Взагалі-то захід, організований Атлантичною радою США (неурядовий аналітичний центр) називався "Третя щорічна лекція на честь Броніслава Геремека" за участю члена Ради національної безпеки у адміністрації Обами генерала Джеймса Джонса та екс-президента Польщі Александра Кваснєвського.

Проте більшість часу зайняло драматичне обговорення майбутньої долі України.

Олена Трегуб

Для росіян, найбільше зомбованих імперською пропагандою, гола правда про жахи і підлість війни, позбавленої всілякого надуманого героїзму, стала справжнім шоком.

Але мене найбільше вразила одна фраза, котра й наштовхнула на невеселі роздуми : «Шло глупое, бессмысленное убийство наших солдат. Надо думать, эта селекция русского народа – бомба замедленного действия: она взорвется через несколько поколений, в XXI или XXII веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков породит новые поколения себе подобных».

Думаю, що ця бомба вже вибухнула і в них і у нас. Правда у нас вона була не єдиною... Смію зробити припущення, що під час Голодомору українців загинуло значно більше, ніж євреїв під час Холокосту.

Не вдаючись, на разі, у цифри та причини, лише процитую єврея Едуарда Ходоса: «Голодомор 1932-33 годов является делом рук еврейско-большевистского кагала. Итак, опираясь исключительно на исторические факты, мы приходим к единственному выводу:
«Страшный Голодомор 1932-33 годов, официально признанный актом геноцида против украинского народа, целиком и полностью является делом рук еврейско-большевистского кагала, безраздельно властвовавшего в стране в досталинский советский период. Кагановичи, косиоры, френкели, берманы, кацнельсоны… – вот они, каты Украины, выносившие смертный приговор ее народу и приводившие его в исполнение. И хотелось бы мне взглянуть в глаза того, кто ратуя за историческую справедливость, осмелится заявить, что это не так!».

Зрештою, прочитайте «Чортячий санаторій» Василя Рудого і самі все зрозумієте. Гірко, сумно, але, пам'ятаючи реалії вже «застійного» Союзу, доводиться визнати ,що здебільшого гинули кращі. І тоді, й раніше, і під час другої світової.

Для озвірілого бидла, керованого ницими хтивами чекістами та «начальниками», під крилом «єврейсько-більшовицького кагалу», найбільшим ворогом був, звичайно, не класовий. Сірий кардинал Кремля та ритуальний кат українського народу – Лазарь Каганович, походив з багатої жидівської родини, як і сотні-тисячі радянських керівників меншого калібру. Знищували в першу чергу тих, хто був здоровий духом. Виродки або дегенерати (за термінологією Григорія Клімова) люто ненавиділи повноцінних людей зі здоровою психікою, духовних, розумних та національно свідомих.

Чим більше в людині було дегенеративного, неповноцінного – тим більше шансів вижити і навіть зробити кар'єру. Це не була панацея. Дегенерати знищують собі подібних, прямуючи до влади, як павуки в банці. Так звані репресії 1937-1939 років це гарно проілюстрували. Але знищуючи сотнями, тисячами своїх, вони, як і попередники, винищували мільйони кращих!

Тут варто нагадати, що за класифікацією Клімова є й «хороші» дегенерати, котрі свої комплекси трансформують у творчість чи в інше конструктивне русло. Але до вершин влади пробиваються не вони. Клімов стверджує: «Лише людина з ненормально розвинутою жадобою влади (подавлений садистичний гомо-маньяк) може перемогти в бійці за владу. Це аксіома дегенерології».
Легіони «подавлених садистичних гомо-маньяків» йшли «по трупах» до своїх чинів та посад. Мутні хвилі революцій, громадянських та двох світових воєн підняли на самісінький верх вчорашніх «тихих» гендлярів та п'яничок – збоченців з чорними душами.

Смерть косила всіх підряд, але виживали не сильніші, а хитріші й підліші. 
В чистому озері теж може бути мул, але якщо вибрати з нього майже всю воду та добряче потовктись ногами, то воно стане багнюкою. Якщо затампувати джерела, котрі живили це озеро, то багнюка засмердиться та покриється бридкою цвіллю. Це мені нагадує наше пострадянське суспільство.

