О сообществе

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Слава Україні!

Наближається час прощання з Олегом Сенцовим


5 канал
"ВСІМ, ХТО В ФУТБОЛКАХ І НЕ ТІЛЬКИ": СЕНЦОВ НАПИСАВ ВІДВЕРТОГО ЛИСТА 
23.06.2018 11:35
Він адресований всім тим, хто підтримує українця й інших політв'язнів, незаконно утримуваних в РФ

ЗА ТЕМОЮ

Український режисер і політв’язень Олег Сенцов написав листа, в якому поядкував всім небайдужим за підтримку. Скан звернення українця оприлюднив на сторінці у Facebook продюсер Євген Гінділіс.

"Друзі, ось лист, який Олег Сенцов написав сьогодні в колонії і попросив передати всім, хто його підтримував і підтримує в ці дні", - зазначив Гінділіс.

Більшою мірою лист адресований російським кінематографістам.

"Тим, хто вдяг футболки, і не тільки! Друзі-кіношники! Дякую вам усім за те, що ви робите. За те, що не мовчите. Не боятися - це виявляється так нескладно, правда? Важко зробити лише перший крок. Хтось його зробив відразу, а хтось лише нещодавно, але я всім і кожному з вас вдячний за сміливість. Я розумію, що ви ризикуєте, відкрито підтримуючи мене зараз, живучи в цій країні. Я не пишу і не називаю імен і прізвищ, не тому що їх не знаю або не ціную, а просто боюся когось забути або особливо відзначити. Я вдячний вам усім. Зрушення у свідомості радянських людей, що призвели спочатку до перебудови, а потім до краху імперії і свободи розпочалися саме коли кінематографісти почали ці зміни зі свого з'їзду у 80-х роках минулого століття. Можливо, що і на вас чекає та ж місія і завдання, щоб зруйнувати ще більш потворну імперію, яка зараз вибудувана і продовжує еволюціонувати у вашій країні. Успіхів вам у цьому! Але не забувайте при цьому знімати і прекрасні фільми! Ваш Олег Сенцов".

Як відомо, нині українця Олега Сенцова утримують у колонії суворого режиму в Ямало-Ненецькому автономному окрузі РФ, більш відомій як "Білий ведмідь". Ще 14 травня він оголосив голодування з вимогою відпустити всіх українців, яких незаконно ув'язнили в РФ. До нього і досі не пускають українського омбудсмена Людмилу Денісову. Режисер голодує вже понад 40 днів – він дуже блідий, мало рухається та майже не встає з ліжка. У нього відмовляють рецептори

Чотири роки президентства Порошенка

Чотири роки президентства Порошенка: головні досягнення та невдачі
07.06.2018
Рівно чотири роки пройшло з того моменту, як 7 червня 2014 року Петро Порошенко склав присягу президента України. Тож традиційно річниця його інавгурації є гарним приводом підбити підсумки роботи діючого глави держави, котрий, що не є секретом, планує йти і на другий президентський термін. Звісно, електоральні позиції Порошенка зараз не такі міцні, як на дострокових президентських виборах-2014 – тоді він переміг вже у першому турі, отримавши 54,7% голосів українських виборців, тепер же поточні рейтинги лише дозволяють йому залишатися в групі претендентів на другий тур, натомість Порошенко є серед лідерів за показниками недовіри громадян. І це, безсумнівно, виступає певним лакмусовим папірцем цілої серії невдач президента, але переважно у внутрішній політиці. Водночас більшість його досягнень сконцентровані на зовнішньому фронті, і цю своєрідну візитну картку президентства Порошенка відзначають в експертних колах передусім.

Загальні тенденції
Попри поверхневі суспільні враження, що з кожним роком поточна президентська діяльність обростає одними мінусами, більш уважне та поінформоване експертне середовище бачить не лише негатив, а й здобутки Порошенка. Наприклад, за даними щорічного опитування Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва 55 експертів, яким треба було виставити оцінки четвертому року каденції президента за 10-тибальною шкалою, останні результати роботи глави держави отримали в середньому 5 балів. Для порівняння: торік діяльність Порошенка була оцінена в 4,7 бали, в 2016-му – 4,5 й тільки в 2015-му, у перший рік президентства, трохи вище – 5,3.

Якщо ж говорити про конкретні напрямки, то, найкраще, на думку експертів, президент протягом року справлявся із провадженням зовнішньої політики (6,5 бала), найгірше – із реалізацією кадрової політики (3,2). Взаємодію з парламентом експерти оцінили в 5 балів, взаємодія з урядом отримала 5,2, врегулювання збройного конфлікту на Донбасі –  4,9, виконання функцій гаранта Конституції та прав і свобод громадян – 4,8, проведення реформ – 4, взаємодія із суспільством – 3,6, ну і виконання передвиборних обіцянок оцінене ще нижчим балом – 3,5.

