Поставки із США в СРСР з початку дії договору про ленд-ліз до 30 вересня 1945 року.
(згідно даних 21 го звіту Конгресу США по операціях ленд-лізу)

Відповідь кремлядям, які стверджують що вони, і тільки вони, "только русские без чьей либо помощи" перемогли нацизм.

Літаки    14 795 шт
Танки     7056 шт
Автомобілі підвищеної прохідності   51503 шт
Вантажні автомобілі    375883 шт
Мотоцикли   35170шт
Трактори    8071 шт
Гармати   8218 шт
Кулемети    131633 шт
Вибухові речовини    345735 тонн
Будівельне обладнання на суму   10910000$
Залізничні товарні вагони    11155шт
Локомотиви   1981 шт
Транспортні судна   90 шт
Протичовнові кораблі і катери   105 шт
Торпедні катера    197 шт
Корабельні двигуни   7784 шт
Продовольчі товари    4478000
Станки та промислове обладнання на суму    1078965000$
Кольорові метали   802 тонни
Нафтопродукти    2670000 тонн
Хімічні речовини    842000 тонн
Бавовна    106893000 ярдів
Шкіра    49860 тонн
Автомобільні покришки    3786000 шт
Армійське взуття    15417000 пар

20.06.2012

   Які ж це покидьки додумались провести 2 головні матчі нашої збірної в регіоні,де до України та її символів ставляться наплювацькі.Збірна України,-це один із символів держави.Пі.Раси,що при владі,поставились до нашої збірної так само,як вони це роблять до всього українського.Донбас-арена,-це Ахметівське дітище,яке побудоване для отримання доходів від чорношкірих легіонерів.Таке враження,що на цій арені навіть заклик Україна!,Україна!,якось автоматично приглушується,а залишається чутно лише свист невдоволених,чи невихованих вболівальників.Візьміть порівняйте аудіозапис першого матчу нашої збірної,що пройшов в Києві із записом двох останніх матчів,що відбулись в українофобському місті Донецьк.Як кажуть в Одесі,-це дві великі різниці.Фактично за такої підтримки нашу збірну змусили грати не вдома,а наче в гостях.Я впевнений,що якби два останні матчі пройшли в Києві,чи Львові,то наша збірна була б зараз в чвертьфіналі.Наші сьогодні були сильніше англійців,і лише відсутність підтримки з боку українофобів на чужому українцям полі,плюс невезіння та помилки суддівства привели до того,що ми не пройшли далі.Ганьба Донбасу та тим функціонерам з ПР,які вирішили потішити свій лехторат,який навіть вболівати не вміє,грою в Донецьку,за рахунок інтересів вболівальників України та її футбольної збірної.

Ось статистика виступів нашої збірної на українських полях(крім Києва):


Львів Україна 3:0 Вірменія
Львів Україна 4:3 Вірменія
Львів Україна 2:0 Грузія
Львів Україна 1:0 Польща
Львів Україна 1:0 Білорусь
Львів Україна 3:2 Румунія
Львів Україна 2:1 Австрія
Донецьк Україна 0:2 Румунія
Донецьк Україна 0:0 Північна Ірландія
Донецьк Україна 0:1 Греція
Донецьк Україна 1:1 Нідерланди
Донецьк Україна 1:4 Франція
Донецьк Україна 0:2 Франція
Донецьк Україна 0:1 Англія

Дніпропетровськ Україна 2:2 Албанія
Дніпропетровськ Україна 1:0 Норвегія
Дніпропетровськ Україна 1:0 Англія
                  Одеса Україна 1:1 Ізраїль
                  Одеса Україна 1:0 Литва
                 Харків Україна 0:0 Хорватія
                 Харків Україна 4:0 Литва
                 Харків Україна 0:1 Швеція
                 Харків Україна 2:3 Уругвай

Подивіться на шокуючу статистику виступів збірної на Донбас-Арені.