Джерело національного піднесення, після планового розвалу Союзу, тихо затампували культурно-економічно-генетичним геноцидом. Замість колядок та народних пісень – бездарна попса, на зміну радянській «урівняйлівці» прийшов «олігархічний капіталізм», а замість свіжих овочів, м'яса та молока ми споживаємо хімічні та генномодифіковані покручі у фаст-фудах. Не дивуйтесь – попса, суржик, хімія та ГМО, підконтрольна фінансова система – це все зброя на різних рівнях ведення війни. Про це багато писав та розповідав автор КОБу (Концепции Общественной Безопасности) – знищений теперішніми дегенератами генерал Констянтин Петров.

Хто реалізовує цей диявольський план остаточного знищення України та українського, і не тільки, етносу? Все ті ж виродки-дегенерати, лише замасковані під лібералів та демократів.

Все що ми можемо зробити на цьому етапі – це розповсюджувати правду і діяти позитивно та конструктивно. Вони не бояться революцій та воєн – вони бояться мирного Майдану. І, як справжню нечисть, їх знищить лише живе світло Правди.

Юрій Ситник

Є сумніви чи був засуджений хоч один справжній вбивця Брагіна, Момота, Щербаня, Гетьмана? Чи був у слідства хоч один справжній свідок?
І чим далі тим більше сумнівів з цього приводу. Адже чого лише вартує "професійний" свідок Мар'їнков, який свідчив майже в усіх процесах. Він розповідав, що був дуже близький з членами "кривавої банди" (Рябін та Кушнір навіть ночували в його готельному номері), а потім виявилося, що він має особливо близькі стосунки і з трьома генералами СБУ. Зокрема, він бізнес-партнер Юрія Вандіна, який свого часу розслідував вбивство Щербаня. Погодьтесь, це нонсенс, коли свідок обвинувачення близький з автором обвинувачення!
Автор пропонує так само шокуючу інформацію для роздумів відносно іншого свідка у справі, який буде виступати в суді незабаром. Автор має на увазі Володимира Щербаня.
Ось лист, який в 2007 році був направлений Уповноваженій з прав людини Ніні Карпачовій колишнім майором міліції В'ячеславом Синенко, який був засуджений за участь у вбивстві Брагіна. http://www.ostro.org/general/politics/articles/1210/
Синенко стверджує, що обвинувачення проти нього було сфальсифіковане, і, до речі, відомий нам Мар'їнков був основним свідком, що свідчив проти Синенка.
Однак автор хоче звернути увагу на інший фрагмент цього листа. Синенко пише, що з тих кого слідство називало бандою Кушніра йому лише "відомий Кушнір, як брат керівника слідства підполковника Кушніра Якова і як агент керівника УВС м. Донецька генерала Варакі В.М. на псевдо "Рогов".
Як виявилося, це правда, що брат Кушніра працював в міліції. Автору це підтвердили його колишні сусіди в будинку на вулиці 50-тої Гвардійської дивізії в Донецьку. Щоправда, він пішов на пенсію задовго до вбивства Щербаня. В 1992 заснув адвокатську фірму "Інюр", а через кілька років виїхав в Ізраїль. Він і нині проживає там.
Отже стосовно брата Кушніра Синенко сказав правду. А чи правдиві його слова, що Кушнір був агентом генерала Варакі? Якщо це так, ми отримаємо дуже цікаву картинку. Справа в тому, що генерала Варака в середині 90-тих в Донецьку знали, як людину надзвичайно близьку до губернатора Володимира Щербаня.
А ще, як людину, що мала не найкращу репутацію. Сайт ОРД якось писав, що генерал Варака "годувався з рук" відомого кримінального авторитета Гіві Немсадзе, а в 1989 році особисто бив Вячеслава Чорновола, що приїхав в Донецьк у справах Гельсінської спілки.
Однак не зважаючи на кримінальний хвіст, що тягнувся за генералом, Володимиру Щербаню він був настільки близьким і дорогим, що коли він був призначений губернатором Сумщини, то запросив Вараку в свою команду. Однак заступником губернатора Сумщини Варака працював не довго. Вже через місяць він загинув в автокатастрофі...
Отже, якщо Синенко в 2007-му році писав Карпачовій правду, що Кушнір агент Вараки, то виходить, що Володимир Щербань теж міг бути замовником вбивства Євгена Кушніра?
Хоча особисто автор не вважає такий логічний висновок вірним. Проте, що важливо – помилка в логічному ланцюжку могла статися не лише, якщо брехав майор Синенко, а також, якщо слідство повністю сфальсифікувало справу відносно банди Кушніра.
І справді, чому до судового процесу у справах вбивства Брагіна та Щербаня про "криваву банду" Кушніра на Донбасі ніхто не чув. У місцевих жителів на слуху були інші "герої", такі, як Гіві, Алік Грек, Юрій Малой, Ринат, Міша Косой. Отже є серйозні підозри, що слідство свідомо знайшло не тих вбивць у справах Брагіна, Щербаня, Момота.
На завершення, ще кілька фактів для роздумів на тему, хто кому, що оплачував.
В 1994 році в Донецьку була відкрита філія "Приватбанку". За свідченнями джерела автора, банк в перші роки своєї роботи активно відмивав гроші Щербаня. Проте, що нам особливо цікаво, також він "фінансував" роботу донецької міліції, зокрема генерала Варакі. В 1995 році зокрема, банк заснував "Благодійний Фонд сприяння міліції", який впродовж кількох років очолював особисто генерал Варака. А керівником донецької філії "Приватбанку" в ті роки, була Валентина Арбузова, мама нинішнього віце-прем'єра Сергія Арбузова, першого серед "сімейних" кадрів старшого сина Януковича.
Отже при бажанні, якщо дуже тягнути за вуха і брати покази в таких свідків, як Синенко, а не Мар'їнков справу вбивства Щербаня можливо притягнути і до звинувачення "сімейних".