До речі, якщо проводити паралелі із минулорічним експертним опитуванням “Демініціатив”, найгіршої динаміки зазнало оцінювання роботи Порошенка саме з кадрами. І це цілком зрозуміло, бо чого тільки вартувала довжелезна затримка із призначенням нового керівника Нацбанку Якова Смолія замість Валерії Гонтарєвої, яка поставила справжній рекорд із тривалості власної відпустки. Разом з тим впродовж року найбільше змінилася в бік покращення оцінка щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі (майже на цілий бал, а це багато), що, само собою, пов’язано із ухваленням цього року парламентом так званого закону про реінтеграцію Донбасу та початком його виконання шляхом недавнього переформатування АТО в операцію Об’єднаних сил ЗСУ.

ТОП-5 досягнень
Якраз пункт про посилення обороноздатності країни та продовження реформування української армії потрапив до першої п’ятірки головних досягнень президентської діяльності за минулий рік, посівши в цьому своєрідному рейтингу, створеному за оцінками опитаних “Демініціативами” експертів, четверте місце. Решта ТОП-5 здобутків пов’язана із зовнішньою політикою, що також є прямою прерогативою президента. Так, беззаперечним лідером є запровадження у червні 2017 року безвізового режиму із країнами Євросоюзу, принади чого вже відчули на собі багато українців, подорожуючих Європою.

Друге місце за кількістю експертних згадок отримала домовленість щодо постачання летальної зброї із США. Вирішення цього питання офіційний Київ домагався ще за попереднього американського президента Барака Обами, але безрезультатно. Тому з приходом у Білий дім Дональда Трампа дипломатична проактивність Порошенка дійсно принесла свої плоди – виділення Україні вкрай необхідних для стримування російської агресії “джавелінів” й іншої сучасної зброї стало реальністю. Із цим беззаперечним здобутком йде в комплексі інший – продовження режиму санкцій проти Росії та збереження навколо даного питання міжнародної коаліції, попри будь-які політичні й економічні трансатлантичні суперечки. Це досягнення Банкової експерти розмістили на п’яту позицію.

А ось символічну “бронзу” експертного співтовариства виборов ще не здобуток, а лише намір – щодо створення в Україні єдиної помісної церкви. В принципі, надання Константинополем томосу українським православним може взагалі стати історичним досягненням всього президентства Порошенка, навіть затьмаривши вікопомний безвіз. Щоправда, невдача в цій делікатній релігійній площині здатна викликати таку хвилю критичних стріл, котра накриє мідним тазом будь-які політичні перспективи діючого глави держави.

ТОП-5 невдач
Тим більше, критикувати Порошенка дійсно є за що, і це в черговий раз підтвердило наведене дослідження Фонду “Демократичні ініціативи”. Найвагоміші претензії президенту експерти висувають щодо відсутності прогресу у боротьбі із корупцією, що виглядає цілком очікувано. Адже практично у всіх соцопитуваннях наступною проблемою, яка найбільше хвилює широкий загал українців після російсько-української війни, зафіксовані саме антикорупційні пробуксовки влади.

Наступною невдачею за останній рік команди Банкової в експертних оцінках значиться схоже питання – блокування процесу створення спеціалізованого Антикорупційного суду, а на четвертому місці цього “мінусового” ТОП-5 розмістилася вимога щодо е-декларування антикорупційних активістів та членів неурядових організацій. Між іншим, в обох випадках всю відповідальність покладено не на Верховну Раду, котра може розв’язати ці проблеми всього двома результативними голосуваннями, а безпосередньо на Порошенка. Тому від сьогоднішнього ухвалення в другому читанні та в цілому закону про Вищий антикорупційний суд залежить не лише наступний транш МВФ, але й перетворення ключової невдачі президента за четвертий рік каденції у справжнє досягнення. Те ж саме стосується й е-декларацій для НДО.

Зрештою, в першу п’ятірку головних президентських промахів потрапили ще дві глобальні проблеми – це повільний загалом темп реформ, а також недостатній рівень комунікації із суспільством з одночасним падінням народної довіри до Порошенка. Втім, і те, і інше взаємопов’язане, адже без налагодження дієвої комунікативної функції про любе реформування ніхто не знатиме, навіть якщо воно реально відбувається. Приміром, низька ефективність влади в інформуванні стосовно тієї ж самої медичної реформи створила стійке враження про її хибність. А “на горіхи” отримують не стільки в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун або прем’єр Володимир Гройсман, скільки гарант Конституції.

Очікування від п’ятого року президентства Порошенка
Очевидно, що останній рік своєї президентської каденції Порошенку найбільше уваги слід приділити внутрішньополітичному напрямку, який відверто “провисає”. Ось і експерти, що брали участь в дослідженні “Демініціатив”, також очікують на три вагомі президентські кроки як раз у внутрішній політиці.

А саме: на реальну боротьбу з корупцією разом із встановленням на ноги Антикорупційного суду, якісне завершення всієї судової реформи та, що отримало найбільше експертних згадок, на ініціювання виборчої реформи. Однак є серйозні сумніви в тому, що п’ятий рік президентства Порошенка буде взагалі супроводжуватися якимись системними змінами. Бо країна вже цієї осені вступить у великий передвиборчий цикл, який не завершиться майбутніми президентськими виборами, а продовжиться аж до жовтня 2019 року, коли українці оберуть нову Верховну Раду.