Мене всі вживають, одиниці знають. Хто клепки не має, той мене зневажає, забороняє, сваре, погрожує. ПРавопорушники на мене зуби точать. Комуністи і фашисти навіть книжки палили у 1923 і 1933 роках. Я од Вас залежу, люди. Я – вторинна система потрібна лише для формування суспільства. Тому злодії мене, м’яко кажучи не люблять, бо сформоване суспільство тяжче грабувати.

Україна – наша чайка. Шкода, має ПРидурків на борту,  що побачивши ворожу галеру, розхитують власну чайку. Наївні, сподіваються, що пустивши чайку з козаками на дно, вони отримають за то золотко від власників галери.

Та власник галери обиратиме кого баграми з води діставати, кого прохромити.

Але, є два моменти:

1.      Власнику галери треба добрий людський матеріал, не зрадливе лайно.

2.      Коли прокинуться козаки, то ПРавопорушників холера візьме.

 

Присвячується поразці збірної Росії з футболу у грі з командою Греції, в результаті якої росіяни вилетіли з Чемпіонату Європи 2012 року. У далекому 1998 році, після закінчення світової першості у Франції, розпочався кваліфікаційний турнір за право грати на європейському чемпіонаті 2000 року у Бельгії та Нідерландах. Збірна України потрапила в одну відбіркову групу з російською командою. Тоді я жив у Росії, і вболівав за обидві збірні - і українську, і російську. Я також симпатизував російським футбольним клубам, коли ті брали участь в міжнародних змаганнях. Але суперництво “братських команд” кардинально змінило моє ставлення до російського футболу, та й, зрештою, до Росії загалом. Перед першим матчем, що відбувся 5 вересня 1998 року у Києві, надзвичайного ажіотажу не спостерігалося. Українців розглядали як боєздатну команду, але без особливих досягнень, зірок і класу. Очікувалося, що французи та росіяни розіграють між собою пряму путівку (перше місце у груповому турнірі) та право потрапити на Євро-00 через стикові матчі (дрге місце у групі). Однак, несподівано росіяни програли - з рахунком 2:3. Після цього на них чекала низка поразок від інших команд. Згодом тренерська чехарда закінчилася. Новий керманич Олег Романцев зміг перетворити серію невдач на переможний марш, коли росіяни почали перемагати, у тому числі чемпіона світу, збірну Франції. Шість перемог поспіль — і з головного розчарування росіяни знову перетворилися на кандидатів на отримання путівки до Бельгії та Нідерландів. Проте їм кров з носу треба було перемогти збірну України в Москві 9 жовтня 1999 року. І, власне, незадовго до цього матчу (десь за пару місяців) почалася справжня антиукраїнська істерія. По телебаченню крутили ролики про те, як росіяни “знову” перемагають українців, а найпопулярніша спортивна газета “Спорт-экспресс” опублікувала статтю із неоднозначним заголовком “Бей, Хохлов, спасай Россию!” (звернення до тодішнього гравця збірної Росії Дмітрія Хохлова). Тоді я відчув на власній шкурі так звану “слов'янську єдність” і зрозумів сенс словосполучення “братерські народи”. Доки ти не висовуєшся з тіні “старшого” брата та не чиниш останньому незручностей — в тебе є шанс отримати порцію любові. Ми тоді де-юре зіграли у нічию, але де-факто перемогли. При цьому - спромоглися забити ганебного гола і зіпсувати кар'єру тодішньому голкіперу росіян Алєксандру Філімонову (щоправда, росіяни згодом його депортували до київського “Динамо”, де він встиг зіпсувати нашій команді виступ у Лізі чемпіонів). Росія посіла третє “почесне” місце, а ми продовжили боротьбу за можливість відвідати головну континентальну футбольну party. Спортивна поразка розлютила росіян. З учорашніх братів українці перетворилися на мішень - їх почали звинувачувати в усіх прикростях (і не лише спортивних). Я тоді почув багато цікавих епітетів та характеристик на свою адресу та народу, до якого належу: “Суки, еб*чие хохлы! Сраные салоеды!