Уполномоченному по правам человека

при Верховной Раде Украины

Карпачевой Нине Ивановне

Синенко Вячеслава Васильевича,

1949 года рождения, .

урож. г Донецкой обл., украинца, .

обр высшее, б/п, не судимого ранее,

пенсионера МВД, майора милиции в отставке

осужденного по сфабрикованному делу

Генпрокуратурой Украины

Апелляционным судом Донецкой области

к пожизненному лишению свободы,

нахожусь в СИ-5 г. Донецка

в ожидании рассмотрения

моей кассационной жалобы

в Верховном Суде Украины

от 14.02.07 г. NС – 208 и С – 279

от 28.02.07 г. уг. дело N1-8/07

Заявление

19.06.07 в Ваш адрес, мною было направлено заявление NС – 923, но ответа я не получил, и решил побеспокоить Вам повторно, так как от Вашего участия в его рассмотрении зависит моя жизнь, и жизнь и честь моей семьи.
Дело в отношении меня, сфабриковано спустя 10 лет. Мне инкриминируется соучастие из корыстных побуждений, в проведении взрыва на стадионе "Шахтер" 15 ноября 1995 года (на самом деле взрыв на стадионе произошел 15 октября 1995 г. – "Остров"), к которому я не имею никакого отношения. Забегая наперед, хочу отметить, что все что произошло на стадионе "Шахтер" до мельчайших подробностей, уверен, известно Ренату Леонидовичу. Известны организаторы преступления, лица заминировавшие стадион, лица осуществившие подрыв, лица находившиеся на стадионе в момент взрыва, осуществлявшие наблюдение за стадионом и осуществлявшие прикрытие подрывников Акулова и Пилипенко. Позволю себе перечислять их согласно уголовного дела: Михайлов, Волков, Полежай, Лобков, Брюхин, Титов, Зангелиди, Баликоев, Елканидзе, Пушняков, Денисов, Болотских и ряд не установленных лиц, кроме взрывников – Акулова и Пилипенко, всего около 18-20 человек.
Во время судебных слушаний Денисов и Болотских пояснили, что со мною не знакомы и в день взрыва не видели и ничего не слышали ни от членов банды, ни от организаторов о том, что Синенко Вячеслав находился на стадионе во время взрыва и осуществлял с другими членами банды охрану взрывников. Следствие ГП пришло к выводу, что я не член банды и не знал о ее существовании (обвинительное заключение дело N49-1733 лист дела 120). Какие же мотивы, в сфальсифицированном против меня деле, версии выдвигаются следствием? Синенко рассчитывал на получение в виде благодарности от организаторов преступления (N49-1733 лист дела 120)
Из организаторов взрыва – Алиева, Мильченко, Рябина, Алиева Альберта, Лурика, Кушнира мне известен Кушнир, брат начальника следствия подполковника Кушнира Якова и как агент начальника УВД г.Донецка генерала Вараки В.Н. по псевдониму "Рогов".
С потерпевшим Брагиным у меня были добрые приятельские отношения, никогда ничем не омраченные, Алик умел дружить. С Двойных (начальник охраны Брагина, полковник СБУ в отставке, погиб во время взрыва – "Остров") был знаком по работе и после его ухода в охрану Брагина, неоднократно с ним встречался. Отношения наши были теплыми и дружескими, много было общих знакомых среди работников СБУ, в частности генерала СБУ Иванова Валерия.
