О сообществе

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!
Вид:
краткий
полный

Слава Україні!

700 млн доларів для підтримки України від США

У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України
У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України

КИЇВ. 21 червня. УНН. Палата представників Конгресу США схвалила проекти законів про фінансування американських урядових структур на 2020 рік, у яких передбачено майже 700 млн доларів для підтримки України. Про це повідомляє УНН з посиланням на сторінку посольства України в США у Facebook.

У проекті закону про "Про асигнування на потреби Міноборони на 2020 рік" кошторис допомоги, що пропонується виділити для безпекової підтримки Україні, визначений в обсязі 250 млн доларів.

Із зазначеної суми 50 мільйонів мають бути спрямовані виключно для надання летальної зброї оборонного характеру.

По лінії Держдепу, Агентства США з міжнародного розвитку та суміжних відомств передбачено 445,7 мільйонів доларів.

Ця сума охоплює асигнування для надання Україні безпекової допомоги за програмою "Міжнародне військове фінансування".

"Проекти аналогічних законодавчих актів повинні бути ухвалені також Сенатом. Після цього обидві палати Конгресу мають узгодити їх остаточну редакцію, яку буде передано на підпис президентові США", - йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Пентагон в 2020 фінансовому році, який почнеться 1 жовтня 2019 року, повинен виділити 250 млн доларів на військову допомогу Україні.


Війна стукає в наші серця щоденно

Карта ООС (АТО) станом на 20 червня 2019
20-06-2019 13:42

Ситуація на сході країни (карта АТО) станом на 12:00 20 червня 2019 року за даними РНБО України.

Вчорашній день був одним з небагатьох за останні тижні, коли російсько-окупаційні війська не застосовували зразки зброї, забороненої до використання в районі проведення Операції Об'єднаних сил. Проте, противник продовжував обстрілювати позиції українських військ з піхотної зброї, інформує Ukr.Media.

За вчорашню добу, 19 червня, в штабі операції Об'єднаних сил обліковано двадцять чотири ворожі збройні провокації по всій лінії зіткнення, без застосування противником артилерії та мінометів.

Військовослужбовці Збройних Сил України вели активні оборонні дії та відкривали вогонь у відповідь зі штатної піхотної зброї.

На превеликий жаль, минулої доби внаслідок ворожих обстрілів загинув військовослужбовець Збройних Сил України.

Ще двоє військовослужбовців зі складу об'єднаних сил зазнали поранень та бойових травм. Наразі вони отримують невідкладну медичну допомогу.

За інформацією української розвідки, минулої доби влучним вогнем у відповідь на ворожі збройні провокації наші військовослужбовці знищили одного окупанта. Ще одного бойовика зі складу російсько-окупаційних військ вдалося поранити.

Луганський напрям

Тут вчора зафіксовано десять ворожих збройних провокацій.

Кожен з населених пунктів, що знаходиться у смузі дій зазначеного оперативно-тактичного угруповання, вчора потрапляв під ворожий вогонь по одному разу, за виключенням н.п. Кримське та Новотошківське, які були обстріляні двічі.

Збройні провокації з боку противника почалися о 10:35 ранку з ворожого прицільного обстрілу наших позицій біля Новозванівки. Там російсько-окупаційні війська застосували проти наших військових автоматичні гранатомети АГС. Ворог бив з напрямку с. Калинове.

Після доволі тривалої паузи, вже надвечір противник відновив збройні провокації, і до кінця доби здійснив ще цілу низку прицільних обстрілів із застосуванням гранатометів та стрілецької зброї.

Так, під ворожий вогонь потрапляли позиції українських військ біля н.п. Луганське, Зайцеве, Південне, Попасна, Світлодарськ та Новотошківське. Переважно противник застосовував автоматичні та ручні гранатомети та стрілецьку зброю, включно з кулеметами великого калібру.

У семи випадках військовослужбовці Збройних Сил України відповідали ворогу з аналогічного озброєння, вчасно та рішуче реагуючи на його провокації.

Донецький напрям

За минулу добу обліковано чотирнадцять фактів відкриття вогню в бік позицій українських підрозділів.

Там ситуація була дещо інакшою, зокрема противник активізувався вже з перших годин нової доби. Так, вночі російсько-окупаційні війська відривали вогонь тричі.

Тоді під обстріли потрапили опорні пункти Об'єднаних сил в районі Миколаївки, Лебединського та Мар'їнки. Під час обстрілу Миколаївки, що стався близько першої години ночі, окупанти застосували ручні та автоматичні гранатомети. Обстріл був прицільним, відтак наші захисники відкрили щільний вогонь у відповідь зі стрілецької зброї та станкових гранатометів, що змусило противника припинити вогонь.

Після нічних обстрілів противник дещо вгамувався, і упродовж всього дня ворожих обстрілів на донецькому напрямку не фіксувалося. Але надвечір російсько-окупаційні війська знову активізувалися, і до кінця доби вчинили ще одинадцять збройних провокацій в бік наших підрозділів.

Зокрема, чотири рази противник відкривав вогонь біля с. Водяне, двічі в районі Пісків та Богданівки, а також по одному разу неподалік Павлополя, Лебединського та Гнутового.

Наші оборонці чітко ідентифікували місця, звідки противник вів прицільний вогонь, та влаштували окупанту гідну відсіч із застосуванням стрілецької зброї та гранатометів різних типів.

Обставини на лінії фронту сьогодні, 20 червня

З початку поточної доби станом на 12:00 в районі проведення операції противник відкривав вогонь шість разів, у тому числі із заборонених калібрів.

Так, о 04:15 ранку противник здійснив вогневий наліт на позиції Об'єднаних сил в районі н.п. Травневе, витративши десять мін 120-го калібру. Вогонь вівся з напрямку с. Гольмівське, наші оборонці відповіли противнику вогнем з гранатометів та стрілецької зброї.

Далі, о 06:00 ранку ворог випустив шість мін цього ж калібру неподалік с. Новолуганське, та дві міни калібру 82 мм в бік захисників н.п. Майорське.

Окрім того, ворожі постріли зі стрілецької зброї фіксувалися вночі та вранці поблизу Луганського, Павлополя та Мар'їнки, де російсько-окупаційні війська застосовували гранатомети.

Підрозділи Об'єднаних сил вели вогонь у відповідь зі штатного озброєння, без ведення вогню із заборонених калібрів.

Внаслідок цих обстрілів, з початку поточної доби один український військовослужбовець дістав поранення, та ще один зазнав бойового травмування.

Станом на зараз наші оборонці продовжують надійно контролювати противника по всій лінії зіткнення.

Інформація Головного управління розвідки Міністерства оборони України

Російське окупаційне командування продовжує утримувати у районах передових позицій з'єднань і частин 1 та 2 армійських корпусів, у готовності до негайного застосування заборонені Мінськими домовленостями вогневі засоби, зокрема артилерійські системи, міномети та танки. При цьому противник збільшив кількість тренувань корегувальників вогню артилерійських і мінометних підрозділів, під керівництвом інструкторів ЗС РФ.


Також, на полігонах тимчасово окупованої території у Донецькій та Луганській областях зросла інтенсивність проведення стрільб артилерійськими та мінометними підрозділами, екіпажами танків, бойових броньованих машин, гранатометниками та снайперами.

https://ukr.media/ukrain/394922/

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку, - прес-служба РНБО України
17 травня 2019

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

  • нову Стратегію національної безпеки України,
  • Воєнну доктрину України,
  • Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,
  • Стратегію кібербезпеки України,
  • затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,
  • Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,
  • Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,
  • Доктрину інформаційної безпеки України,
  • пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 


Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

нову Стратегію національної безпеки України,

Воєнну доктрину України,

Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,

Стратегію кібербезпеки України,

затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,

Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,

Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,

Доктрину інформаційної безпеки України,

пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 

Комент БГ: Шановний пан Турчинов, дякую вам за все зроблене задля України у найважчі моменти її існування, як і в подальшому на посилення обороноздатності і могутності.


Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

Президент підписав закон про державну мову: Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

15 травня 2019 року - 16:36

Президент підписав закон про державну мову: Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

Президент України Петро Порошенко переконаний, що саме мова є тією базою, фундаментом, на якому будуються нації і держави, і Україна не є виключенням. Глава держави підписав закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

«Я наголошую, що під час підписання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» робиться акт, один із найголовніших, для формування української державності. Платформа, фундамент, на якому будується нація і держава - точно є мова», - сказав Глава держави.

«Я скріпляю підписом ретельно збалансований мовний закон. Він вивірений настільки, щоб жодна політична сила не мала підстав ініціювати його перегляд. Не має підстав», - підкреслив Глава держави.

Президент наголосив, що закон має високий рівень підтримки не лише у Верховній Раді, а й в українському суспільстві. «Всі хвилювалися, що закон буде роз’єднуючим, аж ні – виявилося, що закон об’єднує націю. І влада, і опозиція – всі ми рішуче пішли на те, щоб зробити це можливим», - зазначив Петро Порошенко.

«Я сподіваюся, що і нова влада також, ретельно проаналізувавши цей закон, буде імплементувати його норми в життя, бо це є ключова державницька позиція існування Української держави», - сказав він.

Президент підкреслив: «Сьогодні – це історичний день. Для мене висока гордість і висока честь поставити підпис на цьому документі».

Ухвалення закону про мову Глава держави назвав надзвичайною подією, важливою для України та її громадян. «Я можу наголосити, що сьогодні є надзвичайно відповідальний, епохальний навіть день, якого українці чекали багато-багато років», - наголосив Петро Порошенко і нагадав, що в радянські часи прийняття такого документа було неможливим, а необхідність його прийняття напряму була відображена вже за незалежності України у її Конституції.

Президент особливо наголосив, що цей закон жодним чином «не зачіпає жодну мову національних меншин, які проживають в Україні». «Чому? Бо він не про це. Жодним чином там не згадується, не обмежується ні те, що намагається навісити на українців російська пропаганда. Навпаки», - зауважив він.

