Вид:
короткий
повний

Просвіта

***

  • 25.11.09, 20:46
Вони (поляки) виїзджали на війну, як на весільне свято, в блиску і розкіші, і любили воювати із всією прохолодою їжі і напоїв; не те, що козацтво, котре любило сурову простоту життя і довго трималися стародавнього звичаю свого: не пити зовсім під час війни.
Боплан

Про справжнього християнина

  • 25.11.09, 18:32
Ідеальною формою проти-життя християнства є відхід від світу цього. Якщо ви закопаєтесь у печеру і систематично холодом і голодом заморите своє Богоподібне і Богом дане тіло, відмовитесь від людських взаємин і людського спілкування, виплекаєте в своїй голові потвору у вигляді диявола і заповните своє серце страхом і виною по самі вінця – або вам пощастить і вас ще й вб'ють, то ви справжній християнин і вас колись оголосять святим, а шматочки вашого тіла будуть розвозити світами і показувати як чудо. Основною емоцією християнства є «страх божий», хоча кожна нормальна людина розуміє, що Бог – це любов, і там, де починається страх, закінчується Бог і починається проти-Бог.

Культивування емоції страху паралізує людину, і вона втрачає здатність не тільки думати критично, але й думати взагалі. Саме для підтримання паралізуючого страху попи скрізь, де тільки можна, ставлять образ розіп'ятої людини з виразом туги і печалі в очах і на обличчі, та краплями крові на руках і ногах, людини, яку вони оголосили Богом. Крім страху, цей образ повинен підтримувати комплекс вини, щоб людина, не дай Бог, не підняла свою голову і не потягнулася душею і очима до рідного Неба. Зіщулитись і терпіти в стані постійного страху і вини – ось вершина розвитку. Іудо-християнство змогло досягти поширення за рахунок створення інституту посередників між людиною і Богом – попівства. Вишколені в патологічній ненависті до всякого прояву родового, вони кревно служили тому центру, який нібито має якесь особливе відношення до Бога. Лінійність часу в іудо-християнстві призвело до того, що такі центри почали множитись в залежності від військової і матеріальної потуги. Тобто, вирішальним фактором становлення християнських центрів є не духовний потенціал, духовні знання, духовний розвиток, а груба фізична сила, влада або гроші.

Чим мізерніший духовний світ людини або релігії, тим помпезніші форми матеріальні.

***
Якщо порахувати, скільки загарбницьких війн «освятили» попи, то не вистачить не тільки площ маленької розвідки, але й грубезних томів. Тому твердження, що іудо-християнство – це мир, м'яко кажучи, не правда. Це завжди війна жорстока, підступна і постійна, як тиск на свідомість людини ( страх, вина і т.д. ), проти життя (як звуження природного рівня мертвим ритуалом), звуження свідомості (приниження особистого і родового рівнів свідомості), викривлення часу і простору.

С. Русин

3 центи

  • 25.11.09, 18:24
Добре живуть не ті, хто багато працює, а ті хто продає і контролює фінансові потоки і ринки збуту. Раніше під працею розуміли роботу людини на Землі, що давала додатковий продукт у вигляді їжі або речей, надлишок яких розглядався як товар.
***
Друкування 100 доларової купюри коштує 3 центи. Фактично за 3 центи в Україні можна купити тону пшениці. Ця фантастична різниця між затратами і можливостями і створюють віртуальне багатство. Тому “фабрики снів” Голівуд і Мосфільм стараються зі всіх своїх сил Боготворне, справжнє, замінити солодкими казочками про особливий і видатний статус американського або московського. Насправді перші панують, бо день і ніч друкують, а другі - бо день і ніч помпують. Але і перше, і друге до продуктивної праці не має ніякого відношення.

Коли більшість населення зрозуміє, що долар – це найбільша у світі фінансова піраміда, яка може в будь-який момент луснути, а Москва – найбільший на світі паразит, що тупо і безоглядно нищить природне і Боготворне, тоді речі будуть названі своїми іменами, а дута велич – не більше, як дрібне шахрайство, причепурене і загримоване під прогрес і демократію.

