Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Сами умные:Украина отклонила рекомендаций ООН по правам человека

  • 16.03.13, 11:19
oon prava cheloveka
 
Украина приняла 115 из 145 рекомендаций стран-участниц Организации объединенных наций по улучшению ситуации с правами человека в рамках мониторинга ООН за соблюдением прав человека, однако отклонила рекомендации по преодолению избирательного правосудия и политически мотивированных преследований.


Об этом 14 марта на заседании Совета ООН по правам человека в Женеве сообщил правительственный уполномоченный Украины по делам Европейского суда по правам человека Назар Кульчицкий, передает ВВС-Украина.

По словам украинского чиновника, всего Украина отклонила 27 рекомендаций, а 3 приняла лишь частично. Среди отклоненных рекомендаций - касающиеся прав сексуальных меньшинств, введения квот для женщин и ратификации ряда международных договоров.

«Мы исходили из реальных возможностей выполнить ту или иную рекомендацию. Было бы безответственно согласиться на все рекомендации, которые были предложены, а потом не иметь возможности их выполнить», - заявил Кульчицкий.

Он отметил, что правительство в течение следующих четырех лет справится со всеми принятыми рекомендациями.

«Они часто похожи и на самом деле сводятся к восьми или девяти вопросам. По многим из них работа продолжается уже долгое время», - сказал правительственный уполномоченный.

В списке отклоненных - рекомендации США, которые касаются проблемы избирательного правосудия и политически мотивированных преследований в Украине.

«Мы считаем, что проблемы с избирательным правосудием в Украине по состоянию на сегодня не существует. Европейский суд по правам человека по делу «Луценко против Украины» признал отсутствие политических мотивов в его задержании и содержании под стражей. Поэтому нам непонятно, на каком основании нам делают такие обвинения», - заявил Кульчицкий.

Украина не приняла рекомендацию России «принимать меры по предотвращению интеграции националистических идей в политические платформы общественных объединений». Представитель Украины отметил, что в национальном законодательстве предусмотрен принцип толерантного отношения к политическим взглядам, идеологическим и религиозным убеждениям.

Среди отклоненных Украиной - также рекомендации по защите прав сообществ лесбиянок, геев, бисексуалов и трансгендеров и свободы слова, связанной с сексуальной ориентацией и гендерной идентичностью.

«Мы не считаем необходимым выделять одну из форм дискриминации в отдельный блок. Это должен быть комплексный подход, который полностью урегулирует вопросы борьбы с любыми проявлениями дискриминации», - сказал правительственный уполномоченный.

Украинское правительство также отклонило рекомендацию осуществлять временные специальные меры, в частности квоты, для достижения гендерного равенства. По мнению уполномоченного Верховной Рады по правам человека Валерии Лутковской, вопрос квот нужно дополнительно изучать. Лутковская настаивает на ратификации Конвенции Совета Европы о предупреждении и прекращении насилия относительно женщин и бытового насилия.

«Документ действительно сложен, он будет нуждаться в огромных изменениях в национальное законодательство. Но если Украина уже подписала эту конвенцию, следующий шаг является необходимым», - отметила она.

Украина также отказалась принять рекомендации о ратификации ряда международных договоров: Римского статута Международного уголовного суда, Международной конвенции о защите всех лиц от насильственных исчезновений, Международной конвенции о защите прав всех трудящихся-мигрантов и членов их семей, Конвенции Совета Европы о предупреждении и пресечении насилия в отношении женщин и бытового насилия и других.

«Это решение в большинстве случаев базируется на нашем серьезном сомнении относительно способности гарантировать выполнение этих рекомендаций, как, например, в случае с ратификацией Римского статута, что требует изменений в Конституцию Украины», - заявил Кульчицкий.

При этом он отметил, что «не принимая определенные рекомендации, мы не закрываем двери для их выполнения, а начинаем изучать этот вопрос на национальном уровне».

Напомним, в октябре 2012 года Украина получила рекомендации по улучшению ситуации с правами человека от 57 стран-участниц ООН, а затем должна была их рассмотреть и принять, отклонить или принять частично. Это происходит в рамках Универсального периодического обзора - мониторингового механизма за соблюдением прав человека, в рамках которого каждая страна-член ООН раз в четыре года должна отчитываться, как она соблюдает права и свободы человека.

«Мы исходили из реальных возможностей выполнить ту или иную рекомендацию. Было бы безответственно согласиться на все рекомендации, которые были предложены, а потом не иметь возможности их выполнить», - заявил Кульчицкий.

Стоит напомнить г-ну Кульчицкому старую аксиому: «Когда человек имеет желание что-либо сделать – он находит возможности, когда этого желания нет – он находит причины, чтобы не выполнить даже то, что в его силах». За все годы независимости ни один политик высшего эшелона власти не захотел серьезно рассматривать соблюдение прав человека в Украине. Да, права и свободы человека конституционно задекларированы, но соблюдаются они все годы независимости избирательно, а в последнее время все чаще и чаще игнорируются властью во всех сферах жизни нашего общества.

«Мы считаем, что проблемы с избирательным правосудием в Украине по состоянию на сегодня не существует…».

Это заявление г-на Кульчицкого ничего, кроме праведного гнева, вызвать у здравомыслящего человека не может. И дело не только в политически аргументированных судебных процессах Луценко или Тимошенко. Сегодня каждый украинец, обратившийся в суд за защитой своих прав, на себе испытывает активное присутствие избирательного правосудия. Например, иски о защите чести, достоинства, деловой репутации, поданные рядовым гражданином Украины, априори им будут проиграны. Особенно, если ответчик обладает статусом депутата любого уровня или является чиновником, также любого уровня, или иск подан к государственной структуре власти. Уже в суде первой инстанции, будь он хоть тысячу раз прав, ему дадут понять, что он – «букашка» на фоне «монстра»-ответчика.

В уголовных процессах также присутствует избирательное правосудие, иначе как расценивать приговоры судов по сфальсифицированным уголовным делам, «по заказу», когда судом принимаются аргументы только обвинения, а аргументы защиты игнорируют. Сколько было принято правосудием Украины оправдательных приговоров? За последние годы, по данным правозащитных организаций – один!!! Сколько «без вины виноватых» граждан Украины сегодня находятся в местах заключения? Опять же по данным не только украинских, но и международных правозащитных организаций в Сизо из 100% заключенных 40% - это те самые «без вины виноватые». А сколько граждан отбывают наказание по «заказным» или «приказным» приговорам? За «чужие грехи» в наших учреждениях пенитенциарной системы отбывают наказание 42% от всех осужденных.

Но «избирательного правосудия» у нас нет…

Дискуссия о гендерном равенстве, о пресечении насилия в семье ведется в Украине уже 20 лет. За это время было проведено многочисленное количество семинаров, «круглых столов», конференций, симпозиумов, научно-практических тренингов и т.п. Было принято десятки тысяч резолюций, обращений, рекомендаций в адрес правительства и ВР Украины. В свою очередь, все Президенты Украины и все Премьер-министры официально обещали обществу, что с гендерным неравенством в Украине будет покончено, чуть ли не завтра. В результате, сегодня мы слышим комментарии г-жи Лутковской, «что этот вопрос надо изучать…»!? Сколько? Может, уже пора переходить от «изучения вопроса» к практическим действиям?

Еще при Президенте Л. Кучме остро поднимался вопрос о предупреждении и пресечении насилия в отношении женщин и бытового насилия и других. Также было проведено многочисленное количество семинаров, «круглых столов», конференций. В Украину для обмена опытом приезжали специалисты из США, Англии, Франции, сотрудники подразделений МВД Украины ездили в США за этим опытом. Некоторое время казалось, что ситуация начала сдвигаться с мертвой точки. Однако до полного решения этой проблемы мы не дошли и сегодня. Более того, оказывается, как отмечает В. Лутковская, «документ (Конвенции Совета Европы о предупреждении и прекращении насилия относительно женщин и бытового насилия) действительно сложен, он будет нуждаться в огромных изменениях в национальное законодательство. Но если Украина уже подписала эту конвенцию, следующий шаг является необходимым».