Тож недивно, що й в експертних колах в актуальному пріоритеті – очікування наступної виборчої гонитви. До слова, більшість опитаних Фондом “Демініціативи” цього року експертів (32) вважають, що, скоріше за все, Порошенко не буде обраний на другий термін, але певні шанси у нього є. Водночас майже третина (16 експертів) схиляються до того, що нинішній президент буде вдруге переобраний, хоча й мають сумніви щодо цього. Звичайно, думки всього 55 експертів не можна вважати істиною в останній інстанції, але певний тренд вони таки окреслюють.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу
https://uain.press/politics/841671-841671

Пам'ятаємо і не прощаємо!



1945-1955 роки. Відбудова народного господарства. Кримська конференція союзників. Договір між СРСР і Чехословаччиною про приєднання Закарпаття до України. Боротьба загонів ОУН-УПА за незалежність Української держави. Організація Об`єднаних націй. Колективізація в Західній Україні. Масові репресії і висилка українців до ГУЛАГу. Голод 1947 року. Смерть Сталіна, боротьба за владу між його послідовниками. Приєднання Кримської області до України. Автор сценарію: Лариса Кульчицька. Режисер: Євген Мокроусов. Оператор: Олександр Самофалов.

Порошенко у флешмобі до Дня вишиванки

Порошенко взяв участь у яскравому флешмобі до Дня вишиванки: фото і відео

https://24tv.ua/poroshenko_vzyav_uchast_u_yaskravomu_fleshmobi_do_dnya_vishivanki_foto_i_video_n969434



Петро Порошенко у вишиванці у Дніпрі
Порошенко виступив у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки
Флешмоб у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки
Флешмоб у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки
Флешмоб у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки
Флешмоб у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки
День вишиванки у Дніпрі
День вишиванки у Дніпрі
День вишиванки у Дніпрі
Петро Порошенко у вишиванці у Дніпрі // Укрінформ
 

Президент України Петро Порошенко 17 травня виступив з промовою у Дніпрі з нагоди Дня вишиванки, де навіть взяв участь у тематичному флешмобі.

Про це свідчить відповідне відео, опубліковане на Facebook-сторінці глави держави.

Зазначимо, що раніше у соціальній мережі президент опублікував відео про традицію вишивання у його родині.

У вишиванки від Закарпаття до Луганщини – різні орнаменти. Але вона – одна. Коли ми бачимо один одного у вишиванці – одразу ж ідентифікуємо себе як українців. Цей символ характеризує нас, як єдину націю, єдиний народ!,
– заявив у своїй Промові Порошенко.

Читайте також: День вишиванки: у яких вишиванках прийшли в Раду нардепи (яскраві фото)

Після цього учасники флешмобу підіймали над головами різнокольорові таблички, які утворювали різноманітні орнаменти. Під час цього ведучий флешмобу озвучував, якому регіону України притаманний той чи інший орнамент.

Зазначимо, що до флешмобу долучився і президент, за участю якого було створено фінальне зображення – карти України із гербом.

