Коли у 1939 р. у Західну Україну прийшла радянська влада, то вона арештувала частину активістів, які допомагали українцям під час Глодомору 1932-33 р. Теодор Данилів із Бучацького повіту Тернопільського воєводства у своїх спогадах згадував, що коли його у 1939 році викликали у міліцію на допит, то основним звинуваченням була антирадянська пропаганда у 1933 р. Коли у концтаборах він розповідав наддніпрянцям про допомогу із Західної України - вони навіть не знали, що робились такі спроби їх порятувати.

Про це під час презентації у Львові книги "Людяність у нелюдяний час" розповів кандидат історичних наук, автор монографії "Західна Україна і Голодомор 1932-1933 рр." Ярослав Папуга.

На початку 1930-х років із Західної України ще можна було пересилати посилки з продуктами для наддніпрянців. Але під час Голодомору політика радянської влади змінилась – вона вирішила заробити на людському горі. Ярослав Папуга розповів, що для того, щоб переслати посилку потрібно було доплатити ще велику суму грошей. Пересилали і кошти, – американські долари чи польські злоті, – за які у спеціальних магазинах за завищеними цінами можна було купити продукти.

Історик зазначив, що у липні 1933 р. у Західній Україні було створено спеціальний громадський комітет для допомоги голодуючим. "До кінця року він збирав кошти. Частина з них була витрачена на міжнародну діяльність, щоб донести інформацію про Голодомор до світу. Більшу частину переслали голодуючим. Подібні комітети були створені практично всюди, де була українська діаспора – у Франції, Великобританії, Бельгії та ін. Координатором їхньої діяльності був саме львівський комітет", – розповів Ярослав Папуга.

Були випадки, коли голодуючі із Наддніпрянщини вдавалось втекти у західну Україну через радянсько-польський кордон. Українці, які жили у цій прикордонній зоні, вимагали від польської влади, щоб вона дозволила наддніпрянцям залишитись. У більшості випадків польська влада лояльно до цього ставилась, хоча були випадки, що і перешкоджала українцям. Особливо, коли було заплановано на 29 жовтня 1933 р. День жалоби і протесту – у цей день по всьому світі українці виступали проти Голодомору. У деяких місцевостях були випадки, що за кілька днів до цього польська влада затримувала українських активістів, а після проведення заходу випускала їх на волю.

Допомога із Західної України під час Голодомору частині людей все ж таки допомогла. Ярослав Папуга розповідає, що у архівах зберігаються тогочасні листи, де наддніпрянці дякують своїм братам з правого берега р. Збруч за допомогу, яка дала їм можливість вижити. "Однак, це не можна порівнювати з героїзмом українців, які голодували самі і останнє віддавали своїм односельцям", – підкреслив історик.

Найбільше вірять у "природний" характер Голодомору жителі Півдня та Сходу України, виборці КПУ і Партії регіонів. На Заході і в Центрі впевнені у спланованій акції зі знищення української нації.

Чи не вперше це слово в означеному контексті прозвучало 12 листопада під час зустрічі Віктора Януковича з представниками Українського союзу промисловців та підприємців і Федерації профспілок України. Народний депутат Валентин Ландик під час цієї зустрічі заявив, що після підписання угоди з ЄС про асоціацію і зону вільної торгівлі українська продукція може стати неконкурентоспроможною. «Якщо це можна, давайте підписання на один рік поки перенесемо. Ще дайте нам можливість підготуватися, дайте можливість закупити обладнання. Це велике прохання не тільки моє, це велике прохання промисловців», - сказав Ландик.

Ну, а далі покотилося-понеслося. Про сакраментальну «паузу на рік» повели мову не тільки нардепи, а й політичні технологи та аналітики. Найбільш детально аргументував потребу такої паузи «прирегіоналений» інтелектуал зі стажем Кость Бондаренко: «Позиція України зводиться до наступного: ми не просто задекларували європейський вибір, а й протягом року прийняли ряд важливих законів, кримінально-процесуальний кодекс, підготували закон про прокуратуру та нове виборче законодавство. У нас відбулися серйозні зрушення у сфері свободи слова та засобів масової інформації, органи державної влади стали більш відкритими. Ми впроваджуємо європейські стандарти та готові до серйозних збитків для нашої економіки. Що ще потрібно? Хочете підписувати Угоду про асоціацію – підписуйте без додаткових умов. Ні – то ми нікуди не спішимо. М’яч на вашому полі… Такий лейтмотив останніх днів. Україну абсолютно влаштовує пауза у стосунках з ЄС. Це не означає кардинальний поворот. Це не означає розворот на 180° – вбік Митного союзу. Це означає лише паузу – приблизно на рік».

