Про це йдеться у статті кандидата педагогічних наук, доцента Запорізького національного університету Сергія Терно, передає Освіта.ua.

Автор стверджує, що з навчальної програми для учнів 5-го класу з історії України, яка затверджена у 2012 році, та за якою навчатимуть учнів п’ятих класів починаючи з 1 вересня, зникли Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших творців української нації.

"В програмі для п'ятого класу не зазначено жодної персоналії в жодній із частин. Перше знайомство з історією України в школі постає без історичних постатей, що взагалі є нонсенсом", - наголошує Сергій Терно.

Він також зазначає, що нова програма з історії для 5-го класу дуже ущільнена. "Замість п’ятьох тем - лише три розділи. Кількість годин залишилася без змін (35), але здійснено суттєвий перерозподіл часу на висвітлення славетних та знакових сторінок історії України. Картина видається більш ніж жахливою: замість 27 годин на вивчення доленосних подій української історії за старою програмою п'ятикласникам відтепер доведеться опановувати їх лише протягом 12 годин", - пише Сергій Терно.

Крім того змінено й формулювання в програмі для 5-го класу: замість "Київської держави" - "київські князі"; замість "Козацької республіки та Української козацької держави" - "Українське козацтво у битвах і походах"; замість "Відродження Української держави в 1917-1920 рр." - "Українці в революції 1917-1920 рр." тощо.

"Отже зникає поняття "Українська держава", натомість постають окремі знеособлені фігури князів, козаків тощо. Не менш значущим для розгляду є подання подій 1917-1920 рр. Зверніть увагу як зміщено акценти у представленні змісту навчання - це не Українська революція, це не відродження Української держави, а просто на просто українці в революції", - наголошує науковець.

Сергій Терно також вважає, що автори нової шкільної програми з історії України "навіюють нам думку, що не було ніякої української держави, не було видатних українців, які обстоювали ідею української державності".

"Речі можна називати по-різному, однак така заміна імен має на меті применшення значення української історії, прищеплення почуття меншовартості", - наголошує науковець.

Печерський суд Києва слухає свідчення головного свідка по справі щодо вбивства народного депутата Євгена Щербаня, в замовленні якого звинувачують екс-прем’єрку Юлію Тимошенко.

Свідок – такий собі Ігор Мар'їнков. Він стверджує, що був знайомий з ватажками банди, яка вбила Щербаня - Олександром Мільченком на прізвисько «Матрос» та Євгеном Кушніром. Однак, чим конкретно Мар'їнков займався зрозуміти важко. Схоже, в 1990-х він мав чималий бізнес - їздив на "Мерседесі", мав міліцейську охорону "Титан", три роки орендував три номери в найкращому на той час готелі "Національний", а родину перевіз жити до словацької столиці Братислава. Але жодної згадки про такого масштабного підприємця не знайти.

Відомо тільки, що він вже проходив свідком по справі в убивстві Щербаня, коли за це судили банду Кушніра. Більше того, Мар'їнков проходив свідком ще по кількох епізодах діяльності цієї банди, які можна вважати найбільш резонансними злочинами 1990-их, а саме: справа про вибух на стадіоні «Шахтар» 15 жовтня 1995 року, під час якого загинув відомий кримінальний авторитет та родич нинішнього найбагатшого бізнесмена країни Ріната Ахметова – Ахать Брагін, і справа про вбивство фінансиста Вадима Гетьмана 22 квітня 1998 року.

Щоправда, тоді прізвище Тимошенко у свідченнях Мар'їнкова не згадувалось. Більше того, як стверджує журналіст Артем Фурманюк в своїй статті на Радіо Свобода, тоді Мар'їнков був під «ковпаком» у правоохоронців і спеціально використовувався ними для надання правдивості звинуваченням щодо банди Кушніра, які тоді теж у громадськості викликали певні сумніви. За свої послуги, як стверджує журналіст, Мар'їнков отримав не тільки охорону, але й гроші від правоохоронців.

Можна припустити, що тепер Мар'їнков говорить правду, але сам його вигляд (наче він «законсервувався» в тих лихих 190-их), манера розмови і те, що він говорить, подекуди викликають відвертий сміх.

І це, навіть, незважаючи на те, що більшість свідчень Мар'їнкова засновані на спогадах осіб, яких немає в живих - Мільченко, Кушнір, Рябін. З Лазаренком або Тимошенко він знайомий не був. Щоправда, новий, розпіарений владою як надсучасний і демократичний Кримінально-процесуальний кодекс, дознає суду приймати як доказову базу свідчення третьої особи, тобто саме такі от переповідки того, що свідок наче колись від когось чув.

