Не зважаючи на те, що Оля народилася і зростала в місті, її улюбленим місцем було сільське подвір’я рідної бабусі. В тіні великої груші вона зачитувалася книжками, насолоджуючись п’янким повітрям з неповторним запахом квітів і бабусиної городини.
  Після теплих літніх дощів Оля йшла до лісу на своє улюблене грибне місце.  Одначе їй завжди псували настрій  корінці від зрізаних грибів. Мабуть це грибне місце було не тільки для неї улюбленим. І у Олі визрів авантюрний план вирішення даної проблеми.
  З давніх часів повелося, що тутешні сільські мешканці боялися лісових мавок. Мов, заманюють вони до себе і людина більше не повертається додому. А молодих хлопців вони обплітали своїм довгим волоссям і душили в міцних обіймах. І Оля вирішила зіграти в лісі роль такої мавки.
  Макіяж і відповідне вбрання не було проблемою, бо Оля в місті відвідувала театральний гурток, і навіть одного разу грала роль лісової мавки. Просту мотузяну гойдалку вона попросила зробити свого дідуся. Той довго сміявся над задумкою Олі, але присягнувся мовчати, як риба.
  На подив Олі її витівка спрацювала навіть ліпше, ніж вона очікувала. Побачивши лісову мавку на гойдалці в довгій білій до п’ят сукні, сивим волоссям на плечах і з чорними очима, як провалля, збирачі грибів бігли геть від проклятого місця, немов за ними гналися вовки.
  Чутки, що в одному урочищі з’явилася неприкаяна лісова мавка, блискавкою рознеслася по селу. А ті, що не повірили, потім шкодували про свою безпечність. І більше ніхто не наважувався йти туди по гриби.
  Жартівлива витівка Олі вдалася на її радість і гордість за свої акторські здібності. А місце на гойдалці так сподобалося, що вона днями з книжкою в руках проводила там в лісовій тиші і прохолоді літніх днів. Вбрання мавки одягала за звичкою і на випадок зустрічі з не віруючими в казкове лісове життя. Нічого ходити до її грибного місця.
  Та одного разу молодий хлопець не став втікати від Олі, яка гойдалася у вбранні мавки. Він був засмучений і без кошика. Явно не збирач грибів. Зупинившись поодаль, він явно хотів звернутися до буцімто мавки, але не наважувався. І це збентежило Олю.
-- Що, юначе, тебе привело в заборонене для людей місце?
-- Розлюбила мене моя дівчина. Світ мені не милий. Краще я помру в обіймах лісової мавки, чим житиму далі.
  Оля здогадалася, що це той самий Іван, про якого говорили люди, що він закохався в вітряну дівчину. Попереджали ж його, але кохання сліпе. А в той же час хороша дівчина Галя була закохана саме в нього. Ех, хлопці, хлопці, тягне вас до тих, хто красиво танцює і голосно сміється, а справжніх добрих дівчат не помічаєте. Так думала в цю мить Оля і підбирала слова втіхи для Івана.
--Слухай, Ваню, невже ти думаєш, що можна прожити спільне життя з тією, в якої одні втіхи на думці?
-- Звідки ти знаєш моє ім’я?
-- Ти забув з ким розмовляєш?
-- Вибач. Але як же мені бути?
-- Зверни увагу на дівчину Галю. До речі, вона в тебе закохана.
-- Це точно? Ой, ще раз вибач. Галя дійсно хороша дівчина. То я побіг!
-- А як же померти в обіймах лісової мавки?
 Останню фразу Іван зрозумів правильно, як жарт, бо навіть не оглянувся. Це вперше, коли від Олі в образі мавки людина бігла не від страху, а окрилена надією. І Оля аж запишалася собою. От тільки б її грибне місце не постраждало. А то так люди і мавок перестануть боятися.
  Побоювання Олі виявилися не безпідставними. Одягатися у вбрання мавки Оля більше не стала, а просто ходила до улюбленої лісової гойдалки, щоб в тиші читати цікаві книги. І хоч збирачі грибів обходили те місце десятою дорогою, але одного дня біля Олі знову з’явився молодий хлопець.
  Хоч в місцеві психологи йди, -- подумала Оля.
-- А де лісова мавка?
-- І тобі доброго дня. Що, теж хочеш померти в обіймах  лісової мавки?
-- Вибач, і тобі доброго дня. А чому відразу померти?
-- Та шукав тут один казкової смерті в обіймах мавки.
-- Ти про Івана? Так він зараз з Галею і вони щасливі. А сама то звідки про Івана знаєш?
-- Так може я і є та лісова мавка.
-- Не схожа ти на мавку. Та ще й з книгою в руках. У мавок є своя бібліотека?
  Від останньої фрази хлопця Оля засміялася. Її сміх теплою хвилею прокотився по душі юнака.
  Слово за слово, і Оля з Миколою не помітили, як  наступив вечір. Вони врешті рушили по лісовій дорозі до села. А за ними услід дивилися троє сестриць справжніх мавок. Вони давно спостерігали за цікавим  дійством, яке організувала Оля.  І навіть в чомусь їй заздрили.
-- Як думаєте, сестриці, вони подружаться?
-- І подружаться, і одружаться. Ти ж бачила, як блищать їх очі.
-- Я перша гойдаюся на гойдалці!
-- А я друга!
  В лісі можна було побачити пусту гойдалку, що розгойдується без вітру. Але в те місце майже ніхто не заходив, бо кожен боявся зустріти лісову мавку.
    Микола Казкар.