Усі фото: Укрінформ

https://www.facebook.com/petroporoshenko/videos/1274012596066463/



Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО

Дмитро Донцов
ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО



Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі... 
Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах" червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна? 
Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!" 
Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують". 
На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно! 
Так думають і московські Пилипи. Тому, чи тепер, чи в четвер, а приходить черга каратися навіть прислужникам Москви, тій другій категорії, що йде під ніж катів. Бо що йде під той ніж перша категорія, та, що встає, щоб "кайдани рвати", - це не вимагає ближчого пояснення. Це зрозуміло кожному. 
Але за що має каратися третя категорія, весь народ, ті мільйони невинних жертв, що з окупантом погодилися і на нього "чесно працюють"? - ось чого не годні воропати чутливі поети і прозаїки. Пилип, король Македонський, і на це питання дав відповідь. Коли деякі з тих невинних еллінів питалися, за що він переслідує їх: - Пилип знає, казали його слуги грекам, скільки кривд, скільки зла завдав він еллінам, тому й думає, що всі вони з цілого серця його неневидять, шукаючи, як йому за ті кривди відплатити (цитую з пам'яти)... Тому й нищив король, про всякий випадок, і масу отих невинних... З тих самих причин проводить своє народовбивство й Москва на Україні. 
Як бачимо, наївно думає дехто, що от, мовляв, як би ріжні "шибайголови" і глупі "романтики" не бунтувалися проти Москви, то не було б і репресій супроти широких верств народу, ні супроти прислужників і лакеїв займанця, які ж "рятують, що можуть"... Наївні ці думки! Бо Пилипи, македонські і московські, мають свою логіку: просту, ясну і безпощадну! 
Найцікавіша є справа з третьою категорією катованих. Чому їх, ту масу, витереблюються навіть тоді, коли сповидно не лишилося в ній навіть одного "козака із мільйона свинопасів"? Коли все нібито обернено в покірливу юрбу? 
Чи справді все? В 1871 році Франція Люї-Наполеона була розгромлена німцями. Цісаря взято в полон, звитяжна пруська армія сунула лавиною на Париж. В цей час, збентежений прем'єр тимчасового уряду Франції, Тієр, питався Бісмарка: Вже ж імперіялістичного уряду Наполеона ІІІ-го немає, з ким же ж це воює Прусія? - З Людовіком XIV-им - була відповідь. 
Прусія воювала здавалось їй, з невмирущим духом старої історії; войовничої, героїчної Франції Людовика XIV, Вобана, Тюрена, - з духом, який, думав Бісмарк, завжди готовий спалахнути знов і який спалахнув ще раз у 1917 році в особі Ж.Клемансо. 
Як Гогенцолернська Прусія, хоч Франція тоді лежала розбита біля її ніг, все ще воювала з Людовіком XIV-им, так і Росія, навіть у початках нашого століття все ще нищила в нас"мазепинство", героїчний дух старої України, дух Мазепи і Полуботка. Відомо, що в Полуботкові Петро I боявся знайти "другого Мазепу", тому й спротивився виборові його на гетьмана. 
Відомо теж, що за Миколи II увесь тодішній національний рух на Україні був "п'ятнований" ім'ям "мазепинства". Хоч репрезентували його тоді такі постаті, як М.Грушевський, Винниченко, або українські "радикали",- такі ж чужі духові мазепинської України, як і Тієр з товаришами були в 1871 році - чужі духові старої, героїчної Франції. Не думали, певно, росіяни - білі і червоні - що з Грушевського і Винниченка вийде Мазепа, знали їм ціну, як політикам. Але боялися, що мазепинці (духом) можуть знайтися серед тих мільйонів на Україні. 
І не помилилися! Доказ - спонтанний вибух української стихії в рр. 1917-21, з зовсім перед тим не знаними іменами, Ю. та В.Тютюнники, Безручко, Болбочан, Омельянович-Павленко, отамани протибільшовицьких повстань і т.п. Ніхто інший як Винниченнко, в 1920 році писав, що "довелося помічати увесь час на протязі цілої української революції, що іменно вони, ті, які, не вміли навіть говорити як слід по-українськи, вони були найбільш крайніми, запальними, непримеримими націоналістами" - мазепинцями. Чому це було так? Мабуть тому, що хоч і не були вони заторкнуті просвітньою пропагандою народолюбства демо-соціялістичних партій на Україні, але, якраз завдяки тому, не були вони заторкнуті анемічним, антимілітарним, антидержавницьким і пацифістичним москвофільством тих партій. За те ті "непримиримі", через Шевченка, може Руданського, через історичні перекази, пісні, думи, традиції козаччини, через місцеві легенди - хоч явно півзрусифіковані (українькі "ірляндці"). були насичені ще духом нашої історичної давнини. 
Там була Шевченкова "огню іскра великого", що на пожарищі у попелі "тліла", несподівано вибухаючи новим пожаром. Як, де було тієї іскри шукати? Тому й вирішили московські Пилипи, розметати весь попіл, затопити водою - ану ж згаситься тоді й ту чи другу іскру, які десь невидно ще на пожарищі тліли. Звідси - масове винищування українців голодом, концентрати, табори смерти, терор, масові виселення, ціла політика народовбивства Москви на Україні. 
Ідея ця запозичена московськими більшовиками в юдейського царя Ірода: "Ірод дуже розлютився і післав вимордувати всіх немовлят від двох літ і нижче"... Бо "так написано було через пророків", що там має повстати вождь, який визволить нарід з-під влади Ірода ... Може й Іроди на Кремлі теж знають, що саме з України має вийти той, що заб'є московсьького дракона? В кожнім разі політика масового винищування на Україні - не лише ворогів Москви, а й тих "невтральних", дуже добре дасться пояснити тривогою московського Ірода (“Ірод цар стривожився і ввесь Єрусалим за ним") що на тім пожарищі, в яке він обернув Україну, тут і там тліють невидимі "іскри вогню великого", який спaлить варварську імперію. Треба, отже, бити на осліп, вгору, вділ, вправо і вліво, без розбору - активних і покірливих, бунтарів і невтральних - всіх! а ну ж рука ката розтрощить тоді і тих, що були призначені вивести Україну із тьми і неволі? Та ж спротив України, що - в 1941р, коли сотні тисяч вояків українських відмовлялися боронити московську орду, - це як і 1917 рік, був наглий спалах недоглянутих катами іскор! 
Що ж запалює їх, в наших душах, в душах того чи іншого українця? 
Це буває ріжно... Зшиток у якогось сільського дяка заборонених Шевченкових поезій... Музей нашої старовини... Виступ Заньківецької... - в старі часи. Або повна суґестія і невідпертого чару картина Рєпіна - "Гетьман", опертий рукою на гармату, (під яким в "Історії" Тиктора стоїть чомусь підпис "Запорозький отаман")... Або галоп відділу гайдамаків житомирським шосе до Києва, в добу боїв 1919-1920 рр., який вогнем чогось нестримного і величного (щось як "Козацька слава" Мухина), воскреслого видива старої, героїчної України на все життя запалив душу малого дівчура, Лєни Теліги, яка оглядала ту сцену з будинку Київської політехніки... Іноді злітала та іскра навіть з творів ворогів, які з'являлися тут тією силою, що "das Boes willb das Gute scbafft" (Гете)... Знаю бо, що не одного "малороса" зробила українцем "Полтава" Пушкіна, як не одного "русинця" чи галицького москвофіла навернув на українство роман Сєнкевича "Огнєм і мечем": нехай у них зі знаком мінуса, як "дика стихія", з'являлась у тих творах давня Україна, але - всупереч їх намірам, повна непереможної сили, одчайдушного пориву і таємничого чару... 
В одній із новіших совєтських історій російської літератури, одтверто висловлюється - назагал в СССР дуже шанованому А.Пушкіну, - висловлюється догану, як він міг протиставляти Петрові - "Великому" - "ізмєнніка" Мазепу, як рівнорядного володаря і рівновартого противника... 
Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті "іскри вогню великого" на вражливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватись, в сухих, вогнистих, горіючих душах аскетів і героїв, не в мокрих від сліз душах "лакеїв", "рабів" і "фарисеїв" за виразом Шевченка. 
Коли тих останніх число змаліє, а тих перших, не "невтральних", не Іродових прислужників, число збільшиться, тоді лише безсильною стане політика Ірода на Україні. І царство його скінчиться. Благословенством України (або її прокляттям - думають Швейки) - є спадщина колишньої величі старого Києва. Або вона відновиться у давнім блиску, або стерта буде Україна з мапи Європи. 
Вирішать про це, як завжди в історії, не такі чи інші видимі констеляції матеріального світу, а наявність і сила тієї іскри, невидимої під попелом зовнішнього, яка, спалахнувши огнем великим у серцях мільйонів, спалить дощенту, хоч не знати, як сповидно міцне царство насильства і зла. 