А тепер кілька яскравих цитат зі свідчень Мар'їнкова:

«Я закончил элитную школу, горно-экономический факультет. Я имел свою фирму, свой банк, ресторан. Моим первым заместителем 8 лет был мэр Донецка».

«Я сидел в одном помещении с УБОП, у меня начальником охраны был начальник донецкой милиции. У меня был не один, а три „Мерседеса“. Меня охраняла „Альфа“. Я знал половину политбюро. Я знал многих, и меня знали и уважали».

"Я знал ху из ху, был на сходках".

А ось як Мар'їнков описав на прохання сторони захисту Тимошенко, коли він, згідно його слів, бачив її:

«Косы у нее не было, блондинкой не была, маленькая, причесочка у нее была до плеч. В костюме, Луи Витон наверное, туфельки сантиметров 15-17, Шанель пахла».

І наостанок кілька веселих картинок, які одразу ж з’явилися в соціальних мережах з приводу свідчень Мар'їнкова та взагалі цієї справи проти Тимошенко.

Відповідно до протоколу засідання Комітету з питань європейської інтеграції від 10 січня 2013 року, без проблем були затверджені квоти всіх парламентських політичних сил в обох постійних делегаціях. Отже, 16 чоловік від України в Комітеті з парламентського співробітництва з ЄС поділили в такий спосіб: Партія регіонів - 7, «Батьківщина» - 4, «Удар» - 2, «Свобода» і комуністи по одному. Ще одне місце віддали для квоти нефракційних. Розрахунок проводився, виходячи із чисельності фракцій, а також кількості нефракційних депутатів. Як бачимо, розклад сил у делегації наступний: рівно половина - 8 чоловік - у провластного більшості (ПР і КПУ). В опозиції 7, плюс один позафракційний. Навіть якщо припустити, що нефракційний буде підігравати опозиції, то розклад сил - 50 на 50.

Аналогічна ситуація й по Євронесту. З 10 членів делегації ПР одержала 4 місця, «Батьківщина» - 2, а також по одному від «Удару», «Свободи», КПУ й позафракційних.

Але через тиждень глава фракції Партії регіонів Олександр Єфремов виразив незгоду з такою схемою й вирішив переграти ситуацію. Хоча представники його ж партії раніше підтримали рішення комітету.

У своєму листі на ім'я глави Комітету Григорія Немирі від 18 січня 2013 року, що є у «Главкома», Єфремов виразив незгоду із запропонованою формулою розподілу місць у делегації. По комітетському варіанту в розрахунок брали нефракційних депутатів, яких у Раді офіційно 27 чоловік. Плюс загальне число парламентаріїв у формулі - 450, як записано в Конституції. Єфремова, навпроти, запропонував позафракційних при формуванні делегацій не враховувати (посилаючись на норму регламенту), а загальним числом депутатів уважати - 445. У результаті цифри зіграли по-іншому, а в силу більшого дробового числа після коми зайва людина перекочувала у квоту Партії регіонів. Причому, в обох делегаціях. Тому, за версією Єфремова, ПР сама одержала половину в делегаціях, а з урахуванням комуністів - більшість.

У прес-службі Немирі «Главкому» повідомили, що «питання делегацій піднімалося на єднальній раді ВР, і зараз по ньому йдуть консультації».

Проголосувати можна за посиланням-http://glavcom.ua/3years/

Три года Януковича. Как вы оцениваете результаты работы президента? (на 22:18) . Якогось пункту не вистачає 

1. Янукович - лучший президент за всю историю независимой Украины-2% (184)

2. Достойной альтернативы у оппозиции нет. Проголосую за Януковича в 2015-м -3% (315)

3. Виктор Федорович, ничем не хуже и не лучше, чем его предшественники-2% (187)

4. На выборах в 2010 году мы сделали огромную ошибку. В 2015-м исправимся-4% (384)

5. Срочно даешь импичмент!-88% (8000)

На фото з Л Кучмою стоять Д. Табачник (ліворуч) та О.Волков (праворуч)

Але зрозуміло, що цю подію треба розглядати у більш широкому контексті, і коли ми говоримо про вбивство Євгена Щербаня, яке сталось 3 листопада 1996 року, це не є якимось одним епізодом, виглядає так, що це лише один елемент якогось більшого проекту.