Позвольте поинтересоваться, а чем занимались все эти годы в решении этой проблемы все государственные структуры и ВР? И когда же наша власть сделает этот «следующий шаг»? Сколько еще должно погибнуть женщин, детей, сколько их еще должно быть искалечено семейными деспотами, чтобы был сделан этот «следующий шаг»?

Встает еще один закономерный и принципиальный вопрос: «А сколько народных средств уже потрачено и будет еще потрачено на «изучение» и реализацию решения этих проблем»?

«Мы не считаем необходимым выделять одну из форм дискриминации в отдельный блок. Это должен быть комплексный подход, который полностью урегулирует вопросы борьбы с любыми проявлениями дискриминации», - сказал правительственный уполномоченный.

Жаль, что г-н Кульчицкий не пояснил, отчего же, несмотря на «комплексный подход» «урегулирования» вопросов борьбы с любыми проявлениями дискриминации, сегодня в украинском обществе мы все чаще стали сталкиваться с проявлениями ксенофобии, расовой и национальной неприязни, открытым и циничным украинофобством, провокационным выделением отдельных национальным меньшинств и грубой дискриминацией прав национальных и других меньшинств, пропагандой из уст народных депутатов имперского великорусского шовинизма?

По сути, власть сегодня «расписалась» в своем нежелании что-либо изменять в позитивную сторону в решении реализации прав человека в Украине в полном объеме, что подтверждается высказыванием правительственного уполномоченного Украины по делам Европейского суда по правам человека Назара Кульчицкого:

«Это решение в большинстве случаев базируется на нашем серьезном сомнении относительно способности гарантировать выполнение этих рекомендаций…».

И как же не сомневаться, если власть «добровольно-принудительно» старается вновь загнать украинское общество в условия авторитарного режима? В условиях авторитарного правления какая речь может идти о соблюдении прав и свобод человека, о свободе слова?!

Украинская власть в отношении соблюдения прав человека в Украине заняла удобную для нее страусиную позицию, при этом пытаясь сохранить перед мировым сообществом «морду-лица». Но с каждым днем сохранять ее становится все труднее и труднее. Как сказано в Священном Писании: «Имеющий уши – да услышит, имеющий глаза – да увидит».

Ирина ГОЛОБОРОДЬКО,
член Международной Правозащитной Ассоциации

k-z

ЄС не піде на компроміс

  • 14.03.13, 09:12

Виконання Києвом умов, необхідних для підписання Угоди про асоціацію, приведуть до демократичної консолідації України.

евросоюз

Першу оцінку прогресу Києва щодо виконання умов, які необхідні для підписання Угоди про асоціацію, буде дано через місяць місією спостерігачів Європейського парламенту Пета Кокса і Олександра Кваснєвського, нагадав єврокомісар з питань розширення і Європейської політики сусідства Штефан Фюле.

У середу, 13 березня в Страсбурзі в рамках пленарного засідання Європейського парламенту з українського питання Фюле дав високу оцінку зусиллям цієї місії.

"Ця місія потребує і вже має нашу широку підтримку, її важливість не може бути завищена. Ключовим є те, щоб ця місія змогла в наступному місяці доповісти, що було зроблено явний прогрес. Ми підкреслювали це в кожній взаємодії з українською владою за останні тижні і місяці", - розповів комісар присутнім депутатам.

Він також ще раз висловив офіційну позицію Європейської комісії щодо перспективи підписання Угоди про асоціацію.

"Я хочу бути дуже чітким: якщо ми хочемо підписати Угоду про асоціацію, і я переконаний, що так і буде, оскільки це в наших інтересах, шлях вперед для влади - не давати більше новин, які викликають стурбованість", - переконаний Фюле.

За його словами, виконання Києвом умов, необхідних для підписання Угоди про асоціацію, приведуть до демократичної консолідації України.

Він нагадав присутнім, що Київ повинен вирішити проблеми вибіркового правосуддя і запобігти його повторенню завдяки проведенню всеосяжної судової реформи, а також провести реформи, які визначені в спільному Порядку денному асоціації. "Якщо ці зобов'язання будуть виконані, це консолідує Україну демократично, і дозволить нам підписати Угоду про асоціацію, включаючи глибоку та всебічну зону вільної торгівлі, можливо, до саміту "Східного партнерства", який відбудеться у Вільнюсі в листопаді", - знову повторив він офіційну позицію Брюсселя.

Фюле також констатував, що Україні "добре відомо, що нам потрібно побачити рішучі дії і відчутний прогрес до Вільнюського саміту". "Цей процес важливий, оскільки між "сьогодні" та самітом є низка ключових етапів. За останні кілька тижнів ми інтенсивно працювали з Києвом на всіх рівнях, щоб гарантувати, що між нашими очікуваннями немає ніяких відмінностей, і допомогти виконати необхідні кроки, які приведуть нас до підписання у Вільнюсі",  "Ми не підемо ні на які компромиси в усему, що стосується наших цінностей".- пояснив він.

У зв'язку з цим Європейський комісар повідомив, що в Брюсселі "відзначили деякі обнадійливі сигнали з Києва про більш ефективне політичне управління процесом".

Нагадаємо, за інформацією ZN.UA, незважаючи на складну ситуацію як в Україні, так і в самому ЄС, в Брюсселі було прийнято рішення докласти всіх зусиль для підписання Угоди про асоціацію з Україною у листопаді поточного року на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі.

"УДАР" висуває на Київ Кличка, але .....молодшого.??!!

  • 14.03.13, 08:56
Лідер партії УДАР Віталій Кличко запропонував свого молодшого брата Володимира Кличка в якості єдиного кандидата від опозиції на виборах мера Києва.

Про це пише газета Комерсант із посиланням на джерела.

"Віталій Кличко кілька місяців уникав прямої відповіді на запитання, чи претендує він на посаду мера чи ні. Його остання пропозиція — підтримати кандидатуру Володимира Кличко", - сказав співрозмовник, знайомий з ходом переговорів.

"Розрахунки такі: голосуйте за Кличка, а за якого — неважливо, оскільки в єдиного кандидата від опозиції є всі шанси перемогти",— повідомив співрозмовник. 

У керівництві фракції УДАР не стали коментувати цю інформацію.

"Зараз занадто багато інсинуацій навколо теми виборів київського мера. Вважаю, що немає сенсу коментувати чутки",— заявив  перший заступник голови фракції УДАР Віталій Ковальчук. 

Про те, що в переговорах намітився прогрес, стало відомо у вівторок. "Була від них (представників партії УДАР) пропозиція кандидатури на посаду мера Києва, але це не Віталій Кличко. Більше поки нічого не скажу, тривають переговори",— заявив журналістам Арсеній Яценюк, не назвавши прізвище кандидата. 

"Він (Віталій Кличко) дійсно запропонував кандидатуру Володимира (Кличка),- сказав співрозмовник в керівництві партії "Свобода".

"Але це не виходить, що справа зрушилася з мертвої точки! Не про це ми домовлялися, та й взагалі не ясно, чи знає чи про все це Владимир. Відомо, що раніше він навідріз відмовився балотуватися в парламент!" – додав він. 

pravda

Чи стануть українськими спецслужби України?

  • 13.03.13, 22:26
Спеціальні служби є неодмінним атрибутом будь-якої повноцінної держави, покликаним гарантувати її безпеку. Тому вимоги деяких «демократів» в ім’я торжества демократії зліквідувати спецслужби виходять за межі здорового глузду і подібні до закликів якого-небудь Винниченка розпустити кадрову армію тоді, коли на теренах Східної Європи всі доленосні питання вирішувалися залізом і кров’ю.