С. Русин

Заповіт Р.Кіплінга українські переклади

оригінал та російські переклади + "Заповіт арійської людини" в моїй замітці - http://blog.i.ua/community/1826/209094/ Дослівний переклад

Якщо ти можеш зберігати голову, коли всі довкола Втрачають її і докоряють цим тобі, Якщо ти віриш в себе, коли всі в тобі сумніваються, Але дозволяєш їм їхній сумнів, Якщо ти можеш чекати і не стомлюватися від чекання, Чи, будучи оббреханим, не вдаватися до брехні, Чи, будучи зненавидженим, не ненавидіти, І не виглядати надто гарно, і не говорити надто мудро;

Якщо ти можеш мріяти і не робити мрії своїм господарем, Якщо ти можеш думати і не робити думки своєю метою, Якщо ти можеш зустріти Тріумф і Крах І знати, що вони є тим самим, Якщо ти можеш слухати, як правду, що ти сказав, Перекручує шахрай, щоб зробити пастку для дурного, Чи дивитися, як речі, яким ти віддав життя, зруйновані, І схилитися, і будувати спрацьованими до краю знаряддями.

Якщо ти можеш зібрати в одну купу все, що здобув, І рискнути цим, поставивши на одну карту, І програти, і почати спочатку, І нікому ні слова не казати про свою втрату, Якщо ти можеш примусити серце, нерви, м’язи Служити тобі задовго після того, як вони знищені, І так триматися, коли в тобі нема нічого Крім волі, котра каже їм: “Триматися!”

Якщо ти можеш розмовляти з юрбою і не втрачати благородства Чи йти з королями і не втрачати посполитості, Коли ні вороги, ні люблячий друг не можуть завдати тобі болю, І якщо люди рахуються з тобою, але не занадто, Якщо ти можеш наповнити невблаганну хвилину З шістдесятьма секундами вартості дистанції бігу, Твоя земля і все, що на ній, І – що більше, ти Людина, мій сину.

всі українські переклади взято в блозі у tin_tina : ТУТ

Лист до сина (Переклад В.Стуса)

Якщо ти бережеш залізний спокій Всупір загальній паніці й клятьбі, Коли наперекір хулі жорстокій Між невірів ти віриш сам собі, Коли ти вмієш ждати без утоми, Обмовлений, не станеш брехуном, Ошуканий, не піддаєшся злому, І власним не хизуєшся добром;

Коли тебе не пограбують мрії, В кормигу дум твій дух себе не дасть, Коли ти знаєш, що за лицедії – Облуда Щастя й машкара Нещасть, Коли ти годен правди пильнувати, З якої вже зискують махлярі, Розбитий витвір знову доробляти, Хоча начиння геть уже старі;

Коли ти можеш всі свої надбання Поставити на кін, аби за мить Проциндрити без жалю й дорікання – Адже тебе поразка не страшить, Коли зотлілі Нерви, Думи, Тіло Ти можеш знову кидати у бій, Коли триматися немає сили І тільки воля владно каже: “Стій!”

Коли в юрбі шляхетності не губиш, А бувши з королями – простоти, Коли ні враг, ні друг, котрого любиш, Нічим тобі не можуть дорікти, Коли ти знаєш ціну щохвилини, Коли від неї геть усе береш, Тоді я певен: ти єси людина І землю всю своєю назовеш.

sovershenstvo Якщо... (Переклад М.Стріха)

Якщо спокійний ти перед юрбою Де зведено на тебе поговір, Зневірений, залишишся собою, І зрозумів тягар чужих зневір; Якщо навчився ти терпляче ждати, Поміж брехні самому чесним буть, Не прибирався у святецькі шати І люттю не відплачував за лють;

Якщо ти мріям не віддавсь на ласку, Якщо ти владар пристрастям своїм, Якщо приймаєш Успіх та Поразку І знаєш, що ціна та сама їм; Якщо слова твої, немов приманку, Негідник перед дурнем вихваля, І знищено твій труд весь до останку, - А ти зумієш все почать з нуля;

Як все, твоїми створене руками, Зробити зможеш ставкою у грі, Програть і знову працювать роками, Не згадуючи програші старі; Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили, Служить тобі, як їх уже й нема, І вистоїш, коли бракує сили І залишилась Воля лиш сама;