Не можна лише одну окрему клітинку видавати за цілий пасьянс. Тому, коли мова йде про вбивство Щербаня, треба згадати і про вбивство Ахатя Брагіна, яке було здійснене 15 жовтня 1995 року. В цей час президентом України був Кучма, а головою Адміністрації Президента, мозковим центром, який організовував всю діяльність, стратегію Кучми, був Дмитро Табачник, який мав дружні відносини із Олександром Волковим, помічником президента України у 1994-1998 роках, теж близькою до Кучми людиною.

Але коли ми беремо цих дві клітинки, то треба йти далі і також аналізувати замах на Павла Лазаренка, який був здійснений 16 липня 1996 року. Сам Лазаренко на допиті, який проводили в Сполучених Штатах американські офіцери, зазначав, як пише Українська правда, що замах на його життя організував Олександр Волков.

Табачник і Волков були центральними фігурами у групі Кучми, і, можна припустити, що саме вони формували всю стратегію поведінки Кучми, це були два ключових гравця, дві найближчих до нього людини. Також існує версія, що й між собою Табачник і Волков були дуже тісно пов’язані, по суті, разом із Кучмою вони формували єдиний тріумвірат, в якому Табачник, як тоді казали в народі, грав роль чорного кардинала.

Тому можна виснути версію, що Дмитро Табачник, настільки пов’язана із Волковим людина, теж міг бути причетним до замаху на Лазаренка. Але якщо ми говоримо про замах на Лазаренка, то треба зазначити, що одразу через 2 дні після цього, 18 липня 1996 року, було змінено керівництво Донецької області – було усунено Володимира Щербаня, найближчого друга і партнера Євгена Щербаня, і головою Донецької облдержадміністрації став замість нього Сергій Поляков, а його першим заступником – Віктор Янукович.

Отже Лазаренко, який на той час був прем’єр-міністром, довіряв Віктору Януковичу, в протилежному випадку він би не погодився на те, щоб Янукович став першим заступником Полякова. А оскільки указ підписував Кучма, а формував подання Табачник, то у них мало бути на Януковича повне досьє, вони мали знати про Януковича все, найдрібніші деталі його біографії.

Відтак, якщо Генпрокуратура говорить про вбивство Щербаня, про ймовірну причетність до цього Лазаренка і Тимошенко, то тоді треба піднімати питання і щодо замаху на Лазаренка, хто його організував? Чи причетні до цього Дмитро Табачник, Олександр Волков, Леонід Кучма і Віктор Янукович? Інакше не можливо зрозуміти картину, вона не складається в одне ціле.

Ще раз підкреслимо, що Табачник обіймав посаду голови Адміністрації Президента України з 21 липня 1994 року до 10 грудня 1996 року. В цей період, до речі, в різний спосіб загинуло багато українських політиків. Але два вбивства – Євгена Щербаня і Ахатя Брагіна, а також замах на Павла Лазаренка, ще не дають повної картини, насправді у ній є ще багато елементів.

Наприклад, вбивство Вадима Гетьмана, яке було здійснене 22 квітня 1998 року. Чи має право на життя версія про те, що до цього міг бути причетний Дмитро Табачник, який у 1997-1998 роках був радником Кучми? Слід зазначити, що незадовго до смерті, Вадим Гетьман балотувався на виборах до Верховної Ради, які проходили 29 березня 1998 року, у 198 окрузі на Черкащині, але програв Михайлові Онуфрійчуку, людині, близькій до Табачника – вони разом працювали на початку 1990-их років у Київській міській раді, а згодом у 1994-1996 роках, в той час, коли Табачник очолював Адміністрацію президента, Онуфрійчук обіймав посаду Міністра у справах преси та інформації, і по суті, відповідав за повний контроль адміністрації над друкованими ЗМІ.

Чому ж Генеральна прокуратура не згадує про всі ці факти, і надає розголосу лише справі про вбивство Щербаня, забуваючи при цьому про вбивство Брагіна, Гетьмана і замах на Лазаренка?

Вважаю, що вже настав час розпочати вивчення всієї картини тих подій, які передували вбивству Євгена Щербаня, і відбувалися після цього. Зрозуміло, що одними із центральних фігур у цій картині є Дмитро Табачник, Олександр Волков, як поплічники лідера тодішнього режиму Леоніда Кучми, який заклав засади нинішньої бандократії. Чому ж всі мовчать? Чи забули все, що відбувалося в недалекому минулому? Чи все схоплено? Чи Кремль в Україні має вже настільки сильні позиції, що усіх тримає на кадебістському ланцюжку?