…” Подібні висловлювання лилися нескінченним потоком, бо мені вистачило розуму наступного дня вдягнути шарф “Динамо Київ”. Для нації, котра опинилася в руїнах колишньої могутньої держави, жила у лайні та страждала на постімперський синдром, футбол (та спорт загалом) був тією віддушиною, яка підвищувала значущість Росії у планетарному масштабі. Перемога давала право вигукнути улюблене гасло “Русские идут!”, нагадати про “русский дух” та відновлення величі. 1999 рік остаточно перетворив мене на русофоба, бо настільки нездорове ставлення до спорту, його перетворення на інструмент геополітики та пропагандистського маніпулювання свідомістю викликали огиду. Прихід Путіна до влади та формування так званої “суверенної демократії” каталізували ці нездорові процеси. Кожна спортивна перемога трактувалася виключно у контексті успіху авторитарної політики Кремля. Влада вміло давала пояснення на запитання про погані дороги, недостатнє соціальне забезпечення, безправ'я у судах, свавілля у правоохоронних органах, шалену корупцію, - згадуючи про досягнення на ниві футболу, хокею та інших видів спорту. Щоб ні у кого не виникло враження, ніби це думки хворого на голову свідоміта-бандерівця, я наведу декілька слів відомого в Росії “інтелектуала”, засновника теорії про “атомне православ'я” (так, існує й таке) Кирила Фролова та його однодумців. don_alexey: Если сборная Украины выйдет из группы, а быть может, победит в четверть финале, то строить Евразийский союз, и бороться за введении русского языка и разоблачении раскольников станет значительно тяжелее. Это единый комплекс, спорт-геополитика-религия, провал в одном тянет за собой другое kirillfrolov: Так тем более нужны победы, в том числе в таких вопросах, как русский язык и каноническое Православие на Украине. don_alexey: У русских болельщиков, после победы российской команды, был шанс пройти колонной по Киеву и Донецку с триколорами и к этой колоне присоединились бы тысячи русских людей со всего Юго-востока. Это был бы наш праздник, наш повод к мобилизации. Но сегодня нас этого лишили. Понимаете мое разочарование? kirillfrolov: …Потому что победы России в футболе - это не только спортивные победы, как и поражения, футбол больше чем футбол. Через те, що спорт в Росії не обмежується змаганнями, а має під собою глибоке ідеологічне і пропагандистське підґрунтя, я є лютим русофобом. Кожна спортивна перемога Росії переконує у хибній ідеологемі, що “переможців не судять”. Саме тому російські вболівальники дозволяють собі обвішувати чужу країну образливими комуністичними символами з підписом “Хозяева возвратились!”, лупцюють людей на стадіонах та за його межами. Спортивний успіх надає негласне право російському бидлу перетворювати на клоаку європейські міста, як це вони вже давно зробили в себе на батьківщині. Я не хочу, щоб режим Путіна мав ще один аргумент на свою користь та не бажаю бачити російських плебеїв з їхніми маршами, імперськими прапорами та серпами/молотами на українських вулицях. Саме тому я мріяв про футбольну поразку Росії від команди Греції. Хочеться вірити, що соціально-економічний і правовий безлад в країні, помножений на спортивний провал, трохи протверезить росіян - і вони почнуть нарешті будувати власні хати, дороги, а не імперії та “русские миры”.