Євробачення-2018

Євробачення-2018: Визначено порядок учасників у великому фіналі

Українець Melovin відкриватиме фінальне шоу

08:3811.05.2018

Melovin на Євробаченні-2018https://eurovision.tv/

Організатори Євробачення визначили порядок виступів фіналістів 63-го пісенного конкурсу, який триває в столиці Португалії Лісабоні. Список опубліковано на офіційному сайті.

Конкурсант від України Melovin, який закривав другий півфінал, цього разу виступить першим. На жеребкуванні після свого півфіналу співакові випала участь у першій частині концерту. Подальший розподіл поставив його у список під номером 01.

Повністю порядок країн у великому фіналі Євробачення буде таким:

01 Україна, Melovin - Under the Ladder

02 Іспанія, Альфред і Амалія - Tu Cancin

03 Словенія, Леа Сірк - Hvala, ne

04 Литва, Єва Зімаускайте - When We're Old

05 Австрія, Сезар Семпсон - Nobody But You

06 Естонія, Еліна Нечаєва - La Forza

07 Норвегія, Олександр Рибак - That's How You Write A Song

08 Португалія, Клаудіа Паскоаль - O Jardim

09 Велика Британія, SuRie - Storm

10 Сербія, Саня Іліч і група Balkanika - Nova Deca

11 Німеччина, Міхаель Шульте - You Let Me Walk Alone

12 Албанія, Еугент Бушпепа - Mall

13 Франція, Madame Monsieur - Mercy

14 Чехія, Міколас Йозеф - Lie To Me

15 Данія, Расмуссен - Higher Ground

16 Австралія, Джессіка Маубой - We Got Love

17 Фінляндія, Саара Аальто - Monsters

18 Болгарія, Equinox - Bones

19 Молдова, DoReDos - My Lucky Day

20 Швеція, Бенджамін Інгроссо - Dance You Off

21 Угорщина, AWS - Viszlt Nyr

22 Ізраїль, Нетта - Toy

23 Голландія, Вейлон - Outlaw In 'Em

24 Ірландія, Раян О'Шонессі - Together

25 Кіпр, Елені Фурейра - Fuego

26 Італія, Ерман Мета і Фабріціо Моро - Non Mi Avete Fatto Niente

Фінал Євробачення-2018 відбудеться у суботу, 12 травня.

Ролик з фрагментами виступів усіх фіналістів можна переглянути тут: 