           Олег Соскін,

 професор Національної академії управління

Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів історик Володимир Білінський.

Чому українці так багато говорять про росіян?

- Колись ми з ними були пов'язані, бо були у складі Російської імперії чи Радянського Союзу. У Львівській чи Волинській області більше розмовляють про Польщу. Митрополія завжди намагається винищити прошарок інтелігенції, нав'язати місцевому народу свою мову. Український народ тричі породжував інтелігенцію. Першу — за часів Київської Русі. У 14-16 століттях поляки намагалися окатоличити українську еліту. Останній здався князь Василь Острозький. Його старший син Януш був вже католиком, а меншого Олександра, який був православним, поляки отруїли. Тоді здавалося, що народ більше не здатний народити нову еліту. Проте спромігся на козаччину, тодішніх полковників, гетьманів. Тоді росіяни русифікували їх. Нав'язали свою мову, культуру, побут. Третій раз еліту сколихнув Тарас Шевченко у кінці 19 — на початку 20 століття. Її винищила більшовицька влада.

Олександр Солженіцин розвінчав російський месіанізм. Говорив, що росіяни найбільше постраждали від комунізму.

- Він свідомо, яким би не був демократом, пропагував російську ідею, шовінізм. У своєму творі "Как нам обустроить Россию" зазначив, що переважна більшість українських та казахських областей мусить увійти в нову Росію. Хоча у 1944-1945 рр він немов би став демократом. Солженіцин заварив кашу стравлювання народів, а розхльобувати її доводилося населенню.

Можливо, твердження, що росіяни шовіністи - це стереотип?

- Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоби ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому ж тоді багато україномовних, що приїжджають до Києва, переходять на російську?

- Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова - це та, яку їм дали батьки, нею можна звертатися до Бога. Так виховала імперія наших людей. Українцю в столиці здається, що завдяки російській він стане "городським". Імперії вже нема. Але Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоби вибити з них рабство. Так вони не мали ні з ким контакту. Нинішнє покоління українців мислить так само, як його батьки за радянського часу.

Як це змінити?

- Потрібно мати свою національну гордість, яка не приноситиме шкоди іншій людині. Радянська влада виховувала людину такою: ти ні про що не думай, квартиру, роботу, освіту тобі держава дасть. Дітей з трьох років забирали в садочки, щоби виховувати її по-своєму. А батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Ви не уявляєте, яким я колись був патріотом Радянського Союзу.

Як ви ставитеся до російськомовних українців?

- Таких немає. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на чужій землі насаджують свою точку зору. Не подобається тобі українське? Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії. А насаджувати господарям дому свою точку зору – неправильно. Ми ж росіянам нічого не нав'язуємо.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

- Потрібно розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. Їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо в Росії відняти історичні міфи, від неї залишиться лише Московське князівство. Москва, Тверь, Разянь були окремими улусами Золотої орди. У 1290-1294 і 1312-1320 роках її столиця Мохши-Наровчат знаходилася по-середині чотирикутника Москва-Ліпецьк-Пенза-Горький. Це "ісконно руская зємля", яка була частиною Золотої орди. Коли на початку 16 століття вона розвалювалася, Москва відокремилася в окреме князівство.

Росія продовжувач традицій "Золотої Орди"?

- Безсумнівно. Там діють ті ж закони і правила.

Які саме?

- Ти начальник – я дурак. Це стовідсотково ординська традиція. Гнути голову перед сильнішим. Учора я слухав промову Обами. Він сказав, що кожна людина – творіння Боже. І не важливо, чи одна з них є президентом, а інша – двірником. Усі вони – багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона розвалиться на ті держави, ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

Україна теж розвалиться?

- Ні. Куди нам валитися? Почитайте Геродота. Він каже, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Минали тисячоліття, а кордони лишалися незмінними. Тобто так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, кажучи, що ми зайди. Що слов'яни прийшли на цю землю в 5-6 століттях. Це неправда. Ми на цій землі автохтони. Тобто корінне населення.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході – ментальність Київської Русі. На Сході й Півдні – ментальність Орди.

