Більшість із нас наївно вважають, що на телебаченні повинні працювати люди винятково освічені й кваліфіковані. Бо все, що робиться публічно, має відповідати найвищим стандартам, щоб, так би мовити, діти не навчались поганого.

Аби наші ідеалістичні уявлення розвіялись, як опале листя під осіннім вітром, досить лише на півгодини ввімкнути телевізор.

Телебачення в Україні взагалі настільки неординарне, що про нього можна говорити нескінченно, втім, акцентуємося на його одній, причому другорядній складовій — рекламі. А точніше — на питанні дотримання мовного законодавства в телерекламі.

За сьогоднішніх умов, коли всьому українському вчиняється обструкція, і мова титульної нації методично вичавлюється з усіх сфер вжитку, а надто з ефіру, реклама загальнонаціональних каналів залишається таким собі своєрідним гетто для української мови. На нього ніхто не зазіхає, і все нібито всіх влаштовує.

Бо в бізнесменів, які рекламують на телебаченні свій товар чи бренд, часу на порожні балачки немає, тож, на відміну від стурбованих політиків, вони анітрохи не сумніваються в тому, що рекламний меседж українською мовою телеглядачі зрозуміють правильно, а сама рекламна кампанія принесе їм бажаний результат — зростання продажів та прибутків.

Однак, попри відсутність явних посягань на статус української як мови реклами загальнонаціональних каналів, значна частина рекламних роликів озвучена мовою, яка лише нагадує державну.

Ігнорувати цю неприємну для багатьох обставину шляхом вимкнення приймача нереально — надто густо ефір просякнутий вихлопами цього набридливого двигуна торгівлі. Та й хіба розміщував би рекламодавець левову частку рекламного бюджету саме на телебаченні, якби не був упевнений на сто відсотків, що від його настирливих пропозицій глядачеві просто ніде подітись?

Але якщо глядача змушують миритися з надокучливою рекламою об’єктивні принципи ринкової економіки, без яких існування телебачення сьогодні, крім, звісно, громадського, є неможливим, то що його змушує терпіти знущання зі своєї мови й самого себе?

Бо вживання мовного сурогату в телерекламі стало мало не правилом гарного тону. Персонажі, які зображують добропорядних обивателів, що мусять у телеглядачів викликати довіру, — своє захоплення щодо об’єкта реклами, скажімо, миючих засобів, висловлюють не інакше, ніж мовою Вєркі Сєрдючкі.

Підхід, скажемо прямо, неоднозначний. Бо за такою логікою можемо ще й матюків дочекатися в рекламі.

Умисно чи ні, але таким чином у суспільній свідомості формується стереотип, що українці обмежені, погано освічені й розмовляти літературною мовою не тямлять.

Та попри очевидну хибність і шкідливість такого прийому, мусимо визнати, що він принаймні хоча б чимось мотивований.

Але в інших випадках, коли сценарій рекламного ролика не вимагає демонстрації саме «людей із народу», пояснити лінгвістичне каліцтво можна, мабуть, лише цілковитим браком професіоналізму причетних до цього.

Бо кожна людина з атестатом про середню освіту знає, що вода у нас не «лєдяна», а крижана. Що шкодить здоров’ю не «сидячий образ життя», а сидячий спосіб життя. Що «корні» хріну ростуть десь там, а на нашому хуторці росте коріння. І що «творогу» в Україні з часів створення світу навіть не валялося. Як і «згущонки».

Складається враження, що в ланцюжку рекламодавець — рекламіст — продакшн-студія працюють самі лише колишні двієчники, а «шалять» насправді не камені в нирках, а «творожні традиції» в їхніх головах.

Учені, які вивчають взаємозв’язок між словом і свідомістю людини, з математичною точністю довели, що кожне слово людини має енергетичний заряд. Руйнівна сила нецензурної лайки згубно впливає на гени, провокує хвороби і наближує ранню старість.

Порівнювати лайку із суржиком здається некоректним лише на перший погляд, бо вони мають важливу спільну рису — неприродність. А як на людину діє те, що з’явилося на світ не з Божого благословення, ми знаємо на прикладі ГМО.

Тільки генетично-модифіковані організми руйнують тіло людини, а мутанти лінгвістичні — її душу та інтелект...