Як ти шляхетний між простого люду, Як ти простий і серед королів, Якщо на тебе не зведуть облуди Ні ворог твій, ні друг твій поготів; Якщо, забувши біль, поразку, втому, Свій шанс єдиний зможеш віднайти, - Твій, сину, світ, і все, що є у ньому, Та більш того – тоді Людина ти!

~~~~~~~~~

Якщо... (Перклад Є. Сверстюка)

Як вистоїш, коли всі проти тебе – Упали духом і тебе кленуть, Як всупереч усім ти віриш в себе, А з їх невіри також візьмеш суть; Якщо чекати зможеш ти невтомно, Оббріханий – мовчати і пройти Під поглядом ненависті, притому Не грати цноти, ані доброти;

Як зможеш мріять – в мрійництво не впасти, І думать – не творити думки культ, Якщо Тріумф, зарівно як нещастя, Сприймеш як дим і вітер на віку; Якщо стерпиш, як з правди твого слова Пройдисвіт ставить пастку на простих, Якщо впаде все, чим ти жив, і знову Зумієш все почати – і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному Поставить все на карту – і програть, А потім – все спочатку, і нікому Про втрати й слова навіть не сказать; Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили Служити ще, коли уже в тобі Усе згоріло, вигасло – лишилась Одна лиш Воля – встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою І з Королем не втратиш простоти, Якщо усі рахуються з тобою – На відстані, яку відміриш ти; Якщо ущерть наповниш біг хвилини Снагою дум, енергією дій, Тоді весь світ тобі належить, сину, І більше: ти Людина, сину мій.

~~~~~~~~~~

Коли... (Переклад М. Левіної)

Спокійним будь, коли всі шаленіють І за шаленство ще й тебе клянуть; Коли ніхто тебе не розуміє – Звіряйсь на себе і спокійним будь; Чекаючи, не виснажись від втоми; Ошуканий, не вдайся до брехні; Не видавайся янголом нікому І не зважай на вигуки дурні;

Свої думки завжди обстоюй тихо, В безодню марних мрій не поринай, Готовий будь зустріти Щастя й Лихо – Вони ж близнята, це ти добре знай; Тримайсь, коли твої слова злочинно Перевертають підлі брехуни; Коли ж усе, що ти створив, загине – Перепочинь і знову розпочни;

Будь здатен все найкраще, що ти маєш, На стіл покласти, взятися до гри, І не шкодуй, коли ти все програєш, - Докупи сили і думки збери; Умій примусить Серце, Нерви, М’язи, Позбавлені снаги, тобі служить, Коли душа згоряє вся одразу, І тільки Воля каже: “Треба жить!”;

У натовпі собою залишайся, А з королями гідність зберігай, Ні ворогу, ні другу не піддайся, Надмірної поваги не шукай; Нехай секунда кожна у хвилині Тебе веде до вірної мети – Тоді весь світ до ніг твоїх полине, І це не все – тоді Мужчина ти!

(хоча, як на мене краще було б сказати - тоді Людина ти!)

Русь

  • 22.11.09, 19:44
Теорії і здогадки норманістів М.А. Максимович вважав виявленням самоприниження, «науковою єресью», «головним обманом». На його думку, східні словяни не були народом, що прийшли, а складали «корінне населення південно-руського краю, що займав обидва берега Дніпра, справа від Дунаю і Сяна, зліва по р. Десні і Сулі до Дону». І в Новгороді були балтійські словяни, в Києві – Чорноморська Русь, все скандинавське в історії Русі – це казка. «Руси, які дали імя нашим словянам і об’єднавши їх собою, були зовсім не нормани, а чисті словяни».

