Коли Герой України, колишній політв'язень радянських канцтаборів Степан Хмара називає Порошенко зрадником, то йому важко не повірити.
Навіть якщо якась жирна брехлива депутатська потвора назве Хмару, чи Шухевича агентами Кремля, то це буде виглядати ще кумедніше, ніж ствердження бридкого пахана МВС про те, що "Правий сектор" начебто працює на Путіна.
Ми пропонуємо нашим читачам ознайомитись з записом Степана Хмари на його строрінці у Фейсбук, де він послідовно і аргументовано доводить, що подальше перебування проросійського олігарха Порошенко при владі неменуче призведе до знищення нашої держави і повному геноциду народу України:
В авральному порядку Порошенко затіяв зміну Конституції. Аргументація у нього така: це потрібно для децентралізації влади і передачі більше повноважень на місця, тобто, розширити повноваження органів місцевого самоврядування.
Насамперед, Конституцію потрібно навчитися виконувати, в першу чергу, самому президентові Порошенкові, який дуже часто порушує її, подаючи поганий приклад іншим. Він дуже часто ухиляється від виконання своїх конституційних обов’язків, зокрема тих, які стосуються національної безпеки:
По перше, очевидну війну Росії проти України він і далі лукаво називає антитерористичною операцією (АТО). Тим самим Порошенко облегшує Росії дезінформувати міжнародну громадськість , видаючи події на Донбасі як внутрішньоукраїнський конфлікт, видаючи себе за миротворця.
Україні давно потрібно перестати лицемірно називати локальну війну на Донбасі АТО, а збирати і систематизувати і далі надавати міжнародній спільноті доказову базу російської агресії ще й для того, щоб мати юридичні підстави у майбутньому вимагати від Росії відшкодування за нанесені збитки. Організувати таку роботу повинен Президент, безпосередньо якому підпорядковані МО і Місністерство закордонних справ, в яких досі з вини Порошенка не здійснено необхідних реформ.
По друге, Порошенко намагається привласнити собі не властиві президентові функції, з метою використання високої державної посади в першу чергу у своїх бізнес інтересах. І це підтверджує його кадрова політика і процвітаючий бізнес, який він обіцяв продати. А те, що його бізнес процвітає в Росії – це вже злочин проти держави.
Очевидно, брехнею є маніпулятивне твердження , що головним гальмом розвитку місцевого самоврядування є наявна Конституція. Розвивати місцеве самоврядування можна й треба через відповідне регулювання конкретними законами, наприклад, бюджетним, податковим, земельним законодавством, а також законом про державні адміністрації. Місцеве самоврядування душить тотальна корупція, яка пронизує також і владу на місцях, виборче законодавство і виборчий процес. Хіба Конституція винна у процвітанні корупції!?
По-третє, змінювати Конституцію поспіхом в шахрайський спосіб, без широкого й всестороннього обговорення в суспільстві неприпустимо!!!
По –четверте, неприпустимо змінювати Конституцію під час війни, коли велика частина нашої території окупована.
Чому Порошенко так вперто квапиться проштовхнути зміни до Конституції? Справжню причину шахрайської авантюри Порошенка озвучив член венеціанської комісії ТОМАС Маркерт: « У других Мінських угодах міститься пункт про те, що Україна додасть до Конституції виноску на спеціальні положення , які зможуть бути впроваджені у Донецькій та Луганських областях.
Якщо звернутися до тексту, який схвалено Конституційною комісією, то там йдеться про перехідні положення Конституції, які відповідають цим вимогам(!) .. Необхідно це зробити в цьому році, як цього вимагають Мінські домовленості.» Ось таке нахабне втручання іноземного чиновника у наші внутрішні справи!
Ось справжня і головна причина авантюри Порошенка. Є ще одна, про неї нижче.
Представляючи проект змін до Конституції, Порошенко вкотре запевнив, що «ні, ні, ніякої федералізації в Конституції не буде, а також не буде там особливого статусу Донбасу, мовляв лише йдеться про особливості місцевого самоврядування в деяких районах Донбасу і це питання вже врегульовано відповідним законом, ухваленим попереднім складом парламенту і підтвердженим нинішнім, - заявив Порошенко. І додав, що ми таким чином виконуємо Мінські домовленості , які підтримані в усьому світі і відповідають мирному плану його (Порошенка) .