«Я пишаюся тим, що вдалося зробити за останні п’ять років. Причому зробити без тиску, зробити без примусу, зробити, щоб це законодавче врегулювання аж ніяк не утискало нікого. Ми просто дали право українцям слухати українські пісні на українському радіо, дивитися українські фільми, читати українські книги. Без примусу. Коли люди прагнуть це читати, коли це стало модно, драйвово. І відповідно немодно не знати української мови», - додав Петро Порошенко.

Глава держави також нагадав, що закон про мову має дуже довгу історію ухвалення, але зазначив, що вважає такий порядок його прийняття правильним. «Бо ретельне обговорення, яке було організовано і яке тривало місяцями, якщо не роками – воно точно пішло на користь закону. Там намагалися врахувати думки всіх зацікавлених сторін, якщо вони сповідують державну політику. Єдине, думку кого ми не збирались враховувати – це Кремля чи Москви. Нехай займаються російською мовою», - сказав він.

Так само ретельно документ обговорювався і у Верховній Раді, зазначив Президент. «Це теж було правильно. Бо кожен повинен мати можливість висловити свою позицію і Верховна Рада мала її врахувати», - підкреслив Петро Порошенко.

Він також зауважив, що підтримує той факт, що Верховна Рада прийняла цей Закон після 21 квітня. «Це яскраво демонструє відсутність будь-якої політичної кон’юнктури при врегулюванні цього державницького Закону», - констатував Глава держави.

Глава держави подякував всім присутнім на церемонії підписання документа за їх зусилля, які вони здійснили, аби ухвалення закону відбулося.

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, в свою чергу, подякував Президенту Петру Порошенку за рішення невідкладно підписати закон. Він нагадав, що лише вчора в Парламенті змогли розблокувати його підписання від намірів реваншистів, які домагалися скасування його підписання. «Ваша рішуча позиція з цього приводу є великою державницькою позицією і позицією великої відповідальності», - додав він.

Спікер Парламенту зауважив, що довкола цього закону довгий час точилося чимало дискусій. Андрій Парубій також відзначив позицію громадських діячів та активістів, які доклали багато зусиль для того, щоб цей документ був ухвалений.

«Ми говорили про це роками – мова об’єднує, не роз’єднує. Про те, що мова роз’єднує – це міф, який дали нам з Москви. Мова об’єднує і є фундаментом для будь-якої нації, для будь-якої держави. Мова прошиває націю в її єдності від краю до краю – від Луганська до Львова», - підкреслив Голова ВРУ.

«Мова творить єдиний народ. І мова є наша найгостріша зброя», - сказав він.

Видавець, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович відзначив унікальність сьогоднішньої події, наголосивши, що це фактично «Конституція української мови».

Акторка театру і кіно, громадська діячка, заслужена артистка України Ірма Вітовська-Ванца зазначила, що «мова – це не тільки зброя, мова – це безпека, мова – це маркер, яким ти цікавий іншим країнам». Вона також нагадала, що багато поколінь українців боролися за свою мову.

Засновник всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий рух» Тарас Шамайда зазначив, що сьогодні для української мови справді історичний, епохальний день. «Наші нащадки через багато поколінь оцінять значення цього закону і цього підпису, який сьогодні ставиться на цей закон», - сказав він та додав, що графіті на стінах тисячолітньої Софії написані майже такою ж мовою, як зараз використовують в Україні. Він підкреслив, що потрібно пам’ятати і тих людей, які поклали своє життя задля збереження української мови

Рухаємося в майбутнє


СПРАВА ГРОМАД
ІДЕОЛОГІЧНИЙ МАНІФЕСТ
Після президентських виборів 2019 року Україна опинилася на порозі реваншу.
Реванш – це не тільки суттєве посилення російської загрози. Реванш – це повернення в політику сил та персоналій, які уособлюють державне управління із максимальним патерналізмом, надмірною концентрацією влади, вірою в популістів, які обіцяють створити соціально-економічне диво для всіх і кожного.

Тепер, як ніколи, важлива консолідація ініціативних громадян, які покладаються на себе, готові брати відповідальність за країну і усвідомлюють свою солідарність з європейським та євроатлантичним курсом України.
Ми – учасники громадського руху «Справа Громад» - вважаємо, що ініціативні громадяни зараз мають взяти на себе відповідальність за невідворотність європейського вибору України. Лише наша сила, воля і наснага зможуть зупинити повзучий реванш та вивести України з політичної та економічної кризи.

Ми – порохоботи, патріоти, небайдужі громадяни та активісти – запускаємо нову загальнонаціональну ініціативу для полегшення комунікації, розвитку мережі, вирішення технічних питань та координації зусиль конструктивної опозиції в Україні.

Наша ГО називається «Справа громад» (від латинського res publica — «справа громади»), бо ми впевнені, що саме згуртовані однодумці, громада, виведуть країну із кризи до здорового поступального розвитку.

Ми маємо потужний центр консолідації – Петра Олексійовича Порошенка. І маємо достатню кількість небайдужих громадян, які не залишаться пасивними спостерігачами, а впливатимуть на ситуацію у країні.
«Справа громад» оголошує відкритий набір членства. Критеріями прийому є доброчесність, сумлінність, відмінна репутація та тверда патріотична позиція.

Ми пропонуємо ознайомитися із принципами та цілями ГО на сайті https://spgr.org.ua і заповнити членську анкету. Ми шукаємо соратників, партнерів, прихильників по всій Україні. Нам потрібні люди з експертними знаннями у конкретних галузях, активісти та спостерігачі для роботи під час виборчої кампанії та після виборів.

У кінці травня у Києві відбудеться форум членського активу, на якому у ході інтенсивних «мозкових штурмів» будуть визначені завдання, цілі та стратегія ГО на найближчі місяці.

Наша організація стане кадровим резервом для оновленої партії «Солідарність». Наші рішення та ресурси допоможуть здоровій опозиції провести ефективну виборчу кампанію та здобути гідне представництво в українському парламенті.
Загалом, діяльність організації буде структурована довкола трьох основних напрямків:

«Захист» - фаховий моніторинг дій та рішень нової влади. Ми будемо відстежувати кожне порушення, кожен випадок злочинної недбалості, кожен корупційний сигнал. Ми забезпечимо відповідну суспільну та юридичну реакцію, виступаючи єдиним фронтом проти реваншу.

«Громада ідей» - робочі групи з підтримки реформаторських ідей, об’єднані довкола потужних лідерів, розробляють законопроекти та лобіюють їх прийняття.

«Громада територій» - територіальні об’єднання однодумців заради вирішення конкретних локальних питань.

«Ти зможеш!» - ми говоримо кожному небайдужому українцеві. Не втрачай віри у себе і свою країну, працюй. Ми допоможемо.

Приєднуйтесь до нас вже сьогодні, щоб завтра спільно долучитися до реформування Країни!
Сторінка на ФБ https://www.facebook.com/sprava.gromad/

SPGR.ORG.UA

Виступ Президента України Петра Порошенка 21 квітня

21 квітня 2019 року - 21:20

 Виступ Президента України Петра Порошенка

Дорога моя командо!

Дорогі співвітчизники!

Дорога Україно!

Дорогі українці по всьому світові!

Дорогі друзі!

Дорогі представники засобів масової інформації!

«Ніколи не здавайся…. Ніколи, ніколи, ніколи… Не здавайся у великому, не здавайся в малому, ні у значному, ні в дрібному… Ніколи не здавайся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду».

Саме цими словами великого британця Вінстона Черчилля я керувався завжди.

«Ніколи не здавайся», - чув я в 2014 році, коли отримав від Януковича пограбовану та обеззброєну країну, на яку сунула путінська орда. Коли закордонні лідери дзвонили не привітати з виборами, а висловити щирі співчуття. Прямо казали, що жодна країна світу не стоїть, не стояла перед такими викликами, як тоді були перед Україною. Хочу наголосити - тоді, до речі, охочих стати Президентом було набагато менше. Черги точно не було.

«Ніколи не здавайся», - чув я, коли ухвалював рішення ще раз кандидувати в Президенти в 2019 році. Ясно ж було, наскільки запекла очікується боротьба на фоні тієї брудної інформаційної війни, яку вели проти мене із середини мої політичні опоненти. А з-зовні – російські фейкові новини і потужна пропагандистська машина гібридної війни.

«Ніколи не здавайся» - чую я і зараз, коли бачу результати екзитполів.

А вони очевидні. І дають підстави зараз подзвонити моєму опонентові і привітати його. Зробити так, як це прийнято в цивілізованих європейських демократичних країнах. Сьогодні 21 квітня, бо я завжди маю пам’ятати, що завтра настане двадцять друге квітня, і нам треба, кожному з нас, кожному з членів нашої команди, нам треба об’єднатися і боронити Україну. Нам потрібні спільні зусилля.

Дорогі українці!

Вже наступного місяця я залишу пост глави держави. Так вирішила більшість українців, і я сприймаю це рішення.

Я піду з офісу. Але хочу твердо наголосити - я не йду з політики. Я залишаюся в політиці і буду боротися за Україну. І хочу окремо пояснити чому.

Наша команда має захистити ті здобутки, які ми з вами спільно з українським народом вибороли в надзвичайно складних умовах за ці 5 років – захистити європейську та євроатлантичну стратегію, ті принципи, ті цілі, ті очевидні рубежі, на які ми вийшли за ці 5 років. І які тепер, на жаль, поставлені під загрозу. Наша команда буде їх захищати.

Наша команда буде захищати курс на членство в Євросоюзі та НАТО. Наша команда, наголошую, бо лише в цій найсильнішій і найпотужнішій у світі безпековій організації ми можемо гарантувати безпеку України і безпеку кожного її громадянина, ми можемо отримати надійний захист від Росії як країни агресора. 