- Є таке. Я би окреслив проблему інакше. На Заході й Центрі люди більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Ви ж подивіться на нинішню владу. Чого вони на всі ключові посади тягнуть донецьких? Що, в Києві немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Це теж російський, навіть радянський пережиток.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

- З точки зору народу - так. А чи влада пройшла — не знаю. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. Нинішня влада думає, де їй краще, у Європі чи з Росією. Якщо рухатимемося на схід — це кірка, ломик, кувалда, якщо на захід — зінгер, мерседес, комп'ютер. Молодь вже вибрала. Зміниться 2-3 покоління і українці забудуть про імперію.

Ви писали, що "без хорошого міфу не буває великої нації". Нам він теж потрібен?

- Вони були потрібні у 18-19 столітті. Так будувалися англійська чи іспанська імперії. Поняття держави і супердержави інакше, ніж ще 50 років тому. Сьогодні ні розмір території, ні минуле не впливає на її успіх. Російська влада ностальгує за минулим, коли вона погрожувала будь-кому і її боялися. Пересічному росіянину навряд чи це потрібно.

В Україні велися розмови про створення "козацького" міфу.

- Міф — це вигадка, козаччина — дійсність. Її можна зробити красивою і поетичною. Тобто внести елементи вигадки, але саме явище заперечити не можна. Росія повністю змінила історію. На запрошення Катерини ІІ до Росії приїхали німецькі історики Міллєр, Стріттер, Шльоцер. Вони й написали вигідну історію. 1850-х син президента російської академії наук і міністра освіти Російської імперії Олексій Уваров розкопав 7729 курганів і в жодному з них не знайшов слов'янського поховання. Всю центральну Росію розкопав і знайшов тільки фінські. Тоді Росія вже написала свою слов'янську історію. Проте археологія заперечує це.

Уварова заперечував академік Спіцин, який казав, що насправді Володимирські кургани – слов'янські.

- Звісно, Росія боротиметься. Без міфології в неї немає майбутнього. Російська історія, яка викладалася впродовж останніх 300 років, складається із суцільних неув'язок. Росіяни кажуть, що вони є правонаступниками Новгорода. Кажу, що це древня слов'янська республіка, яку вони нищили з неймовірною люттю. Німці не стріляли по нашій Софії Київській. Не було в них ненависті до пам'ятника старовини. А загарбник москвин у Новгороді знищив усе, що міг. Після загарбання Іваном Грозним там лишилося 850 жителів. А були десятки тисяч. Новгород міг виставити 40 тисяч війська. Тому Москва не може вважатися спадкоємцем слави Новгорода. Не може вовк успадкувати гени з'їденої ним вівці.

Хіба одна людина здатна перебороти 300-річну російську фальсифікацію історії?

- Варто тільки почати. Той професор із Росії, що взявся читати мої книжки, признався, що спочатку хотів спростувати мене. Почав із Куликовської битви. Поїхав туди, обходив усі музеї, кладовища, опитав старих людей. Ніде не знайшов слідів цієї битви. Бо на Куликовому полі за двісті років пошуків не знайшли й ламаного списа. А мали би бути братські могили воїнів, кістяки вбитих коней, зброя й амуніція. Нема нічого, бо й битви не було. Професор усе зрозумів. Відтоді він не викладає стародавньої російської історії. Гидує брехнею.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але неможлива без України. Чому?

- Бо імперія стоїть на українських історичних міфах. Російська історія починається чомусь із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 році Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять. Воліють красти історію в Києва, в українців.

У 1945 році Росія повернула собі втрачені після Першої світової війни землі. Навіть Курили прихопила. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Вже зараз Красноярському краю лишають 11% валового продукту. Решту забирає Москва. Ви думаєте, що в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт з генералом Лебедем, який про це говорив, але проблему не вирішили.

Юрій СТРИГУН, Ольга БОГАЧЕВСЬКА

16 лютого 2013 року у Донецьку в приміщенні музею "Смолоскип" відбудеться чергова зустріч Форуму небайдужих.

Під час зусрічі донеччанам будуть презентовані дві нові книги, видані музеєм "Смолоскип": О. Тихий "На перехресті думок" (педагогічні твори, друковані вперше) та "Воїн Армії Безсмертних" (про Василя Макуха) - за матеріалами експедицій музею: документи КДБ та спогади рідних і побратимів.

Зусріч відбудеться за адресою: Донецьк, вул. Північна, 19. Початок о 13 годині.

Запрошуєються всі небайдужі.