29 квітня 1918 року з’їзд хліборобів України оголосив про створення ІІ Гетьманату і обрав гетьманом Павла Петровича Скоропадьского.

З "Грамоти до всього українського народу" П.Скоропадського:

  «Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.
  Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.
  При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.
  Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади».

Гетьманат Павла Скоропадського виявився єдиним дійсно державним утворенням того часу на территорії України. За гетьманату:

- Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. 
- Відновлено діяльність залізниць.
- Налагодженна промисловість.
- В аграрному питанні продовження курсу Столипінської аграрно реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. 
- В національно культурному питанні: відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів,Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери,Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво, почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути.
- У зовнішній політиці: Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні посольств Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії). До держави були приєднані три південні повіти колишньої Мінської губерніїї: Пінський, Мозирський і Річицький, а також Гомельський повіт Могилівської губернії, який включили до Чернігівської губернії, що належали Білорусі. Було приєднано Крим, укладено союзний договір з Всевеликим Військом донським та майже закінчені перемовини про приєднання Кубанської республіки до Гетьманату. І якщо хтось вам почне нити, що Крим «рускій і це тільки Хрущьов його по-п’яні приєднав до України, нагадайте шановному, що першим Крим до складу України включив гетьман Павло Скоропадський. 
- Вперше в історії в України з’явився флот. Українському флотові прямо належали тоді 2 крейсери (з них, фактично, — один), 2 канонірських човни, 1 старий штабний броненосець, 17 підводних човнів, 27 бронекатерів та біля 40 тральщиків. (в нас навіть зараз такого немає). Ще 9 есмінців контролювали обидва штаби одночасно – німецький та український.

Безперечно як і на кожну видатну особу «карлики від політики», такі як Петлюра, Вінниченко, Ленін та інші вилили купу бруд і нав’язали купу брехливих міфів. Зараз їх і торкнемося.

Міф 1. «Скоропадський привів в Україну німецьких загарбників». Брехня, адже саме Центральна рада просила німців окупувати Україну, бо не могли справитися з більшовиками, хоча перед цим самі ж розвалили армію.

Міф 2. «Скоропадський ненавидів галичан». Чому ж тоді в уряді був галицький націоналіст Донцов? І ще факт. Саме Скоропадський сприяв під час другої світової, щоб Бандеру випустили з концтабору. І допомагав членам ОУН, котрих переслідувала німецька влада. А от чи любив галичан Петлюра, котрий зрадив їх, віддавши ЗУНР полякам?

Міф. 3. «Скоропадський не бачив незалежної України, а тільки в складі Російської імперії». Якщо хтось не довіряє самому гетьману, що ясно писав в своїх «Спогадах», якою він бачить Україну, наведу інше свідчення. Барон Врангель, один з лідерів білого руху в своїх «Записках» писав: 

«Я знаю, что в твоем положении истинные намерения приходится, может быть, скрывать, но не скрою от тебя, что многое из того, что делается здесь, для меня непонятно и меня смущает. Веришь ли ты сам в возможность создать самостоятельную Украину, или мыслишь ты Украину лишь как первый слог слова "Россия"?
  Скоропадский горячо стал доказывать мне, что Украина имеет все данные для образования самостоятельного и независимого государства, что стремление к самостоятельности давно жило в украинском народе, а за последние много лет усиленно работала в этом направлении Австрия, и плоды этой работы значительны. В конце концов он стал доказывать, что объединение славянских земель Австрии и Украины и образование самостоятельной и независимой Украины, пожалуй, единственная жизненная задача.
  "Для меня еще большой вопрос, куда мне ориентироваться: на Восток или на Запад..."

Міф 4. «Скоропадський зрадив Україну підписавши акт про федерацію з Росією». Так підписав, але чому? Річ утім, що подивившись обставини, що склалися на той момент Біла армія нічим не могла допомогти Україні. То ж навіщо він це зробив? А тут майже детективна історія. Після того, як стало зрозуміло, що німці підуть, а армію сформувати гетьман не встиг, він звернувся до представників Антанти про допомогу. Ті відповили згодою за однієї умови – тільки федерація. Але що цікаво. Жодного білого лідера Антанта офіційно не визнала, більш того офіційні посли Антанти були лише при радянському уряді, а при білому – лише військові представники. То навіщо «західним демократіям» потрібен був цей фарс? Достеменно невідомо, але здається тут добре попрацювали Петлюра та Вінниченко, які мали непогані зв’язки з Францією, а також як члени масонської ложі «Великий Схід Росії» із західними масонами. Саме зрада потрібна була їм, щоб змусити Євгена Коновальца підти проти гетьмана. До речі вже потім Коновалець участь у цьому бунті назвав однією з своїх головних помилок. А західні союзники палець об палець не вдарили, щоб лопомогти гетьману, котрому ту допомогу обіцяли.

Можливо надія на Захід була однією з головних помилок гетьмана, але це та помилка, яка повинна стати уроком – в України немає друзів.

Ця дата увесь час проходить повз увагу української влади, але це не через недогляд. Адже всім зрозуміло, що нинішня влада (й усі попередні) є продовжувачем традиції Петлюри та Вінниченка – традиція популізму, лицемірства та зрадництва.

« У 1918 році я відродив нашу історичну традицію, всякий рух мусить мати конкретно означену історичну традицію, мусить мати незмінну опору, яка об’єднує зусилля багатьох людей. Об’єднання це творить спільні ідеї та єдиний провід. Нашою спільною ідеєю є Гетьманська Україна. Я вірю в творчий дух українського народу. Я вірю, що які б іспити йому Господь не зіслав, він це витримає. Я вірю, що Україна нарешті буде вільною. Слава Україні!» Гетьман Павло Скоропадський. 

Тож Слава Другому Гетьманату! Хай живе Третій Гетьманат!