Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року
У тому, на мою думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє: українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича, Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.
Я думаю, що мене зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де ж тепер нам тих слуг народу набрати? Отож.
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні
1 червня 2019 року (7527 за літописним численням)
( є писане від самого початку століття, але його ще потрібно оцифрувати)
Вирішив від сьогодні почати писати публічного щоденника просто як рефлексію на прожитий день за світоглядом анархіста, яке трактую просто і однозначно: «І все зло, і все добро Світу – справа рук твоїх»
Не маю бажання в ходити в розмірковування про існуючі негативні парадигми щодо терміну «анархізм» в сучасному суспільстві типу: «хаос», «ах! – це вседозволеність!», «право сильного», «ігнорування законів і правопорядку» чи ще щось подібне. Моє розуміння анархізму я вже не раз декларував у своїх дописах, а зараз скажу просто: анархіст – це людина Свободи, Совісті і Честі. Я вважаю, що майбутнє світового суспільства буде мати за основу саме анархізм і жодним чином не його антагонізм – комунізм. Далі будемо на цю тему вести розмову і не одну. Зараз на думці у мене інше.
Обрання в Україні за сповна демократичним принципом на посаду Президента України блазня Володимира Зеленського, що цілком аналогічно за прихід до влади таких персон як Муссоліні чи Гітлер, вказує в черговий раз на те, що демократія не панацея сама-по-собі для встановлення справедливого ладу в суспільстві, а суто механізм щодо його розумного функціонування. Прошу звернути увагу на вжите мною слово: «розумного», а не просто якогось там функціонування. Зрозуміло, що тільки розумні люди можуть розумно скористатись демократією, а не розумні – не можуть, що Україна в чергове і довела. Знову звертаю увагу на слово – «в чергове», тому що окрім вже наявного блазня у нас побував на цій високій державні посаді дворазовий кримінальний зек-урка, також законно обраний в демократичний спосіб. Ну і не будь після того анархістом - !?!
Демократія вимагає, щоб все визначалося за рішенням більшості, якому має підчинятися меншість, яка хоча і не згодна, але – має. І тут я пригадую, як в радянські комуністичні часи моя вчителька з російської мови і літератури як класний керівник в над пролетарському Донецьку займалася антирадянщиною, бо так сварила мене чи ще кого у випадку, коли ми вчиняли якусь шкоду (переклад на українську мій): - Ти мені не кажи, що всі так робили і ти з усіма! Сам за себе відповідай! А якщо всі почнуть головою об стінку битись – ти теж головою об стіну будеш бити?!
Звичайно, що ми не обирали варіант «головою об стіну», але виявляється в реальному житті це доводиться робити в різних модифікаціях, як ось мати при владі блазня. І маю зауважити: це ще найкращий варіант! Інші були б тільки гірші. Я вже писав раніше, що обираючи Зеленського, електорат з так званим іміджем – «протестний», не стільки голосував проти конкретно особи Петра Порошенка, як висловив своє негативне ставлення до всього існуючого політикуму України, бо з усіх більш-менш фахових претендентів на посаду Президента України вибрав самого не фахового! Тобто це є протест глобального порядку, а не суто проти персони конкретного поганого керівника. Це є важливе! Це є головний висновок для мене: гівно весь український політикум. Інша справа, що ця речовина є непоганим добривом, але про то іншим разом. На сьогодні досить.
Для якої країни обирали президента 73 % малоросів?
Задум проекту: "ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!" Альманах. Художньо-публіцистичне видання. - виник у мене давно ще в 90-ті роки минулого 20-го століття, але підтримки не було ні тоді - ні зараз, а життя завжди було нелегким, як і зараз не мед, проте маю вже можливість щось доробити у форматі Інтернету, а не друкованим виданням, як планувалось, що і добре на тепер, бо хто схоче - сам зможе собі вибрати спосіб зберегти і поширювати те, що йому тут сподобається.
Чим я люблю Інтернет, що він надає можливість безкінечно правити, коментувати і дочіпляти щось ще, але є і велика вада: накрився базовий сервер і вся праця щезає. Тому і раджу копіювати активно, як і поширювати.
"ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!"
Альманах. Художньо-публіцистичне видання.