P.S. Так, я радів перемозі греків над росіянами більше, ніж українців - над шведами. Бо для нас футбол — це лише спорт, а одна перемога/поразка не наділяється вирішальним значенням у контексті історії.

 Автор: Микола Малуха

Правда, цей "комуніст" - колишній НУНСівець, а тепер планує вступити в ПР.

Новий тренд передвиборчої боротьби: хліб і горілка за здоров’я кандидата. Ще один "слуга народу" все нав'язливіше нагадує виборцям про своє існування.

Володимир Медяник фактично започаткував новий тренд передбиворчої боротьби - відтепер пенсіонерам перепадає не лише гречка до дня Перемоги чи паска до великодніх свят, а ще й ковбаса і горілка з приводу святкування дня народження "царька", який прагне продовжувати рулити і після наступних виборів.

До свого дня народження депутат Луганської міськради Медяник безкоштовно роздавав нехитрі пайки з сиром, ковбасою, буханкою хліба та пляшкою горілки, щоб пенсіонери випили на його здоров'я і мали привід згадати "благодійника" незлим тихим словом.

Робив він це, до речі, у відкритому ним же соціальному магазині "Продторг "Радянський".

Медяник вибудовує свою політичну кар'єру, кидаючи електорату об'їдки з царського столу і тихенько сподіваючись, що як і за совка, люди будуть поменше висовуватися і їсти саме те, що дають. А вони їдять.

Не дарма ж Мединяк має цілі два ордени "Святого Рівноапостольного Князя Володимира". А ще з 2002 він вже встиг побувати і в НСНУ, і в КПУ, а тепер збирається приєднатися до Партії Регіонів. Тому що послідновний.

Крім того, ну не може ж людина з Бентлі і друзями на кшталт молодшого Ландіка, залишатися у компартії? Тут однозначно треба переходити до лав "справжньої еліти".

Автор: Клеопатра Пироженко

КОД виключив партію Ющенка за "систематичну співпрацю з діючим режимом"

Дуже цікава історія.Украинцам про футбол

Цікаво,як українці будуть вболівати в цьому матчі.Я звичайно буду за поляків,а ви?

Якщо ми всі почали зустрічати в рекламі, на мітингах, у ЗМІ чи й на порозі власної оселі камарилью, вертеп чи й сміх крізь сльози – значить, скоро вибори!

Тут ви можете зустріти "ряжених": вони поскидають дорогі костюми, повилазять з автівок вартістю в 200-300 тисяч доларів, відхрестяться від усіх своїх мільйонних статків, понадягають бідні "овечі шкури" і заради голосів будуть прикидатися ким завгодно. Але тільки до дня виборів. Або "дідів Морозів" серед літа: вони принесуть вам гречку, олію, петрушку, ліки – замість етикетки буде їх портрет з "сальною" посмішкою. Але тільки до дня виборів!

А якщо вже й блазні з усіх шпарин повилазили – виборча компанія в самому розпалі! Ці блазні розкажуть виборцям зі Сходу й Півдня, що вкотре насувається "українська національна загроза". І що всім треба негайно проголосувати за Партію регіонів, інакше "ця загроза" прийде в кожен дім!

Від попередніх парламентських виборів минуло вже 5 років, коли регіонали також розповідали страшні міфи; а ще задовго до ПР ці міфи розповідали й комуністи. Проте ні до кого ця "страшна загроза" так і не прийшла: телебачення здебільшого російськомовне, преса й книговидання – переважно російськомовні, кожен, хто хоче говорити російською – говорить, і його не утискають.

Отже, проблема в іншому.

Протягом 5-ти років політики ділять бюджетні гроші між власними фірмами, розбирають і приватизують майно, збільшують податки, аби було потім що ділити, збільшують пенсійний вік тощо, а коли приходять вибори – прикриваються "фіговим листком"! Мовляв, ви в Донецьку чи Криму стали значно гірше жити за час нашого правління не через нашу недолугу роботу та тотальну корупцію, а тому, що є "якісь там міфічні україномовні українці", які псують вам життя своєю мовою.

Почувши знову "стару шарманку" регіоналів у день розгляду мовного проекту, прийшла на згадку одна мить мого життя з 1989 року. Тоді я працював молодим спеціалістом на заводі "Квазар", і саме в той час брав активну участь у створенні Народного Руху. То були часи, коли комуністи вели таку ж пропагандистську роботу, як регіонали сьогодні. До мене підійшла співробітниця і запитала: " А правда, что вы, руховцы, будете на улицах бить каждого, кто разговаривает на русском?" Тоді мене дуже обурило таке дрімуче мислення.

А цього разу просто згадалась собачка Павлова.

Пам'ятаєте: у школі з курсу біології ми всі вчили про умовний рефлекс – великий учений Павлов вмикав лампочку й давав собачці їсти. Із часом, коли вмикалося світло, а їжі навіть не було, – шлунковий сік виділявся.

