З Новим Роком, моЯ Україно!

Я молитву за Тебе до Бога приношу.

У намисті країн Ти духовна перлина,

Терпеливості й віри для Тебе я прошу.

Хто не любить Тебе й зневажає –

І за тих хочу я помолитись.

Бо вони ж в примітивності свОїй не знають,

Що у власній  ненАвисті зможуть втопитись.

Я тобі, Україно, сьогодні  бажаю

І надалі в серцях наших сонцем світити.

І нехай ворогів Твоїх лють роздирає,

А ми будем Тебе іще більше любити!

І нехай Хтось нам силу свою демонструє,

На жаль, розуму в нього немає.

Та серцями він нашими не покерує

Й не напустить нам в очі туману.

Бо духовність і єдність – то наша основа.

І ніщо без них зовнішня сила.

Той не вистоїть довго, хто йде проти Бога,

Упаде, наче птаство безкриле.

Посміхнися крізь сльози, моЯ Україно!

І не треба у відчай впадати.

Бо одна в нас мета! У нас віра єдина!

І наш дух неможливо зламати.

Є в нас паростки Віри, Надії й Любові,

Вони будуть міцніти й зростати.

З Новим Роком і з світлим Христовим Різдвом

Щирим серцем я хочу вас всіх привітати!

Стоїть на колінах знедолена мати.

Від болю нестерпного рветься душа.

Цей розпач вона вже не зможе здолати.

Остання з родини цей світ залиша.

Стискають Розп’яття знесилені руки.

Зосталось так мало… Наблизився час.

Не буде терпіння, закінчаться муки.

І чути їй “Мамо, ходи вже до нас…”

Ті руки, що пестили їх і ростили,

Від лиха й біди захищали не раз.

Учора останнього з них схоронили…

І промінь надії у серці погас.

Немає нічого навколо живого.

На вулиці – трупи людей і собак.

Шепочуть вуста “Захисти від лихого”

Застиг за вікном помираючий птах.

Умить пригадались їй жалібні очі,

Невинні страждання, благання і страх.

“Як боляче, мамо… Я жити ще хочу…”

Та Ангел вже душу тримав на руках.

Останні хвилини… Іще один подих.

“Кровинки моЇ, йде матуся до вас.”

Уже відчуває невидимий дотик.

Тепер вона вільна. Прийшов її час.

Сльозами вмивається вся Україна,

Як мати над кров’ю убитих дітей.

Вп’ялАся у серце колюча тернина,

А в пам’яті погляд невинних очей.

За всіх вас сьогодні молитва лунає,

Хай свічка засвітиться в кожнім вікні.

Ви знайте, про кожного з вас пам”ятаєм!

Вам світлая пам'ять у вічнім житті!

Вставай, Україно! Годі вже спати!

До краю наповнилась чаша терпінь.

В нас правда єдина, яку не здолати!

В руках наших – доля новИх поколінь.

Бо ми не раби й не беззахисне бидло!

Ми – вільний, прославлений, знаний народ!

Ми – нація світла, духовна і сильна!

Ми – вільна держава і з нами Господь!

 Нас знають й цінують у цілому світі,

Лиш в рідній країні поваги нема.

Прокинься, народе! Вже досить терпіти!

На розум від дурнів чекати дарма.

В минуле повернення більше не буде!

Нікому не треба померлих ідей.

Прозріли вже очі давно від облуди,

Котрою роками труїли людей.

Не будем коритись зігнилим поняттям!

І більш не застрягнем в болоті брехні.

Палає у душах любові багаття.

Засяє ще сонце у нашім вікні!

Поклін ми складЕмо лише Україні.

І їй тільки вірні серця молодІ.

Ми хочемо жити у вільній країні,

Господарем бути на власній землі.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Є в світі край червоної калини –

Земля веселки і співучих солов’їв

З ім”ям прекрасним і величним Україна.

Я їй сьогодні віддаю низький уклін.

Лиш тут таке безкрає синє небо,

Лани квітучі і березові гаї.