Ці служби абсолютно не випадково називаються спеціальними, себто особливими, не такими, як інші, надзвичайними. Це тому, що в національних інтересах вони часто діють на межі закону. Що неминуче навіть у найдемократичніших країнах, незважаючи на всі істерики правозахисників. Бо такою є специфіка спецслужб. Якщо вони почнуть діяти стро­­го легітимно, то вже не будуть спеціальними, а стануть звичайними правоохоронними органами на кшталт МВС, хоча й МВС, упроваджуючи свою аген­­­туру в надра злочинного світу, часом учиняє не дуже бездоганно з огляду на формальну законність.

Без розуміння таких особ­ливостей усі розмови про спецслужби будуть безглуздими. Понад те, кожна держава, якщо вона не є абсолютно безсилою і тому приреченою, в умовах, коли йдеться про саме її існування, в ім’я свого порятунку піде на будь-які порушення прав. І це також треба усвідомлювати.

Але є суттєві відмінності між спецслужбами демократичних і тоталітарних країн. Перші перебувають під суворим громадським контролем, над усе парламентським, під постійним прицілом вільної преси і громадських організацій. Другі стоять над суспільством і парламентом, контролюючи всіх, а самі контрольовані тільки вождем, фюрером, дуче, каудильйо, генсеком і т. д.

У демократичних державах спецслужби не можуть втручатися у внутрішньополітичне життя, в боротьбу партій і протистояння окремих політиків. За це там жорстоко карають. За тоталітарних, напівтоталітарних та авторитарних режимів спецслужби активно використовують у міжкланових розборках, у фальсифікації псевдовиборів, у переслідуванні політичних конкурентів та інакодумців тощо. Понад те, в таких країнах це стає їхньою головною функцією, пріоритетною порівняно з гарантуванням національної безпеки. А в деяких спецслужба взагалі перетворюється на орган особистої безпеки окремої особи, як, приміром, у сучасній Україні.

Між іншим, протягом століть спецслужби перебували в підпорядкуванні державної або партійної влади. І лише нещодавно в Російській Федерації (що є всесвітньо-історичним експериментом, другим після 1917 року) вони самі стали владою, адже Владімір Путін – кадровий чекіст, а його колеги контролюють майже всі ключові посади в цій країні. У цьому сенсі РФ можна назвати чекістською державою, якою не назвеш навіть СРСР, бо там головним стовпом режиму все ж таки була партія. Однак КГБ разом із КПРС був найміцнішою основою комуністичної тоталітарної диктатури. КГБ для СРСР – це те саме, що Гестапо (як частина РСХА) і СС для нацистської Німеччини. Особ­ливе значення і роль КГБ у Радянському Союзі підтримувалися специфічною ідеологією (не дуже афішованою, але всюдисущою), яку останній шеф КГБ СРСР Вадім Бакатін називав «чекізмом»: «Чекізм – постійне нічим не обмежене стеження і насильство над кожним, хто не вкладався в жорстку схему ідеології партії більшовиків. Це цілковите злиття ідеології спецслужби не із законом, а з ідеологією керівної партії».

Постає питання: чи можливий розрив із тоталітарною системою, її духом і практикою без розриву з КГБ і його традиціями? Невдачі в розбудові сучасних демократичних суспільств на пострадянському терені, крім іншого, пояснюються й тим, що розрив (організаційний та ідеологічний) із «чекізмом» стався лише в Балтійських державах (Латвія, Литва, Естонія. – див. стор. 24). У решті країн відбулося перетворення республіканських підрозділів КГБ СРСР на нібито нові спецслужби. Саме таким шляхом пішла Україна. Хоча КГБ УРСР був від самого початку зорієнтований на жорстку боротьбу проти «українського буржуазного націоналізму», себто проти української державності, проти найменших спроб національного унезалежнення, проти будь-яких недозволених виявів національної ідентичності. Таким чином, КГБ УРСР був окупаційно-репресив­­­­ною структурою в Україні.

Чи може з такої структури постати повноцінна національна спецслужба незалежної держави, здатна й охоча захищати над усе національні інтереси? Московський кат українських патріотів, шеф КГБ УРСР, призначений Лєонідом Брєжнєвим у 1970 році до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста з метою його дискредитації та зняття з посади, генерал Віталій Федорчук не приховував: «Ми працюємо на Союз, ніякої України в нашій роботі немає». Останній керівник КГБ УРСР генерал Галушко (уродженець Росії) після проголошення незалежності України поїхав до Москви і як «посаг» вивіз із собою велику кількість документів, зокрема й дані на агентуру республіканського КГБ.

Напевно, там було й чимало розписок про «добровільну співпрацю» з органами. Цікаво, що деякі українські діячі, що були активними в Народному русі, інших патріотичних організаціях, виступали з палкими промовами на захист «неньки», керували демократичними пар­­тіями, мали репутацію «правдивих українських інтелектуалів», якось дивно повелися після 2000 року, коли президентом Російської Федерації став Владімір Путін. Люди з нібито сталою патріотичною репутацією раптом (як за наказом!) почали закликати дофедералізації України, союзу з Росією аж до розчинення України в ній, публічно радити українцям на доленосних виборах де-факто підіграти проросійському кандидатові, голосуючи «проти всіх», і робити багато інших, з огляду на національні інтереси України, неадекватних кроків. А деякі галицькі інтелектуали навіть влаштували братання з відомими українофобами і сепаратистами, закликаючи до дезінтеграції держави. Часом чи не спрацювали тут валізи з паперами генерала Галушка?

Намір українізувати КГБ УРСР – доволі смілива ідея, враховуючи, що протягом 70 років антиукраїнізм, московство були альфою та омегою ментальності цієї структури. То чи не передав КГБ УРСР свій потужний антиукраїнський потенціал нібито новій структурі СБУ?

Скажімо, три уламки Радянської армії на теренах України – Київський, Прикарпатський та Одеський округи – ще можна було українізувати і, за наявності в країні дієздатної влади, перетворити на українське військо, чого зроблено не було через відсутність такої влади і бодай трохи притомної оборонної політики. Однак навіть за таких обставин, згідно з опитуваннями, з усіх силових структур наші співвітчизники найбільше довіряють розгромленій без жодного пострілу державним керівництвом армії. Але те, що в принципі було можливо у випадку зі збройними силами, навряд чи є таким, коли йдеться про спецслужби, саме враховуючи їхню специфіку, через яку вони погано піддаються переформатуванню. Особливо якщо це спецслужби надідеологізованої держави, якою був СРСР. Адже одним із головних завдань КГБ УРСР було недопущення виникнення незалежної Української держави…

Чи може все це принципово змінитися на протилежне? З огляду на те що навіть зараз в Академії СБУвикладають діячі суто совєтського гарту, то віриться в це не дуже… Чимало «чекістів» (як деякі й дотепер себе називають) у своїй свідомості ототожнюють себе не з борцями за незалежну Українську державу, а з тими, хто їм протистояв. А хіба може бути інакше, якщо вони є не наступниками СБ ОУН, а наступниками ЧК – ГПУ – НКВД – МГБ – КГБ?

Естонці, латиші, литовці розбудували свої силові структури з нуля. Вони не стали реформувати армію радянського Прибалтійського округу, а попросили радянське військо забратися геть. Після чого почали створювати свої національні армії та спецслужби. Принаймні це дає їм гарантію, що їхні структури не стануть філіями відповідних московських, що там не буде величезної кількості «кротів» і агентів впливу колишньої метрополії. Звісно, це забезпечило й певні проблеми, приміром, брак професіоналізму за безсумнівного патріотизму неофітів місцевих спецслужб. Але, як засвідчує історія, найефективніші розвідувальні й контррозвідувальні структури нерідко створювалися непрофесіоналами.