Наша команда буде захищати безвіз. Бо окремі члени Конституційного суду дуже швидко переорієнтувався на нову владу і зараз планують визнати неконституційним електронне декларування. А саме це було умовою безвізу. Ми будемо захищати безвіз, бо це те право, яке вибороли мій народ і якого ми досягнули за останні 5 років.

Наша команда буде захищати українське військо, українську армію від атак із середини країни, від будь-яких спроб применшити історичне значення її подвигу. Бо деякі не розуміють, яку відстань ми пройшли за ці 5 років у забезпеченні оборони держави.

Наша команда буде захищати українську мову. І справа не тільки в тому, що ми вже зробили – квоти, пісні, фільми, радіо, книги. Але якщо Верховна Рада наступного тижня ухвалить закон про мову, то я буду щасливий і гордий, що я як Президент України буду мати змогу його підписати. І точно підпишу.

Сьогодні Вербна неділя і Вхід Господній до Єрусалиму. Я зустрів його разом з своєю родиною молитвою у Михайлівському Соборі. І наша команда буде захищати Православну Церкву України від реваншу. І ми не допустимо цього реваншу. Бо коли ми зняли ярмо російської церкви і Росії з Православної церкви України – це ще один міцний фундамент нашої державотворчості, нашої духовності. І, до речі, ми все ще очікуємо вибачень за «термос».

Наша команда буде захищати стабільність фінансово-банківської системи, бо вже очевидно, що з Коломойським планують розрахуватися за підтримку на виборах поверненням «Приватбанку». Скасування його націоналізації створить ризики для коштів десятків мільйонів вкладників, українців. І ми будемо захищати десятки мільйонів українців.

І крім того, це спровокує кризу у наших відносинах з міжнародними фінансовими організаціями і як наслідок – падіння гривні і нову економічну кризу. Ми цього точно не допустимо.

Наша команда буде захищати потужну світову міжнародну коаліцію, яку ми дбайливо створювали ці п’ять років на підтримку України. І якщо не будуть імплементовані, в тому числі і Україною, Мінські домовленості, наша команда буде захищати продовження режиму санкцій проти Росії як єдиний механізм забезпечення взятих на себе зобов’язань деокупації Донбасу і звільнення Криму.

Наша команда буде протидіяти планам Кремля сформувати лояльну для себе більшість під час парламентських виборів. І це ще одна причина чому я маю залишитись в політиці і боронити державу.

А ще наша команда буде захищати децентралізацію. А ще наша команда буде захищати, Марина, інклюзивну освіту. А ще наша команда буде захищати нову українську школу. А ще наша команда буде захищати реформу сільської медицини. А ще наша команда буде захищати електронні закупівлі. А ще наша команда буде захищати конкурси при залученні до державної служби. А ще наша команда буде захищати енергетичну незалежність нашої держави. А ще наша команда буде захищати енергоефективність. А ще наша команда буде захищати все, що ми зробили за ці п’ять років!

І я пишаюся тим, що зробила наша команда, бо наша команда є вся Україна і вашими зусиллями це вийшло! Бо якщо б я не мав вашої підтримки – вас, всіх українців – нічого б не вийшло!

Дорогі українці!

Я хочу наголосити, що новий Президент буде мати сильну опозицію. Дуже сильну. Але я хочу сказати, що країна – наша найкраща в світі Україна, від цього лише виграє. Я точно це знаю. Бо ми можемо перемогти лише тоді, коли в країні буде панувати демократія, верховенство права, захист прав людини, забезпечення зростання добробуту і все, що характеризується назвою європейський напрямок розвитку.

І в той же час я хочу наголосити, щоб ніхто навіть не сумнівався, що особисто я і вся моя команда готова підставити плече президенту в усіх його рішеннях, які відповідатимуть національним інтересам України і наближатимуть нас до Євросюзу і НАТО. І між оголошенням результатів виборів і інавгурацією я готовий витрачати будь-який час для того, щоб допомогти новому Президенту увійти в курс справ в найменших дрібницях.

Більше того – я готовий передати йому всю мережу міжнародної підтримки України. Всю мережу, яку ми так дбайливо вибудовували роками. І це і є та реальна сітка, а не там, де нас безпідставно звинувачували опоненти.

Ще один дуже важливий момент: вибори пройшли чесно, вибори пройшли прозоро, вибори пройшли у повній відповідності з європейськими стандартами. Здавалося б – ну що тут такого? А я хочу наголосити, що в умовах війни, в умовах російської агресії ми з вами зберегли демократію, зберегли право вибору українців обирати собі владу. І бездоганні вже зараз дві президентських кампанії, одну парламентську, місцеву і ми залишаємося єдиною демократичною країною на пострадянському просторі з усіх народів колишнього Радянського Союзу і, дорогі українці, ми єдині, де є реальне, а не паперове право міняти владу тоді, коли ви, українці, вважаєте це за потрібне. Це найбільше наше досягнення. Це є ознака європейської демократичної країни і я пишаюся тим, що я, Петро Порошенко, захистив це право українців.

І хочу нагадати, що серед брехливих чуток і брудних пліток, які поширили мої опоненти про ніби-то те, що я збирався скасувати вибори. Що ми намагаємося перешкоджати їм, що у нас буде перешкоджання вільному волевиявленню громадян… Друзі, я навіть не чекаю вибачень від опонентів – Господь їм суддя.

А сьогодні, 21, я хотів би подякувати всім українцям.

По-перше, за спільну роботу протягом п’яти років над вирішенням завдань історичного масштабу. Стратегічних завдань. Завдань, які повстали перед Україною і які спільно ми далеко просунули в бік вирішення. Це безпрецедентний обсяг роботи. І приємно, що всі наші міжнародні партнери чітко наголошують, що за п’ять років президентства Порошенка зроблено набагато більше, ніж за чверть століття до цього. Це є наша з вами перемога.

Але ще я хочу сказати, що в нас точно попереду ще безліч невирішених проблем. Безліч відкритих ран. Але, я наголошую, сьогодні країна набагато сильніша і в набагато кращому стані, ніж п’ять років тому. Це факт. Очевидно, що люди розраховували на більше, і прагнули більшого. І прийняли те рішення, яке прийняли.

Я хочу сказати, що вдячний кожному українцеві. Друзі, я вам вдячний незалежно від того, за кого ви проголосували 31 березня. Я вдячний за сьогоднішню активну громадянську позицію.

 Я вдячний своїй фантастичній команді. Найсильнішій в Україні, найпатріотичнішій, найпрофесійнішій, найвмотивованішій. Друзі, ви найкращі. Я хочу сказати, що ми з вами ці роки працювали над складними реформами. Вирішенням і розв’язанням надскладних завдань. Хочу подякувати окремо і тим, хто до нас приєднався під час першого туру. Я залишаюсь у політиці і точно буду продовжувати робити, щоб вам не соромно було за голос, який ви віддали за Петра Порошенка і його команду. Окремо я хочу подякувати тим, хто знайшов у собі сили вибачити мені мої прорахунки і помилки, і кинувся в атаку пліч-о-пліч з нашою командою, в складі нашої команди перед другим туром. Велике вам спасибі. Нам точно треба тримати цю єдність і цю міць.

Бо саме ваша потужна підтримка, підтримка мільйонів виборців не дозволяють мені образитися, замкнутися в собі, умити руки, стати осторонь. Ми точно маємо захищати Україну і точно маємо вести її вперед.

Ми сьогодні не виграли бій. Але це точно не означає, що ми програли війну. Попереду у нас  не мало битв. Я вам хочу наголосити - Україна точно переможе!

І ще я хочу подякувати мою родину, бо вона більше за мене втомилася за роки мого президентства. Повірте мені бо це було нелегко. Сьогодні ми мали дуже ретельну розмову і я хочу подякувати, що вони без радості можливо, але з великим розумінням поставилися до мого рішення залишитися в політиці. Я маю їх підтримку і для мене це надзвичайно важливо. Друзі, я просто пишаюся своєю дружиною і не тільки тому, що вона фантастична дружина, Перша леді. Але в мене назавжди буде її образ з українським прапором на стадіоні, яка йде до свого чоловіка. Марино, дякую тобі, дітям, я дякую батькові за те, що ви завжди поруч. Знаю, що і в найближчі дні – а вони, я маю це визнати, будуть для мене психологічно непрості, я точно можу розраховувати на свою родину, на свою дружину, на свою команду. І ми точно все подолаємо!

Дорогі українці!

Сьогодні скажу вам одну річ, якої публічно не казав ніколи. Бо воно дуже пафосно, чесно кажучи. Я люблю Україну. Я точно дуже її люблю. Я люблю свій рідний український народ.  І цим почуттям я керувався всі роки мого нелегкого, повірте, президентства.  За ці роки вам розповіли про мене багато жахливої неправди. Якби я міг в неї повірити, я би і сам за себе не проголосував. Але мине час, історія все розставить по свої місцях.

Завершити я теж хотів би словами Черчилля, які той сказав 26 липня 1945 року, коли він пішов у відставку після виборів, які не зміг виграти. Він сказав: «Мені лише залишається висловити народу моєї країни, заради якого я працював всі ці повні негараздів та небезпек роки, свою глибоку вдячність за постійну та всебічну підтримку, яку він мені надавав під час моєї служби. А також за численні прояви його прихильності до свого відданого слуги». В розумінні Черчилля, а не в розумінні фільму...

Але, друзі, я оптиміст. І наголошую, що все буде добре. Україна буде успішною країною. Великою країною. Європейською країною. Це є завдання влади і це є завдання опозиції. Ми з себе точно не будемо знімати відповідальність.

А завершити я хочу словами, що я буду молитися в поточній ситуації: «Боже, бережи Україну».