МилУють очі і серця красуні-верби,

І саме тут найкращі пишуться пісні.

Моя країна – це вишневії сади,

Це мальовничі спогади дитинства.

Це -  джерело цілющої води,

З якого сила і енергія береться.

Тебе в віках Господь благословив,

Золотокупольна свята наша столице!

На наші землі благодать свою пролив,

Щоб ми могли у вірі укріпИться.

В цей день святковий, в сонячну годину

Я миру й щастя тобі хочу побажати.

Ти у моЄму серці, Україно!

Його тобі сьогодні хочу я віддати.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Сірі хмари небо все покрили,

Біль у серце уп’Явся терниною.

ПолинОві сльози землю окропили.

Плачуть Янголи над нашою Вкраїною.

Над ланами нашими квітучими,

Над Дніпром широким і над кручами,

Над народом непоборним –Українцями,

Що в країні власній стали вже чужинцями.

Над продажними зажерливими душами,

І над тими, хто їх плакати примушує.

Плачуть Янголи, народ свій потішаючи,

В душах вірних дух свободи укріпляючи.

Вже та чаша переповнена терпінням,

Що готують для новОго  покоління.

З голови до ніг дурманом обливають.

То й нехай! Дивакуваті, тями ж бо не мають

В тому, що в серцях віками воля гартувалась.

І вони туди не влізуть, як би не старались!

Марно сіяти у тих серцях “понятій” насіння,

Бо давно там вкоренилась й квітне Україна.

Годі сну! Пора вже встати й скинути кайдани!

Бо керує нашим краєм інопланетянин!

Як з чужих світів пришельці на Землю сідають,

То й вони навіть закони наші поважають…

Плачуть Янголи над нами рясними дощами…

Омивають край наш рідний щирими сльозами.

Буде доти Вона з нами – найкраща, єдина,

Доки хоч в одному серці б’ється  Україна!

Все, що могли, уже віддАли

Старшому брату на поталу.

Та не вгамовується Раша,

Не до вподоби їй свобода наша.

Куди ж ти лізеш, старший брате?

Невже й повітря наше хочеш відібрати?

А потім виявиться, що й цьогО замало,

Запрагне наших душ твоє осине жало.

Та посміхається лиш хитро старший брат,

Що у країні в нас не єдність, а розбрАт.

Що наша влада, прикриваючись законом,

Знущається лиш з власного народу.

Що дружба найміцніша з ним, єдиним,

Та дружить влада проти України.

В Верховній Зграї день і ніч готові засідати,

Щоби йому, могучому, як Богу, догоджати.

Закони вже давно людей не захищають.

В овечих шкурах перевЕртні їх приймають.

Вони готові й свою совість розпродАти,

Щоб тридцять срібнякІв одержати від брата.

Він насміхається :”А ви чого чекали,

Коли країну циркачеві довіряли?»

Ще декілька об’єктів залишИлося продати,

І тисячі людей “своїх” до нитки обібрати.

Й тоді вже,може,заспокоїться наш старший брат?

Так мріє по землі чужій провести свій парад.

До цього прагне він століттями, роками,

Щоб панувати безроздільно понад нами.

Та старший брат лиш одногО не передбачив –

Під його гнітом ми ніколи не заплачем!

І не впадем йому до ніг з поклоном,

Бо з нами Бог, і вірні ми ЙОГО законам.

Я не знайду потрібних слів,

Щоб відчуття всі передати.

Назавжди в серці ти моїм,

Єдина, рідна наша мати.

Нема твоєї в тім вини,

Що чиїсь душі зачерствіли.

Й отруту випити до дна

Тебе примусити хотіли.

Де віра?Де любов?Де єдність?

Забули й слухати не хочуть…

У душах псевдоукраїнців

Лиш тільки ненависть клекоче.

Ведуть у прірву навпростець

В овечих шкурах злі тирани.

Що в їх серцях?Нема сердець.

Вони вже й їх давно продали.

Ніколи і ні перед ким

Не падала ти на коліна.

Пробач, прошу, Вкраїно їм.

Не відають вони, що чинять…