"Ми бачили із вчинків поляків з нами, як у християнських народів виконуються обіцянки, клятви і присяги. Політика і міністерія є у них вишуканий обман; і чим такий обман вдаліший для них і шкідливійший для сусідів, тим більше прославляються винахідники неправд, і всі християнські держави називають їх людьми розумними, великими міністрами, видними політиками!"

Якщо ви постійно думаєте про сили, які, здається, спрямовані проти вас, ви збільшуєте їх до такої міри, яка є незрівнянно більшою від її справжньої сили. Справжні сили виростають до такої жахливої ваги, якої вони насправді не мають. Але якщо ви, навпаки, наочно уявите свої засоби, побачите в них велику вагу і ще раз високо поцінуєте, зосередите думку на них, підкреслите все їхнє велике значення, ви подолаєте будь-які труднощі. Ваші внутрішні потенції зростуть, і з Божою допомогою від поразки ви підійметеся до перемоги. (Норман Вінцент Піл)

І робітників, і селян – усіх трудівників примусили працювати. Праця стала обов’язковою – наче в концтаборі. І на державних умовах. З кожних 100 копійок, зароблених робітником, йому віддавали 7-8 копійок, решту держава забирала собі. З цих 92-93 копійок держава згромаджувала великий бюджет, з якого від свого імені і з великим самохвальством фінансувала житлове будівництво, «безплатну» медичну допомогу, «безплатну» освіту, пенсії. При цьому вона мовчала, що з цих же 92-93 копійок собі виділяла щедрий штам, фінансувала армію, величезний репресивний апарат, цілу армію пропагандистів, понад 80 комуністичних партій в різних країнах світу та проводила величезну роботу у справі розширення московської імперії. Цю внутрішню «благодійну» діяльність подавала як досягнення нового, передового, найпрогресивнішого і т. ін. соціалістичного ладу.
Людей відучували від самостійного мислення і привчили дивитися на комуністичну партію, керівну силу держави як на єдине зосередження розумних людей, відучували від ініціативності і привчали до бездумного слухняного виконання вказівок партії. Жорстоким терором привчили до абсолютної безпринципності, коли навіть не насмілювалися висловити бодай найменшу незгоду і покірно схвалювали все, що їм пропонували.
З другого ж боку держава давала робітникові все: регулярно видавала зарплату, гарантувала відпустку, освіту, медичну допомогу, недорогу (після очікування 15-20 років) квартиру. Людей привчили в усяких дрібницях звертатися до влади: потрібна віконна кватирка – господар квартири пише заяву в ЖЕК, щоб йому відремонтували. Чоловік з дружиною посварився, жінка йде поскаржитися до секретаря партійної організації – просто тобі наче в дитячому садочку!

***
Тоталітарний режим робив усе можливе, щоб відучити людей від самостійного мислення, щоб убити в них активність і зробити пасивними. На Кожному кроці розвішали плакати: «КПРС – розум, честь і совість нашої доби», «Народ відданий партії» (не партія має служити народу, а народ - партії).

 Честь і совіть повинні повернутися туди, де мають бути - в людську душу і серце!

На брифінгу в Івано-Франківську Юлія Тимошенко висловивила задоволення ухваленням Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», який передбачає збільшення на 1 млрд. грн. коштів резервного фонду держбюджету для профілактики й лікування хворих на грип.

«Сподіваюся, що, враховуючи достатньо екстрену ситуацію, Президент завтра цей закон підпише, й Національний банк завтра ж його і профінансує», - сказала прем’єрка.

«Стало бути, судді, є такий закон: не нами писаний, а з нами народжений; його ми не чули, не читали, не вчили, а від самої природи одержали, почерпнули, засвоїли, він у нас не від навчання, а від народження, ним ми не виховані, а просякнуті; і закон цей гласить: якщо життя наше в небезпеці від злих підступів, від насилля, від мечів розбійників або недругів, то всякий спосіб себе оборонити законний і чесний.
Коли говорить зброя, закони мовчать!».

Чому більшість наших святкувань присвячені подіям, коли ми не перемагали, а приносили жертви?
Чому святкуємо дати, коли перемагали нас? Чому?

Колись Наполеона запитали, що краще: армія ослів на чолі з левом чи армія левів на чолі з ослом? Він відповів, що краще є перше.

Як Ви могли здогадатися, що другий випадок – то саме про нас!? В яку історичну епоху України не зазирніть скрізь побачите одне й те: військо левів з ослом на чолі, за винятком локальних ватажків-гайдамак. Звісно, що потуг цих славетних людей було не достатньо в межах країни завершити чи утримати чергові визвольні змагання. То ж і маємо, те, що маємо!