Галині Гордасевич виповнилось би 84-ри з дня народження

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ

Зараз багато людей ностальгічно зітхають: «А раніше, попри все, було краще жити!» Чи ж краще? Коли ви запитаєте мене, я скажу: так. Так! Так!! Так!!!
А чому? Над цим варто застановитися.
До найменших деталей пам'ятаю один літній ранок 1956 року. Прокинулася я вранці, глянула в дзеркало — а в мене щоки палають як маків цвіт, а в мене очі сяють синьо-синьо, аж я засміялася від щастя. Якого щастя? А такого, що неділя і я маю цілий день для себе. Що мої сусідки по гуртожитку поїхали у відрядження і я маю цілу кімнату для себе. А найбільше щастя, що мені всього 20 років. І хоч мої дитинство і юність ніяк не назвати щасливими і за моєю спиною три роки сталінських таборів — і то які роки: коли тобі сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять, — але ж у мене попереду ще все життя! Воно буде цікавим, прекрасним і незвичайним. Труднощі в ньому будуть лише для того, щоб я їх успішно долала. Я буду славною, багатою і щасливою. Я вчиню щось таке, щоб моє ім'я увійшло в історію. А головне: десь мені зустрінеться Він — отой, що його тільки з великої літери писати, і в нас буде таке кохання, що куди там Ромео і Джульєтті, і ми все життя пройдемо разом, а коли будуть труднощі, то ми лише всміхнемося одне одному. Все це буде, і дарма що зараз я всього лиш різноробоча в будівельному управлінні, що все моє майно вміщується в фанерну валізку розміром 48х32х16 см і що сьогодні я на сніданок, обід і вечерю їстиму пісну картоплю, якої вчора ввечері накрала на колгоспному полі. Яка це марниця порівняно з тим осяйним майбутнім, що мене чекає!
І от тепер... Тепер я прокидаюся і найперше починаю з'ясовувати: а як я себе почуваю? Чи можу вставати і братися за звичні ранкові Справи, а чи йти в лікарню, міряти тиск і робити уколи (якщо в мене, звичайно, є ліки і шприц)? Я дивлюся в дзеркало і бачу бліде, мов з воску виліплене, обличчя жінки, яка розміняла сьомий десяток і життя якої, висловлюючись фігурально, вже позаду. А, що було в тому житті? Безконечна робота, як правило, важка, неприємна і завжди нелюба, яка, проте, забезпечувала харчами і одягом, правда, за одної умови: купувати те, що найдешевше. Багато горя, помилок, невдач, розчарувань, поразок, зрад. Самотність, бо він (бодай з малої літери) так і не зустрівся. І що я зараз маю? Двокімнатну квартиру з усім найнеобхіднішим. Щоправда, вся моя побутова техніка, від телевізора до будильника, вийшла з ладу, і в мене нема грошей на ремонт. Маю пенсію, якої ледве вистачає на харчі і оплату квартири (може б, і не вистачало, якби п.Леся Храплива з Канади не присилала час від часу продуктову посилку та інші «діаспори!» знайомі не пере¬давали зрідка кілька доларів або марок). В усякому разі, знову красти картоплю наразі не доводиться.
А чого я досягла в житті, хто я така? Другорядний український письменник, з тих, що їх на премії не висовують, на міжнародні імпрези не посилають, в антології і хрестоматії не включають, в школах не вивчають, в історії української літератури не згадують. Зрештою, прощу пробачення, в одному двотомнику моє ім'я назване, коли перераховувалися поети, на слова яких написано багато пісень. От лише я не чула жодної пісні на свої слова.
А що в мене попереду? Все глибша старість, все більше хвороб, матеріальне становище на межі злиднів — кажуть, через 50 років Україна може стати найбагатшою європейською державою, але я вже того не дочекаюся — і ніякої перспективи побачити виданою бодай ще одну свою книжку, бо шукати спонсорів я не вмію.
То як же мені не казати, що раніше життя було кращим?
Але зараз вмовкає Галина Гордасевич — жінка з не дуже вдалою особистою до¬лею, — вмовкає Галина Гордасевич — письменниця з не дуже вдалою літературною кар'єрою, — і слово бере Галина Гордасевич — українка.
Коли я усвідомила, що я — українка? Мабуть, коли навчилася розмовляти. Бо я не могла не помітити, що мої батьки розмовляють однією мовою (вони вдома роз¬мовляли тільки українською, і не тим дисцилятом з трьох тисяч слів, який нам під¬носили під назвою української літературної мови, а тією українською, якою ще в минулому столітті розмовляла українська інтелігенція, бо вже мій прадід був освіченою людиною), що в селі розмовляють інакше (тепер ті землі входять до складу Білорусі), а в домі «пана дзєдзіца», куди мене забирали гратися з панським сином, розмовляють ще інакше. Мама пояснила мені, що на світі існують різні мови, бо є різні народи, і в кожного народу є своя батьківщина, навіть якщо він там не живе, як-от жиди (тоді їх звали тільки так, і це не вважалося образою), і що в кожного народу є свої символи: прапор, герб, гімн. «А який у нас прапор?» — запитала я. «Такий, що нижня половина жовта, а верх синій — це синє небо над пшеничним полем».— «А герб?» — «Тризуб»,— і мама намалювала його. «А гімн?» — «Ще не вмерла Україна»,— і мама заспівала його. І закінчилася розмова маминими словами, що наша батьківщина перебуває в неволі, і всі наші символи заборонені, і їх треба берегти в серці, ні з ким про них не розмовляти, бо тата поляки можуть посадити в тюрму. З цього роблю висновок, що наша розмова не могла бути пізніше серпня 1939 року, отже, мені було від сили чотири роки.
Рівно півстоліття берегла я в серці символи моєї батьківщини. Зате, коли зараз опівночі на закінчення радіопередач звучить «Ще не вмерла Україна», я встаю, хоч ніхто того не бачить. І зі страхом думаю, що наші депутати можуть прийняти поста¬нову про створення нового тексту гімну, бо ж їм мати не вклала в дитинстві цього в серце і вони не розуміють, що гімн — це символ, а не економічна програма на найближчу п'ятирічку. А коли трапляється приїхати в Київ, іду Хрещатиком, бачу, як на вітрі біля Київради має синьо-жовтий прапор,— і в мене сльози на очах, а горло перехоплює судома.
Що ж я — українка, громадянка незалежної держави Україна — думаю про свою державу, свій народ, його минуле, сучасне і майбутнє?
Коли в 1990 році почали транслювати засідання нашої вже таки обраної Верховної Ради і там виступали депутати з вимогами негайно оголосити державну незалежність України, — кажуть, першим це зробив Богдан Ребрик, мені пам'ятаються Левко Лук'яненко, Микола Поровський, Степан Хмара, — я слухала їх і думала: «Наївні люди! Ви думаєте, досить оголосити незалежну Україну, поставити вздовж кордону військо — і все: ми матимемо рай? І всі люди стануть братами і сестрами? А куди ж дінуться злодії, убивці, аферисти, ледарі, хулігани, алкоголіки, яких у нас. може, й менше, ніж у Росії, а все ж вистачає? Вислати—так у нас Сибіру нема. Постріляти — а хто візьметься це виконати? Нікуди вони не дінуться, і ми ще довго будемо мати з ними мороку, поки не те що усіх їх перевиховаємо, а бодай зведемо рівень до того, який в усіх країнах європейської цивілізації, до якої ми усе ж таки належим».
Я не сумнівалася, що на перших порах до слави, влади, грошей значною мірою дорвуться люди, які того не заслуговують.
З середини 1988 року я в Донецьку брала найактивнішу участь в усіх громадських рухах: була одним із засновників Товариства української мови, Руху, «Меморіалу», Демократичної партії і навіть Комітету солдатських матерів. І я мала можливість переконатися, що як тільки починалася якась нова справа, так в першу чергу бігли, рвалися на трибуну, виголошували голосні промови, пробивалися на керівні посади різні шизофреніки, авантюристи, агенти КДБ і(цих останніх я вже вміла розшифровувати як не з першої, то з другої миті). Правда, коли доходило до роботи, то її робили люди розумні, порядні і патріотичні, робили в силу своїх можливостей і вміння і без особливого галасу. Отож я була готова до повторення цього явища у всеукраїнському масштабі і вже зарані запасалася терпінням. Чого я не передбачала — це такого економічного занепаду, економіка завжди для мене була terra incognita.
От що мене обурює — це коли говорять, що незалежність нам звалилася з неба, що ми її отримали без крові, без зусиль, без боротьби. Даруйте, шановні, а ті, що з княгинею Ольгою захищали Київ від печенігів, — вони були не наші предки? А ті, що з князем Ігорем пішли в степи половецькі і не повернулися? А ті, що до останнього подиху захищали Київ від орд Батия? А безконечні антипольські повстання? А визвольна війна під проводом Хмельницького? А Коліївщина? А повстання в Турбаях? А Крути і Базар? А голодомор і розстріли 30-х років? А смерть Біласа і Данилишина у Львові, Голояда в Тернополі? А героїчно-трагічна боротьба УПА?
Коли мені було років шість, мама жартувала, що в селі Золотолині живуть наші далекі родичі Євдокія і Антін Олійники, а п них є три доньки і два сини. Коли я виросту, вони поженять мене з одним із них. Так от, той шістнадцятилітній Василь Олійник зі своїм братом Леонідом пішли в УПА і загинули в одному бою. Може, тому я і залишилась на все життя сама? А мені кажуть: ваша незалежність не оплачена кров'ю!
Інша справа, що в 1991 році, коли таки Україна була проголошена незалежною, не довелося брати владу силою, не пролилася кров. Але саме це посилює моє переконання, що на цей раз наша незалежність надовго, що тепер ми матимемо справді демократичну державу. Назовіть мені країну, де б демократія прийшла в результаті революції і пролиття крові? Що дала Англії революція 17-го століття? Жорстоку диктатуру Кромвеля і, зрештою, реставрацію Стюартів. До чого привела Францію революція 1789 року? До спалаху такого самознищення французів, що зараз важко в те повірити, і до імперії Наполеона. Чи зробила Францію республікою революція 1871 року? Теж ні, вона лише викликала новий кривавий вал. Про так звану «Велику Жовтневу соціалістичну революцію» і говорити не буду: самі все знаємо. Останній приклад, який мені спадає на думку, — молодий, палкий адвокат Фідель Кастро скидає жорстокого кубинського диктатора Батісту, щоб самому захопити його місце і стати ще більшим диктатором (Батіста принаймні не забороняв бажаючим залишити Кубу).