Кроме этого, меня должны были видеть 30-40 работников милиции Калининского РО и 50-60 работников Ворошиловкого РО в которых я трудился и где меня все знают. Но нужные следствию показания дает через 10 лет, подставной свидетель капитан Годына. Который используется одним и тем же следователем Пудаком против других работников милиции, Писарева Олега, зам. нач. РОВД м-ра милиции, ст.опера Изотова м-ра милиции, которые не подтверждаются в суде.
Меня хорошо знают и я долгие годы поддерживал дружеские отношения с нынешними депутатами от партии Регионов в Верховной Раде Украины:
Белашом Борисом Федоровичем донецким поэтом.
Вечерко Владимиром Николаевичем профессором зав. кафедрой медицины Донецкого мединститута.
Малышевым Владимиром Степановичем генерал-лейтенантом милиции, ныне начальник службы безопасности КСМ (СКМ – "Остров"), с которым проработал долгие годы в Калининском РО.
Ляшко Михаилом Михайловичем, бизнесменом.
Рубаном Юрием Георгиевичем, президентом промоутерской компании "Юниор бокс".
Подкопаевой Лилией.

Эти люди отлично меня знают и дадут Вам полную характеристику меня как личности и мог ли я, не являясь членом банды, имея 20 лет за плечами работы в ОУР, в 46 лет, ради благодарности, оказывать услуги бандитам, более 20 человекам, в осуществлении преступления?
Я через Рубана Ю. Г. после неудавшегося покушения на меня 5.05.98 года, спрашивал у Рената Леонидовича имеет ли он ко мне претензии. Ответ был однозначный: "Не имеет". Если бы я имел отношение, то уже давно бы пропал без вести.
Ренат Леонидович знает обо мне все, но амбиции Васильева Геннадия Андреевича перевесили здравый смысл. Геннадий Андреевич держит на меня большую злость за газетную публикацию в "Комсомольской правде" об отпущенном по его указанию Рухманове (ранее, Синенко в суде называл Рухманова "боевиком Рината Ахметова" – "Остров"). Он пообещал мне, что я закончу свои дни в тюрьме. Его угрозы сбываются. Ложная информация поступила и к Ренату Леонидовичу. Поэтому он дал отмашку суду на пожизненное лишение свободы. Мои попытки объясниться с Ренатом Леонидовичем не увенчались успехом. Я остался не выслушанным.
Прошу Вас ради Правды Божией на Земле ради всего святого посетить меня в тюрьме, если можно с кем ни будь из указанных мною депутатов. Я хочу передать Ренату Леонидовичу письмо, в котором докажу ему свою непричастность к взрыву на стадионе. Если же Ренат Леонидович не захочет отменить свое решение в Верховном Суде, мне никто не поможет и невинный будет утвержден на пожизненное лишение свободы.
Я хочу умереть в лагере, среди людей, я смогу увидеть своих внуков и подержать их на руках, которые родились когда я уже находился в тюрьме. Для этого я должен получить любой срок. Я сильно болен и скоро помру в тюрьме. Суды ничего не решают. Все будет по воле Рената Леонидовича, особенно шансы мои упали до нуля, после моих выступлений в суде. Я знаю, это не прощается, но хочется верить в доброту Рената Леонидовича и его решение.
Нина Ивановна прошу Вас, посетите меня! Не отписывайте мне формальный ответ, что мое заявление переслано в Г Прокуратуру или Верховный Суд. Прошу Вас, ради Христа, помогите мне. Я невиновен в том, что мне приписывают. С уважением и христианской надеждой, осужденный на смерть Вячеслав Синенко.