Ніхто не принесе Україні добра. Це наше завдання через поборювання ворожого оточення дбати про благо України.

На тлі пасивності та відсутності почуття громадянської відповідальності за долю країни та з крайньої нужденності склалася нова негативна риса виборців – продажність. Багато людей не думає про долю рідного краю, про необхідність бути справедливим, а хапає 20 гривень і передає покупцю свій виборчий голос. Напевне вони не продалися б за 20-30 гривень, коли б усвідомлювали свою участь у формуванні представницьких органів влади і коли б розуміли, що від того, який орган вони сформулюють своїми голосами, залежить, чи цей орган служитиме громаді (Україні), чи людині, яку вони обрали, (а може, ще й групі злодіїв). Воно зовсім молоде, проте страшенно шкідливе, бо продовжує панування мафіозно-злодійської, антиукраїнської бандитської влади.
Продажність не набула б такого поширення, коли б українці мали більшу національну свідомість. Вони б дбали про Україну і не проводили б продажем своїх виборчих голосів до представницьких органів державної влади. Російських шовіністів та різних суркісів, для яких батьківщина Ізраїль, а не Україна, і дбають та дбатимуть вони не про українського виборця.
Ця новим традиціям допомагала вироблятися давніша традиція недовіри одне до одного і спроби розв’язувати свої проблеми зверненням до влади.
Московська окупаційна адміністрація за сторіччя свого панування над українським народом провела величезну роботу, щоб між українцями посіяти недовіру і примусити їх у всяких важливих (і не тільки важливих) справах звертатися не до сільської громади, а до представників влади. Горизонтальні зв’язки в народі звели до мінімуму, а вертикальні розвинули до максимуму. Кожну сімю зробили окремою моле кою і спрямували її надії на вирішення її проблем уверх до начальства. Вбили громадівське самоврядування, яке впродовж тисячоліть було демократичних способом справедливого розв’язування майже і всіх проблем сільського населення України, і запровадити вертикальний бюрократичний спосіб керування людьми, спосіб несправедливий, хабарницький, зате надійний для тримання народу в покорі. Прищеплювання Московією цієї традиції впало на сприятливий психологічний грунт – наш індивідуалізм, і того виплодило надзвичайно сильну традицію шукати захисту не збоку сусіда, не в сільської громади, а по вертикалі вгорі у влади. Відбулася автомізація суспільства – найсприятливіший грант для розквіту централізованої диктатури.
І тепер в незалежній Україні ця традиція важенним тягарем кожну сімю вдавлює у власну квартиру і примушує виглядіти крізь шибку віконця на вуличну демонстрацію із захололою в сірці думкою: «Зараз їх розстріляють із скорострілів і ляжуть вони трупами на асфальті! Ні, їх зараз розплющать танковими гусеницями і їхні кишки розтягнуть по мокрому від людського гною і крові асфальту. Б-р-р… Добре, що я не там!»
Столітній жах – ось, що в людських душах. І не бачать людські очі величезних історичних змін. Не розуміють величезною з 1985р. трансформації Московської імперії.
Не знають, що в Україні вже немає десятків понурих чекістських казематів і що вже не загрожує українському бунтареві безмежний холодний Сибір. Ніяк не втямлять, що на сусіда вже можна дивитися не як на чекістського сексота і джерело смертельної небезпеки, а як на побратима за спільною національною долею, як на людину спільного українського народу.

***
Імперія систематично послідовно і різними способами розколювала українську націю, прищеплювала взаємну недовіру і нацьковувала всіх проти всіх: атеїстів проти віруючих, православних проти автокефалістів та греко-католиків, східняків проти західників, бідних проти багатих, комуністів проти націоналістів і т. ін. до безкінечності. Московська комуністична ідеологія – це ідеологія ненависти й зла, зла й ненависти. Не дивно, що тривале колоніальне рабство та отаке ідеологічне бомбування глибоко роз’єднало українців.
…коли зрозуміємо просту істину, що є звичною для всіх демократичних суспільств: головне для нормального розвитку держави та заможного життя громадян – це єднання на національній основі. Розбіжність у політичних поглядах і належність до різних політичних партій, розбіжність політичних поглядів, розбіжність релігійних поглядів, належність до різних суспільних верств і професійних груп – це все другорядне. Цей поділ – ідеологічне багатство нації, а розподіл професійних обов’язків підвищує продуктивність праці і сприяє швидшому прогресу суспільства.
***
В незалежній Україні влада погана. Вона зробила людей бідними й голодними. Нібито це штовхнуло багатьох до крадіжки чужого майна. Ні, не це, а відсутність твердих моральних засад. Чого не пішли боротися супроти поганої влади за кращу, яка забезпечила б можливости для нормального чесного життя, а стали на злочинний шлях?
Знову ж тому, що не було твердої моралі!