«Творожна традиція» лікується. І не хірургічно, а процедурно. І лікар у нас для цього є — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

Потрібно лише, щоб цей шановний конституційний орган пригадав, що, крім таких приємних повноважень, як розподіл частот та ліцензування телерадіомовників, у нього є ще й такий суспільно важливий обов’язок, як нагляд за дотриманням вимог законодавства щодо реклами і вживання мов.

Потрібен прецедент. Аби ті, хто сьогодні засмічує ефір словесним брухтом, зрозуміли, що такого права їм ніхто не давав. І задумалися, а чи не краще все-таки перед запуском свого «креативу» на орбіту розщедритися на шоколадку для вчительки чи старшокласника-хорошиста за перевірку свого мовно-літературного шедевра на відповідність правилам правопису, аніж потім мати собі клопіт через абсолютно очевидні всім лінгвістичні помилки.

Можна не сумніватися, що варто лише Нацраді оголосити винуватцям попередження про неприпустимість порушення законодавства про мови, і проблему буде вирішено легко й без метушні.

Бо, по-перше, мова реклами основних прав людини і громадянина не стосується, тому й ѓрунту для політичних істерик тут немає. А по-друге, прагматичному бізнесу зайвий галас ні до чого. Гроші, як відомо, люблять тишу.

Якщо ж усе залишатиметься так і надалі, Україні буде до снаги випередити Росію. За кількістю напастей. От тільки чи потрібна Україні така сумнівна першість?

Джерело

Сенатори США закликають владу України до демократичної реформи та висловлюють занепокоєння станом свободи преси.

Про це УНІАН повідомили у Відділі преси, освіти і культури Посольства Сполучених Штатів Америки.

Як зазначається в повідомленні, делегація сенату США на чолі із заступником лідера сенатської меншості Джоном КАЙЛОМ, до складу якої також входили сенатори Джефф СЕШНЗ, Майк КРАПО та Рон ДЖОНСОН, відвідала Київ 16-18 квітня. У ході візиту делегація мала зустрічі з міністром закордонних справ Костянтином ГРИЩЕНКОМ, главою Адміністрації Президента Сергієм ЛЬОВОЧКІНИМ, опозиційними лідерами Юлією ТИМОШЕНКО та Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ і з представниками громадянського суспільства.

Сенатори підкреслювали, що хотіли б, аби Україна досягла успіху, і для цього вона має швидко рухатися вперед із реформами, включаючи економічні, судові та антикорупційні заходи. Це привабить закордонний капітал і підштовхне життєво необхідне економічне зростання.

Американські сенатори також висловили українським посадовцям своє занепокоєння з приводу погіршення інвестиційного клімату і назвали низку прикладів, коли з американськими фірмами, включно із тими, що працюють у зерновому секторі, поводяться не справедливо, зазначили в Посольстві.

Делегація також зустрілася із старшим редакторським складом газети «Київ Пост» і вислухала інформацію про нещодавні події, які призвели до звільнення головного редактора Брайяна БОННЕРА і наслідкового страйку більшості колективу «Київ Пост». Сенатори висловили уряду серйозну стурбованість, що звільнення Б.БОННЕРА підриває свободу преси. Активна незалежна преса є обов’язковою умовою успіху демократії, наголосили вони.

Крім того, у Посольстві США зазначають, що прес-служба Президента України і деякі засоби масової інформації поширили цитати висловлювань сенатора Дж.СЕШНЗА, у яких допущено неточності. Як підкреслюється в повідомленні, сенатор рішуче заохочував демократичні реформи і економічне зростання на основі міцного верховенства права в Україні.

Як повідомляв УНІАН, за даними прес-служби Президента України, делегація Сенату США відзначила прогрес у впровадженні в Україні реформ. «Хочу відзначити значний прогрес у розвитку України і у впровадженні реформ», - цитувала прес-служба сенатора Дж.СЕШНЗА.

Володимир МОНАСТИРСЬКИЙ, доктор медичних наук, професор

Відомо, що немає абсолютного добра, так само як немає абсолютного зла. Те, що є добром для одних, може бути злом для інших і навпаки. У газеті «День» (№ 34—35 від 25—26 лютого) я прочитав статтю журналіста Остапа Дроздова «Криголам не може плавати в болоті? або Чому Ліна Костенко не повинна приїжджати до Львова», в якій автор з презирством висловлюється про український націоналізм.