Директор ЦРУ США Аллен Даллес також не міг похвалитися великим досвідом, коли почав формування стратегічних розвідувальних структур його країни. Не був кадровим розвідником й організатор такої могутньої спецслужби, як ізраїльський «Моссад», Реувен Шилоах, як і його знаменитий наступник Іссер Гарель, який організував викрадення в Аргентині обер-штумбанфюрера СС Адольфа Айхмана. У цій справі патріотизм, абсолютна відданість своїй країні – набагато важливіші якості, ніж наявність професійних навичок, які, зрештою, можна набути.

Майбутній адекватній владі України доведеться вирішувати питання щодо формування потужних національних спецслужб, без яких національний суверенітет завжди буде під загрозою. Недаремно той-таки Даллес сказав: «На мою думку, англійцям кілька разів удалося врятуватися лише за допомогою їхніх секретних служб. Існування таких служб – питання життя. Це винятково важливий інструмент нашої національної безпеки».

Чи має сьогодні Україна такий інструмент? Поки що керувати СБУ призначають людей із біографією, попередньою службою, поглядами, пов’язаними з однією іноземною державою, що й досі не змирилася з незалежним існуванням України.

 Ігор Лосєв

tyzhden

Эх, Витя. Продал страну, предал Донбасс. Кто ты теперь для нас?!

  • 13.03.13, 22:10
Краматорск вышел на улицы

 

В Краматорске 10 марта 2013 г. прошел митинг против добычи сланцевого газа. 

На четырех больших плакатах была надпись: «Эх, Витя. Продал страну, предал Донбасс. Кто ты теперь для нас?!». 
 
Основная цель митинга было подписание краматорчанами резолюции, которую отправят в кабинет министров Украины и президенту страны с требованием прекратить разработку добычи сланцевого газа. В итоге эта резолюции набрала более 4000 подписей жителей города. 
 
На митинге выступили депутаты краматорского городского совета, гости города из соседних районов, экологи и жители города. Прозвучало немало слов и о вредном влиянии добычи сланцевого газа на экологию региона, и о том как такие вопросы решались в европейских странах. Также прозвучали претензии к городской власти. В частности, о ее нежелании даже рассматривать добычу сланцевого газа как проблему.  
 
На митинг жители города вышли с плакатами, которые гласили только об одном – «Долой добычу сланцевого газа!!!» Следующий митинг планируется на 17 марта. Также прозвучало предложение 1 мая текущего года провести всеукраинскую акцию в виде демонстраций против сланцевого газа. 

На четырех больших плакатах была надпись, которая гласила: «Эх, Витя. Продал страну, предал Донбасс. Кто ты теперь для нас??!!».





Україна набула майже усіх 12 ознак авторитарної держави

  • 12.03.13, 13:15
Україна набула майже усіх 12 ознак авторитарної держави

Трирічне правління президента Януковича призвело як до трансформації моделі державного управління, так і до зміни типу політичного режиму, який характеризується відходом від демократичних цінностей.

З періоду правління Ющенка та Тимошенко Україна втратила ряд позицій в списку ознак вільних та демократичних країн за рейтингом неурядової міжнародної організації Freedom Housе, опустившись до рівня таких держав як Пакистан, Колумбія та Мозамбік та перейшла від розряду «вільних країн» до «частково вільних».

Разом з Україною в цій десятці Гамбія, Мадагаскар, Мавританія, Бахрейн, Ефіопія, Нікарагуа, Афганістан, Ємен та Бурунді. Донедавна, Україна разом із Угорщиною, Південно-Африканською Республікою та Туреччиною розглядалася як успішний приклад демократичного розвитку. Втім, зараз демократичні здобутки України виявилися знівельованими. Україна названа серед низки нових демократій, де спостерігаються небезпечні авторитарні тенденції.

Нелегітимна влада

В Україну повернулися такі явища як політичні ув’язнення, кримінальні покарання за участь у антивладних виступах, залежність судової та законодавчої гілки влади від виконавчої, зокрема президента. Вибори хоч і мали демократичну подобу, але супроводжувалися впливами адмінресурсу ще на етапах висування кандидатів та партій, та маніпуляціями з виборчим законодавством.

Влада в країні стрімко втрачає легітимність та підтримку громадян. Соціологічний Центр Разумкова наводить рейтинг довіри громадян, згідно якого, лише 13,3% респондентів вважать політику президента прийнятною. В Європі прийнято вважати лідера країни, рейтинг якого опускається нижче 17 % таким, що втратив підтримку громадян і фактично є нелегітимним. 17 % в Європі делікатний сигнал до відставки. Але не в Україні, де на думку виборців правляча партія традиційно мало зважала, що між іншим цілком характерно диктаторським режимам.

12 гріхів авторитарного режиму Януковича

Спробуємо проаналізувати, які з типових 12 ознак авторитарного режиму присутні в сучасній Україні. То ж чи є в Україні авторитарний режим?

1. Перша і найвизначальніша ознака – концентрація влади в руках глави держави, невеликої військової чи олігархічної групи або ж сім’ї. Саме для авторитарних країн є характерною влада, яка постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень. Почалося це з нівеляції правових норм та повернення до президентсько-парламентської моделі управління зразка 1996 року, коли одним рішенням суду глава держави став найповновладнішою особою в державі. Очевидним є і той факт, що створення владної більшості в парламенті та призначення уряду відбувалось з порушенням українського законодавства і Конституції України, та супроводжувалося підкупом та шантажем депутатів, що призвело до появи так званих «тушок». А за призначення кабінету Азарова голосували картки депутатів, які в той час були з візитами в Європі, що не завадило уряду сумлінно приступити до роботи.

2. Друга найважливіша ознака авторитарного режиму непідконтрольність влади народу та не підзвітність населенню. Це ми бачимо сьогодні на яскравому прикладі вседозволеності та свавіллі чиновників, а особливо їхніх дітей, так званих «мажорів», які собі дозволяють вбивати та калічити людей, бити та спалювати живих дівчат, вважаючи, що народ в цій країні є безправним бидлом, яке має або обслуговувати господарів (тобто їх самих), або вмерти задля їхньої потіхи. Як бачимо, ані Ганна Герман, ані сім’я Ландиків не понесли жодної відповідальності за вчинки своїх родичів.

3. Класичною ознакою авторитаризму є ігнорування принципу поділу гілок влади та домінування виконавчої гілки, що ми яскраво бачимо навіть прописане у конституції. Всі гілки влади підконтрольні особисто президентові Януковичу. Вся влада в країні та всі ключові посади зокрема Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради як і Генерального прокурора зайняті представниками Партії регіонів, до того ж переважно вихідцями з рідного президентові Донбасу, що є типовим для авторитарних режимів та кланово-феодальних держав типу Казахстану, Пакистану чи Уганди. Судова гілка також влади перебуває під повним політичним контролем президента, а самі суди стали зброєю проти політичних опонентів. Сьогодні вже майже ніхто не вірить у чесність та об’єктивність українських суддів, що на такому масовому рівні характерно лише для авторитарних та тоталітарних держав.

4. Характерним для авторитаризму є декларативність прав та свобод людини, про що свідчить рекордна кількість програних Україно справ у європейських правових інституціях у питаннях порушення нашою державою прав людини.

5. Силові структури непідконтрольні суспільству та використовуються в політичних цілях – постійне збільшення фінансування та чисельності МВС та Внутрішніх військ яке ми спостерігаємо в останні три роки президентства Януковича є характерним для диктаторських режимів – народ потрібно мати чим і ким тримати в покорі. Силові відомства дедалі частіше використовуються для боротьби з політичними опонентами, а також залякування громадських активістів і тиску на журналістів.

6. Наявність політичних репресій та політичних в’язнів. Переслідування політичних опонентів та репресії проти опозиції в Україні сьогодні визнано практично всіма демократичними країнами світу та міжнародним організаціями, які закликають покінчити з практикою політичних репресій включно з переслідуванням лідера опозиції та екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших демократичних політиків за неоднозначними та політично вмотивованими кримінальними обвинуваченнями.