Нагадую, що Порошенко згадав «закон» про «особливості місцевого самоврядування» в деяких районах Донецької і Луганської областей, який нібито був ухвалений 16 вересня 2014 року . Йдеться про ганьбу, на яку пішли безвідповідальні депутати, піддавшись тискові Порошенка. Так зване голосування за порошенківський закон відбулося в закритому режимові (вигнали журналістів і відключили табло). Тобто, не відомо, хто і як голосував за цей «закон». Цю ганьбу, при чому злочинну, можна зрівняти зі злочином 16 січня 2014 року.
Депутати нинішнього скликання замість того, аби скасувати ці злочинний «закон» (він абсолютно суперечить Конституції України і ухвалювався в нього, і таким чином приєдналися до ганебної авантюри Порошенка.
І коли Порошенко говорить про те, що ні про яку федералізацію не йдеться, то це цинічна маніпуляція. Бо, насправді, через перехідні положення легітимізується більше, ніж навіть через федералізацію. Через відповідні так звані «закони по Донбасу» передається частину українських територій під повне управління Росії (хто хоче переконатися в цьому, нехай ще раз перечитає так звані «закони по Донбасу» ), які формально залишаються в Україні для того, щоб Україна взяла їх на утримання , але не мала жодного впливу на їх діяльність. Цими «законами», очевидно написаними в Кремлі, передбачається амністія банд формуванням і етнічна чистка українців.
Що таке «Мінські домовленості»? Час підтверджує, що до врегулювання конфлікту на Донбасі вони не ведуть. Моя оцінка з самого початку була однозначна – це зрада національних інтересів України, на яку погодився Порошенко і, яка стала наслідком його таємних договорняків з Путіним, починаючи ще з Нормандської (закритої) зустрічі.
Від тоді починається серія так званих «перемир’їв», насправді, одностороннього припинення вогню українською стороною, що давало можливість Росії безперешкодно нарощувати на Донбасі свої сили: завозити велику кількість зброї, в тому числі важкої і найсучаснішої, своїх військових спецпідрозділів, вишколювати бандформування на місці, планомірно знищувати наших військових, яким забороняється адекватно відповідати (не провокувати»), руйнувати й розграбовувати промисловий потенціал та інфраструктуру і знищувати мирне населення Донбасу, зокрема. здійснювати етнічну зачистку Донбасу від українців, знищувати фізично або змушувати рятуватися втечею з окупованих територій.
Порошенко на вимогу Путіна погодився на дві програшні для української сторони умови:
а) перевести формат переговорів з Женевського на Нормандський;
б) згодився на участь Росії в переговорах , як миротворця, а не учасника конфлікту.
Такі умови заздалегідь штовхали Україну до серії всім відомих поразок української сторони на фронті бойових дій та за столом переговорів. А далі – ганебні Мінські домовленості, які доручено невідомо чому і з якими повноваженнями (напевно, теж не без впливу Путіна) продовжувати нібито впроваджувати в життя одіозному Л Кучмі. Нарешті Порошенко погодився на неприпустимий крок:дозволяє зовнішнім державам, насамперед, Росії диктувати Україні наш внутрішньо - політичний устрій, через диктат змін до Конституції.
І таке втручання щораз більше підтримують західні держави , які нібито на стороні України, а насправді об’єктивно (свідомо чи не дуже) грають на користь стратегічним планам Росії. Тобто, Порошенко фактично і неприпустимо погодився поводитися з Україною не як з державним суб’єктом, а об’єктом зовнішніх сил.
З поведінки Порошенка напрошуються наступні висновки:
а) бажання, сконцентрувати у своїх руках максимальну владу, будь-якою ціною, навіть за допомогою зовнішніх сил, ціною загрози національній безпеці і нанесення шкоди державі. Він вже фактично підпорядкував собі парламент, його кадрова політика здійснюється на принципах особистої відданості і користі , а не доброчесності, професійності і патріотизму;
б) він не довіряє народу, який його обрав, тому все частіше вдається до брехні, шахрайства і маніпуляцій, погодившись на план Путіна, по руйнуванню України – Мінські домовленості (договорняк), штовхає Україну до постійної капітуляції, тобто фактично став на шлях національної зради;
в) схильний до надмірного збагачення, він використовує владу для розширення свого бізнесу, а небажання розлучитися з бізнесом у Росії – країні агресора, де сплачує податки – це вже діяльність на користь ворога, що має ознаки державної зради;
г) сприяє збереженню монополістичної мафіозної олігархічної системи, до якої належить сам і полишати її не збирається;
д) маючи великий вплив на всі гілки влади(в тому числі силові структури і правоохоронні органи), Порошенко, своєю несправедливою, непрозорою політикою угодовства, породжує напругу в суспільстві, закономірну недовіру до корумпованої влади, чим штовхає Україну до дестабілізації.