Я ніколи не був і не є членом жодної партії, але завжди був і є переконаним українським націоналістом, тому не можу не стати на захист націоналізму. На мою думку, питання про націоналізм потрібно ставити так: для кого націоналізм є добром, а для кого — злом?

Спочатку необхідно усвідомити значення терміну «націоналізм». У сучасній (не радянській) політології цим терміном позначають ідеологію і політику, в основу якої покладено ідеї переваги власних національних інтересів будь-якої нації над усіма іншими інтересами. Мова йде про політичні, економічні, культурні та духовні інтереси, тому, очевидно, слід розрізняти політичний, економічний, культурний та духовний націоналізм.

Тобто ідеологія націоналізму — це система поглядів, в основу яких покладено ідеї про життєву необхідність надання переваги політичним, економічним, культурним та духовним інтересам власної нації над такими ж інтересами всіх інших націй. Оскільки всі без винятку національні держави завжди надавали і надають перевагу своїм національним інтересам, то можна стверджувати, що всі вони дотримувалися і дотримуються ідеології й політики націоналізму. А це означає, що націоналізм є нормальним природним станом будь-якої нації.

Тому є підстави вважати, що тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму. Із цього випливає, що для всіх націй націоналізм є своєрідною імунною системою, без якої жодна нація не змогла б вижити.

Таким чином, націоналізм для всіх без винятку націй є незамінним добром, оскільки він дає їм можливість вижити в постійних безкомпромісних війнах. Про які війни йдеться?

У живій природі існував і вічно буде існувати конфлікт інтересів, зумовлений потребою вічної боротьби за їжу й територію. Людина не є винятком із цього правила, більше того, в неї є ще потреба боротися за ресурси. Саме зазначені три потреби людини, групи людей чи націй (народів) і породжують різні війни.

Війна — це будь-які рішучі дії нападника, які спрямовані на зміну поведінки супротивника в потрібному для нападника напрямі. Раніше, упродовж тисячоліть, головним простором війн була земля, а у XX сторіччі велике значення мали ще й вода та повітря. Проте поступово все докорінно змінилося — бойовим простором сучасних і майбутніх війн стає передовсім розум людини і плоди її інтелектуальної діяльності.

Людство створило величезну кількість різноманітних способів ведення бойових дій, проте всіх їх можна звести до семи основних груп. Розглянемо їх дуже стисло в порядку збільшення ефективності:

1. Технологічно-силова війна — це найпримітивніший спосіб ведення війни, хоч і здійснюється він зараз за допомогою високотехнологічної зброї. Цей спосіб доволі дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія, тому його застосовують все рідше й рідше.

2. Економічна війна — це війна другого рівня ефективності. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Прикладом її застосування є різні економічні санкції, «антидемпінгові розслідування», нееквівалентний товарний обмін, валютні експансії тощо.

3. Прихований геноцид — це війна третього рівня ефективності, за допомогою якої можна докорінно й назавжди відібрати здатність супротивника до опору. Йдеться про цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду чи цілеспрямованої зміни культури харчування. Ефективність і підступність цього виду зброї криється в її непомітності.

4. Організаційна війна — це війна, яка ведеться на двох рівнях — простому і більш системному. На простому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм, наприклад, усіляких релігійних сект, «благодійних фондів» і т.п., а на більш системному рівні — це війна, яка здійснюється шляхом насадження непритаманних народові систем управління і способу життя.

5. Інформаційна війна — це війна п’ятого рівня ефективності, і ведеться вона за допомогою масового закидання супротивнику вигідної для нападника інформації та одночасно замовчування невигідної, а також за допомогою постійного тенденційного інтерпретування поточних подій.

6. Хронологічна війна — це війна шостого рівня ефективності, її об’єктом є інтерпретація не поточних подій, а характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війна за минуле, але спрямована вона в майбутнє. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок, наприклад про те, що Україна — це «окраїна», що трипільці були семітами, що наша історія — це суцільна трагедія і т.п. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі за допомогою переконання в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тому їй не залишається нічого іншого, як змиритися з цим і самій все життя бути рабом.

7. Духовна війна — це війна найвищого, фундаментального рівня ефективності. Вона ведеться за допомогою духовної зброї (відповідної віри), яка спроможна сформувати в супротивника психологічний тип (психотип) раба, який легко піддається денаціоналізації.

продовження тут