17.07.07г.

Екс-президент Віктор Ющенко вважає, що справи проти екс-прем'єра і його колишньої соратниці Юлії Тимошенко – не політичні, а справедливі. Це випливає з його слів у інтерв'ю газеті "Коммерсант-Власть". (ВАРТО ПОЧИТАТИ)

"10 років тому найсправедливішим судом у світі, американським, за корупцію на 10 років саджають у в'язницю екс-прем'єра України Павла Лазаренка. За хабар від ЄЕСУ (якої керувала Тимошенко). Суд установив цей факт. У справі дано відповідне визначення по Тимошенко як по фігурантці. Сторона, яка отримала хабар, перебуває у в'язниці. Іншу сторону залишу без коментарів", - сказав Ющенко. 

"Гучна справа в Росії. Російській державі в цілому й Міноборони зокрема був завданий збиток майже в 0,5 млрд дол. За співпрацю з ЄЕСУ, президентом якої була Тимошенко, за рішенням самого справедливого російського суду за ґрати потрапили, здається, п'ять генералів. За те, що вони були корумповані тим джерелом, про яке ми говоримо", - додав він. Ющенко торкнувся й "газової справи".

"Тимошенко підписала гарантії на вибірку щорічно 42 млрд кубометрів газу в Росії. Якщо Україна не вибирає, то платить штраф – 360% ціни, що існує на момент дії угоди. Сьогодні в нас ціна 530 дол за тисячу кубометрів. Штрафи за три попередні роки становлять, здається, 12 млрд дол. Торік – до 17 млрд дол", - завив він. 

"Бюджет країни 30 млрд дол. Очевидно, що Україна ніколи не заплатить. Це наше банкрутство, це наша катастрофа! Тепер питання: це політичне переслідування Тимошенко, як ви вважаєте?", - сказав екс-президент. 

Ющенко додав, що "укласти угоду між "Нафтогазом" і "Газпромом", керуючись двома міжурядовими протоколами, можна в тому випадку, коли виписана директива уряду для підписання такої угоди на певних умовах". 

"Коли умови занесли в уряд, він їх відхилив. Але Тимошенко вже була в літаку. Дубина (екс-голова "Нафтогазу") сказав їй: я не підпишу. А вона витягла з дамської сумочки фіктивні директиви й сказала йому, що директиви є. Я не хочу давати вам відповідь. Приїдете в Москву й розберіться, політика це все чи це право, яке чіпляється за політику", - сказав екс-президент. 

Ющенко не вважає, що те, що Тимошенко і Юрій Луценко перебувають за ґратами, а він на свободі, свідчить про те, що він не небезпечний для влади, а вони – небезпечні. (Шизофренія, Фрунзе 103а. )

"Коли до влади формулюються претензії з приводу того, що вона – джерело корупції, це дуже часто називають політичним переслідуванням… Коли я був президентом, кого за штани візьмеш – це одразу політичне переслідування. Це було за часів Кучми, у мій час, є при Януковичу й буде при тому, хто прийде після нього", - вважає Ющенко.

Зазначимо, що народний депутат Геннадій Москаль назвав президента Ющенка моральним виродком, який на гроші Партії регіонів відбирає голоси в опозиційних партій.