Гарна штука, цей умовний рефлекс! Так і із цими комуно-регіональними страшилками "языкового вопроса" спрацьовує у виборців умовний рефлекс: хоч наслідків не бува – лампочка ж увімкнулась!

Нижче кілька спостережень, які хоча б частково розвінчали ті міфи, які регіонали, як лампочку, вмикають напередодні кожних виборів.

Міф перший: Європейська хартія регіональних мов або мов меншин

Хартія передбачає захист мов тих національних меншин, яким загрожує вимирання під тиском потужних мов і в яких немає своєї держави. В Україні до таких мов можна віднести, у першу чергу, кримськотатарську та гагаузьку. А запропонований регіоналами закон по-справжньому обстоює права лише однієї мови – російської.

То що, Росія як держава вже зникла, чи як? Абсурд.

Нагадаємо, що в Росії, де українців живе не менше ніж росіян у нас, – їхня влада закрила навіть українське товариство та єдину українську бібліотеку! І російська сторона у своїх коментарях посилається саме на Хартію, мовляв, для української мови є держава Україна, нехай вона й дбає про українську.

Чи ви чули, щоб регіонали бодай заїкнулися про права українців у Росії? Ні! А живуть вони з наших, українських податків, їдять український хліб.

Так от і думайте: чиї ж насправді інтереси вони захищають на наші гроші?

Міф другий: російська мова – найактуальніше питання для російськомовних регіонів

Політики з висоти маніпуляційного пафосу ділять нашу державу то на такі регіони, то на сякі: як їм зручно на даний момент – так і ділять. Можливо, для маленького відсотка шовіністів та українофобів це й важливо. Проте за словом "регіон" стоять сотні тисяч, а то й мільйони простих громадян. Серед них учителі, лікарі, пенсіонери, селяни, робітники, малі підприємці...

Якщо вже йдеться про актуальність російської мови в повсякденному житті, то згадайте хоча б нещодавній "сирний" конфлікт із Росією, який триває й досі. Він безпосередньо торкнувся кожної селянської родини, яка тримає корів як основне джерело доходу сім'ї, – і на Заході, і на Сході – бо ціни на молоко різко впали, і праця їх знецінилась.

Але особливої ефективності у вирішенні цієї проблеми ані з боку наших урядовців, ані бажання з боку "такої дружньої російської сторони" ми не помітили. Російська влада публічно, на увесь світ витерла ноги об наших людей і підприємців, як об шмату, оббрехала з ніг до голови.

І що?!.. Хтось із можновладців хоча б уголос висловив протест? Ні. Їм у той час відібрало і мову, і "язик".

Як думаєте, після всього цього, повідомлення російською мовою про те, що вони збідніли через "такі братні стосунки", для селян і підприємців буде менш болючим?

Ще кілька років тому назад ПР гарантувала, що, через таку надмірну її любов до всього російського, Росія одразу нам видасть зовсім дешевий газ, як тільки регіонали прийдуть до влади. Тепер вони при владі, а газ для населення, як і інші комунальні тарифи, тільки дорожчає. І про їх подальше підвищення ми чуємо від урядовців щодня.

Думаєте, мешканцям Донецька чи Луганська стане легше, якщо платіжку за квартплату з непідйомними тарифами надрукують російською? Чи, може, жінкам російськомовних регіонів легше буде прочитати про настання їхнього пенсійного віку в 60 років саме російською мовою?

Чи хтось вірить у міф, що саме російською мовою людині вдасться відстояти права в суді? Та в це не вірять навіть діти! Розмовляй там хоч російською, хоч китайською – правосуддя в Україні нема.

Підійдіть до будь-кого на вулиці в будь-який області, і вони продовжать цей ряд прикладів:що саме для них є сьогодні актуальним.

Тому, перш ніж ділити нас на "регіони" та "електорати", нехай спочатку ці ініціатори закону вирішать бодай одну з вищеперерахованих проблем.

І, до речі, вони ж про це клялися перед виборами.

Міф третій: хто ж оплатить цей "расєйській банкєт"?