Два важливі виступи Олександра Турчинова, секретаря РНБО України







Секретар РНБО України Олександр Турчинов, в інтерв'ю Юлії Спасокукоцькій, відверто розповідає про події квітня 2014 року, Російське вторгнення в Україну, перші бої і початок АТО. Які рішення довелося ухвалювати, з якими труднощами зіштовхнутися та що робиться зараз, щоб зупинити війну.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов закликає західних партнерів до солідарності і узгодженості дій щодо держави-агресора - Російської Федерації. Виступаючи на 11-му Київському Безпековому Форумі, О. Турчинов поінформував про потужний наступальний потенціал збройних сил РФ, розгорнутий в окупованому українському Криму, на тимчасово окупованих територіях Донбасу та поблизу кордонів України. «Проти України Генштаб Російської Федерації може задіяти 260 тисяч російських військовослужбовців, понад 3500 танків, 11 тисяч ББМ, біля 4 тисяч артилерійських систем, до 1 тисячі РСЗО, 500 літаків та стільки ж вертольотів, що розташовані вздовж нашого кордону. Росія готова до ведення масштабної континентальної війни», - заявив О. Турчинов. «Попри намагання світової спільноти зупинити російську агресію не існує жодної ознаки покращення ситуації та зупинення неоголошеної війни проти України», - заявив він, навівши фронтові зведення за останню добу. Секретар РНБО України також звернув увагу на порушення Російською Федерацією її міжнародних зобов'язань, активну модернізацію ядерних сил і агресивну риторику російського керівництва, наголосивши, що така політика посилює небезпеку в Європі і світі. О. Турчинов підкреслив, що в умовах російської агресії Україна, як і чотири роки тому, змушена розраховувати перш за все на власні сили. При цьому Секретар РНБО України заявив, що Україна відкрита та прагне партнерства. «Ми вдячні нашим партнерам за стурбованість, яку вони висловлюють щодо російської агресії в Україні, ми вдячні за санкції проти Росії, які достатньо суттєві і болісні для РФ», - сказав він, поінформувавши у цьому контексті, що на наступному тижні за дорученням Президента України відбудеться засідання РНБО України, де будуть продовжені чинні санкції проти РФ і продубльовані санкції, які ухвалили США та європейські країни. Водночас О. Турчинов висловив занепокоєння рішеннями деяких європейських країн щодо газопроводу «Північний потік-2», звернувши увагу, що Росія «виводить свій стратегічний бізнес з країн першочергової потенційної агресії». «Коли ми говоримо про продовження санкцій, а підписуємо угоди, що створюють реальну небезпеку, зокрема, військову, я не бачу у цьому жодної логіки і здорового глузду», - зауважив він. О. Турчинов наголосив, що підтримка небезпечної енергетичної гри Росії, передача їй технологій значно послаблюють і без того розбалансовану безпеку Європи. У цьому контексті Секретар РНБО України заявив, що антиросійські санкції є не «подарунком» чи поступками для України, а заходами щодо посилення спільної європейської безпеки, стримування держави-агресора, держави-терориста, запобігання нарощенню її військового потенціалу. «Подвійних стандартів у цьому питанні бути не може», - резюмував він. Секретар РНБО України заявив, що відповіддю міжнародного співтовариства державі-терористу має бути солідарність і узгодженість дій, наголосивши, що прикладом цього є висилка російських шпигунів з понад двадцяти держав - США, країн ЄС і нашої країни. Секретар РНБО України підкреслив, що для України не існує альтернативи європейській і євроатлантичній інтеграції, і вітчизняний сектор безпеки і оборони реформується відповідно до стандартів НАТО, повідомивши у цьому контексті про ухвалений у першому читанні законопроект про національну безпеку. «Переконаний, що входження України в безпековий простір Європи - необхідність, а не тільки наше бажання. І дуже б хотів, щоб наші партнери дивилися на нашу державу, яка протистоїть небезпечній агресивній ядерній країні, не як на проблему, а як на важливий елемент власної безпеки, і під цим кутом розглядали питання військово-технічної співпраці, - підсумував О. Турчинов. - Впевнений, що в України і наших стратегічних партнерів спільне майбутнє, і ми відновимо безпеку у нашому спільному європейському домі».




Гордість України - Ярослав Гомза


ГОМЗА ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ
(народився 18.09. 1927, с. Монастирець Стрийського р-ну Львівської обл. --
помер 22.09. 2011, смт. Очеретине Ясинуватського р-ну Донецької обл.). Остарбайтер, політвязень, просвітянин, публіцист. Борець за Незалежну Україну. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D...

Підсумкова річна презентація Міністра інфраструктури України


Дуже сподобалась ця звітна презентація ще з телетрансляції, а тепер переглянув, щоб нагадати і одержати повторне задоволення.  Пан Міністр інфраструктури України Володимир Омелян мене вразив тим, що у нас є свій Ілон Маск в розумінні творення інтелектуального і виробничого процесу, а також як ведучий.

15 грудня 2017 року відбулась Підсумкова річна прес-конференція Міністра інфраструктури України Володимира Омеляна.



Вручення Національної премії України

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

9 березня 2018 року - 11:34

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

Шановні пані та панове!
Шановні Шевченківські лауреати!
Дорогі українці!

Влітку 1891 року невелика група студентів, найвідомішим з якої був Іван Липа, під час прощі до Канева заприсяглася створити українську таємну політичну структуру. Їх тоді було лише четверо  тих, хто заснував «Братство тарасівців» - ймовірно, першу на Наддніпрянщині організацію, яка поставила на порядок денний питання про політичну незалежність України. Сьогодні десятки мільйонів українців цілого світу – не лише в Україні, а й на всьому просторі від Аргентини до Австралії – члени цього Братства. Всі ми – тарасівці, всі ми – Тарасові діти.

Колись Генріх Гейне говорив про Біблію як «переносну Вітчизну євреїв» - з нею вони, гнані, мандрували світом. Такою самою «переносною вітчизною» для українців, куди б їх не закидала доля, був «Кобзар» Шевченка. Саме так говорив Іван Дзюба: «Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу».

«Кобзар», хоча його автор і не ставив таких далекоглядних цілей, -  перший і наріжний камінь в розбудові незалежної України. На ньому стоїмо й стояти будемо.

На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», - з цими рядками з «Кавказу» пішов у вічність наш перший Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян. «Вогонь запеклих не пече», - рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності. Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі «мілітарі» надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від російського агресора. «Учітеся, брати мої, думайте, читайте», - оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі.

Ще Іван Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» визнав унікальну роль Шевченка у формуванні сучасної української літературної мови, яка «вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою доти в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією».