Слова російського поета: «Дело прочно, когда под ним струится кровь», — велика і трагічна помилка. Кров завжди притягує кров, це стає дуже важко зупинити, і гинуть в першу чергу наймужніші, найчистіші, найвідданіші, а потім потрібен довгий час, щоб народ поповнив понесені втрати.
Що мене підтримує зараз в переконанні: є в нас демократична Україна, перед якою велике майбутнє? Саме те, в чому шанований мною Юрій Мушкетик бачить наше нещастя: «Ох, як не вистачає великого лідера, поводиря нації». Народ, який не може побудувати своє життя без лідера, ще не доріс до демократії. Поводир потрібен або малим дітям, або... сліпцям. Саме те, що ми самі, всі разом — від президента і до «човникової» тіточки, — помиляючись, поправляючись, набиваючи гулі і набираючись досвіду, будуємо нове життя кожен у межах своєї компетенції. Президент — у межах усієї держави, «човникова» тіточка — в межах своєї сім'ї, і це найтвердіший гарант того, що ми матимемо державу для всіх.
І ще репліка на адресу доктора історичних наук Володимира Сергійчука. Я абсолютно згодна з ним в оцінці статті Володимира Базилевського «Холодний душ історії». От лише він там згадує Альберта Корнєєва, то я хотіла б про цього останнього розповісти щось таке, що знаю тільки я.
Якщо пам'ятаєте, десь навесні 1989 року була спущена директива ЦК КПУ: про¬вести по всіх підприємствах і установах відкриті партійні збори із засудженням ще не опублікованої програми Руху (російською мовою це тонше звучало, бо в ній лише один звук чинить різницю між словами «обсуждение» і «осуждение»). Так от, хтось мені сказав, що такі збори мають відбутися в політехнічному інституті, і я, новоявлений громадський діяч, біжу туди, щоб по змозі виступити і захистити ідею Руху. Я таки виступила і навіть зірвала аплодисменти, але, далебі, не мій виступ, а загальна ситуація була причиною, що в кінці зборів устав один чоловік і сказав: «Я предлагаю создать группу поддержки Руха. Вот я записываю себя первнм, а кто хочет — пусть подойдет ко мне». Це і був Альберт Корнєєв. Правда, створити цю групу йому так і не вдалося, але в народні депутати він пройшов саме на хвилі підтримки Руху, перебудови, боротьби зі Щербицьким і т.д. Чому він потім голосував проти незалежності України? Та тому, що найсильнішим у ньому був голос російського самодержавника, і, на відміну від інших переляканих колег, він знайшов у собі досить мужності признатися в тому відверто.
А тепер уже лише по суті статті Володимира Базилевського «Холодний душ історії».
Я погоджуюся з ним, що ми маємо унікальну історію. Але... Але таку унікальну, як унікальною є історія кожної окремої людини. І такою ж спільною. Кажете, що може бути спільного в Рокфеллера і в якого-пебудь негра з африканського бушу? Та те, що вони обоє люди.
Отак і з історією народів. У кожного свої трагедії і перемоги, свої славні і ганебні сторінки. Україну споконвіку топтали орди завойовників? Так вона ж беззахисне роз¬кинулася на просторах степів над незамерзаючим Чорним морем, саме на шляху тих орд, які віками сунули з Азії в Європу. А в неї ніяких природних бар'єрів, а в неї така природа, яка так і вабить затриматися, це вам не азійські пустелі, які хочеться швидше подолати.
Але візьмімо острів на далекій північно-західній окраїні Європи, не надто привітний, аж його названо «туманним Альбіоном». Навіть якщо кельти так і зародилися тут самі по собі, то скільки потім було різних нашесть? На початку нашої ери — це далека римська колонія. Потім туди переселяються племена англів і саксів, яким стає тісно в Німеччині (як бачимо, навіть назва «Англія» походить звідти, але якось ні Англія не претендує на німецьку територію, та й Німеччина на англійську не каже: «исконно наши земли»). Потім на острів припливають з півночі норманці під керівництвом Гаральда Суворого, мужа Єлизавети Ярославни, а з півдня вже значною мірою «офранцужені» норманці під керівництвом Вільгельма, який у Франції мав прозвисько Бастард, а коли став королем Англії, то прозвався Завойовником.
А поневолення Іспанії, теж колишньої римської колонії, маврами? А чи давно Італія або Німеччина стали об'єднаними незалежними державами? Та лише в мину¬лому столітті. Ми постійно займалися самознищенням? А Тридцятилітня війна в Європі — це що було? А Столітня війна? А вже згадувані французькі революції або Варфоломіївська ніч? Україна може бодай похвалитися, що вона не знала такого безумства, як вогнища інквізиції і, зокрема, спалення відьом. Єдиний історично відомий випадок спалення жінки у нас — це Настя Чагрівна, але це була жертва політики.
І взагалі, почнімо з того, що історія — річ багато в чому ірраціональна. Тобто вона, може, і має своє пояснення, але ми з нашими рівнями знання і розуміння не здатні Її пояснити. Бо ще в дитинстві мене мучило питання: чому була така славна Древня Греція, де одночасно — з точки зору історії — жили найбільші в світі філософи, вчені, письменники, скульптори, політичні діячі (мабуть, були художники і композитори — був же Орфей, — просто їх твори до нас не дійшли). І от два з половиною тисячоліття по тому Греції практично нема в світовій історії, і жодного тобі генія. Або Італія епохи Відродження. Даремно так захоплюється нею Базилевський. Італія не була на той час єдиною державою, а була конгломератом окремих міні-державок, які постійно ворогували і де суперників знищували навіть з допомогою отруєних рукавичок. І не витісняла там латину народна мова з літератури. Навіть зараз літературна італійська мова значно відрізняється від місцевих говірок, а що стосується епохи Ренесансу, то ще Петрарка в 14-му столітті поему «Африка» писав «для високої літератури» латинською мовою, а його італійські сонети, присвячені Лаурі, — це його особистий щоденник (протилежність нашому Шевченкові, який творив високу літературу українською мовою, а щоденник писав російською). І все ж має рацію Базилевський: одночасно — знову ж таки з точки зору історії — стільки геніальних художників, скульпторів, архітекторів, учених, письменників. І за останні півтисячоліття — жодної особистості, яку можна б поставити поруч з ними.
Або ось така історична загадка, яка не дає мені спокою.
Жили десь там в лісах за Волгою такі собі племена булгар. І раптом вони кидають свої обжиті місця і рушають в мандрівку на захід. Ідуть, ідуть, доходять до Балканського півострова і тут зупиняються. Поясніть мені: чому? Їм стало тісно за Волгою? То чому вони не шукали нових земель на сході чи півночі, в лісах, до яких вони звикли і які, напевно ж, були менше заселені, ніж Європа? А щось їх погнало саме туди.
А через 500 років той же шлях повторюють інші заволзькі племена — угри. Ну якась вища сила підказала їм, що в самому центрі Європи є така благодатна земля, яка тільки й чекає, щоб вони, угри, там поселилися. Між іншим, шлях угрів можна визначити за одним словом, яке й досі побутує в українській мові, — мажара. Так на півдні України називають великий довгий віз. Мабуть, саме на таких возах пересувалися тисячу років тому угри, які себе називають мадярами.
Але ще більше мене інтригує подальша доля цих двох народів. Чому тюркомовні булгари втратили свою мову і тепер вважаються слов'янами, хоч етнічно вони ніякі не слов'яни? А угро-фінські переселенці зберегли свою мову, абсолютно не схожу на жодну з європейських мов, і так і залишилися угро-фіннами.
Хто з істориків береться відповісти мені на це запитання?
І останній приклад: чому всякі переселення, нашестя і навали завжди йшли зі сходу на захід? Тому що в Азії відбувалося перенаселення і люди шукали свій «Lebensraum»? Але чому в Азії, де то пустелі, то гори, словом, клімат не дуже сприятливий для людини, раптом отакі систематичні демографічні вибухи? А Європа, де кліматичні умови значно сприятливіші для людини, така тобі малозаселена, що тільки й чекає, як би хто прийшов і заселив її. А от демократія — в нашому розумінні цього слова,— навпаки: йшла із заходу на схід. Бо хоч Англія номінально досі монархія, але практично це перша демократична велика європейська держава. І початком своєї демократії англійці вважають Велику хартію вольностей, підписану Іоанном Безземельним і баронами. Це і стало початком англійського парламенту, потім були кортеси в Іспанії, Генеральні штати у Франції. Звичайно, та демократія була не схожа на сучасну, як крихітна гірко-кисла зав'язь мало схожа на стигле, соковите, запашне малинове яблуко.
Тепер щодо міфологізації історії. Є в мене велике бажання прочитати історію кожної держави, написану її істориками. Бо нас же в школах, а потім у вузах вчили лише за підручниками, написаними радянськими — точніше російськими — істориками методом історичного матеріалізму. Бажання нездійсненне, бо всі ті мови я вже не вивчу, а перекладів усіх курсів історії на українську мову не дочекаюся. Але й з того, що я знаю, можна бачити, як народи міфологізують, возвеличують і навіть поетизують свою історію. «Війна Червоної і Білої троянди» — просто тобі назва для збірки ліричних віршів! А якщо по суті — це 30-літня кривава міжусобна війна, коли одні англійці знищували інших.
