Про те, як українці стали продажними хохлами!

На тлі пасивності та відсутності почуття громадянської відповідальності за долю країни та з крайньої нужденності склалася нова негативна риса виборців – продажність. Багато людей не думає про долю рідного краю, про необхідність бути справедливим, а хапає 20 гривень і передає покупцю свій виборчий голос. Напевне вони не продалися б за 20-30 гривень, коли б усвідомлювали свою участь у формуванні представницьких органів влади і коли б розуміли, що від того, який орган вони сформулюють своїми голосами, залежить, чи цей орган служитиме громаді (Україні), чи людині, яку вони обрали, (а може, ще й групі злодіїв). Воно зовсім молоде, проте страшенно шкідливе, бо продовжує панування мафіозно-злодійської, антиукраїнської бандитської влади.
Продажність не набула б такого поширення, коли б українці мали більшу національну свідомість. Вони б дбали про Україну і не проводили б продажем своїх виборчих голосів до представницьких органів державної влади. Російських шовіністів та різних суркісів, для яких батьківщина Ізраїль, а не Україна, і дбають та дбатимуть вони не про українського виборця.
Ця новим традиціям допомагала вироблятися давніша традиція недовіри одне до одного і спроби розв’язувати свої проблеми зверненням до влади.
Московська окупаційна адміністрація за сторіччя свого панування над українським народом провела величезну роботу, щоб між українцями посіяти недовіру і примусити їх у всяких важливих (і не тільки важливих) справах звертатися не до сільської громади, а до представників влади. Горизонтальні зв’язки в народі звели до мінімуму, а вертикальні розвинули до максимуму. Кожну сімю зробили окремою моле кою і спрямували її надії на вирішення її проблем уверх до начальства. Вбили громадівське самоврядування, яке впродовж тисячоліть було демократичних способом справедливого розв’язування майже і всіх проблем сільського населення України, і запровадити вертикальний бюрократичний спосіб керування людьми, спосіб несправедливий, хабарницький, зате надійний для тримання народу в покорі. Прищеплювання Московією цієї традиції впало на сприятливий психологічний грунт – наш індивідуалізм, і того виплодило надзвичайно сильну традицію шукати захисту не збоку сусіда, не в сільської громади, а по вертикалі вгорі у влади. Відбулася автомізація суспільства – найсприятливіший грант для розквіту централізованої диктатури.
І тепер в незалежній Україні ця традиція важенним тягарем кожну сімю вдавлює у власну квартиру і примушує виглядіти крізь шибку віконця на вуличну демонстрацію із захололою в сірці думкою: «Зараз їх розстріляють із скорострілів і ляжуть вони трупами на асфальті! Ні, їх зараз розплющать танковими гусеницями і їхні кишки розтягнуть по мокрому від людського гною і крові асфальту. Б-р-р… Добре, що я не там!»
Столітній жах – ось, що в людських душах. І не бачать людські очі величезних історичних змін. Не розуміють величезною з 1985р. трансформації Московської імперії.
Не знають, що в Україні вже немає десятків понурих чекістських казематів і що вже не загрожує українському бунтареві безмежний холодний Сибір. Ніяк не втямлять, що на сусіда вже можна дивитися не як на чекістського сексота і джерело смертельної небезпеки, а як на побратима за спільною національною долею, як на людину спільного українського народу.

***
Імперія систематично послідовно і різними способами розколювала українську націю, прищеплювала взаємну недовіру і нацьковувала всіх проти всіх: атеїстів проти віруючих, православних проти автокефалістів та греко-католиків, східняків проти західників, бідних проти багатих, комуністів проти націоналістів і т. ін. до безкінечності. Московська комуністична ідеологія – це ідеологія ненависти й зла, зла й ненависти. Не дивно, що тривале колоніальне рабство та отаке ідеологічне бомбування глибоко роз’єднало українців.
…коли зрозуміємо просту істину, що є звичною для всіх демократичних суспільств: головне для нормального розвитку держави та заможного життя громадян – це єднання на національній основі. Розбіжність у політичних поглядах і належність до різних політичних партій, розбіжність політичних поглядів, розбіжність релігійних поглядів, належність до різних суспільних верств і професійних груп – це все другорядне. Цей поділ – ідеологічне багатство нації, а розподіл професійних обов’язків підвищує продуктивність праці і сприяє швидшому прогресу суспільства.
***
В незалежній Україні влада погана. Вона зробила людей бідними й голодними. Нібито це штовхнуло багатьох до крадіжки чужого майна. Ні, не це, а відсутність твердих моральних засад. Чого не пішли боротися супроти поганої влади за кращу, яка забезпечила б можливости для нормального чесного життя, а стали на злочинний шлях?
Знову ж тому, що не було твердої моралі!

Найбільший скарб, який людина може мати в своєму житті – це чиста совість та особиста свобода.

Нація перебуває нині на грані двох епох: вийшли з деспотичної імперії зла і має прийти до суспільства чесних сумлінних людей, в середовищі яких буде безпечно і спокійно жити.
Як зректися минулого і стати кращим?

Л.Л.

П.С. Мені дивно постійно чути від патріотів нашої країни, що і на цих виборах вони голосуватимуть за Юлю, Юща чи Яника. Хіба не знаєте і не бачите, хто ці пройдисвіти? Юля – аферистка, Ющ – бджоляр, Яник – бандит, Яценюк – молокосос. Скільки потрібно ще вас нагинати, щоб пішла зворотня реакція?
Яку маємо альтернативу? В нас немає жодної альтернативи, крім війни проти власного державного апарату (системи)! Альтернатива (наступні президентські\пармаментські вибори) на виборах проголосувати проти всіх, підтримавши наприклад когось із правих радикалів: Тягнибока / Свобода. Я не знаю хто він, і хто його фінансує, але в даному випадку це краще, ніж нічого. Можливо, будуть ще варіанти!

Ніхто не принесе Україні добра. Це наше завдання через поборювання ворожого оточення дбати про благо України.