7. Імітація чесності виборів та їх не репрезентативний характер. Ідеальним зразком цього злочину проти демократії може бути вимушений вихід ВО «Батьківщина» з виборчого процесу на місцевих виборах на Львівщині в 2010 році. Адміністративний тиск та владні махінації з електоральним законодавством і чорні політичні технології, за допомогою яких партію Ю.Тимошенко у Львівській області спочатку клонували, дезінформуючи населення про її зняття з виборчих перегонів, а потім просто усунули від участі у виборах. Фактично звівши до нуля політичний вплив потужної в регіоні партії та заблокувавши її проходження в місцеві ради влада таким чином позбулася політичного противника.

Прикладом втручання влади у репрезентативність волевиявлення виборців є і зміна виборчої системи з пропорційної на змішану, пропорційно-мажоритарну, яка дозволила місцевим князькам Сходу і Півдня, що мають там необмежену владу над населенням за допомогою підкупів та тиску, поставати народними депутатами. При конкуренції партійних брендів, неприв’язаних до місцевих районних мафіозних та бізнесових структур волевиявлення було б суттєво відмінним – адже за партійними списками населення підтримало ПР значно менше, аніж окремих регіоналів за мажоритарною. Хоча загалом опозиція змогла потрапити до парламенту, хоч і в обмеженій кількості.

8. Ознакою авторитаризму є утиски свободи слова. Загалом в Україні цей пункт можна вважати частковим, оскільки критика представників влади та особисто Януковича загалом не переслідується, а більшість популярних медіа та газетних видань не бояться перелічувати недоліки політики Януковича. Масового характеру набула і тотальна критика та насмішки з Януковича, Азарова чи відомих регіоналів у соціальних мережах, що також не карається режимом. Водночас, спостерігається залякування журналістів штрафами, поширення темників, молоді люди сидять в тюрмах за пошкодження пам’ятників кривавому комуністичному тирану Леніну, сидять за надуманими звинуваченнями також деякі учасники антивладних демонстрацій, зокрема деякі активісти «податкового майдану».

9. Особистість позбавлена гарантій безпеки у взаємовідносинах з владою. Більшість політиків чи громадян, які наважилися вступити в протиріччя з владним режимом або його представниками на місцях сильно про це пошкодували, втративши бізнес, роботу або навіть свободу. Абсурдними для демократичного світу стали гоніння на виробника футболок «Спасибо жителям Донбасса» чи власника білборда з котом, які зазнали тиску з боку правлячого режиму. Хоча загалом, діалог рядового українця з владою загрожує значно меншими наслідками аніж наприклад в Російській Федерації. Як сказала знайома росіянка, яка побачила в центрі Львова плакати «Україна проти Януковича»: «В Петербурге, если б кто-нибудь осмелился выйти на улицу с плакатом против Путина, кто бы он ни был, на следующий день, он бы был никем!».

10. Недопущення опозиції до реального управління державою. Прикладом можуть бути взяття під контроль всіх ключових посад регіоналами, та залишення опозиції другорядних структур та комітетів. Кричущими фактами є також побиття опозиційних депутатів та судові переслідування захисника Юлії Тимошенко Андрія Власенка, з якого за вказівкою знімають депутатську недоторканність з метою вчинення тиску на його політичну та правозахисну діяльність.

11. Політична концентрація влади при відсутності тотального контролю над суспільством та невтручання в неполітичні сфери, зокрема економіку. Це, та невід’ємна риса усіх авторитарних режимів, яка відрізняє авторитаризм від тоталітаризму, однак і вона не завжди виконується. Незграбне втручання держави в економіку, бюрократична та податкова зарегульованність, надання переваги улюбленим олігархам на противагу опозиційним бізнесменам, політичний тиск на економічних конкурентів та спроби нарощення впливу держави в церковному житті наближають нашу країну до рис тоталітаризму.

12. Командні адміністративні методи держуправління, однак відсутні терор та масові репресії – є улюбленим стилем політичного правління регіоналів. Адмінресурс та жорстке державне регулювання без врахування інтересів народу на противагу демократичності та регіональних особливостей яскраво демонструється у мовній, освітній, гуманітарній та економічній політиці уряду Януковича. Хоча ці командно-адміністративні риси не набули поки що такого жорстокого рівня як в деяких диктаторських режимах.

8 ознак авторитаризму з 12

Тож з виведених політологами 12 основних ознак авторитарного режиму, політичне правління Януковича в Україні повністю відповідає восьми критеріям та ще чотирьом частково, зберігаючи деякі ознаки невикорінної демократії, громадянської свободи та недобудованого авторитаризму. Однак одним з головних показників авторитаризму є тривалість перебування політичного лідера при владі, а сьогодні ніхто не може з впевненістю сказати, що Януковича, якого підтримують 13 % українців переможе опозиційний кандидат.


vgolos

Валерій Майданюк

Как налоговая поставлена на колени, или программа «стоматолога»

  • 11.03.13, 16:39
cemeyniy budget vigivaniya
Я спросила: «Ты понимаешь, что говоришь, прося опубликовать это? Осознаешь, что несмотря на мои попытки оставить тебя анонимным источником, и даже попытаться замаскировать регион, и твою службу или уже законченную службу в Налоговой - могут высчитать, и, мягко говоря, не церемониться с тобой, как живым организмом». Ответ был краток, знаю и понимаю. После этого продолжить пугать я не имела права. Журналистам иногда везет - материал, фактаж, приходит с совершенно неожиданной стороны, в выходной день. Мой приятель, или приятель приятеля, заехал в столицу и, решив засвидетельствовать просто почтение знакомца - стал рассказывать наболевшее. Я - политический, а не экономический обозреватель. Многое переспрашивала, уточняла. Но, кажется, получила экслюзив в плане «механики», многим, как и мне, неизвестной. Ну, вот, например, каким именно образом старший сын Януковича, фигурирующий под кличкой «стоматолог», стал миллиардером в кратчайший срок. Интересно, уважаемые читатели-собеседники? Давайте же тогда рассмотрим, что было сказано человеком, не чуждым Налоговой, ладно?


Общеизвестно (или, по крайней мере, доступно в Инете) - в течение 2012 года компании, входящие в сферу влияния Александра Януковича, первенца «самого», выиграли тендеры закупки государственных предприятий, в частности, угледобывающей отрасли, на 7,09 миллиарда гривен. И то, что активы «Саши-стоматолога» за этот же срок, касаясь и других отраслей, приблизились к двум миллиардам.

Для тех, кто потратил время на просмотр «эпохальной» пресс-конференции Януковича-старшего, известно и то, как Виктор Федорыч ответил на вопрос по поводу удивительного успеха своего сына: отличное трудолюбие и способности; подбор хорошей команды, и пусть успешных людей в Украине будет все больше, а к делам сына - я, глава государства, (и «распорядитель условий», предоставляемых кой-кому), касательства не имею.

Успешные бизнесмены в Украине - лучшего бы и не надобно. Тут и так называемый «социальный лифт», способный вознести к высотам уровня положения и заработка любого, у кого есть голова на плечах, и та самая «креативность». Здесь - и рабочие места, создаваемые «успешными» для сограждан. Тут же - и формирование среднего класса, являющего гражданской опорой державы (чему, на самом деле, нынешний режим ставит препоны - с такими людьми не поговоришь, как с «пролетариатом, которому нечего терять, кроме своих цепей»). Да и в бюджет государства (пусть даже каждый стремится уменьшить свое налоговое обязательство), но если используются более-менее законные методы - приходят поступления. Так - везде. В цивилизованном мире.

Но у нас, судя по реальной информации человека, не заинтересованного в личном пиаре, дело обстоит совершенно по-иному.