Базилевський цитує статтю Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм»: мовляв, Україна не дала Жанну Д'Арк, а дала Роксоляну, яка тільки й зуміла, що лягти під султана. По-перше, бідна Роксоляна, скільки ще винничуків буде паратизувати на її імені! По-друге, Роксоляна не просто лягла під султана — таких в нього було і було, — вона зуміла закохати його в себе, вона зайняла таке місце в історії Оттоманської імперії, як жодна жінка ні до, ні після неї. Деякі історики твердять, що протягом 40 років, поки в Стамбулі була Роксоляна, Україна не знала татарського нашестя. Правда, інші кажуть, що це міф. Повторюю, я не історик, нехай уже вони там з документами в руках з'ясовують істину.
А я перейду до Жанни Д'Арк, яка є не що інше, як великий міф. Віддаймо належне французам: творити моду і міфи вони великі майстри. Не марно хтось сказав, що якби Стефаник писав французькою мовою, він був би всесвітньовідомим класиком. Так от, що ж, властиво, зробила Жанна Д'Арк? Врятувала Францію? Та не смішіть мене, люди добрі! Вона на чолі французьких військ отримала кілька перемог над ошелешеними англійцями в далеко не вирішальних боях і дала можливість стати королем Франції чоловікові, який ні за своїм інтелектом, ні за вольовими якостями ніяк для того не надавався, тільки й того, що був сином попереднього короля. А потім... потім її свої ж зрадили і видали своїм же ворогам, і Жанну спалили в Руані (згадаймо Наливайка, Сулиму, Павлюка, Підкову), а війна з Англією тривала ще цілих 22 роки. Тоді я вважаю, що значно більше права на звання рятівника Радянського Союзу мав би Олександр Матросов, бо Велика Вітчизняна війна закінчилася всього через два роки після того, як він своїми грудьми закрив якийсь там дот.
Протестуючи проти міфологізації літератури, Базилевськнн сам широко користується цим методом, зокрема, коли говорить про Мазепу. Взагалі, я не знаю, для чого було так детально розповідати про цього гетьмана, переповідаючи те, що стало вже загальновідомим. Почнемо з успіхів юного Мазепи в жінок. Чомусь Базилевський розповідає про це тоном, який мав би показати нікчемність цього нашого національного героя. А, власне, чому? Французи не соромляться навіть того, що добра половина їхніх прославлених мистців померла від венеричних захворювань. Мазепа терпів, що Петро його бив по щоках? Отож-то, що Мазепа не захотів цього тер¬піти, а для російських бояр це було нормальним явищем, ще батько Петра, Олексій, який ввійшов в історію з придомком Найтихіший, лупцював своїх бояр палицею. Мазепа не був ідеальним героєм? Ми вже мали ідеального героя — Володимира Ілліча Леніна, а тепер про нього виявляється таке, що ой-ой-ой, починаючи від патологічної жорстокості до специфічної сексуальної орієнтації.
Тож чи має право Іван Мазепа вважатися національним героєм України? А Наполеон Бонапарт є національним героєм Франції? І що ж він зробив для неї? Найперше завів десятки тисяч французьких солдатів у піски Сахари і кинув їх там напризволяще, а сам утік до Франції. Потім завів уже сотні тисяч у сніги Росії і знову кинув напризволяще. А скільки з його волі полягло французів у боях під Ієною, Аустерліцом, Ватерлоо? І за що, власне кажучи? За те, щоб він посадив на тронах європейських королів своїх бездарних родичів і через них управляв усією Європою? А що з того мав би рядовий француз? Гітлер принаймні обіцяв кожному німцеві маєток з рабами на завойованих землях. То за що робити Наполеона, — до речі, навіть, так би мовити, неповноцінного француза, бо ж він корсиканець, — одним із найбільших героїв Франції?
Але... Але це не наша справа — вказувати французам, кого вони мають робити героєм. І дуже часто герой одного народу зовсім інакше сприймається іншими народами. Ми досі пишаємося нашим князем Святославом Хоробрим, а як до нього ставилися ті народи, що жили на Дунаї, а він туди прийшов і вирішив, що це має бути центр його держави? Хто його туди просив, окрім візантійського базилевса, якому це було потрібно для своїх загарбницьких планів?
Для нас Чінгісхан — символ однієї з найбільших історичних трагедій нашого на¬роду, а для монголів він — засновник їхньої могутньої держави. То що — заборонимо монголам ставити у своїй країні пам'ятники Чінгісханові? А послові Ізраїлю, який перед журналістами зронив фразу, що для вас, мовляв, Хмельницький і Петлюра — національні герої, а для нас вороги, треба було б нагадати, що історія знає немало випадків переслідування євреїв, почавши від середньовічної Іспанії і до новітньої Німеччини. І що в Україні єврейські погроми виникали стихійно, а не були державною політикою, як в уже названих країнах, або в царській Росії, або план Сталіна пере¬селити всіх євреїв на Далекий Схід, організувавши по дорозі «стихійні вибухи невдоволення народу», в результаті яких до місця призначення не доїхав би жодний єврей. Нарешті, може, варто було б подарувати не дуже дипломатичному дипломатові історичні матеріали, з яких він міг би щось більше дізнатися про період УНР, про Центральну Раду і особисто про Петлюру, бо він же з історією України, напевно, знайомився по радянських підручниках.
Базилевський у своїй статті цитує часто «Історію Русів» як істину в останній інстанції. Але, шановний поете, «Історія Русів» якщо і є документом, то саме документом своєї епохи. Це не об'єктивний курс історії України, це пропагандивний твір. який ставив своєю метою розбудити національну свідомість малоросів-українців. Можливо, саме тому автор і не поставив свого імені, бо розумів: заради патріотичної мети він грішить проти істини? Я не маю місця й часу для аналізу всієї «Історії Русів», але на одній цитаті, наведеній Базилевським, хочу зупинитися. На тій, де українську знать звинувачують, що вона спершу пішла на унію з Римом, а потім взагалі перейшла в католицизм. Це велика помилка! Унія не була перехідною ланкою від православ'я до католицизму!
Лише недавно мені вдалося прочитати літературу, яка зображає Брестську унію з різних точок зору, і я дійшла висновку, що не була Брестська унія, як це подавала російська, а за нею і радянська історіографія, об'єднанням православної церкви з католицькою. І не були Балабан, Терлецький, Потій зрадниками українського народу, а були мудрими політиками, які намагалися врятувати українців від ополячення та від дискримінації. Як відомо, в 1453 році Константинополь — славний Царгород давньоруських літописів — був захоплений турками-османами і перейменований на Стамбул. Яка влада, який авторитет були у константинопольського патріарха, хоч він і йменувався — та й досі йменується — вселенським? Ніяких. Від кого ще могли чекати захисту православні в Польському королівстві? Від Києва? Від Москви? Отож потім тавровані, зокрема палким Вишенським, ієрархи зробили дуже мудрий дипломатичний крок, хоч їх відразу не зрозуміли, з одного боку, багато духовенства і віруючих, а з другого — польський король і католицькі сановники. Справа в тому, що греко-католицька церква підпорядковувалася безпосередньо римському папі і таким чином ви¬явилася незалежною від польської католицької церкви. Не так давно мені доводи¬лося перекладати видані в Англії так званим «кулком пшияцюл Львова» брошури про ситуацію в Галичині під час фашистської окупації. Знали б ви, скільки там пекучої ненависті до греко-католиків! До речі, папа Іоанн Павел II теж не дуже при¬хильно ставиться до греко-католицької церкви (відомо, що за походженням він поляк).
Отож саме Брестська унія значною мірою сприяла збереженню українців як нації. Не марно серед так званих «будителів» у Галичині дуже багато греко-католицьких священиків або їхніх дітей. Сталін знав, що робив, коли найперше знищив греко-католицьку церкву. І знають, що роблять, оті «невидимки», які намагаються зіштовхнути греко-католиків і православних. Я можу сказати лише одне: не даймося! Мій покійний батько, який за поляків мало не був відправлений до Берези-Картузької, за «перших совєтів» — на Соловки, за німців чудом уникнув розстрілу, а «за других совєтів» таки потрапив на золоті копальні Колими і повернувся в Україну лише через 25 літ, сказав мені, десь ще чотирилітній дитині, коли я висловила думку, що всі люди на світі повинні стати православними християнами: «Дитино моя, хай кожна людина молиться Богу так, як навчили її батьки, головне, щоб вона молилася Богу і виконувала Його заповіти». Так сказав мій батько, православний священик.
В чому я погоджуюсь з Базилевським — це в тому, що є в нашого народу схильність до втрачання своєї національної ідентичності, до того, щоб «потурчитися-обусурменитися», спольщитися, зрусифікуватися. Кожна мова — принаймні наскільки мені відомо — має відповідник нашому слову «зрадник», а от «перевертень» — це лише в українській мові. Колись я вже над цим розмірковувала в статті «Україна — держава для кого?», яка була опублікована в журналі «Український засів», а потім передруковувалася в інших виданнях. Хочу додати лише таке. В мене є з цього приводу своя теорія. Великий народ, який має свою державу, має в своїй ментальності великодержавницьку гордість (в якій я, зрештою, не бачу чогось особливо поганого). Чого він буде відмовлятися від своєї національності, коли це така гордість — бути росіянином, англійцем, французом, іспанцем? У ментальності невеликого народу, державного чи недержавного, закладено інстинкт самозбереження: нас мало, тому ми повинні триматися свого, щоб наш народ не зникнув з лиця землі. І є така «критична маса»: народ достатньо великий, але бездержавний. Його не втримує ні національна гордість, ні інстинкт самозбереження. Таким був український народ. Я вірю, що від¬нині він таким не буде, бо має свою державу.