Найбільший скарб, який людина може мати в своєму житті – це чиста совість та особиста свобода.

Нація перебуває нині на грані двох епох: вийшли з деспотичної імперії зла і має прийти до суспільства чесних сумлінних людей, в середовищі яких буде безпечно і спокійно жити.
Як зректися минулого і стати кращим?

Л.Л.

П.С. Мені дивно постійно чути від патріотів нашої країни, що і на цих виборах вони голосуватимуть за Юлю, Юща чи Яника. Хіба не знаєте і не бачите, хто ці пройдисвіти? Юля – аферистка, Ющ – бджоляр, Яник – бандит, Яценюк – молокосос. Скільки потрібно ще вас нагинати, щоб пішла зворотня реакція?
Яку маємо альтернативу? В нас немає жодної альтернативи, крім війни проти власного державного апарату (системи)! Альтернатива (наступні президентські\пармаментські вибори) на виборах проголосувати проти всіх, підтримавши наприклад когось із правих радикалів: Тягнибока / Свобода. Я не знаю хто він, і хто його фінансує, але в даному випадку це краще, ніж нічого. Можливо, будуть ще варіанти!

Ніхто не принесе Україні добра. Це наше завдання через поборювання ворожого оточення дбати про благо України.   

Головним противником УПА був НКВД, а не Червона Армія. Про те, що УПА не воювала з Червоною Армією, розповів директор архіву СБУ Володимир В’ятрович. Він наголосив, що у архіві є документи про відносин між УПА і Червоною Армією.

«Основним противником УПА була не Червона Армія, а НКВС, який проводив зачистки серед місцевого населення», – розповів історик. «Саме проти цих військ воювала Українська повстанська армія до середини 1950-х років».

Також пан В’ятрович зазначив, що стереотип «вони стріляли нам у спину» спростовується архівними документами: «Документи підтверджують, що керівництво Української повстанської армії давало чіткі вказівки своїм підрозділам не воювати з Червоною Армією, яка наступала».

В’ятрович переконаний, що такий нейтралітет спричинили тактична і політична причинини. З одного боку, командування УПА розуміло неможливість зупинити німецько-радянський фронт, який наближався, з іншого боку, українські повстанці розглядали Червону Армію як «можливий резерв в боротьбі проти і сталінізму, і нацизму».

Історик також розповів про випадки, коли червоноармійці приєднувалися до УПА – часто це були люди, які потрапляли в німецький полон і яких звільняли українські повстанці. Наприклад: лейтенант Червоної Армії Дмитро Карпенко, який став першим кавалером вищої нагороди УПА, – «Золотого хреста Бойової заслуги»; Іван Кулик (Сірий), що воював в УПА до 1952 року. «Таких прикладів можна навести багато», – сказав директор архіву.

Ширший матеріал про роль УПА і Червоної армії в другій світовій війні читайте на http://cdvr.org.ua/content/володимир-вятрович-упа-нікому-не-стріляла-в-спину .

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху,
Контакт для преси: Тетяна Сергійчук +093-3253193.

16 жовтня цього року, цебто два тижні тому, я захворів.  Ще ніхто не знав, що у нас епідемія. Хворіли масово але ж то була не епідемія! Бо по телевізору про це ще не говорили.
 
Серед моїх знайомих, здається, у кожного в сім’ї хтось хворів або перехворів. У поліклініці не проштовхнешся і лікарні переповнені. Я тоді ще подумав: «Десь там в Гонконгу хтось чхнув – піднявся шухер на весь світ! Тут пів стотисячного міста лягло – і все нормально!»…
 
Ще два тижні тому у нас повигрібали з аптек все, що хоч віддалено нагадувало протизастудний препарат. Акурат саме тоді я й виявив, що твориться щось неймовірне. Відвідини аптеки ввели мене у стан легкої задуми – мені віддали чи не останній порошок від застуди і я, як і сотні моїх земляків, подибав до праці, щоб там пройти повний курс самолікування.
 