Вот, он рассказывает. Как было ранее, хотя это не совсем законно. Конвертация денег в «кэш» наличкой. Серьезное предприятие перечисляет деньги на фирму, условно называемую «Одуванчик», то есть ту, где присутствует лишь «зиц-председатель». Например - за ремонт неких дорог. Все документы наличествуют, хотя дороги, как были, так и остались в колдобинах. Но - налогооблагаемая сумма «сотрудничающего с «Одуванчиком », уменьшается, все документы наличествуют. Так вот. Ранее, при прежних властях, шла речь о 3-5 процентах, достающихся подставной фирме за обналичку. И, все же, в бюджет поступали пусть «обрезанные», но суммы.

Что сегодня? Вот теперь - то, чего ни я, ни вы, уважаемые читатели-собеседники, в большинстве своем (не беру в расчет экономистов, предпринимателей, налоговиков, которые знают, просто - ждем от них откликов) не представляем. В любой региональной Налоговой красным цветом горит в электронном изложении строка, под названием «Программа». «Программа» - это перечисление предприятий, в том числе дутых, пусть, как сказал мой собеседник, «Одуванчик +» - но находящихся под контролем «стоматолога - наследника». Если предприниматель вложил свои деньги в несуществующие услуги подобного предприятия - он, и при своих, обрезанных, но активах, жив и на свободе. Если нет - возможны варианты.

Предприятия, входящие в «Программу», не зря выделены в документации, которой руководствуются налоговики. Мой собеседник отмечает: «не входящие в «Программу» подвергаются серьезным налоговым наездам, не всегда оправданным и справедливым, совершить такой наезд просто приказано. Тех, что указаны в «Программе» - не тронь ради Бога и себя, что бы там ни творилось».

Кстати, например, в Одесской области - пять предприятий «Программы» из разряда «Одуванчиков».Те же конвертационные (в принципе, незаконные, если разобраться) центры, в прежние времена отхватывали 3-5% прибыли за обналичку. «Программные» берут - 15 процентов. Не себе. Большая часть возвращается на таинственный «верх». Мой собеседник не скрывает возмущения: «Мы, налоговики, ничего не можем сделать. Мы стоим на коленях. Перед Сашкой-Стоматологом».

Он продолжает: «Все делается, чтобы мультимиллиардером стал именно и только Сын. Электронная база налоговых платежей по всей Украине - под контролем. Под контролем Стоматолога». В «Программе», конечно, не только «Одуванчики +», а действительно прибыльные объекты. Но ведь подобные объекты существуют и вне «Программы»? Пока что не все они сосредоточены в одних руках. А «одним рукам» - этого очень хочется. Именно отсюда происходят корни рейдерства, получившего в последнее время «второе дыхание». Если предприятие прибыльно, то будь оно хоть государственным, хоть частным, его руководитель или владелец подвергается прессингу.

Кто не знает о грандиозном одесском рынке под названием «7-й километр»? Его прибыли были огромными. Соответственно, в бюджет страны поступали налоги. Рынок приглянулся Александру Януковичу. В результате действий, не обошедшихся без крови - сегодня он в руках Стоматолога или его подставной фирмы, что разницей не является. Казалось бы, какая разница и в другом, какое дело нам, гражданам, бюджетникам, что там делят между собой «пауки»-олигархи, и как именно звучит фамилия «паука», загрызшего другого? Представьте себе, разница есть, происходящее прямо влияет на нас с вами. Сменив владельцев, «7-й километр» не стал менее прибыльным. Но... по документам предприятие оказывается «в минусе». Не платит налога на прибыль, поскольку прибыли (по документам) у него почему-то нет. Это - наши с вами деньги, со свистом «пролетевшие мимо бюджета». А значит - мимо наших зарплат, пенсий, социальных выплат. А ведь одесский рынок, внезапно «обнищавший», он в Украине не один. Системой «Программа» охвачена вся страна...

Мой собеседник называет крупные, прибыльные предприятия несколько поэтически - «кровеносные сосуды бюджета». Если оставить за скобками этот очень точный, но все же образ - назовем их бюджетообразующие предприятия. Подобные «тяжеловесы» состоят на учете в так называемом Офисе крупных плательщиков налогов. Так вот, нынче этот реестр стремительно уменьшается. За счет предприятий таинственной «Программы». А таковых становится все больше.

Раз уж именно Одесса служит примером сегодняшних заметок (происходящее там можно проецировать на любую область) - вот еще факты. В Одессе - семь портов. Это бюджетообразующие предприятия. Государственные, а не частные. Но нет щелки, в которую бы «Программа» не пролезала вполне успешно. Для себя - успешно. Порты остаются собственностью государства. Но, под огромным давлением, продают неким частным фирмам (или сдают им в аренду по смешной цене) свою инфраструктуру: возможность для перевалки грузов, складирования, железнодорожные пути порта. А ведь все это - и приносит доход, с этого платятся налоги в бюджет. Таким образом, порт действительно становится «бедняком», у него нет прибыли, его можно исключить из реестра крупных налогоплательщиков. Ну, а предприятия, которые теперь владеют инфраструктурой? Знаете, чудеса, да и только. У них прибыли «стремительно падают». Им - тоже нечего вносить в госбюджет.

«Ты знаешь, отчего дорожает хлеб?» - мой собеседник касается болезненного вопроса. Оказывается, еще и потому, что крупные хлебозаводы теперь обязаны «заказывать» и оплачивать неким предприятиям, входящим в систему «Программы», некие клининговые услуги, и такая оплата достигает 50% с чистого дохода хлебопеков. Что это за услуги? Чтобы проще, не вдаваясь в экономически-производственные тонкости, это когда кто-то подкрасил трубы и протер пыль на предприятии (или не сделал и этого, но по документам - сделал, и взял именно так дорого за качество работы). Вот и «тяжелеет» буханка, батон. Не в буквальном смысле, а для нашего кармана. Опять-таки, теряя половину прибыли, хлебозаводы становятся убыточными, и это отражается на их налоговых платежах в бюджет.

Одесское предприятие «Авиаремсервис» терпит убытки, поскольку «вдруг» стало закупать топливные баки для самолетов у некой фирмы «Югтехноавиа». Но на самом деле - эти баки в Украине не производятся вообще. Их производит Россия и Грузия, а Украина - импортирует. Чем же занимается «Югтехноавиа»? Спекуляцией в чистом виде. Закупая то, что «Авиаремсервис» и без нее закупал за рубежом. А теперь - покупает у нее, естественно, дороже. «Югтехноавиа» входит в «Программу».

Я задаю собеседнику вопрос: почему «Программе» не сопротивляются предприниматели, естественно, не желающие терять свою прибыль в пользу своекорыстных «одних рук»? Он, в свою очередь, спрашивает, слышала ли я о скандале вокруг одесского «Стальканата». Нет? Так вот, руководство предприятия вывело на улицы весь коллектив, были перекрыты трассы, люди стояли с плакатами: «Нет - рейдерству!». А дальше-то что, дальше? А... 50% акций «Стальканата» - уже в руках Александра Януковича. «Да, все это не показывают по телевизору, поэтому и хочу, чтобы ты написала, как есть».

Затрагиваем еще один аспект «Программы», на этот раз - чисто политический. Ведь существует понятие, не только бюджетообразующее, но и градообразующее предприятие. Вся инфраструктура района, городка, поселка на нем держится, большинство жителей этого региона так или иначе связаны с градообразующим. Так вот, в преддверии выборов человека (номинального руководителя предприятия) приглашают (вызывают) на встречу в Киев. Его спрашивают, работает ли он в «Программе»? Но даже верноподданнический ответ: «да, да-да, и еще раз - да» приводит не к рукопожатию в качестве соратника. Говорят, что «Программа» это больше, чем бизнес. И ставят перед ним задачу - любой ценой на выборах предоставить заданный процент «за» партию власти, или ее кандидата по мажоритарке. А то - расплата будет жесткой.