В державі склалася тривожна ситуація, оскільки є дві фундаментальні проблеми: війна і глибока соціально-економічна криза. На жаль, діюча влада не пропонує ефективних комплексних заходів вирішення цих проблем. Ці дві фундаментальні проблеми взаємопов’язані і взаємозалежні.
Невідкладним завданням має бути тактичний і стратегічний план зупинення російської агресії і звільнення Донбасу від російської окупації. Вирішення цієї проблеми знаходиться в межах компетенції президента. Замість пошуку реальних механізмів Порошенко імітує їх вирішення через «Мінські домовленості», тобто на умовах Путіна – поетапної капітуляції. Іншого плану, очевидно, у Порошенка немає, якщо він вже більш ніж півроку повторює, що розв’язання цього конфлікту можливе лише дипломатичним шляхом, в рамках Мінських домовленостей, незважаючи на те, що Росія їх не виконує.
Випросити мир у Путіна благими вмовляннями марна справа. Його можна тільки примусити до миру. Півроку вмовлянь Путіна і виконання Україною «Мінських домовленостей» в односторонньому порядку, дають негативний результат: Росія жодного пункту не виконала і жодних ознак, що має намір їх виконувати, не подає.
Україна несе втрати своїх військових і цивільних людей, матеріальні збитки, зростає безнадія і зневір’я мешканців Донбасу ( і не тільки їх) у здатність української влади вирішити проблему. Вимальовується небезпечна тенденція наших західних партнерів нарощувати тиск на Україну до виконання всіх пунктів «Мінських домовленостей», незважаючи на те, що Росія їх не виконує. Україна марнує час, затягуючи себе в безвихідь. Порошенко вибрав неприпустимий шлях капітуляції, нав’язаний ззовні.
Єдиний перспективний для нас сценарій: НАСТУПАЛЬНИЙ!!!!
В чому він полягає?
Україна повинна запропонувати власний план звільнення всіх окупованих територій, включно з Кримом.
Україна повинна кардинально змінити свого зовнішню політику із згубної політики об’єкта зовнішніх впливів на політику суб’єкта міжнародної політики, на принципах захисту національних інтересів.
Порошенко має перестати бути маріонеткою в руках лідерів іноземних держав. Це стосується насамперед таких держав як Росія, Німеччина, Франція. Вони намагаються диктувати свою волю Україні, втручаючись у наші внутрішні справи, нав’язуючи нам модель державного устрою (через зміни до конституції). А Росія розраховує на дезінтеграцію України, і в кінцевому рахунку, ліквідацію держави і знищення українського народу, аби раз і назавжди закрити українське питання, перетворивши Україну в невід’ємну частину Російської імперії. Про ці плани відверто неодноразово заявляв Путін: «украинцы и русские единый народ».
Ця модель закріплена у Мінських домовленостях, які в принципі не здатні розв’язати, а тільки поглибити конфлікт, перетворивши його на постійно діючий засіб руйнування української держави.
Наголошую: якщо цей конфлікт не буде кардинально вирішеним зі звільненням окупованих територій, то він не буде замороженим, а навпаки – активно знекровлюючим і дестабілізуючим. Наші західні партнери поки що займають дуже хибну і загрозливу для України позицію об’єктивно допомагаючи нашим ворогам заганяти Україну в Мінську пастку. Але їх поведінка залежить від нашої позиції. Якщо Україна в особі Президента займає заздалегідь програшну, капітулянтську позицію, то ніхто більше за нас не буде захищати наші національні інтереси. Їх логіка така: хочете капітулювати – капітулюйте, аби нам було менше проблем через вас. Міжнародна політика достатньо цинічна, і лицемірна і егоїстична: власні інтереси понад усе.
Як діяти Україні в цій складній ситуації?