21 листопада

  • 21.11.09, 21:22
Щороку 21 листопада* виповнюється сумна дата – чергова річниця з дня масового розстрілу під містечком Базар Волинської губернії військовополонених – козаків і старшин Армії УНР. Чи знає нинішнє покоління українського народу про цю трагедію? Абсолютна більшість, напевно, не чула, не знає та, здається, і не дуже хоче знати.
Незміряна українська трагедія полягає не лише у величезних жертвах, які офірував наш народ на олтар свободи, а в тому, що нинішнє бездуховне покоління в масі своїй не співчуває цим жертвам. Хоч голови поклали їхні рідні по крові.
Та не рідні за духом.
Не болять завдані нещадним ворогом рани.
Не закипає кров, не стискаються кулаки за катованих, посічених та порубаних дідів наших і прадідів.
Славетний козацький дух лицарів-ідеалістів, які за покликом серця йшли в пекло боротьби за недосяжний, як тепер переконуємося, рай свободи, здається, остаточно вивітрився.
«Що робити?!» - запитуємо у розпачі самі себе.
І спокійно відповідаємо: «Довбати сю скелю…»
Довбати щоденно, щогодинно – насамперед за тих, хто тіло біле поклав на полях історичних поразок і не може підвестися.
Історичні невдачі не опустять нам рук, не згасять очей, які продовжують палати любов’ю. Тобто ненавистю і презирством.
Так, у нашій любові до Батьківщини найсильніші складові – ненависть і презирство. Ненависть – до тих, хто панує над нами. І презирство до тих, хто схилив голову, підставив шию, хто своєю слабкістю і недолугістю провокує ворога до агресії.
А ще і наших очах світиться ясним вогнем гордість за великих попередників. Від нас залежиться відповідь, чи згинули навіки святі воїни українські, чи, змовницьки посміхаючись, сховались десь у засідці на нових – і старих! – історичних ворогів.
Пришестя святих і страшних можливе. Треба лише не припиняти праці. І це пришестя стане нам нагородою за працю. Та апокаліпсисом для тих, хто не хоче нас на нашій землі.
А про Базар нагадуємо, щоб повернути до нашої – і ворогів! – свідомості постаті нескорених, непімщена кров яких волає про розплату.

Р. Коваль

* За іншими даними 22 – 23 листопада 1921 р. в м-ку Базар москалі розстріляли 360 козаків і старшин Армії УНР.

А віз і понині там)

  • 20.11.09, 21:02
"Якщо люди збрехали,
то і я збрешу..."

1.Ще ніхто не знав кому бути гетьманом; кажуть начебто сам даруючий гетьманства, князь Голіцин, того не знав. Доки з’їжджалися чини, присутні, віддавали перевагу бунчужному Юхима Лизогуба, «як особу, в землі всіма достойностями першу», приходили до нього всякий ранок з повагою «на добридень», - за словами літопису.
Генеральний осавул, Іван Степанович Мазепа, примітивши перевагу народу до Лизогуба, «взявся тут же посунути всі пружини, винайдені ним, щоб прихилити чини на свій бік». Він обдарував секретаря Голіцинського, той завірив князя, що Мазепа призначив значну суму у вдячність за вибір його в гетьмани.
Цього було недостатньо. Яким сильним не був улюблениць Софії, але не міг призначити гетьмана самовільно, треба було б з’єднати його волю з народною. Воля народна була вибрати Лизогуба. Голіцин вагався; він не звертав увагу на Мазепу, бідного осавула, якому не було чим, не дивлячись на обіцянку, за уряд вперед заплатити.
Перекази збереглись у сімї Бурковських , що Голіцин запропонував гетьманство Генеральному обозному Василю Бурковському за десять тисяч рублів; але обозний був скою людиною, і відмовив боярину. Довго Мазепа кланявся скупому багачу, нарешті вимолив у нього в борг цю суму, отримав і відніс її Голіцину.
Між тим боярські підпорядковані розголошували, що царі, полюбили Мазепу, будуть сприяти війську і народу, якщо його виберуть. Обіцянки високої милості подіяли на розум старшини. «З першого ранку розголошення, всі майже чиновники стали приходити із свої добри днем до квартири Мазепи, а Лизогуба вже обходили. Вдосконаливши свою роль, Мазепа осипав відвідувачів всіх родів обіцянками, надія і приватними застіллями».
Так коливалося щастя шукачів 25 днів.
…. Декілька голосів назвали Мазепу, декілька – Бурковського: перші були голосніші. Ще раз Голіцин запитав: кого народ хоче мати гетьманом? Тоді повторилося, і голосніше повторилося, ім’я одного Мазепи. Бояри підійшли до нього, оточили і привітали із саном гетьмана обох сторін Дніпра Війська Запорожського.
Негайно гетьман виконав священний обов’язок: заплатив скупому Бурковському десять тисяч рублів з відсотками, - із скарбу військового. (щур позорний)

2. Питання по ходу. Який сенс знімати пам"ятники одним катам і ставити іншим?  Що чужий, що свій - одним дідьком плоджені. Хіба мало славних лицарів маємо? 