Тут мені хочеться зробити невеликий екскурс у моє дитинство. Ще «за Польщі» приїхали ми в невелике містечко, і я завела собі там подружку. Батьки з нею розмовляли польською мовою, отож і я розмовляла польською і взагалі вважала їх поляками. Потім прийшли «перші совєти», і раптом з'ясувалося, що мама моєї по¬дружки — росіянка, і вона почала розмовляти зі своєю донькою лише по-російськи. Потім прийшли німці, в перші ж дні утворилася «Просвіта», українська поліція, само¬управління, і батько моєї подружки сказав мені: «Чого це ви досі між собою розмовляєте польською мовою? Розмовляйте українською, адже ми українці». Потім ми звідти виїхали, і я вже не знаю, якою мовою розмовляли батьки моєї подружки «за других совєтів». Раніше я згадувала про них осудливо: перекинчики, пристосуванці! Тепер я думаю: якими ж незахищеними відчували себе ці люди! Не захищеними ні своєю державою, ні своїм народом.
Тепер хочу торкнутися бодай конспективно деяких епізодів нашої історії, почавши з найдавніших часів.
Мені не вдалося прочитати «Путь ариев» Канигіна, бо не маю вільних 8 гривень (саме стільки коштує у Львові ця книжка). Але коли деякі люди — скорше не історики, а дилетанти від історії — виводять українську історію хто з трипільської культури, а хто просто з неоліту, то я бачу в тому поле для діяльності справжніх вчених, але не привід для пихи. Вважати, що древній народ в принципі кращий від молодого — це все одно, що вважати сімдесятилітнього діда в принципі кращим від сімнадцятилітнього хлопця.
Чи принижує моїх слов'янських предків «норманська теорія»? Анітрохи! Навпаки, вона стверджує, що в той час Західна Європа відставала в державному будівництві від східних слов'ян. Адже не принижує англійців факт, що вони в 18-му столітті запросили на англійський трон Ганноверську династію. Чого-чого, а гонору полякам не бракує, а хто тільки не був у них королем: литвин Ягайло, француз Генріх Валуа, угорець Стефан Баторій, шведська династія Ваз, саксонські курфюрсти. Але Польща залишалася Польщею.
Чи принесло нам шкоду прийняття християнства з Візантії? Хоч хрещення Русі відбувалося, напевно, не так ідилічно, як це описано в історичних оповіданнях для дітей Антона Лотоцького, але все ж таки не рівняти християнізацію Русі з комунізацією Росії. І якщо люди протягом тисячі років тримаються християнства, навіть коли могли б відмовитися від нього, значить, саме ця віра відповідає ментальності нашого народу.
А бачу лише один поганий наслідок введення християнства на Русі: воно дало поштовх до місіонерства, спрямованого в сторону наших північно-східних сусідів. Жили там собі в глухих лісах меря, весь, «чудь белоглазая», словом, племена, про які ми зараз нічого не знаємо, бо російською історіографією було зроблено все, аби і слід по них затерти. Яка в них була соціальна організація, яка мова, яка віра, яке господарство? Я думаю, що були вони мисливцями, рибалками, збирачами їстівних рослин, можливо, вели «бартерну торгівлю» з південними сусідами. І от пішли сюди місіонери в супроводі загонів, так би мовити, добровольців-дружинників. Не доводиться сумніватися, що ті добровольці мали специфічні риси характеру: схильність до авантюризму, підвищену агресивність, що це були люмпени або й люди, які зайшли в конфлікт із законом. Захоплювали вони в лісах якесь плем'я, хрестили (звідти ще па початку нашого століття люди, що займалися землеробством, в Росії називалися «крестьяне»), змушували оселитися і займатися землеробством. Місіонери вчили новонавернених мови, вчили по церковних книгах, тому російська мова ближча до церковнослов'янської, ніж українська. Оце і були початки кріпацтва в майбутній Московії. А добровольці-дружинники брали собі місцевих жінок, передавали дітям у спадщину свою підвищену агресивність — от і маємо те, що Лев Гумільов охрестив «російською пасіонарністю».
Але що ж — назад нічого не повернеш і не зміниш.
А тепер переходжу до нашого часу і хочу захистити Леоніда Кравчука, для якого Базилевський не знайшов жодного доброго слова. Я бачу дві помилки Кравчука. Перша: коли він став президентом, то поставив в областях своїми представниками суціль колишніх секретарів обкомів (а вони ж тягнули за собою весь останній апарат). Я тоді думала: він їх знає як облуплених, він змусить їх працювати на незалежність України, вони його не обдурять. Проте Кравчук не зумів змусити їх працювати. І друге: чому багатолітній ідеологічний працівник не зрозумів усієї ваги ідеологічної роботи? Чому допустив, щоб задушили українську книгу і українську пресу, чому не подбав, щоб різко підняти рівень українського телебачення? І все ж колись історія оцінить політичну мудрість і обережність Кравчука. Він «між краплинками, між краплинками» вивів Україну з Союзу і не дав перетворити Крим у другий Карабах чи бодай Придністров'я. Він був тим першим, хто створював між¬народний «імідж» нової країни. Давайте оцінювати Леоніда Кравчука за те, що він зробив для України, а не за те, що він не зміг, не зумів чи не встиг.
Що ж торкається інших сучасних керівників України... Мені здається, що Леонід Кучма зараз саме на своєму місці, як перед ним був Леонід Кравчук. Саме такого президента нам зараз потрібно: досвідченого господарника і організатора, людину розумну і врівноважену. Що мені найбільш симпатичне в нашому президентові: я не бачу в ньому найменшої схильності до диктаторства, впевненості у своїй непогрішимості. Може, в нього, на відміну від мене, не з'являються на очах сльози розчулення при звуках нашого гімну, але він усвідомлює себе президентом саме незалежної України і робить усе, щоб вивести її з економічної кризи, як перед тим Кравчук вивів її з політичної кризи.
Мені особисто симпатичний наш новий прем'єр-міністр Павло Лазаренко: здається, що він розумна, енергійна і порядна людина, але ще минуло надто мало часу, щоб він це ствердив своїми справами.
Я бачу цілий ряд політиків нового типу: це мої колеги по Демократичній партії Володимир Яворівський і Петро Осадчук, Олександр Ємець, Сергій Головатий, Іван Заєць, Віктор Пинзеник, Роман Шпек, Віктор Ющенко, тепер ось так яскраво засвітився Михайло Сирота. Як жаль, що десь відійшов у тінь Костянтин Морозов і що відправив себе у «самовигнання» Дмитро Павличко, а також що не можу назвати жодного жіночого імені, але вірю, що вони знайдуться.
І щоб з такими людьми ми не вийшли в люди?
А статтю Володимира Базилевського я вважаю не просто прикрою, а шкідливою. Навіть не тому, що він виносить сміття з хати. В кожній хаті, коли в ній живуть люди, збирається сміття, і його треба час від часу виносити. Але жодна нормальна людина не робить це під сурми і тулумбаси і не скликає сусідів подивитися, скільки того сміття зібралося і яке ж воно найбільше сміття на світі. Маю іншу причину для тривоги.
Найбільший поет з усіх чотирьох євангелістів, Іоанн, починає своє Євангеліє загадковими словами: «Напочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово... Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». 
Що б це означало, як його зрозуміти?
Писала я статтю про репресованих письменників і подумала: ну як це так, що талановиті поети безпомилково визначали свою смерть? «З вогню я вийшов і в вогонь вернуся» — це Володимир Свідзинський. «Щоб Бог мені послав гарячу смерть — не зимне умирання» — Олена Теліга. «Скінчиться все в пошарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко» — Леонід Терехович. Оця мить теж, мабуть, назавжди закарбувалася в моїй пам'яті. Вечір, я сиджу за своїм робочим столом, обклалася книжками, пишу ту статтю, вибираю цитати, в яких кожен пророкує свою смерть. І раптом мене, як блискавка, пронизала думка: а що, коли все було навпаки? Не поети передбачили свою смерть, а самі запрограмували її своїми віршами? Бо ж Слово — це Бог, і в Космосі, який нас оточує, існують в зародку різні програми, які вмикаються відповідним словом. Недарма ж з давніх часів у всіх народів існували інститути благословення, прокляття, заклинання, молитви. Правда, вони не завжди спрацьовували, але це лиш значить, що там щось не так або не в той момент було сказано. Як в отій казці, де треба було сказати: «Земзі-горо, відчинися!» — і лише тоді вона відчинялася, і бодай один спотворений звук приводив до того, що закляття не діяло.
Мені вся стаття Базилевського зводиться до такої тези: ми, українці, споконвіку нікчемні, не здатні на створення своєї держави, ми хвора нація, в нас рабська психологія. Базилевський бачить з того один вихід: МИ МАЄМО СТАТИ ІНШИМИ! — і тут же висловлює сумнів, що ми на те здатні. І я боюся, щоб він цими своїми словами не ввімкнув відповідну космічну програму. Бо, наприклад, я маю теорію, що древня держава Ізраїль загинула через те, що на неї накликали загибель її пророки. Отими своїми словами: «Гори Ізраїлеві, послухайте слова Господа-Бога!.. Ось я спроваджу на вас меча і вигублю ваші пагірки». Можливо, вони того зовсім не хотіли, вони хотіли кращого для свого народу, але от — космічна програма відгукнулась на слово.
В контраргументі відомому поетові і критикові, лауреатові Державної премії імені Тараса Шевченка Володимирові Базилевському я хочу процитувати іншого поета. Його життя пройшло в роботі заради нужденного шматка хліба (останнє місце робо¬ти — нічний сторож у школі в рідному селі Кучинівці на Чернігівщині), по тюрмах і психушках. Єдина крихітна збірочка його віршів була видана заходами журналіста Віталія Москаленка вже після смерті поета. А вірші Леоніда Тереховича сповнені такої любові до України, до свого народу, до життя. Так ось, він писав:

Нам рости і зростати до чистих висот, 
В повен зріст ми вставати покликані. 
Ми — народ. Ми — великий народ. 
І пора почуватись великими.

Я так хочу вірити, що саме оці слова ввімкнуть ту таємничу космічну програму і стануть дійсністю.
А наразі я, Галина Гордасевич, громадянка незалежної України, говорю в душі своїй: «Дякую Тобі, Господи, що дав мені жити в такий прекрасний історичний час і не лише бачити все на власні очі, але й у міру моїх сил бути учасником цих великих подій. Дай мені ще вміння розповісти про це так, щоб наші правнуки зрозуміли, від¬чули і оцінили нас по заслугах наших».

«Народний фронт» діє

Вісник онлайн 18 - 24 березня

Арсеній Яценюк в річницю підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС: Ми станемо членами ЄС і НАТО. Вірив у це 5 років тому. Вірю в це зараз
«П’ять років тому я мав честь підписати від імені нашої держави політичну частину Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Це був історичний результат боротьби нашого народу за свободу і європейське майбутнє», - зазначив лідер партії «Народний фронт», Прем`єр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк. «Це був злам. Початок нової доби. Точка нового відліку», - наголосив він. Арсеній Яценюк підкреслив, що пишається досягненнями обох урядів, які він очолював: «Наші дії у співпраці з суспільством та національними політиками принесли важливі результати». До цих результатів, нагадав він, належать дія зони вільної торгівлі з ЄС, безвізовий режим, енергетична незалежність від Росії: «До цих досягнень належать тисячі складних рішень, які вважав за доцільне приймати, щоб наш вибір став реальним». Лідер «Народного фронту» зазначив, що сьогодні українцям важко - ми пережили і переживаємо складні випробування. «Але ми досягнемо великої мети, ми станемо членами ЄС і НАТО», - переконаний він. «Вірив у це п`ять років тому. Вірю у це зараз. І справа не лише в мрії. Наше членство в ЄС і НАТО - це єдиний спосіб завершити війну і єдиний шлях до довгострокового миру й безпеки на європейському континенті. І ми переможемо», - наголосив Арсеній Яценюк.
Олександр Турчинов: Українська безпілотна авіація виходить на якісно новий рівень
Секретар Ради національної безпеки і оборони України, один із лідерів партії «Народний фронт» Олександр Турчинов взяв участь у випробуванні озброєння та військової техніки у Хмельницькій області. 20 березня з військового аеродрому міста Старокостянтинів Хмельницької області стартував прийнятий на озброєння Збройних Сил України ударний безпілотник Bayraktar TB2, який виконав бойове завдання, точно знищивши цілі на Житомирському полігоні. «Цей новий ударний безпілотний комплекс виводить нашу безпілотну авіацію на якісно новий рівень. Bayraktar TB2 може проводити розвідку бойових позицій ворога, розташованих на відстані до 4000 км, точно знищувати цілі з висоти 7 км, та перебувати у повітрі 24 години», - наголосив Секретар РНБО України після завершення випробувань.
Максим Бурбак: Вірус популізму вразив усіх кандидатів у президенти
З наближенням виборів кандидати у президенти вдаються до все більшого популізму в обіцянках, свідомо обманюючи своїх виборців. «Вірус популізму вразив абсолютно всіх учасників виборчого процесу. Наголошую - абсолютно всіх! Кандидати обіцяють низькі тарифи, фантастичне зростання зарплат і пенсій, збільшення соціальної допомоги і виплат «вже завтра». Хоча у Президента таких повноважень немає. Кандидати це добре знають, але продовжують дурити людей», - сказав керівник фракції «Народний фронт» Максим Бурбак. «Ми вже не раз закликали учасників виборчого процесу до виваженості. На жаль, усіх засліпила боротьба без правил. У кандидатів хронічне нетримання пустих обіцянок. Ще трохи - і виборчі програми будуть з трьох слів: все, усім і безкоштовно. Припиніть обманювати людей!», - наголосив він. Керівник фракції підкреслив, що «Народний фронт» має право вимагати у кандидатів відповідальності, тому що уряд Яценюка в 2014-2015 роках врятував країну від економічного колапсу і стабілізував ситуацію. «Ми зробили неможливе у найкритичніші для України дні і місяці. Ми знаємо, що таке обов’язок і щоденна важка праця, що таке відповідальні слова та дії», - наголосив Максим Бурбак. «Саме тому Арсеній Яценюк цього разу не пішов на президентські вибори. Щоб не ширити серед патріотичних виборців невизначеність. Ми вкотре своїм прикладом довели, що інтерес держави - понад усе. Тому вимагаємо від кандидатів: досить затоплювати країну пустими обіцянками і брехнею. Припиніть знищувати одне одного і державу», - наголосив керівник фракції.
Арсен Аваков: Чесні вибори – питання національної безпеки
Міністр внутрішніх справ, представник партії «Народний фронт» Арсен Аваков переконаний, що вибори президента України пройдуть без порушень. Водночас є ризики масових заворушень у разі, якщо кандидат, який програв, вирішить, що це шлях його політичного захисту. «Я думаю, що ми проведемо чесні вибори без порушень. Ризик буде тоді, коли вибори завершаться. 1 квітня дуже важливо, щоб із 39 кандидатів – 37 повели себе гідно, не підривали дільниці і не збурювали людей на протест. Особливо, якщо різниця у голосах буде невелика. Всі мають розуміти, що переможе один», - зазначив Арсен Аваков в інтерв’ю Дмитру Гордону. «Ми готові до усього, але я побоююся, що той, хто програє, може вирішити, що організовані вуличні протести – це його політичний захист. Це може підірвати країну. Звісно, що у таку нестабільну ситуацію одразу може втрутитися РФ. Тому я так жорстко реагую на фальсифікації», зазначив очільник МВС. Він підкреслив, що чесні вибори – це питання національної безпеки. «Ми підняли цей прапор чесних виборів і наш сигнал почули усі учасники процесу. Я неодноразово казав, що лише силами поліції чесних виборів не досягнеш, якщо суспільство не сприймає цю філософію. Я дуже задоволений тим, що коли МВС висловило тезу щодо позиції на виборах, то отримало підтримку, як від тих, хто нас підтримує, так і тих, хто критикує. Нас це надихає», додав Арсен Аваков.
Бойко і Медведчук у Москві домовлялися про капітуляцію, - заява НФ
«Народний фронт» різко засуджує візит кандидата у президенти України Юрія Бойка й представника «Опозиційної платформи – За життя» Віктора Медведчука в Москву для зустрічі з прем’єром Росії Медведєвим. Ця зустріч є публічною спробою домовитися про капітуляцію України перед агресором. Московські прихвостні і їхні телеканали нав’язують громадянам дискусію про дешевий російський газ - поки українські бійці гинуть на фронті, а мільйони наших громадян страждають під окупацією в Криму й на Донбасі. Бойко та кум Путіна Медведчук прикриваються гаслами «політичної опозиції», а насправді ведуть підривну діяльність проти України. Вони давно перейшли усі можливі червоні лінії. Дії Росії та її агентів Бойка і Медведчука є особливо небезпечними під час виборів. Вони поширюють брехню про українську державу, перекручують факти війни Росії проти України, розпалюють ворожнечу в українському суспільстві. Москва намагається дестабілізувати нашу державу, щоб продовжити агресію та знищити Україну. «Народний фронт» знову звертається до правоохоронних органів України, передусім до Служби безпеки України, з вимогою офіційно розслідувати діяльність Бойка та Медведчука, а також «українських ЗМІ», що їх обслуговують. Їхні дії мають ознаки державної зради. Зрадники мають бути покарані.
Геннадій Кривошея: Чоловіки повинні мати оплачувану відпустку по догляду за новонародженою дитиною
Верховній Раді пропонується законодавчо закріпити оплачувану відпустку для батьків-чоловіків у перші 10 днів після народження дитини в їхніх сім’ях. «Ми пропонуємо внести зміни у закон про відпустки. Запропонована зміна полягає у наданні чоловікам-батькам новонароджених дітей додаткової оплачуваної відпустки на термін у 10 днів після народження дитини. До речі, я є співініціатором цього документа, і наша фракція його підтримує», - повідомив представник фракції «Народний фронт», співавтор законопроекту Геннадій Кривошея. Він зазначив, що фракція «Народний фронт» активно займається питаннями підтримки прав як жінок, так і чоловіків. «Тому ми запропонували зміну до закону про оплачувану відпустку по догляду за дитиною для батьків-чоловіків. Це допоможе вирішити декілька проблем. Зокрема, це полегшить післяпологову адаптацію молодої мами. Батько буде набагато ближчим до родини у перші години та дні життя дитини. В перспективі це позитивно впливатиме на її розвиток», - зазначив Кривошея. Таким чином чоловіки нестимуть більше відповідальності за збереження сім‘ї, оскільки вони позитивніше сприйматимуть народження, бо знаходитимуться ближче до породіллі та дитини.
Остап Семерак: Громади мають активніше брати участь у процедурі оцінки впливу на довкілля (ОВД)
Міністр екології та природних ресурсів, представник партії «Народний фронт» Остап Семерак закликає громадськість брати активнішу участь у процесі проходження процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД) тим чи іншим суб’єктом господарювання, аби з’ясувати можливі екологічні загрози від діяльності потенційного інвестора. Під час селекторної наради з керівниками районних державних адміністрацій та мерами міст на Тернопільщині міністр зазначив, що процедурою ОВД передбачено громадські обговорення, щоб кожен бажаючий міг надати свої зауваження та застереження щодо майбутнього об’єкта і ризиків для довкілля від його реалізації. «ОВД належить до дозвільних процедур. Громада завдяки цьому механізму отримала можливість вносити слушні зауваження та застереження щодо екологічних загроз від діяльності потенційного інвестора. Тільки це не звичні для України громадські слухання, які може зірвати кожен бажаючий. Завдання громадських обговорень – збір максимальної кількості зауважень і пропозицій громадськості, які має розглядати ОДА чи Мінприроди, тому «шоу» під час громадських обговорень ні до чого. Вони не впливають на формування пропозицій від громадськості. Я б просив більше інформувати громаду про суть як механізму ОВД, так і проведення громадських обговорення», – пояснив Остап Семерак.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
17
предыдущая
следующая