1. Україна повинна негайно перейти у наступ на дипломатичному і політико-інформаційному фронтах. Оскільки піврічний досвід доказує, що Мінські домовленості зовсім не спрацьовують, бо російська сторона жодного! дня їх не дотримувалася. Про це Україна повинна офіційно заявити на весь світ, доводячи матеріали доказової бази до керівників іноземних держав, парламентів і громадськості. Україна теж повинна заявити що за таких умов безглуздо і без безперспективно проводити безплідні зустрічі в Мінську, створюючи ілюзію, що нібито «Мінські домовленості» можуть давати якийсь позитивний ефект.
Оскільки Росія жодним чином не дотримувалася і не дотримується «Мінських домовленостей», то Україна не може надалі в односторонньому порядку дотримуватися покладених на неї зобов’язань. Так звану «мінську робочу групу» необхідно розпустити!!! В межах дипломатичного наступу Україна повинна запропонувати низку своїх ініціатив.
2. Оскільки в стратегічних планах Росії – знищення української державності і українського народу, то випросити в неї мир неможливо! Тому Росію, потрібно змусити до миру силовим способом.
Ми маємо неухильно і наполегливо переконувати наших партнерів, що ефективний механізм повинен полягати в нарощуванні всесторонніх економічних санкцій. Інтенсивне застосування економічних санкцій в короткий період призведе до позитивних наслідків, бо агресор зазнає великих збитків. Натомість коротший період обійдеться меншими втратами західних країн. Таке завдання діяльності нашого дипломатичного корпусу не лише в суто дипломатичному середовищі, але й серед громадськості в країнах перебування.
Крім цього до такої роботи необхідно залучати громадських діячів наших прихильників за кордоном, українську діаспору та діаспору країн східної та центральної Європи, колишніх республік СРСР. Тобто, необхідно розгортати об’єднаний антиросійсько-антиімперський фронт.
Це справа не одного дня, але об’єднані малі струмки, зливаючись в одне русло, творять велику річку. Якщо досі такого не було - це не означає, що воно неможливе. Просто Україна не намагається цього робити.
З вини Порошенка, дипломатичний корпус працював незадовільно, бо отримував капітулянтські директиви. Тепер потрібно орієнтувати дипломатичний корпус на наступальні дії. Звичайно, для цього він має бути укомплектований кваліфікованими патріотичними кадрами, з залученням молодих енергійних з доброю освітою і знову і знову наголошую – українських патріотів!
Систему МВС необхідно очистити від чужорідних елементів «п’ятої колони». Неприпустимо, коли український дипломат не знає української історії і культури, погано володіє українською мовою.
На допомогу дипломатичному корпусу могли б прийти кращі журналісти.
3.Потрібно пропонувати розширити санкції не тільки до російських імперських політиків і журналістів, але й до їх родин. Ретельніше розслідувати характер походжень їх капіталів («брудних грошей») .
4.Україна повинна наполегливо вимагати від держав – учасниць Будапештського Меморандуму : США, Великобританії, Франції та Китаю( дві останні приєдналися до Меморандуму згодом) реально виконувати свої зобов’язання гарантій нашої безпеки і територіальної цілісності.
Ці держави поки усунулися від виконання свої зобов’язань.
Ми повинні вимагати ( а не просити), (хоч Україна і не просить!) ці держави вживати заходів до агресора: офіційно визнати Росію агресором з відповідними наслідками для неї. Таке визнання агресора позбавило б Росію брати участь в голосуванні в Раді Безпеки ООН при розгляді російсько-українського конфлікту. Це розблокувало б Раду безпеки ООН при ухваленні відповідних документів.
Доказів достатньо про те, що саме це російсько-український збройний конфлікт, а не внутрішньо український.
Відомо, що російські військові беруть безпосередню участь в ньому, російські генерали керують ними, організовують і засилають в Україну диверсантів і перекидають найновіше озброєння.
Держави – гаранти мають посадити за стіл перегорів Росію і вимагати від неї вивести свої війська і озброєння та їхні бандформування зі всіх українських територій. В цих потужних держав є багато важелів впливу на Росію. Україна має буквально безпосередньо вимагати цього від вказаних держав кожен день, а не ховатися за «путінськими мінськими домовленостями», як це робить Порошенко.
Україна має активно наполягати на постачанні летальної наступальної зброї. Адже США зекономили мільярдні видатки на оборону внаслідок відмови України від свого ядерного потенціалу.