3. 
За скільки мільйонів Тимошенко купила собі міністерство і за 
скільки мільярдів купить президенство, із державної казни?
 
 


"Ваші руські кості лядським м"ясом обросли"


100%, 4 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ви бажаєте жити в Європі?

  • 19.11.09, 14:40
Якби добре, як би гарно
Сталося на світі,
Коли б всім словянам вкупі
По-братерськи жити.

Максимович

Будучи рішучим противником сліпого копіювання всього європейського, вчений дивувався: невже руська людина неодмінно повинна «животіти в школі Заходу, засвоюючи весь непотріб бідного багатства, всю метушню бездушної мудрості?». Ці слова особливо актуальні в наші дні, коли духовний ринок словянських народів, заполонили продукти «бездушної мудрості» Заходу. Взаємозязок із Заходом вчений розглядав як змагання двох форм забутнього «громадянського життя»: Європа повинна бути не об’єктом сліпого наслідування, а «предметом змагання». Ці прогнозні роздуми , що стали своєрідним заповітом майбутнім поколінням політиків, пізніше повторювали багато письменників і вчених. Так, І.С. Аксаков в 1861 р. писав: «На освіченому Заході здавен створювалася подвійна правда: одна для себе, для племен германо-романських або для тих, хто до них духовно тяготіє, інша – для нас, словян ». «Спрва в тому, - додадав Н.Я. Данилевський, - що Європа не признає нас своїми. Вона бачить в Росії і в словянах взагалі щось їй чуже, а разом з тим…матеріал, який можна було формувати і обробляти по-своєму зразку і подібності своїй». А ось слова відомого поета Тютчева:

Как перед ней ни гнитесь, господа,
Вам не снискать признанья от Европы:
В ее глазах вы будете всегда
Не слуги просвещенья, а холопы.


Примітки:
1) Москалі не словяни, тому недивно, що їх ніхто не признає.
2) Для України Європа така сама погибель, як і Московщина!? Чи не парадоксально, правда? Але це дійсно так! Відкрийте підручник історії і порахуйте скільки разів Європа затикала нами свої дірки, віддаючи на поталу азійським ордам зокрема Московщині, а особливо червоно-жидівській Москві? А зараз, що вони роблять, хочуть з України зробити буферну зону від Азії!

29%, 7 голосів

0%, 0 голосів

71%, 17 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Магомет

  • 17.11.09, 20:07
Не дивлячись на те, що Москва нещодавно вийшла із володіння татарського, продовжував Магомет, що вона і тепер їх данниця, не дивлячись на безграмотність всіх їх чинів і народу, на розколи, на різновірство, не дивлячись на прив’язаність до дрібниць, на грубість і невігластво, ви їм піддаєтеся. Згадайте війни їх з шведами й поляками; за, що відбулися вони? За те, що була знайдена якесь непорозуміння в спільних переписках. – За те, що вони безупинно б’ються і лютують між собою? За якісь відмінності в книгах і хрестах. А їх жадібність владолюбства, до домагань? Чи не вкрали вони навіть і герб грецької імперії, який ніколи їм не належав? Нарешті і руський князь Володимир був князь руський, не московський, жив у Києві, а в Москві не бував.

***
Армії ці рушили одна за другою, однак обидві разом і по одній дорозі чи степу. Дивний і неймовірний страх росіян (москалів) від татар, що видно вкорнівся в них із часів Батия!


***

  • 16.11.09, 21:28
Коли б і чорт, пане гетьмане, допомагав людям в крайній їх нужді, то брезгувати тим не годиться; бо кажуть люди: нужда і закон зминає. А коли ми, живучи з татарами по сусідськи, допомагаємо один одному, то і розумному нічого й не дивно.
Кошовий Сірко