Напередодні цьогорічних шевченківських днів Конституційний Суд України визнав неконституційним мовний Закон 2012 року. За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу творців Валуєвського циркуляру та Емського едикту. Конституційний Суд лише виписав свідоцтво про смерть того злочинного акту, де-факто ж кінець його настав кілька років тому. За час, що Закон лежав у суді, ми осучаснили мовне законодавство, воно пішло далеко вперед у зміцненні позицій української мови в абсолютно різних сферах суспільного життя.

Найбільш зримі вони, а точніше, чутні, - на українському радіо. Після введення в дію позаминулого року закону про квоти на радіостанціях… Пам’ятаєте, який тоді був галас?  Як нас всі звинувачували, що ми робимо неправильну справу? А зараз, дякуючи цьому Закону, ефір наповнився україномовним змістом, україномовним продуктом, а творче українське середовище буквально вибухнуло новими пісенними проектами та музичними колективами.

Ще один Закон, про квоти не телебаченні, лише починає діяти, але вже до початку дії Закону ми бачимо набагато більше україномовних програм на ТБ. Стали знімати та показувати україномовні серіали, нарешті. Не перероблені, а справжні – наші. Тоді як раніше у цій сфері суцільно панував російський секонд-хенд.

Можемо із надією говорити про відновлення національного кінематографа. І знову, нарешті це відбулося, бо відроджується він саме українською мовою. Минулого року за державної підтримки завершено 47 різножанрових фільмів. Цього року на кіновиробництво виділимо мільярд гривень, вдвічі більше, ніж попереднього. Нарешті відроджується українське кіно. Податкові та митні преференції, новітні моделі кіновиробництва – це кілька місяців тому закріпили Законом про державну підтримку кінематографії. Із приємністю очікуємо найближчим часом чимало цікавих прем’єр про наше – про Крути, про Петлюру, про АТО, про Чорнобиль. До речі, й національна Шевченкіана має поповнитися художнім фільмом «Тарас. Повернення».

Подивіться на прокатний успіх «Кіборгів» та багатьох інших українських фільмів. Саме це свідчить про величезний суспільний попит, який існує на «своє» українське кіно. Важливо ж не тільки, скільки знімають, але й набагато важливіше - скільки дивиться це кіно. Так от, в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили півтора мільйона квитків. Своїми грошима підтримавши українську кінематографію. Це їх свідомий вибір. І це саме те, чому я тішусь. Напевно, це ще не так багато. Звичайно, мені і вам хотілося би, щоб це було більше, але хочу наголосити, що це майже в чотири рази більше, ніж в 2016 році! Я не маю жодного сумніву, що в 2018 році цю тенденцію ми точно продовжимо.

Позитивні зрушення намітилися і в українському книговидавництві. Нарешті. Я регулярно буваю у Львові, регулярно відвідую «Книжковий Арсенал», і бачу ці зміни неозброєним оком.  Політичне рішення обмежити імпорт книжок із країни-агресора та боротьба з контрабандою, якою ці книги завозилися, створили нові ніші для нашого книговидавництва, нові можливості. Дуже добре, що українських книжок зараз стає набагато більше, зросли обсяги перекладеної літератури. Люди дедалі більше, нарешті, читають українською. Однак, попри ці позитивні тенденції, якісного та кількісного ривка у книжковій галузі - на жаль, я можу це констатувати - все ще не сталося. Уряд має знайти економічні важелі для стимулювання книговидання, а письменників та сумлінних дистриб’юторів захистити від піратства і порушень їхнього права інтелектуальної власності, насамперед в Інтернеті.

Хочу наголосити, що новий Закон «Про освіту» також суттєво покращив умови для опанування державної мови представниками національних меншин. Твердо відстоюючи свою позицію в діалозі з сусідами, ми маємо чути думку наших міжнародних партнерів, Венеціанської комісії, і що головне – самих меншин всередині України. Ми відкриті для чесної розмови та діалогу. І це правильно, якщо ми обрали європейський шлях. Бо якщо обрали, то й чинити треба по-європейськи і обов’язково дослухатися до голосу європейських структур.

Протягом останніх місяців на мою адресу надійшло чимало звернень від дуже поважних осіб, в тому числі із кола тут присутніх, із закликом проголосити 2018 рік роком української мови. Скажу прямо: я не буду цього робити. Чому? Абсолютно очевидно, що року – замало. А що в 2019 році будемо робити, забудемо про українську мову? Року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова. Тому, дуже дякуючи авторам петицій за активну громадянську позицію, за небайдужість, хотів би повідомити, що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово - незворотні.

Приклади, які я вам щойно навів, хіба не є переконливими свідченнями, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя? Хіба не робимо так, як заповідав Тарас Григорович: «І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик»?!

Водночас як Глава держави, як активний учасник процесу розбудови української політичної нації, мушу дбати і дбаю про те, аби наші законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій. 

Переконаний, що ані в цій залі, ані в усій телевізійній аудиторії немає людей, які б не поділяли думки про те, що єдність країни є абсолютний пріоритет для кожного з нас, і влада у своїй мовно-гуманітарній політиці має зважати на цей імператив. Саме виходячи із цих міркувань, я дуже не хотів би, щоби мовне питання знову стало на порядок денний виборчої кампанії. Мова має об’єднувати, а не розколювати державу. Ми не маємо права дати пас п’ятій колоні отримати з того бодай найменший зиск на майбутніх президентських, парламентських і місцевих виборах!