Крім того, Україна повинна інтенсивно шукати інвесторів і компаній - партнерів для спільного виробництва зброї на спільних підприємствах в Україні. Україна має що запропонувати і чим зацікавити іноземних партнерів. Просто в цих питаннях потрібно проявляти більше ділової активності та ініціативи.
Поряд з дипломатичним наступом Україна повинна бути готовою застосувати воєнний компонент для нанесення локальних вибіркових ударів по російському агресорові (не забуваючи про спецоперації).
Тривала пасивність і відсутність адекватної відповіді на простійні обстріли наших військових позицій і цивільних об’єктів породжує стан безвиході, деморалізацію війська, капітулянтські настрої в суспільстві і в кінцевому рахунку веде до остаточної поразки. Цю тактику потрібно змінювати, бути готовими і коли доцільно – наносити відчутні удари по агресору.
Нарешті досить лякати суспільство тотальною широкомасштабною війною Росії проти України.
Росія не може собі дозволити таку розкіш як широкомасштабна війна , бо для забезпечення ведення її у неї немає достатніх ресурсів, по-друге, в Кремлі сидять не зовсім божевільні самогубці, які не можуть не розуміти, що подібна авантюра буде катастрофою для Російської імперії РФ і крахом для них самих.
Вони - авантюристи, які вміють добре шантажувати і блефувати. Так, вони можуть вдаватися до атак на локальних напрямках. …..і добиватися успіху і то внаслідок бездарності, і зрадництва власного високого військового керівництва включно з Верховним Головнокомандувачем.
Для швидкого нарощення боєздатності наших Збройних Сил необхідно не зволікати з реформами, які в ЗС фактично не відбуваються. Якби Верховний Главком прислухався до пропозицій таких військових експертів-аналітиків як Юрій Бутусов (на даний час в Україні кращого за нього немає), то в ЗС відбувались би давно конче необхідні реформи. Гальмом реформ в МО виступає Порошенко. Саме з його вини досі залишається на посаді начальник Генштабу Муженко і інші бездарні генерали. Ніхто з генералів не притягнутий до відповідальності за прикрі поразки. Для успішного наступу на дипломатичному фронті і наближені остаточної перемоги України потрібно здійснити ряд заходів на внутрішньому фронті.
Необхідно зайнятися серйозним очищенням всіх державних структур: виконавчих органів влади, правоохоронних органів, Збройних Сил, громадських і політичних організацій від агентурних елементів. Давно відома антиукраїнська, антидержавна позиція і діяльність на користь Росії кума Путіна, його « смотрящого» В. Медведчука і очолюваної ним організації «Український вибір».
Відома його роль в погромі і розправах з автомайданівцями, і не тільки з ними. Адже під час Майдану саме він заявив: «Ви хочете війни – ви її отримаєте! ». Після чого почалися судові і позасудові розправи над майданівцями. Нагадаю, що Медведчук мав особливий вплив на суддівський корпус. Очевидно, що цей вплив нікуди не подівся.
Медведчука необхідно було заарештувати відразу після втечі команди Януковича. Бо він безпосередній член команди Путіна, який, як довірена особа Кремля був представлений «смотрящим» ще до Кучми. Тепер замість того, щоб бути постійним мешканцем ізолятора СБУ, а його організація розпущена – він регулярний відвідувач кабінету Порошенка і довірена в нього особа, якого Порошенко навіть включив у контактну групу переговорів у Мінську, з яким він займається обміном заручників (полонених). Мабуть для того, щоб намагатися облегшити і пришвидшити повернення Росії важливих для неї осіб, які потрапили в український полон.
Хіба не цей факт вказує на таємні зрадницькі домовленості Порошенка з Путіним? Це не поодинокий приклад – це система. Чому досі не притягується до кримінальної відповідальності С.Льовочкін, керівник адміністрації президента, через якого йшла вся інформація до Януковича і від нього і який не міг не знати коли і хто давав команду розстрілювати патріотів на Майдані? Хто організував, фінансував і завозив до Києва банди «тітушок»?
Ця особа володіє колосальною інформацією про злочини банди Януковича і є високопоставним членом цієї банди. Може він має індульгенцію недоторканості (як і Медведчук) тому, що брав участь у непублічному Віденському «сходняку» Порошенка з Фірташем і теж багато знає про ці темні перемовини.
