож?.. 

  Будильник. Його пискотіння змусило мій мозок підняти тіло з постелі. Ледь відкрив повіки і сонячне світло, вмить залило своїм яскравим морем мої ще сонні очі. Я помандрував ходою сонного ведмедя, до кухні, щоб вскип'ятити воду для кави. Крізь, залиті міцним сном, думки, я починав по-тихеньку згадувати свої нічні пригоди, різнокольорові кульки, білі зірки... Та найголовніше - почав згадувати себе у вигляді яскравої хмари, що наче повисла в тягучому просторі космосу. І від тих думок так тепло й радісно стало всередині. Так добре. Мимоволі, я зловив себе на думці, що насипаю каву з посмішкою на обличчі. Так добре, знаєш... Стоячи в балконі квартири, попиваючи каву з ранковою сигаретою і переглядаючи новини в смартфоні, випадково зайшов в свій онлайн-кабінет однєї лотереї. Я іноді купував лотерейні білети, один-два на тираж, і всі через інтернет, тому й мав зареєстрований профіль. Але в очі кинулись п'ять зелених кульок однієї лотереї, результати якої з'явились на екрані телефону. Відразу ж я згадав "свої" 5-ть кульок, що були коло мене під час "космічної" подорожі. Тому вирішив купити білет вже із знайомою комбінацією куль. Але випадково купив не стандартну ставку з п'яти номерів за 5 грн, а за тридцять гривень і з шести куль. Тобто, у разі виграшу, моя сума буде помножена в декілька разів. Погортавши сайт, я побачив, що є ще схожі символи й об'єкти з мого сну, але вже в іншій лотереї. Тому вирішив, що потрібно зробити ставку на ще такі ж знайомі жовті кулі, хоча й наступний тираж відбудеться тільки завтра. Власне, так й було, насамперед, мною були зроблені ставки на одну лотерею з п'ятьма зеленим кульками, та з шістьма жовтими. І чесно кажучи, в мені не було якихось сумнівів, що я все роблю не правильно чи це все просто сон й варто було про нього забути. Ні! Чомусь, я був впевнений, що роблю все правильно. Що так має бути... Поснідавши парою "гарячих" бутербродів з копченою ковбаскою та сиром, запивши ївство залишками теплої кави, в доброму, навіть, піднесенному до небес настрої я вирушив на працю.

  Відверто кажучи, ввесь робочий день пройшов під егідою веселого, натхненного самопочуття та позитивних думок. Моя кохана наречена перша ж це відчула, коли в її адрес почали сипатись повідомлення про безмежне кохання до неї, та бажання швидше бути разом. Ввесь день я був аж надто позитивний, і навіть більше! Ввечорі, опісля праці, пішов до стадіону та розпочав (відновив) заняття легкою атлетикою. Потім прогулянка з моєю дівчинкою, прохолодним післядощевим липневим вечором, домашній перегляд фільму. А вже потім, міцний сон з неймовірним бажанням знову відправитись у карколомну "космічну" подорож. На превеликий жаль ця ніч не принесла нічого крім сну. Простого, банального сну після якого важко прокидатися. Я ледь-ледь зміг відкрити очі, й знайти в собі сили щоб встати й виключити цей "пілікаючий" будильник в моєму телефоні. І знову ж: ввімкнути чайник, засипати кави в чашку; потім вмити своє сонне обличчя; розігріти їсти, поснідати; ранковий перегляд новин в телефоні з сигаретою та кавою на підвіконні балкону... І тут я згадав про розіграш лотереї минулого вечора, зайшовши в особистий кабінет на сайті, і звіривши номери на своєму білеті, мене охопив "ступор"! Із п'яти виграшних номерів, у мене зійшлись чотири! Розум не міг в це повірити, але очі вказували на правдиву дійсність. Я виграв! Я виграв! Але потрібно йти на роботу. Ще й перевірка білетів проводиться після 8:30 годин ранку. То ж... Перевірю потім. Але я виграв!!! Ура! З превеликим задоволенням вирушив до автобусу й поїхав на працю. 

  Опісля всіх ранкових зведень, у мене нарешті з'явились вільні п'ятнадцять хвилин. І відразу ж, включивши інтернет на телефоні, я зайшов на сайт лотерейного оператора. І ось, довгоочікуваний момент! Мої чотири номери, із врахуванням коефіцієнту та всіма податками, принесли мені 19 тисяч виграшних гривень!!! Так, це не головний приз, але на цей момент доволі велика сума грошей. Ще й говорячи про те, що тепер я зможу закрити кредитну карту, а решту відкласти для подорожі. Тобто я більше ніж задоволений! Ні! Я у захваті! Це безумовно чудо, й маленьке щастя! Дякувати Богу, по таку суму не потрібно їхати до Києва, а її відразу ж зараховують на особистий рахунок. То ж, всі кошти я вивів на свою карту. Відразу, одинадцять тисяч вивів на кредитний рахунок. Що надало відчуття мов гора впала з плечей. Мов кайдани, що закували мою голову й руки, осипались на зелену, м'яку траву... Легко. Тепер можна видихнути, нарешті... Розумію, що я сам цьому винен. Але, це просто не можливо описати словами, як стало легко дихати… 

  Дочекавшись 15:00, в прекрасному почутті свободи та легкості думок в голові, я вирушив додому. Робочий день був закінчений, а попереду було два чудових вихідних дні. Приїхавши в місто, я зняв всю суму грошей з картки, а певну частину від виграшу переправив на благодійність. Десь читав, що так завжди потрібно робити від зароблених ,не офіційно, коштів. Дочекавшись вечора, зустрів кохану Лєруську з роботи, й розповів про все. Чесно кажучи, тут я збрехав про виграні гроші. Оскільки вона не знає про борг по кредитній карті, що тянувсь ще з часів навчання. Замість цього, я сказав, що виграв десять тисяч, і тисячу вже відправив на благодійність. Плюс ще державний податок. Всі залишені 7000 грн я відразу ж віддав їй. Кохана теж була приголомшена від новини, їй було важко в це повірити. Оскільки на її думку, виграти у лотерею неможливо, ще й велику суму грошей. Але факт у неї в сумці, і приголомшений погляд в очах. Ми разом зайшли в місцеву кав'ярню, трішки відсвяткувати цю неймовірну подію. Замовили чай з десертом, і в довгій розмові  приправленій ніжними поцілунками, проводили теплий липневий вечір до його зоряної, безхмарної пори. 

Кінець першої частини.

Дякую за вашу увагу.
P.S.: якщо сподобалось, ставте пальці в гору. І вибачте за помилки. Ще раз дякую.