Число 1
https://htoukraina.io.ua/story
ЗМІСТ
МАЛОРОСІЙСЬКИЙ МАЗОХІЗМ Юрій ВИННИЧУК
ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА
Галина Гордасевич
ХОЛОДНИЙ ДУШ ІСТОРІЇ
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
ВЕРТЕП (поема)
Григорій ЧУБАЙ
ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ
Галина ГОРДАСЕВИЧ
ШУМЕРИ (Драматична поема)
Валерій ГЕРАСИМЧУК
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Наш Президент України Леонід Кучма після інаугурації на другий термін 1999 р. несподівано заявив на весь світ, що «національна ідея не спрацювала». І це справді так і є! Для нього, і його оточення. І багатьох тих, хто його обирав.
А насправді?
А насправді українська національна ідея спрацювала!
Спрацювала в повному своєму обсязі! Тому що головним змістом нашої національної ідеї було «Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї», - то хіба ми не маємо зараз Соборної Самостійної Української Держави?
Маємо!
Маємо!
Маємо!
Вже 20 років маємо!
Інша справа, яку ми Україну маємо. Не тільки поетеса Галина Гордасевич в своєму вірші «Передвиборча агітка» журиться:
Не та Україна, не та
Не та, про яку ми мріяли
Коли життя тюремними строками міряли
Марнували в неволі літа
Не та Україна, не та.
Справді, для багатьох громадян України вона чомусь «не та», але, шановна пані дисидентко, поясніть будь ласка, про яку Україну ви мріяли? Поясніть! Бо весь наш безлад сьогочасся походить саме з того, що українська національна ідея спрацювала в повному своєму обсязі, після чого утворилася пустка, вакуум. Так вже вийшло, що практично всі провідники українського націоналізму всі свої зусилля й помисли вкладали в обгрунтування необхідності незалежної Української Держави, але фактично ніхто не переймався тим, що буде після здобуття Незалежності! Ось де справді національна ідея не спрацювала! Не спрацювала через те, що тут її просто не було! Тож я можу тільки поспівчувати нашому президентові, який ще з часів свого прем’єрства висловлював побажання мати чіткі дороговкази для своєї діяльності. А нема!
Знову звернусь до поетичних рядків Галини Гордасевич, яка у вірші «Починаємо історію» каже:
Починається наша історія
На новій, на чистій сторінці.
Відтепер в піднебеснім просторі
Українці ми! Українці!
І цим сказано все! Доля дала нам волю, а вже як ми своєю волею скористались і ще скористаємось – то вже наші проблеми, а не долі. Якщо ми на 10-му році незалежності займаємось тим, що постійно шарпаєм свою Конституцію, свій Основний Закон Порядку, то чи варто дивуватись нашому теперішньому безладдю? Чи варто дивуватись добробуту інших оточуючих нас країн, які витрачають свої зусилля не на змінювання в надцятий раз свого державного устрою на догоду купки тих чи інших горе-гетьманів. Переважно для отаких «гетьманів», як вгорі, так і нижче, зібрано в цій книжці три публіцистичні статті трьох талановитих українських письменників: Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм», Володимира Базилевського «Холодний душ історії» та Галини Гордасевич «Пора почуватись великими». Можливо після прочитання цієї книги наші гетьмани дійдуть врешті-решт до здорового глузду.
Стисліше кажучи, як при лікуванні хворого найважливішим є вчасно поставлений правильний діагноз, так і ця книга має за мету прояснити нам самим, хто ми є і які ми є, а в підсумку: «Хто ти є, Україно?»
В світі не буває ідеальних людей – святі бувають тільки на Небі. Так само і нації: кожна має свої достоїнства і свої вади. Але свої! І нам не потрібно боятись визнати свої недоліки; в першу чергу для того, що щоб їх виправити, – про ці недоліки треба знати. А по-друге, якщо людина йде на прощу до Бога спокутувати свої гріхи, то вона повинна щиро в них зізнатись, але для цього вона повинна чітко усвідомлювати, що саме є гріхом і в чому власне вона грішна. А знаючи – не втаємничувати гріхів перед лицем Всевишнього, бо не буде прощення. Ось тільки хто має право на виявлення народної волі? Речниками нації в усі часи були і будуть письменники – головні творці духовності народу, тож давайте уважно вслухаємось в сказане ними. І покаємось, хто відчує в тому потребу.
Ще раз звернусь до поезії Галини Гордасевич, яка свій вірш «Покаянний псалом» завершила такою строфою:
Могили снігом занесе
Закряче ворон над пропащими
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
Ми будем кращими!
Після покути треба жити далі. Жити краще, порядніше. Просто не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А дорогу подолає той, хто йде. Отож рушаймо!
23 травня 2000 р.
Богдан Гордасевич