Якби за усіма депутатами, які перед виборами намагаються проштовхнути абсурдні популістські закони, ходив робот із калькулятором і підраховував збитки та оголошував людям, наскільки знову спорожніє кишеня кожного українця, – таких депутатів ми б давно позбулися. Проте живемо ми в реаліях сьогодення.

Принагідно виникла ідея звернутися до фахівців, аби вони об'єктивно підрахували: скільки ж насправді коштів із кишень українців треба викачати, щоб запровадити російську як фактично другу державну? Адже треба оплатити величезний об'єм перекладу всіх державних актів, законів, документів тощо. Створити цілі системи управління та комунікації російською мовою між регіоном і державою.

Держава – це складний управлінський механізм, розбалансувати його легко – налагодити важко! І потім, оцю інформацію – скільки коштів для цього потрібно – донести до кожного громадянина України.

Підкреслимо – до кожного!

А потім нехай можновладці пояснять, чому в бюджеті постійно немає коштів на сільські клуби й школи, лікарні, бібліотеки, на дороги, на ремонт ліфтів у багатоповерхівках, на медицину, на пенсії чорнобильцям і афганцям, на розвиток вітчизняного кіно, але при цьому приймається такий законопроект, який, окрім передвиборчої маніпуляції та налаштовування людей один проти одного за мовним принципом, нічого в собі не несе.

Водночас добре було б, якби громадські активісти з усіх областей нашої України об'єдналися й провели б серед людей опитування: чи готові вони збідніти на таку суму, заплатити ще більше податків, отримати ще вищу інфляцію та підвищення цін заради введення фактично другої державної мови?

Оце й була б справжня відповідь та оцінка громадян таких авральних передвиборчих ініціатив від ПР.

"Фіговим листком" голу правду не прикриєш. Це вже зрозуміли українські громадяни всіх областей: і україномовних, і російськомовних.

*   *   *

...Розмаїтим був цей вівторок 5-го червня: хто плакав, у кого юшилась кров із носа – міліція так захищала громадян, що мало не повбивала та потруїла газом, – а хто за гроші ПРпобував на екскурсії у Маріїнському, з'їв морозива і випив пива; і добре, бо забрані ці гроші у тих же людей, тільки значно більше.

А дві бабусі витанцьовували під дощем від радості після слів Калашнікова: "Мы их победили!" Ці кадри облетіли усі випуски новин...

Так, черговий раз ми самі себе звоювали. Тільки лишилось кілька питань.

Хто "побєділ" – Калашніков, який серед білого дня б'є по обличчю журналістів?

Кого "побєділ" – український народ, що живе вдома на своїй рідній землі?

То це слід сприймати як офіційну публічну заяву ПР, що вони – влада окупантів? Бо, зі слів Калашникова – нас "побєділі"?

...І нагадувало це все свято на чумному дворі. Та й фінал цієї печальної п'єси повністю відповідав задуму автора: поки одні витирали носи, а інші святкували невідомо що, провладна більшість похапцем під вечір провела закон, за яким суттєво урізаються пільги для афганців та інших категорій. Щоправда, з 2013 року, бо ще ж не всі маніпуляції з виборами пройшли.

От і добре: якраз "опікуни" свого електорату надрукують вам усе це російською мовою, що пільг у вас нема й права судитися з державою вже також нема!

Тепер російською мовою ви остаточно й правильно зрозумієте, що й ВАС для НИХ нема!

Видно, що депутати від більшості добре підготувалися до Євро-2012, бо провели день у кращих традиціях футбольного матчу: уранці щось там таке дали, а ввечері, як і годиться в них, рахунок зрівняли. А потім ще й реванш взяли, бо з пільг забрали грішми – значно більше й із кожного.

І все б нічого... Та знову згадалась собачка Павлова, у якої так швидко виробився умовний рефлекс.

От тільки біда з нами: ніяк не усвідомимо, що ми – люди! А той сумнозвісний "языковой вопрос" – то лише умовний рефлекс напередодні виборів...

Валерій Лебедівський, спеціально для УП 

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/06/12/6966485/