Отже, я пив якусь швидкорозчинну гидоту з ароматом лимона. Від цього аромату в’янув справжній лимон і залишався незмивний осад на стінках чашки, однак, я пив. Увечері слизову рота я допалив кінською дозою цибулі і виполоскав содою та йодом останні залишки недобитих мікробів з горла. Кодою дня стало півгодинне виколупування металевої кришечки в’єтнамського бальзаму «Зірочка» з металевої ж коробочки. Замордувавшись воювати з «Зірочкою» і, віддовбавши ледь не зубами, ту жирно-слизьку металеву кришечку, я втомлено впав у ліжко…
 
Зранку наочно видно було всі ознаки одужання – язик з білого став лимонно-жовтим і залишки ядучого порошку з ароматом, ідентичним натуральному, скрипіли на зубах, заглушаючи кашель. Голова важка, мов чавунний баняк і у грудях благородний присвист, наче в актора Ульянова, що грав «вора в законі» у фільмі «Антикіллер». Кашляв я теж красиво: глибоко вдихав, а потім, згинаючись вчетверо, надривно відхукував прямо в підлогу – в здоровому тілі і кашель здоровий! При цьому я приємно червонів до ліловості і очі вилізали з орбіт так, що контактні лінзи випадали…
 
Любі мої! Я все робив неправильно. Я самолікувався. Як і сотні моїх співвітчизників. Зараз я чудово розумію, що так робити більше не можна, однак, я нічим не ліпший від усіх інших – я також хрещуся, коли влупить грім і маю чудову звичку користуватись стратегічним прийомом «якось та воно й буде»…  
 
Саме до двадцятого жовтня у моєму рідному місті одягли пов’язки продавці в магазинах. Саме до двадцятого жовтня ми увійшли у пік епідемії. Що характерно – пов’язки не викликали паніки, і населення, без особливого шуму, самоорганізувалося та стало захищатись від хвороби. І аптекарі, спокійно підвозили все нові та нові пачки протигрипозних препаратів. У магазинах та різних публічних організаціях стали частіше прибирати… Я вкотре подивувався спокою і логічності вжитих заходів. І спокійно одужав за кілька днів…
 
А за кілька днів, про епідемію  сказав телевізор – я насторожився. Повторив Президент. Я відчув легке хвилювання. Сказала прем’єрка – я злякався. Коли рідна влада помітила аварію – ніщо не завадить їй зробити катастрофу!
 
Мене трішки вразило, що засоби масової інформації та органи державної влади, замість того, щоб внести ясність у процес ще більше заплутали його. Протиріччя та недомовки зробили свою чорну справу – породили сумніви і невідомість, а невідомість завжди породжує страх…
 
Скажіть, отой «свинячий грип» – про нього ніхто нічого у світі не знав? Не було інформації? Я плачу! Ще у червні виділяли 50 мільйонів бюджетних гривень, про які всім уже обридло говорити і пояснити використання їх не може жодна жива душа в МОЗ! Я кпив собі з того щасливого освоєння мільйонів на боротьбу зі «свинячим грипом» і, недаремно ж, кпив! У нас скільки фінансування не виділяй – все одно два рази в касу! Повірте, з такою боротьбою з епідемією стає просто страшно за себе.
 
Дзвонить, наприклад, до мене вчора товариш і передає привіт з блокадного Івано-Франківська. Каже, що над містом літає літачок і щось сіє зверху на голови. «Вовчику, мені, ти знаєш, не страшний грип, а страшне те, що вони сіють… Бо то явно не вітаміни!» Питання до нашого всеперемагаючого начальства – а не можна людей проінформувати про всі заходи, що проводяться? А не можна сказати, що воно літає та сіється? Щоб народ простору для фантазії мав менше? Нє, не можна. Воно не по-нашому буде. Нам треба героїзму, сакральної тайни у діях начальства. Більше незрозумілості – так страшніше. Так переконливіше в телевізорі виглядаєш…
 
Спасителі нації у різних іпостасях так дістали, що хочеться врятуватись від них самих. Наслухавшись істерик «наживо», починаєш вірити у бактеріологічну війну та різні диверсії. А, як на мене, все значно простіше. Осінь цього року довго була лагідно–теплою з різким – в один день! – переходом до холодної погоди.  Про імунітет більшості люду говорити шкода. При тому рівні стресу, що його переживаємо ми, при тому рівні харчування та відновлення, що обумовлений нашими статками, не доводиться говорити про якусь особливу відпірність організму.
 
