День, якого не було? Переяславська рада в міфах та реаліях - ч1
- 31.07.11, 04:01
Події 18 січня (8 за старим стилем) 1654 року в історичній, політологічній та культурологічній літературах отримали настільки неоднозначні та суперечливі трактування й оцінки, що, вочевидь, не лише автору цих рядків спадало на думку, що йдеться про якісь абсолютно різні календарні дні. Якщо ж спробувати звести ці описи в один, то постане якийсь ірреальний фантом, ілюстрація до тези про існування паралельних світів і можливостей їх перехрещення. Якщо ж піти іншим шляхом і визнати вірним лише те, що присутнє в твердженнях протилежних сторін, то виявиться, що цей день насправді ніколи й не існував у природі... Стереотипи сприйняття переяславських подій 1654 р. настільки живучі, а оцінки діаметрально протилежні, що, лише абсолютно наївна людина може сподіватися на успіх у справі «навернення» до нової віри тих, хто щиро поклоняється ідеї «возз’єднавчого просвітлення», яке випало на голови Богдана Хмельницького та його однодумців і яке «на віки» визначило подальшу долю України. Вочевидь, такими ж наївними будуть і сподівання на можливість посіяти сумніви в головах тих їх опонентів, котрі твердо переконані в тому, що ніякої козацької ради в Переяславі в цей день і не було, а якщо й була, то на ній не було присутнім все (?!) населення України. Будь-яка віра не потребує ніяких раціональних аргументів. Тому моя розповідь звернута до тих людей, котрі прагнуть зрозуміти: що сталося насправді того короткоплинного зимового дня 1654 р. в Переяславі, як сторони до нього йшли? І якими їхні шляхи були після Переяслава? @AU історії України НАН України
Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук, завідувач центру соціальної історії Інституту
I. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І МОСКВА В 1648—1653 рр.: ЧИ НАСПРАВДІ ВСІ ШЛЯХИ ВЕЛИ ЛИШЕ ДО ПЕРЕЯСЛАВА?
Початок офіційним зносинам гетьманського уряду Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем було покладено гетьманським листом від 8/18 червня 1648 р., тобто на самому початку визвольної боротьби козацтва, що спалахнула кількома місяцями раніше на Запорожжі. Про що ж йшлося в листі й як він трактувався в російській та радянській історіографіях?
Насамперед гетьман повідомляв про здобуті над поляками перемоги, прохав про надання військової допомоги, а також висловлював побажання бачити православного християнського монарха на королівському троні у Варшаві. Останнє дало підстави історикам, які вишукували приклади возз’єднавчої риторики в заявах козацького лідера, трактувати лист як перше звернення з проханням про прийняття України під владу царя. Але чи ставив Хмельницький перед собою насправді таку мету? Безумовно, що ні. І пояснювалося це, передовсім, уже тим, що на той час козацтво поки що не мислило себе поза державним тілом Речі Посполитої, а свою боротьбу вело під гаслами захисту православної віри від утисків католиків й особливо єзуїтів, гарантування козацтву цілісності давніх прав і привілеїв, зміцнення... королівської влади, що убезпечило б український народ від зловживань місцевих магнатів.
[ Читати далі ]
Тога "переможця над Гітлером" прикрила бридку наготу сталінського режиму, злочини якого аж ніяк не були меншими за злочини режиму гітлерівського. Звідси й наш шок: "Мої діди боролися з нацистами - як можна їх звинувачувати у чомусь?".
Почну з розлогої цитати, яку можна вважати епіграфом:
"Навіть гігантська брехня, повторювана безконечно, пускає коріння. Сталін знав це задовго до того, як таке відкриття зробив Гітлер. Я дивився і бачив, як жахливі фальсифікації, спершу прийняті під тиском, згодом набувають визнання як безсумнівні "факти", особливо серед молоді, якій бракує особистого досвіду, щоб засумніватися в них. [...]
Цілковито індоктриновані комуністичними догмами і сталінськими теоріями про світову революцію, вони стануть людьми, позбавленими пам'яті про особисту свободу (...). Ці морально й політично скалічені росіяни являтимуть у руках режиму величезну силу, яку можна буде використати чи то всередині країни, чи за кордоном".
Це свідчення і водночас пророцтво дав особливий чоловік - Віктор Кравченко, етнічний українець із Запоріжжя, замолоду переконаний комуніст, який, проте, вжахнувся злочинам сталінського режиму і 1945 року, будучи у складі торгової місії СРСР у Нью-Йорку, попросив в американських властей політичного притулку.
Через рік він випустив книгу "Я вибрав свободу", яка справила ефект бомби. Чимало американців, не кажучи вже про французьких чи італійських комуністів, не повірили свідченням цього чоловіка про Голодомор і концентраційні табори ГУЛАГу, про сталінські чистки та знущання над людьми у час війни.
Як же можна повірити у такі злочини, коли йдеться про милого вусатого uncle Joe - дядечка Йосифа, який виграв війну й поконав того біснуватого фюрера?!
[
Олександр Подрабінек
Російський
правозахисник, журналіст, політв'язень радянських концтаборів