Я слушаю, а перед глазами возникает отвратительный, пугающий, опасный спрут, оплетший и продолжающий оплетать своими щупальцами страну. Нашу с вами, а не «наследника-цесаревича» страну. И желающий рассказать правду, несмотря на то, что это может быть опасным для него, налоговик, и те, кто выходил (и будет выходить) на улицы и против рейдерства по «Программе», и против грабежа бюджета вообще - это огромная, пусть пока окончательно несформированная, но армия. Она нужна, она должна действовать, поскольку щупальца спруту нужно вырывать с корнем. Уже сегодня.

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Гріх за гріх не карати!

  • 09.03.13, 12:21

Цими днями західними областями України прокотилась хвиля нищення пам’ятників Героям України – Степану Бандері та Роману Шухевичу. Рівненська область, Львівська, Івано-Франківська… Можливо, будуть ще. Це закономірно, цього слід було очікувати. А особливо напередодні вирішення питань приєднання до Митного Союзу. Відвертання уваги – старее, як світ. Але коли в країні панує окупаційний режим, а народ активно його не поборює, відбуваються акції, що принижують національну гідність. Ворог діє настільки, наскільки йому дозволяють. А дозволяють правлячій банді та її прихвосням сьогодні абсолютно все.

Неорганізована українська громада не може протидіяти, не може захищатися, а, отже, й нападати. Партії зайняті «високими політичними справами»; самоорганізації на місцях немає; люди, не маючи авторитетних провідників, розчаровані та деморалізовані.

Ці акти наруги над національною пам’яттю є наслідком панування бидла, яке почало активно діяти з березня 2010 року та наслідком байдужості певної частини українців. Значною мірою провина лежить і на тих, хто називає себе націоналістами: не змогли достукатись до українських сердець, не змогли організувати народ, не вилонили зі свого середовища Провід Нації, не підготувалися до активного опору внутрішньому окупанту.

Антиукраїнська сволота вже давно перейшла до активних дій. Окупанти захопили політичну владу, взяли під контроль економіку, нищать мову, історію та культуру, лізуть в наші храми, в наші душі, розпоряджаються нашими гаманцями, забирають наші права, брутально, за допомогою ланцюгових псів, намагаються приборкати будь-які кволі та розрізнені протести. Невже цього замало, щоб кожному з нас зупинитись на мить у нашій буденній метушні та осмислити, що час боротьби настав ще вчора?

Боротьби безкомпромісної, революційної, без сподівань на Захід та Схід, без очікування сприятливих обставин, без думки, що хтось, тільки не я, піде на барикади, під кулі, у в’язниці. Слава наших предків, наша честь та майбутнє наших дітей кличе до боротьби вже зараз і тут – не лише в Київ, у Львів чи Харків, а на кожному клаптику української землі – в кожному селі чи містечку.

Закликаю відкинути політичну чи конфесійну приналежність, особисті амбіції та дати гідну відсіч ворогу. Це наш обов’язок! Не закликаю до чергових об’єднань, конференцій, заяв. Це не на часі. Закликаю до спільних дій. Саме цього потребує сьогодні Нація.

Закликаю українців творити на місцях самооборонні тризубівські відділи і захищатися від свавілля банди, що паразитує на нашій крові та поті. Бо ніхто, крім нас того не зробить. Хай кожен зрадник і холуй відчує себе непотребом на нашій землі і юдині срібняки хай не дадуть йому спокійно спати…

Закликаю своїх побратимів з «Тризубу» чинити згідно свого сумління та християнського обов’язку. Гріх на гріх мовчати і за гріх не карати!

Закликаю небагатьох справжніх українських політиків вийти за рамки своїх партій та програм, показати приклад безкомпромісної боротьби, опираючись лише на свій народ.

Закликаю молодь вливатися в наш організований націоналістичний рух, бо систему можна зламати лише системою. Відкиньте облудні слова, що прийшов час автономних підпільних груп, що організація засвічена і є ризик потрапити під репресії. Так, є ризик! Є ризик потрапити у в’язницю, загинути чи бути покаліченим. Є такий ризик у тих, хто не має страху протиставитися всьому світу, йдучи в лаві з побратимами. Все інше – від лукавого та є хорошим прикриттям для слабодухих. Отаманщина не приведе до Перемоги – цьому вчить історія. Ми чекаємо на вас!

І хай мене вороги нації звинуватять у «незаконних» закликах чи діях, але я зроблю все можливе, щоб наші діти не були рабами на своїй землі і жили в Українській Соборній Самостійній Державі. До того ж закликаю і всіх українців! Якщо хтось, прикриваючись законами, хоче зробити мене рабом, то чи маю я ним ставати? Бо інакше для чого нам жити?

banderivets

Двойные стандарты Партии регионов

  • 08.03.13, 15:27
pr opozitsiya
 
Мораль, этика, порядочность – это все в прошлом. Нынче власть апеллирует другими стандартами, от которых у большинства граждан волосы дыбом. Но все равно, это – мелочи. Самое циничное, подлое и ничтожное, что все эти ефремовы, царевы, януковичи и рыбаки – мрази, живущие по принципу двойных стандартов. Это, когда мне – все можно, а вам – ни-ни.


Вообще-то, автор этих строк уже не единожды приводил факты использования представителями Партии регионов закона и ситуации в нужной именно ПР интерпретации.

То есть, когда Партия регионов блокировала трибуну ВР, это – было нормально, это – позиция. Когда то же самое делают их оппоненты – это нарушение закона и убытки для страны.

Когда в прошлой каденции совместителей из ПР нельзя было выгнать из парламента паршивой метлой, то сегодня, когда совместительства и нет, представители ПР рвут глотку за то, что именно суд может выгнать избранного народом нардепа из парламента. Но при этом Януковича, что тоже бывал совместителем, боясь, что его возьмут за задницу, почему-то никто с должностей не гнал. И как он сам поговаривал: так нужно региону. А взаправду: именно Януковичу, чтобы его никто не трогал.

 Но это было раньше. А теперь, когда Янукович показывает миру гнилые зубы, все его в эти зубы должны целовать. А должны ли?

Еще мерзостней вспоминать Колесникова в больнице, когда Шуфрич приковывал себя к его кровати и кричал о политических репрессиях, а пани Г не вылезала из сюжетов ТВ и орала на всех углах о политических репрессиях так, что у нормальных людей аж уши закладывало. И Рудьковского с чиряком на интересном месте, которого за разворовывания (доказанные) брали, а он в каталке ездил и рожу от боли корчил . И – ничего. Сегодня Рудьковский уважаемый регионалами гражданин.

О, тогда это были политические репрессии, посягательство на Ганькину и Витину честность. А сегодня, когда Янукович не только узурпировал власть, но и цинично размазал по асфальту судебную систему как таковую, превратив судей в проституток и не всегда дорогих, то это – норма, и весь мир должен лицезреть, как представители ПР в ручном режиме грабят страну, превращая Семью Янковича в миллионеров и миллиардеров за бюджетные деньги.

И при этом гражданам все время кивают на закон. А кокой закон в сфальсифицированном документе, который Рыбак подал в суд? Или узурпированной власти, когда у зека больше полномочий, чем когда он украл победу на президентских выборах?

Но на то они и двойные стандарты, чтобы их использовать под свою выгоду. А вы, оппозиция, давайте, смиряйтесь, вроде как не понимаете, что лучший способ защиты это – нападение.