    

Той, хто зіпсував вам настрій, зробив ось що: підвищив рівень гемоглобіну і адреналіну - поки ви сердилися. І різко знизив - коли ви випробували депресію і втому. Змусив ваш шлунок виробляти сік, що роз'їдає. Викликав спазм капілярів. Порушив обмінні процеси.

Фактично, цей персонаж вас побив - точно такі речовини, як при побитті, надійшли в кров.

Якщо ви швидко прогнали нахабу - все через якийсь час відновиться.
Якщо довгий час терпіли і продовжували спілкуватися,- це недобре для здоров'я. Небезпечно.

А той, хто настрій підвищив: приємне скaзaв, пожартував, aнекдотом смішним поділився або написав комплімент, — той викликав виділення гормонів, що зміцнюють здоров'я.

Судини розширилися, кисню більше стало, обмін речовин покращився і імунітет зміцнився. І життя продовжилося.

І захотілося теж приємне сказати і зробити - ланцюгова реакція почалася.

Гарний настрій впливає на аналізи крові і взагалі - на всі аналізи. І на тривалість життя.

Треба гарний настрій берегти. І цінувати тих, хто його дарує. І не дaвaти псувати собі настрій; ми ж не даємо собі ляпаси і потиличники відважувати.

Прокинувся вранці - це нове народження, нове маленьке життя - нехай починається з гарного настрою, з добрих звісток і маленьких задоволень!

Ганна Кір'янова

В бесконечной любви и милосердии Бог соделал так, что Христос, не знавший греха, «стал грехом за нас», чтобы в Нем мы стали праведностью Божьей. Ведомые Святым Духом, мы чувствуем свою нужду, признаем свою греховность, каемся в своих прегрешениях и проявляем веру в Иисуса как в Спасителя и Господа. Он наш Заступник и Пример для подражания. Эта спасительная вера зарождается в нас посредством Божественной силы Слова и является даром Божией благодати. Благодаря Христу Бог оправдывает и принимает нас как Своих сыновей и дочерей, избавленных от господства греха. Благодаря Святому Духу происходит рождение свыше и освящение; Дух обновляет разум, записывает Божий Закон любви в наших сердцах, дает силу жить святой жизнью. Пребывая в Нем, мы становимся «причастниками Божеского естества» и обретаем уверенность в спасении как сейчас, так и во время суда!

