Вічная пам"ять

Стоїть на колінах знедолена мати.

Від болю нестерпного рветься душа.

Цей розпач вона вже не зможе здолати.

Остання з родини цей світ залиша.

Стискають Розп’яття знесилені руки.

Зосталось так мало… Наблизився час.

Не буде терпіння, закінчаться муки.

І чути їй “Мамо, ходи вже до нас…”

Ті руки, що пестили їх і ростили,

Від лиха й біди захищали не раз.

Учора останнього з них схоронили…

І промінь надії у серці погас.

Немає нічого навколо живого.

На вулиці – трупи людей і собак.

Шепочуть вуста “Захисти від лихого”

Застиг за вікном помираючий птах.

Умить пригадались їй жалібні очі,

Невинні страждання, благання і страх.

“Як боляче, мамо… Я жити ще хочу…”

Та Ангел вже душу тримав на руках.

Останні хвилини… Іще один подих.

“Кровинки моЇ, йде матуся до вас.”

Уже відчуває невидимий дотик.

Тепер вона вільна. Прийшов її час.

Сльозами вмивається вся Україна,

Як мати над кров’ю убитих дітей.

Вп’ялАся у серце колюча тернина,

А в пам’яті погляд невинних очей.

За всіх вас сьогодні молитва лунає,

Хай свічка засвітиться в кожнім вікні.

Ви знайте, про кожного з вас пам”ятаєм!

Вам світлая пам'ять у вічнім житті!