Лина Тыха, «К и з»

"У Олийныка нет "удостоверения адеквата", - Ефремов

  • 08.03.13, 01:49

Владимир Олейник и его друзья!!!
Этот материал посвящен действующему, а так же будущему народному избраннику, Владимиру Олейнику. Почему Будущему (писалось ще до виборів)? Потому что, в списке партии регионов эта особа занимает 17-е место, явно проходное. Ничем особенным Вова Олейник (в своем кругу имеет кличку Олень!) не выделялся, все как у всех народных и всенародных. Подворовывал, перебегал из партии в партию (быстро приспосабливаясь к новым идеалам). Вымогал вместе с Юрием Вязьмитиновым (имеет кличку Пельмень, о нем чуть позже) у бизнесменов взятки за закрытие уголовных дел, которые открывались по его же депутатским запросам. Нормальная жизнь, нормального депутата Украины. Взяточник, коррупционер, вор - это все к чему мы давно привыкли, и не обращаем особого внимания на эти, казалось бы, громкие и не приятные обвинения. Речь пойдет о совсем другой истории. Истории, как народный депутат становится народным депутатом. Нормального человека, человека думающего, всегда заинтересует, как же все-таки они пробиваются в этой не простой жизни, как умудряются быть начальниками, руководителями, директорами и наконец, народными депутатами? Как им это удается? Какой «тяжелый» путь они проходят?
Владимир (Олень) Олейник и будет тем ярким примером народного избранника. И начнем мы с одной незатейливой истории, приключившейся с нашим «героем». Вова Олейник – борец за справедливость, постоянный участник всевозможных ток – шоу, правдолюб, и честнейший человек! Таковым он представляет себя нам, людям, которые его наняли на работу для того, чтобы он нашу с вами жизнь улучшал! Но в реальности не все так, как нам хотелось бы. Не оставим мы без внимания и друзей нашего породистого Оленя. Как известно, он из Черкасс. Там был судьей, мэром. Там же он и сколотил основной капитал, естественно путем воровства, взяточничества, рейдерства, и другими криминальными путями, не брезгуя ни чем. Не в одиночку конечно. Компаньон его, Юрий Вязьмитинов, такой же взяточник, аферист, и на сегодняшний день выпущенный за два миллиона долларов «принципиальным» печерским судом по подписку о невыезде (арестован был 31-го мая 2011 года, при получении взятки в размере 90 000 долларов США. На момент ареста Вязьмитинов был заместителем начальника управления земельных ресурсов Киевской области. Выпущен под подписку о невыезде в страстную пятницу, 13-го апреля 2012 года). Не без участия Владимира Олейника Юрий Вязьмитинов брал взятку и выкарабкивался на волю, ведь они компаньоны! Олейник присутствовал при передаче денег в гостинице Киев, и был непосредственным участником этого привычного для них дела. Поэтому и носился Олень по всем и вся, спасая подельника и свою задницу. В их планы по спасению Вязьмитинова входит и амнистия, всего за один миллион долларов США! Интересно, что за подобные статьи, которые приравниваются к особо тяжким, как правило, преступники сидят. И сидят долго. Но господа, граждане, товарищи, только не в случае, когда речь идет о народных избранниках и богатых чиновниках. Это Вы наивно думаете, что взяв с поличным группу преступников, получив все признания, и не оспоримые факты, преступникам грозит тюрьма. Здесь было все, но только на оборот! Все, чего даже нормальный человек не может предположить. Вязьмитинов всеми возможными и не возможными способами пытался находиться в тюремной больнице. Он платил везде и всем! Коррумпировав врачей, сделал фиктивную операцию на сердце. После разоблачения объявил голодовку, попал в психиатрию, и, в конце концов, начал просто ходить под себя!!! По большому и по малому, дабы убедить правоохранителей, что нельзя его держать под стражей. И сердце Судьи конечно дрогнуло. Дрогнуло не от количества фекалий, выданных Вязьмитиновым за время нахождения под арестом, а от количества денег предложенных этими горе компаньонами. И в результате он на свободе! Учитесь! Засранец не засранец, а почти выскочил! А много вы знаете людей, которые за получение взятки в особо крупных размерах были задержаны и остались на свободе? То-то же! Но эта история, только начало. Так сказать не большой экскурс в жизнь и творчество нашего основного персонажа, Владимира Олейника! Это, так сказать его окружение, основная история впереди. У нашего Вовы есть еще один друг, товарищ и брат по фамилии Каленчук. Анатолий Поликарпович Каленчук более чем богатый человек. Житель города Черкассы, земляк и близкий человек к Олейнику! Возглавляет ОПС – обпотребсоюз. Базы, рынки, государственные закупки, закупки со времен союза, выжимание денег с предпринимателей, и т д. Супер миллионер! Пузатый и жадный жлоб и ничтожество! Почему? Да потому что, из-за денег пошел на самый большой и непростительный грех - убийство! Да - да, как не парадоксально это звучит о человеке, находящемся на свободе, именно убийство! Он разработал вместе с Вовой Олейником и осуществил план по устранению своей жены. Женщины, родившей этому животному (да простят меня животные) трех детей! Убил так просто, чтобы не делить при разводе наворованное добро, и оставить все себе и молодой супруге. Вы спросите причем здесь Вова по кличке Олень? Вова здесь появился вовремя и главное с правильной целью! Деньги! Деньги, которых у Вовы не было, чтобы попасть в списки партии регионов! Где взять миллионы давно потраченные, давно забытые? Выход, продуманный Олень подготовил еще раньше, когда утешая рыдающего Каленчука, вытирая ему сопли, предложил помочь избавиться от собственной жены, рассчитывая на его финансовую благодарность. Вот именно здесь и попался жадный ублюдок Каленчук! Не читал в детстве маленький Каленчук умных книжек, не увлекался детективами, и особым умом не обладал. Конечно же, после приведенного зловещего плана в действие Вова начал его шантажировать. И получил заветные миллионы! Страх? Ужас? Фигня. Главное – цель, которой он добился. А то, что придурок Каленчук отправил свою жену на тот свет, значения не имеет! Теперь Володя Олейник в первой двадцатке в списке партии регионов. Теперь он проходной. Теперь господа депутаты он стоит вместе с Вами в одном ряду! С Вами, господин Азаров, с Вами господин Виктор Викторович, с Вами господин Тигипко.... Не для кого не секрет, что за место в списке берутся деньги и деньги настоящие, американские, миллионы. Берутся, конечно, не со всех и каждого. Мы, простые люди, которые ходят по земле, все это понимаем и знаем. Не стоит этого скрывать, и нам совсем не интересно, куда их тратят. Может это детские садики и школы, а может новые S классы, золотые часы и бриллианты? Ваши списки, Ваша партия и Вам решать с кого и сколько. Вот только вопросик возникает, если это будут педофилы, шизофреники, убийцы? Есть у партии служба безопасности? Можно узнать, кого в свои ряды принимает правящая партия? Где обещанная чистота рядов? Или за деньги продается индульгенция? Может этот человечек после выборов без штанишек будет бегать по парламенту, или ходить под себя при первом же удобном случае, что бы его пожалели , как это делал Вязьментинов в СИЗО ? Или такой вот Олень будет проводить с Вашими женами душераздирающие беседы как Вас нейтрализовать, и забрать ваше имущество? Подобные люди, поверьте, не то чтобы не украшают ваше общество, они опасны как класс, как вид, как род... От них надо бежать! Это именно там, где они присутствуют, происходят несчастные случаи. На охоте, например, или ужасные самоубийства, где жертва стреляет в себя по два раза! Они могут посоветовать куда деть жену, прожившую с вами всю жизнь, и помочь решить эту проблему, чтобы она не мешала вам наслаждаться новыми отношениями с молодой помощницей . Задумайтесь, вы для них хомячки ! А как Вы думаете, какие сны сняться этим людям? Какие слова они говорят перед иконами? Чему они учат своих детей, и куда поведут наших? Я вот почти уверен, что если и сняться сны этим ублюдкам, то только ужасы! Если и молятся они, то только на деньги и власть. И нести их грехи, к сожалению, будут их дети. Грустно? Правда, очень грустно. Много конечно дерьма вокруг, но ведь чистить то надо. А куда деваться? Сами ведь захлебнемся.