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  В далекому від цивілізації селі, оточеному мальовничими лісами, життя протікало в налагодженому звичному ритмі. Рідко що порушувало його спокій і розмірене існування. Тому поява стрункого молодого хлопця з синіми очима і білявим волоссям чутками і здогадками пролетіла по всьому селу і відгукнулася у серцях дівчат.
  Хлопець, якого звали Матвієм, представився пічним майстром і його наперебій почали запрошувати до ряду осель. Бо свого пічника в селі не було.
  Сільські дівчата не давали йому проходу і зліталися туди, де він виконував чергове замовлення, як бджоли на мед. Знали б вони що це за хлопець, то десятою дорогою обходили б.
  Насправді Матвій був сином Лісовика і посланий в село, щоб вибрати собі дівчину. Не проста доля чекала на таку дівчину, бо вона мала стати лісовою мавкою. І, як відомо, покинути світ живих.
  Довго Матвій придивлявся до дівчат, поки його вибір не припав на роботящу і вродливу дівчину Галю. Жила вона зі старенькими батьками в невеликій хатині і основний тягар  ведення господарства був на ній.
  Першу усмішку на обличчі дівчини Матвій побачив, коли відремонтував всю в тріщинах її піч і не взяв за це плату. Потім були тривалі прогулянки теплими літніми вечорами, та довгі розповіді про лісове життя, які Галя сприймала як казки. Вона й гадки не мала, що то чиста правда. А юнак і не намагався її переконати, бо не хотів втратити кохання, яке ніжно між ними розцвіло.  
  І ось настав час таємно забрати дівчину в своє лісове царство. Та на подив для самого себе Матвій не наважувався це зробити. Адже Галі прийшлося би покинути цей світ, покинути своїх стареньких батьків. Без її допомоги вони не зможуть прожити. А це ж батьки його коханої дівчини.
  І Матвій вирішив не повертатись до лісу, щоб стати коханим чоловіком Галі і вірним її помічником. Так і зробив.
  Гніву Лісовика не було меж. Він давно хотів передати справи своєму сину, щоб безтурботно проводити час в компанії Водяного і Болотяного, які це вже зробили. Та все ж змирився, бо любив свого сина.
  Тим часом Матвій з Галею побралися і зажили щасливим життям.
  Та не довго спокій був гостем у їх хаті. Людська заздрість робила свою підступну  справу, а злі язики розносили по селу численні плітки. Мов, Матвій зраджує Галі і зовсім її не кохає. І хоч то була неправда, але Галі соромно було навіть в магазин сходити.
  Вона стала сумною і усмішка полишила її обличчя. А одного разу її нерви не витримали постійної напруги.
-- Коханий, я більше так не можу! Це не життя, а якесь випробування. Як би я хотіла потрапити в ті казки, що ти розповідав. Щоб мавкою гойдатися на ліанах дикого хмелю в гурті веселих лісових сестриць. Щоб наш щасливий безтурботний сміх луною котився по лісі. Щоб людська неповага залишилася з тими, хто її заслужив.
-- Я можу це влаштувати.
  Слова Матвія прозвучали так переконливо, що на мить Галя в них повірила. І навіть відчула якусь надію і відраду. Матвій це помітив і рішення було прийнято. Тепер, коли батьки Галі вже відійшли в інший світ, ніщо не заважало забрати свою кохану до лісу. Та не все було так просто.
-- Синку, тільки незаймана дівчина може стати мавкою. Хіба що попросити допомоги у Марічки.
  Марічкою звали стареньку лісову бабусю з моторошним виглядом обличчя, яка проживала біля лісового болота і мала неймовірні здібності. Її роль в житті лісу була покрита таємницею, а до неї зверталися лише в крайньому випадку.
-- Не проста це справа. Галю потрібно на день вернути в минуле, коли вона могла стати мавкою. Я можу це зробити за однієї умови, якщо мавка Галя стане моєю помічницею.
  Ця умова не сподобалася Матвію, але іншого виходу не було. І ось зашумів ліс, замиготіло сонце в вихорі днів і ночей, а потім все стихло. На сонячній галявині Галя збирає чорниці, а до неї крадеться срібляста гадюка. Дівчина навіть не відчула укус. Її зморив вічний сон. Галю так і знайшли люди немов сплячою на ковдрі з м’якого лісового моху.
  І знову круговерть днів і ночей повернула час в звичний свій біг. Галя відкрила очі і побачила себе в дивному оточенні тих, про кого так багато розповідав Матвій.
-- Сестричко, гайда кататися на ліанах. День такий чудовий і не варто його втрачати.
-- Е ні. Вашу сестричку я забираю з собою. На неї чекають справи. Але ви не хвилюйтеся, вільного часу в неї буде багато. А ти, Матвію, йди з нами.
  Голос Марічки звучав твердо і не викликав бажання суперечити.
  Згодом Галя освоїлася зі своїм новим життям лісової мавки. Вона й гадки не мала, що днями нічого не робити не така вже й легка справа. Тому допомога по господарству у Марічки була для неї, як нагорода.
  Матвій тим часом був зайнятий лісовими справами, переданими йому батьком. А коли надвечір’я спускалося до лісу, Матвій з Галею прогулювалися мальовничими лісовими галявинами.  І не було щасливішої пари у всьому безмежному лісі.
    Микола Казкар.
  

    

  Другим дописом з серії публікацій до Дня Незалежності України продовжуємо розповідати про шлях розвитку державного фінансового контролю на Харківщині.

У 2012 році відбулася чергова велика реорганізація і контрольно-ревізійне управління було перетворено у Державну фінансову інспекцію (ДФІ) в Харківській області.

Цей крок мав на меті модернізацію органів контролю та перехід від застарілих методів суцільних ревізій до більш сучасних підходів. Завданням ДФІ стало не лише виявляти вже скоєні порушення, а й запобігати їм.

 Другий етап (2012–2016) можна назвати перехідним. Він став підготовкою до створення сучасної Держаудитслужби – органу, який працює не лише як «наглядач», а й як партнер держави у підвищенні ефективності її роботи.

Детальніше: 

 https://khrk.dasu.gov.ua/ua/news/348