"Сьогодні він (Ющенко) знову воскрес як політик. Лає Тимошенко, лає нас, лає "Свободу", лає усіх, кого тільки можна, з опозиційних партій. Тільки він один праведник. Це моральний виродок, що можна ще про цю людину сказати", - наголосив Москаль.

С приходом к власти "донецких" должность поселкового головы в Крыму стала смертельно опасной.

Сайт «Крым.Комментарии» собрал случаи добровольно-принудительных уходов мэров крымских поселков в мир иной за последние два с половиной года.

Сегодня утром возле своего дома застрелен в голову мэр Симеиза Кирилл Костенко. Труп был найден в машине возле одного из домов по улице Звездной. По неофициальной информации, в мэра стреляли из автомата. Сегодня же стало известно, что в окрестностях Симеиза, на горе Кошка, найдено сгоревшее авто с автоматом Калашникова. У Костенко осталось пятеро детей.

В августе 2011 года сотрудники милиции задержали Костенко и депутата Симеизского поселкового совета Тимура Шемшединова. Им приписывали получение взятки в размере 400 тысяч гривен. Однако в поссовете были уверены: их поселкового голову заказали. Костенко и Шемшединова отпустили на свободу, они вернулись к исполнению своих обязанностей.

25 ноября 2012 года мэр Малого Маяка Леонид Малык покончил жизнь самоубийством, выбросившись из окна туалета на третьем этаже больницы Семашко в Симферополе, где он находился после того, как был помещен в психиатрическую больницу №5 в селе Строгановка. Самоубийству мэра также предшествовало задержание - за превышение служебных полномочий при выделении земли. По решению суда Малыку в мае 2012 года избрали меру пресечения в виде подписки о невыезде. В августе прокуратура отстранила его от исполнения обязанностей головы, но в октябре сельский совет Малого Маяка вернул ему должность.

25 февраля 2011 года в больницу с огнестрельным ранением в область сердца был доставлен председатель Веселовского сельского совета (Судакский регион) Игорь Юшко. Реанимационные мероприятия эффекта не дали, он скончался на руках у медиков.

Тело Юшко было найдено в машине, в лесополосе. На месте обнаружили ружье и предсмертную записку. Следствие отказало в возбуждении уголовного дела по данному факту - его смерть правоохранители признали самоубийством. Однако местные жители не поверили в то, что жизнерадостный человек, любящий супруг и отец троих детей мог наложить на себя руки. Смерть Юшко активно обсуждалась в Интернете.

Вот несколько комментариев, которые оставляли пользователи на местном сайте: «Игорь бы никогда бы не сделал самострел.... Человек он хороший был и жену очень любил, и детишек». «Я вот все не пойму... а как с ружья в принципе можно стрелять себе самому в сердце..? Очень печально, что так легко можно очернить человека, даже после смерти, сказав, что он самоубийца, бросивший жену и троих детей».

Третий год прокуратура Крыма не может поставить точку в деле об убийстве мэра Новофедоровки Сакского района Олега Колодяжного. Он был расстрелян из автомата при выходе из подъезда своего дома 29 июня 2010 года. Из тела убитого извлекли 14 пуль.

Основной версией убийства в крымской прессе называли выделение земли в прибрежной полосе, протяженность которой в Новофедоровке составляет 4 км. Исполнитель убийства Колодяжного был задержан в Литве еще летом 2011 года. Однако экстрадиции киллера тогда помешало его состояние здоровья - у него произошел инсульт.

В конце минувшего года, то есть спустя 2,5 года после убийства, в крымской прокуратуре заявили, что собрано достаточно доказательств для привлечения исполнителя заказного убийства к уголовной ответственности, однако он по-прежнему в Литве. «Убийцу Колодяжного мы никак не можем привезти из Литвы. Все документы есть на его экстрадицию, но пока они там его привлекают по своим законам. Не вступили в законную силу решения судов по тем статьям, по которым его там обвиняют», - сообщил на пресс-конференции в Симферополе заместитель прокурора Крыма Алексей Домников.

Информацию о том, кто является заказчиком убийства, правоохранители до сих пор не озвучили.