Чому досі всі «забули» про Б.Колеснікова, з яким пов’язані багатомільйонні розкрадання, пов’язані з підготовкою «Євро-2012» і з «хюндайною» аферою. Чому преспокійно процвітав в Києві Р.Ахметов, а його монопольні структури мародерствують навіть в Києві, як наприклад «Київенерго» обдираючи киян? Таких питань безліч.
2. Аби розраховувати на успіх нашої наступальної дипломатії на міжнародній арені, в намаганні переорієнтувати наших Західних прихильників з позицій умиротворення агресора на силовий варіант, Україна мусить переконати іноземні держави, що а) вирішення конфлікту на Донбасі лише дипломатичним шляхом, в даному випадку на базі Мінських домовленостей неможливо; б) переконати наших партнерів, що Росія несе надзвичайно серйозну загрозу інтересам і національній безпеці європейських країн і світовому правопорядку. Ці загрози неспівмірні з втратами цих держав від застосування потужних економічних санкцій.
Розуміння пов’язаності загроз для України з загрозами для країн заходу буде спонукальним мотивом для відмови їх від хибної тактики сподівань на позитив від провальних мінських домовленостей при вирішенні конфлікту на Донбасі. Тільки тоді дипломатичні переговори у форматі країн-гарантів «Будапештського Меморандуму» , Євросоюзу і Канади з консолідованою позицією: безумовного звільнення окупованих територій, виведення Російських банд-формувань і озброєнь за межі України, в поєднанні з застосуванням Україною збройної компоненти до агресора, будуть найуспішніші.
3. Верховна Рада повинна скасувати ганебні , зрадницькі і антиконституційні закони по Донбасу.
4. Запровадити континентальну торгівельно-економічну блокаду окупованого Криму.
5. Змусити Порошенка позбутися бізнесу.
6. Розірвати дипломатичні відносини з Росією і торгівлю з нею. Неприпустимо підтримувати дипломатичні відносини з державою, яка захопила частину території України і веде війну з нами!
7. Пора розпочати війну з корупцією, а не імітувати її. Виловлювання окремих хабарників – це не боротьба.
Корупція розпочинається з найвищих владних кабінетів і стосується насамперед кадрових призначень, з метою отримати політичну матеріальну чи іншу користь для певної особи чи групи осіб.
Не може бути успішної боротьби з корупцією, якщо вибірково до цієї проблеми ставиться сам президент.
Наприклад, Голова Нацбанку Гонтарєва, яку Порошенко призначив на посаду явно не за діловими і моральними якостями, завдала банківській системі непоправних ударів і мільярдних збитків державі. Вона не тільки давно повинна бути звільненою, але й притягнутою до кримінальної відповідальності. Але Порошенко досі її покриває.
Багато кадрових призначень Порошенка мають явні ознаки корупційності.
Я повірю, що Порошенко хоче зупинити великомасштабну корупцію, якщо він змусить главу канцелярії президента Ложкіна заплатити понад 70 млн. доларів податку, який він не сплатив при продажу своєї корпорації і повернути свої прибутки з офшорів в Україну, а після того вижене його з відповідальної посади. Адже така шахрайська особа як Ложкін – не тільки джерело корупції, а й загроза для національної безпеки, між іншим, як і сам Порошенко.
9. Потрібно припинити навіть розмови про вибори на Донбасі. Не тільки на окупованих територіях, а й на всій території Донбасу до повного звільнення від окупантів.
Вище йшла мова про те, що робити, аби покінчити з російською воєнною загрозою і союзниками Росії на внутрішньому фронті - «п’ятою колоною» і корупцією.
Україна має всі підстави розраховувати на потужну підтримку нашими західними прихильниками, але для цього треба змусити Порошенка відмовитися від зрадницької капітулянської політики, як пропонувалося вище.
Тільки потужний організований тиск на Порошенка свідомих українських патріотів, інтелектуальних та високосвідомих, може спонукати його діяти на користь національних інтересів України.
Поки що такого тиску ще немає, але зволікати з цим небезпечно.
Якщо сьогодні не зупинимо зрадницьку політику Порошенка – можемо втратити Державу.
Дивно, чого мовчать авторитетні інтелектуали, які колись були учасниками «ініціативи 1 грудня»?
Невже вони не бачать, що коїться??!
Доки спатиме патріотична молодь у Верховній Раді ?
Досить мовчати!!! Час діяти!!!
Україна в небезпеці!!!!
13 липня 2015 року
Правозахисник, Герой України Степан Хмара