На підтвердження цієї тези – або робіть по-нашому, тобто схиліться перед всемогутністю Партії регіонів і її небажанням робити подальші кроки для інтеграції в Об’єднану Європу, або починаймо «паузу на рік» - негайно були здійснені практичні кроки. Попри те, що місія Кокса-Кваснєвського пішла назустріч українській стороні і продовжила термін своєї роботи до саміту у Вільнюсі, у відповідь було негайно пересунуло ухвалення євроінтеграційних законів. Мовляв, хто ви такі, Кокс і Кваснєвський, щоб ви від нас чогось вимагали? Як зауважив народний депутат Анатолій Гриценко, «Янукович з Рибаком буквально за останню добу викинули два євро-закони з порядку денного Ради на вівторок, 19 листопада. Подивіться «зкоригований» графік пленарних засідань на 19-22 листопада. Проекти зі списку Фюле 3541 (прокуратура) і 3396 (вибори) – на вівторок уже не плануються. Учора в плані вони ще були – сьогодні вже немає. Ловкость рук і нікакого мошеннічєства… А куди ж вони поділися, ті два проекти? Їх спланували на четвер, 21 листопада. Під номерами 56 і 57. Після дуже пріоритетних перед Вільнюсом інших 55 законів, зокрема про службу у військовому резерві, про побутові відходи, про мисливські господарства і полювання… Згідно з новим замислом Януковича-Рибака проекти із списку Фюле Рада має розглянути десь так під ранок п’ятниці, або під вечір суботи – і це за умови, якщо депутати працюватимуть цілодобово».

Ну, а далі в хід пішли очевидні фальшування. Як-от у коментарі нардепа Володимира Олійника до заяви польського президента Броніслава Коморовського. Не встиг останній сказати, що Європейський Союз може дозволити Україні виконати частину вимог уже після парафування Угоди про асоціацію, як Олійник прокоментував: «Ми не можемо не звертати уваги на негативні наслідки для економіки України, до яких призведе початок роботи зони вільної торгівлі з ЄС. По суті, це означатиме різке скорочення доходів митниці, а на тлі закриття кордонів з Росією негативний ефект цього рішення буде тільки зростати.

Я радий, що президент Коморовський позитивно оцінив можливість «паузи» у європейській інтеграції, коли для цього з’являться більш сприятливі економічні передумови». І не має значення, що Коморовський говорив зовсім про інше – що треба «бути готовими, як Спільнота, до прийняття рішення: або їх виконання є достатнім, або частину з них можна реалізувати на наступному етапі, коли відбуватиметься ратифікація угоди, що вимагає згоди всіх країн – членів ЄС. Це також є моментом, коли можна ставити перед Україною вимоги». Тобто про жодну паузу не йшлося, навпаки – про поетапний і безперервний рух! Але, говорячи словами поета-одесита Багрицького, «но если он скажет: “Солги”, - солги. Но если он скажет: “Убей”, - убей». Чи треба пояснювати, хто такий у системі тоталітарних координат цей всемогутній «Він»?

Певен, за ці дні всі ми станемо свідками ще цілої низки заяв та дій з боку «партії влади», покликаних «нагнути» європейців і поставити на грань зриву парафування Угоди про асоціацію – з мотивацією, що нам потрібна тільки «пауза на рік», а якщо хтось зриває підписання, то це діячі ЄС, а не ми. А воно й справді подібними кроками можна довести лідерів країн Євросоюзу до відмови від Угоди …

Між тим твердження, що нічого особливого не відбувається і після «паузи» можна буде повернутися до Угоди про асоціації – це відверта велика брехня. Справа в тому, що наступного року мають відбутися зміни у керівництві виконавчих структур ЄС та буде обраний новий склад Європарламенту. А вслід за тим настане літо, коли в Україні Верховна Рада відпочиває, а вслід за тим осінь – початок президентської виборчої кампанії. Світова практика така, що під час подібних кампаній важливі угоди не підписуються, і це цілком логічно, бо хіба варто мати справу з «кульгавими качками», як звуться глави держав, які добувають свій строк? Якщо тема асоціації України з ЄС реально і постане знову, то не раніше 2016 року. Про це говорять і депутати чинного Європарламенту, і деякі українські політики та аналітики з числа тих, хто добре знає правила і традиції європейського політичного життя.

Що ж означатиме ця трирічна «пауза» для України? По-перше, різке погіршення відносин – як політичних, так й економічних – з країнами Євросоюзу. Адже Україна на офіційному рівні яскраво продемонструє свою нехіть до прийняття європейських правил гри та бажання демонстративно «нагинати» партнерів. По-друге, ускладнення у відносинах з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями. А це не лише дешеві кредити, але й рейтинги інвестиційної привабливості та довіра в економічних стосунках. По-третє, неминуче погіршення іміджу України у європейських та світових мас-медіа, зростання поширення негативної інформації (і дезінформації теж) про неї, падіння обсягів туризму тощо. І, нарешті, це означатиме майже повну свободу рук для «регіоналів» на президентських виборах 2015 року. Бо ж можна буде практично не зважати на європейську громадську думку та керівників країн ЄС, а робити все, що заманеться, щоб утримати владу.

Утім, можливо, в очах «регіоналів» останнє перевищує все попереднє, і саме задля реалізації такого сценарію і затіяна вся комедія з «паузою на рік»?

Але в такому разі «партія влади» мусить розуміти, що далеко не всіх лідерів держав Євросоюзу можна зарахувати до «лохів, яких не гріх кинути», відтак справою честі, ба, політичного виживання для цих діячів стане докласти всіх можливих зусиль для унеможливлення подальшого перебування Януковича і Ко при владі в Україні. Бо ж для Європи така владна команда у стратегічно важливій країні просто небезпечна. Ясна річ, ітиметься не про «примушення до дружби» за путінськими сценаріями, а про «м’яку силу» економічної та дипломатичної активності – з дуже неприємними особистими перспективами для ініціаторів і штатних оспівувачів сакраментальної «паузи на рік»…

 Сергій Грабовський
http://tyzhden.ua/Politics/94180