Додайте до всього  ще те, що роблю і я і, впевнений, більшість з вас, дорогі мої читачі – активне самолікуваня і перенесення хвороби «на ногах». І це не зовсім тому, що ми такі безпечні. Для більшості з нас, в час кризи, та робота, яка є – це єдине джерело доходу, втратити який дуже легко. Тому й ідуть, кашляючи, люди до праці. Тому й не беруть «лікарняного» до моменту, поки не впадуть. Бо, в часи нашого дикого капіталізму, дійсна довідка тільки з моргу, а підставою для «лікарняного» є або ганрена, або агонія… В цих умовах, навіть звичайний грип є небезпечною хворобою, не кажучи вже про якийсь його особливий штам.
 
Не зважаючи на те, що епідемія, скажімо, «грипу» таки дійсно є і вона сильніша ніж щороку, не бачу підстав про волання з усіх гучномовців про страшну біду. Виділення чергових мільйонів на придбання «Таміфлю» і особисте розвантаження його в аеропорту прем’єркою разом з міністом закордонних справ, викликає в мене приступ люті. А слабо по маленьких районних лікарнях проїхатись особисто та глянути в якому вони стані?! Якщо вже пішла така пиятика, з особистою участю в порятунку нації – проїдьтесь по тих страшнючих лікарнях. Поцікавтесь, за які гроші виживають лікарі в райцентрах. Богатирьова може ще сто разів прийти на прямі ефіри з важливими ініціативами президента але ні їй особисто, як медику у владі, ні її безпосередньому шефу, нічого сказати з приводу охорони здоров’я гарячекоханої нації. Нація, всупереч зусиллям її наділених владою представників, успішно виживає.    
 
Що ж, приготуймося до подальшої боротьби. В процес включилась влада і епідемія відійшла на другий план. Ситуація стала зрозумілою. Можна, врешті-решт розслабитись: виних успішно знайдуть. На даний момент, на цю роль прекрасно пасують аптекарі. З істинно радянським підходом, аптекарям заборонили підіймати ціни на препарати. Те, що зафіксовані Верховною Радою реалізаційні ціни, менші від закупівельних нікого не колише. Дуже своєчасними є також і перевірки аптек. Так, начеб-то, аптекарі ховають препарати від населення під прилавками!  Боже, які жирні жнива починаються в контролюючих наших органів! Як добре останнім часом! Як не криза, то епідемія! Ще б повені для повного щастя! Ох, я вже чую цей ультразвук від шелесту купюр. І у цьому загальнодержавному УЗД дуже добре буде видно, котрим свиням не шкодить навіть «свинячий» грип...
 
А нам своє робить. Шануймося! Це те, що ми найкраще можемо зробити один для одного.

Звідси.

1. Нація - це народ, свідомий своєї історичної місії.
2. Щоб побачити незриму істину, іноді достатньо змінити кут зору.
3. Програма мінімум - європеїзація України, програма максимум - українізація Європи.
4. Нація народжується у війні, іноді - у війні з самою собою.
5. Фемінізм - політизована фригідність.
6. Якщо ти можеш визначити, що таке любов до Батьківщини, це не любов до Батьківщини.
7. Коли король хоче засвідчити свою повагу до блазня, він називає його ексцентриком.
8. Кохання прекрасне, допоки воно тебе не спотворює.
9. Без отамана військо - отара.
10. Шабля від крові не іржавіє.
11. Відвага розширює обрії.
12. Ритуал реанімує міф.
13. Переможці пахнуть дорогими жінками.
14. Освяти свою зброю, перш ніж стати до бою.
15. Менше скажеш, більше висловиш.
16. Козак двічі шаблюкою не замахується.
17. Відчуття зброї в руках додає самоповаги.
18. Лише дурень намагається запалити серце жінки світильником розуму.
19. Честь на розсудливість не уважає.
20. Не досягне слави той, хто понад усе цінує своє життя.
21. Є люди недостатньо інфантильні, щоб бути геніальними.
22. Знання зароджується на вістрі запитання.
23. Консерватори в рай не попадуть, тому що Бог - великий ліберал.
24. Подив - витончена форма похвали.
25. Розум бреше тоді, коли серце стомилось брехати.
26. Тільки власну смерть не можна пережити.
27. Коли віриш, не думаєш; коли думаєш - не віриш.
28. Обережна людина обіцяє зробити лише те, що вона вже зробила.
29. Нема недоступних жінок, є недоступні ціни.
30. Мовчи, якщо хочеш, щоб мудрі тебе цінували.
31. Перемагає не той, хто має кращі шанси, перемагає той, хто мусить перемогти.
32. Твої успіхи - найдошкульніша помста твоїм ворогам.
33. Стань національним надбанням - і твоя нація стане духовно багатшою.

Андрій КОВАЛЬ