«Творожна традиція» як діагноз

Більшість із нас наївно вважають, що на телебаченні повинні працювати люди винятково освічені й кваліфіковані. Бо все, що робиться публічно, має відповідати найвищим стандартам, щоб, так би мовити, діти не навчались поганого.

Аби наші ідеалістичні уявлення розвіялись, як опале листя під осіннім вітром, досить лише на півгодини ввімкнути телевізор.

Телебачення в Україні взагалі настільки неординарне, що про нього можна говорити нескінченно, втім, акцентуємося на його одній, причому другорядній складовій — рекламі. А точніше — на питанні дотримання мовного законодавства в телерекламі.

За сьогоднішніх умов, коли всьому українському вчиняється обструкція, і мова титульної нації методично вичавлюється з усіх сфер вжитку, а надто з ефіру, реклама загальнонаціональних каналів залишається таким собі своєрідним гетто для української мови. На нього ніхто не зазіхає, і все нібито всіх влаштовує.

Бо в бізнесменів, які рекламують на телебаченні свій товар чи бренд, часу на порожні балачки немає, тож, на відміну від стурбованих політиків, вони анітрохи не сумніваються в тому, що рекламний меседж українською мовою телеглядачі зрозуміють правильно, а сама рекламна кампанія принесе їм бажаний результат — зростання продажів та прибутків.

Однак, попри відсутність явних посягань на статус української як мови реклами загальнонаціональних каналів, значна частина рекламних роликів озвучена мовою, яка лише нагадує державну.

Ігнорувати цю неприємну для багатьох обставину шляхом вимкнення приймача нереально — надто густо ефір просякнутий вихлопами цього набридливого двигуна торгівлі. Та й хіба розміщував би рекламодавець левову частку рекламного бюджету саме на телебаченні, якби не був упевнений на сто відсотків, що від його настирливих пропозицій глядачеві просто ніде подітись?

Але якщо глядача змушують миритися з надокучливою рекламою об’єктивні принципи ринкової економіки, без яких існування телебачення сьогодні, крім, звісно, громадського, є неможливим, то що його змушує терпіти знущання зі своєї мови й самого себе?

Бо вживання мовного сурогату в телерекламі стало мало не правилом гарного тону. Персонажі, які зображують добропорядних обивателів, що мусять у телеглядачів викликати довіру, — своє захоплення щодо об’єкта реклами, скажімо, миючих засобів, висловлюють не інакше, ніж мовою Вєркі Сєрдючкі.

Підхід, скажемо прямо, неоднозначний. Бо за такою логікою можемо ще й матюків дочекатися в рекламі.

Умисно чи ні, але таким чином у суспільній свідомості формується стереотип, що українці обмежені, погано освічені й розмовляти літературною мовою не тямлять.

Та попри очевидну хибність і шкідливість такого прийому, мусимо визнати, що він принаймні хоча б чимось мотивований.

Але в інших випадках, коли сценарій рекламного ролика не вимагає демонстрації саме «людей із народу», пояснити лінгвістичне каліцтво можна, мабуть, лише цілковитим браком професіоналізму причетних до цього.

Бо кожна людина з атестатом про середню освіту знає, що вода у нас не «лєдяна», а крижана. Що шкодить здоров’ю не «сидячий образ життя», а сидячий спосіб життя. Що «корні» хріну ростуть десь там, а на нашому хуторці росте коріння. І що «творогу» в Україні з часів створення світу навіть не валялося. Як і «згущонки».

Складається враження, що в ланцюжку рекламодавець — рекламіст — продакшн-студія працюють самі лише колишні двієчники, а «шалять» насправді не камені в нирках, а «творожні традиції» в їхніх головах.

Учені, які вивчають взаємозв’язок між словом і свідомістю людини, з математичною точністю довели, що кожне слово людини має енергетичний заряд. Руйнівна сила нецензурної лайки згубно впливає на гени, провокує хвороби і наближує ранню старість.

Порівнювати лайку із суржиком здається некоректним лише на перший погляд, бо вони мають важливу спільну рису — неприродність. А як на людину діє те, що з’явилося на світ не з Божого благословення, ми знаємо на прикладі ГМО.

Тільки генетично-модифіковані організми руйнують тіло людини, а мутанти лінгвістичні — її душу та інтелект...

«Творожна традиція» лікується. І не хірургічно, а процедурно. І лікар у нас для цього є — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

Потрібно лише, щоб цей шановний конституційний орган пригадав, що, крім таких приємних повноважень, як розподіл частот та ліцензування телерадіомовників, у нього є ще й такий суспільно важливий обов’язок, як нагляд за дотриманням вимог законодавства щодо реклами і вживання мов.

Потрібен прецедент. Аби ті, хто сьогодні засмічує ефір словесним брухтом, зрозуміли, що такого права їм ніхто не давав. І задумалися, а чи не краще все-таки перед запуском свого «креативу» на орбіту розщедритися на шоколадку для вчительки чи старшокласника-хорошиста за перевірку свого мовно-літературного шедевра на відповідність правилам правопису, аніж потім мати собі клопіт через абсолютно очевидні всім лінгвістичні помилки.

Можна не сумніватися, що варто лише Нацраді оголосити винуватцям попередження про неприпустимість порушення законодавства про мови, і проблему буде вирішено легко й без метушні.

Бо, по-перше, мова реклами основних прав людини і громадянина не стосується, тому й ѓрунту для політичних істерик тут немає. А по-друге, прагматичному бізнесу зайвий галас ні до чого. Гроші, як відомо, люблять тишу.

Якщо ж усе залишатиметься так і надалі, Україні буде до снаги випередити Росію. За кількістю напастей. От тільки чи потрібна Україні така сумнівна першість?

Джерело