Дуже важливо, щоб, незалежно від зусиль держави, активні громадяни забезпечували її конкурентоспроможну присутність в усіх можливих нішах, популяризували її серед носіїв інших мов з належною повагою до їхніх почуттів та громадянських прав.

Боротися за нашу українську мову це значить не лише вигукувати гасла та висувати вимоги до влади. Це значить купувати україномовні книги, це значить купувати квитки і ходити дивитися українські фільми, передплачувати україномовні газети, віддавати перевагу, не треба забувати, що ми у ХХІ столітті, україномовним версіям сайтів, налаштування на своїх сторінках в соціальних мережах, гуглити українською, і головне – говорити нею, говорити, і ще раз говорити. Навіть якщо ви все життя спілкувалися російською – переходьте українською. Я думаю, що це абсолютно правильний шлях.

Кожен має пройти свій шлях до мови, як, для прикладу, двадцять років тому зробив це я.

Я народився в російськомовному регіоні України. В місті спілкувалися російською, як їздив до бабці в село – спілкувалися суржиком. Декілька років прожив за межами України, де в школі вивчали лише російську і англійську. І навіть на початку 80-х, коли став київським студентом нашого Національного університету Тараса Шевченка факультету міжнародних відносин міжнародного права, ні про яку українську на цьому факультеті тоді мова не йшла.

Але моя українська – мій свідомий вибір повернутися до рідної мови. І цей вибір зроблений вже в доволі зрілому віці. Впевнений в тому, що це свідомий і справжній вибір кожного українця.

Шановні пані та панове!

Щиро дякую членам Шевченківського комітету за роботу, яку ви провели, щоб визначити претендентів. Адже на здобуття високої державної нагороди претендувало майже сімдесят номінантів, і лише восьмеро з них успішно подолали перегони. Вітаю ваше рішення про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року. Підписаний мною указ свідчить про те, що я його підтримав.

Перша в переліку лауреатів – письменниця, художник – Емма Андієвська, яка, на жаль, не змогла сьогодні бути разом з нами, приїхати з Німеччини, з цілком зрозумілих об’єктивних причин. Вона належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя. Народжена в Донецьку, більшу частину свого життя прожила за кордоном, але з Україною в серці і прожила для України.

Зі спогадів всесвітньовідомого славіста-мовознавця, історика та критика української літератури Юрія Шевельова відомо, як йому було непросто на кафедрах україністики в Гарвардському і Колумбійському університетах. Нині справу Шевельова  продовжує Сергій Плохій – доктор історичних наук, директор Українського наукового інституту у Гарвардському університеті, автор книги «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Це фундаментальне науково-публіцистичне дослідження історії України, видане спочатку англійською, а згодом українською мовами, уже отримало надзвичайно високу оцінку і на Заході, і у вітчизняному науковому середовищі.  Європі потрібна об’єктивна наукова правда про Україну.

Так само приємно назвати ім’я ще одного лауреата композитора Вікторії Польової. На думку музикознавців, її композиції – одні з найкращих у загальній картині сучасної української музики. Українська хорова музика поповнилася справжнім шедевром – хоровою симфонією на канонічні тексти «Світлі піснеспіви».

У номінації «Візуальне мистецтво» більшість голосів члени Комітету віддали відомому художнику, твори якого постійно експонуються в престижних галереях світу – Павлу Макову. Метафоричний, з багатьма змістами і значеннями, «Втрачений рай» – це пересторога митця, що можна загубити Батьківщину, якщо вчасно не об’єднатися. Ця пересторога, майстерно втілена виражальними засобами, засвідчує самобутній талант митця. І чому до речі нас навчав Тарас Григорович?  «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», - ці слова згаданий вже мною Юрій Шевельов називав «концепцією національного єднання».

І завершити представлення цьогорічних лауреатів Національної премії хочу іменами чотирьох творців сучасного українського документального кіно. Це – режисер циклу історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, Володимир Тихий і  співавтори фільмів: оператори Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський і Сергій Стеценко. Ви з ризиком для власного життя фільмували переломні події в історії України, ловили на камеру моменти героїзму українців. Я хотів висловити вам, друзі, і всьому творчому об’єднанню «Вавілон’13» вдячність і за мужність, і за високий професіоналізм.

В березневі шевченківські дні вже далекого п’ятдесят восьмого року Іван Багряний писав, що справжнім пам’ятником Шевченку мають бути не гори глини й ріки липкого єлею, не брили холодного граніту й мертвотної бронзи, а «вогонь свободи, тріумф розкованої нації, здійснення великої ідеї великого Пророка – «своя (українська) хата» й «своя (українська) правда» в ній.

Незалежна Україна – найкращий монумент Шевченку.

Ще раз вітаю лауреатів із присудженням Національної премії і щиро зичу усім – міцного здоров’я, щастя, благополуччя, творчого натхнення та нових досягнень на благо нашої Вітчизни.

Слава Шевченку!

Слава Україні!

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
предыдущая
следующая