Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Аналіз "тушкованого" голосування.

  • 13.12.12, 12:55

За нового спікера Рибака голосували "тушки"-самовисуванці

За проголосували самовисуванці Єрємеєв, Володимир Литвин, Віктор Тимошенко, Сергій Лабазюк, Сергій Мартиняк, Ігор Палиця, Ігор Рибаков, Валерій Мошенський, Степан Івахів. 

До них приєднався Віктор Петьовка, який є людиною Балоги та його двоюріднім братом.

Сам Віктор Балога утримався.

Раніше його інший брат Павло Балога увійшов до фракції Партії регіонів та також голосував за Рибака.

Крім того, за Рибака проголсоували майже всі депутати самовисуванці, які напередодні приєдналися до фракції Партії регіонів: Давид Жванія, Микола Рудьковський, завгосп парламенту епохи Кучми Олександр Волков, чоловік секретаря Київради Галини Гереги Олександр.

Увійшов до фракції регіоналів людина Пінчука Яків Безбах, якому звільнили округ опозиціонери. Також приєдналися до фракції Партії регіонів екс-бютівці Іван Куровський та Сергій Буряк.

Людина Порошенка Владислав Атрошенко також вступив до фракції влади.

Крім того, регіоналами стали наступні само висуванці: Віктор Бондар, Сергій Гриневецький, Антон Кіссе, Володимир Развадовський, Володимир Струк, Ігор Марков, Юрій Шаповалов, Олег Кулініч, людина Портнова Володимир Пилипенко, Ігор Молоток, Володимир Мельниченко, Віктор Зубик, Валентин Нечипоренко.

Бандиты и их пособники

  • 06.12.12, 06:58

Енакиево готовится к "выборам" мэра. Разумеется, главный герой сего действа - заранее назначенный Януковичем регионал Валерий Олейник. В городе повсюду раздают его предвыборные листовки и газеты, плакаты с изображением нового "отца" висят на дверях магазинов и кафе. Все должны знать в лицо своего гауляйтера.

В числе прочего спама в палатках Олейника раздают вот такие мотивационные листовки. Видать, мое несостоявшееся выдвижение все-таки сильно торкнуло местных, если уж в Енакиево стали печатать такие воззвания. "Чужие кандидаты", "пиар" - это явно не про выдвиженцев от "Яблука"и КПУ. Единственный оппозиционер на этих выборах - Игорь Славгородский из "Свободы", но, похоже, регионалы боятся даже его. Во всяком случае тон листовки позволяет сделать такие выводы. Кто бы мог подумать, что на родине Януковича будут бояться "Свободу"...

Мне же больше всего в листовке понравился следующий пассаж:

"Кому-то выгодно тиражировать клише "Енакиево - город бандитов, город без будущего". Но разве это так? Оглянитесь вокруг, посмотрите на себя. на своих друзей и близких. Разве это бандиты, разбойники?"

Очевидно, что этот камень в том числе и в мой огород, потому как я не стесняюсь говорить правду, какой бы неприглядной она не была, и действительно утверждал то, о чем пишут в листовке.

В связи с этим считаю нужным кое-что пояснить.

Я действительно считаю, что Енакиево - "город без будущего" и не вижу смысла этого скрывать. На моей стороне голые цифры. В 1992 году население Енакиево с пригородами составляло 188,9 тыс. человек. В 2012 - 130,5 тыс. Итого, за двадцать лет население города сократилось почти на 60 тыс. человек. Не знаю, какое будущее при такой демографии видят у города авторы листовки, а лично я вижу в будущем на месте Енакиево - дикое поле. Промышленность деградирует, количество работающих людей постоянно сокращается, технологии устаревают, никакого осмысленного плана развития у города нет, инноваций в экономике нет. За счет чего выживать - не понятно. По сути город сегодня представляет из себя медленный концлагерь, количество обитателей которого неотвратимо стремится к нулю. Если ничего не менять, то будущего не будет.

Я действительно считаю, что "Енакиево - город бандитов", но не в том смысле, о котором написали авторы листовки, намеренно включившие дураков. Енакиево - город бандитов не потому, что все жители его являются бандитами, а потому, что он бандитам принадлежит. Прокатитесь на окраину, посмотрите, как изрыты копанками Булавинка, Ольховатка, Каютино. Местные жители охотно расскажут вам кому эти копанки принадлежат. Погоняла Шумак, Зуй, Салават, Батура прекрасно известны, наверно, всем жителям города. Это я уж не говорю о господах Януковиче и Иванющенко - они вроде как лица официальные теперь. Неудобно.

Впрочем, ответственность с простых жителей города за то, что в нем происходит, снимать не стоит. Они, разумеется, не бандиты. Они - пособники бандитов. Поэтому авторов листовки я бы поправил в одном - Енакиево - не город бандитов, а город пособников. В украинском уголовном законодательстве есть такое понятие "соучастие в преступлении". Енакиевцы (не все, но большинство) - это соучастники, покрывающие мародеров и разбойников, благословляющие (подстрекающие) их на большое "всеукраинское дело".

Разумеется, это достаточно неприглядная правда, которую не хочется слышать, но это так. Каждый голосовавший "за своего земляка, потому что работал с ним в цеху" несет ответственность за преступные деяния избранника перед страной и перед своими детьми, которым однажды останется устаревший, неработающий Енакиевский завод и изрытая норами, опустошенная городская территория. И хотя любви жителей Донбасса с такой риторикой мне никогда не снискать, своего мнения я стыдиться не собираюсь. Ибо оно адекватно реальности.

Само собой, возразить по существу властям нечего. Поэтому они нашли самый простой выход - объявить всех, кто придерживается похожего мнения - донбасофобами и мизантропами. Это совершеннейшая чушь. Правда - не является ненавистью. Указывать людям на их пороки - не означает ненавидеть людей. Любое лечение всегда начинается с диагноза, а диагноз в нашем случае совершенно очевиден. Обижаться глупо. Нужно лечиться.

За матеріалами: frankensstein.livejournal.com

Львів"яни!Що у вас відбувається?

  • 06.12.12, 00:40
Знамениту львівську «Криївку» хочуть закрити
 
ukraineallaboutu.com
ВО «Свобода» і Партія регіонів солідарні у своєму бажанні закрити відому мережу авторських ресторанів у Львові

Влада Львова пред’явила місцевій мережі ресторанів !Fest низку звинувачень. Власників «Криївки», «Гасової лямпи» та «Львівської майстерні шоколаду» звинувачують у незаконній забудові історичного центру міста, відсутності дозвільної документації на ресторани, пособництві поширенню наркотиків, а також неповазі до національних героїв, пишуть Коментарі з посиланням на «Комерсант-Україна».

«Практично вся мережа, а саме ресторани «Криївка», «Гасова лямпа», «Жидівська кнайпа», «Лівий берег», «Дім легенд» та «Львівська копальні кави», збудована в охоронній зоні ЮНЕСКО без дозвільної документації», - каже начальник управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації Валерій Потюк.

Претензії до мережі вчора висунули і в комісії Львівської міськради з видачі дозволів на розміщення літніх майданчиків.

«У понеділок на спеціальному виїзному засіданні комісія виявила, що на внутрішньому подвір’ї будинку N10 на площі Ринок компанія !Fest почала спорудження будівельної конструкції по всьому периметру подвір’я без дозвільної документації», - повідомила член комісії, депутат міськради Ірина Шалаковська (ВО «Свобода») .

За її словами, наступним кроком комісії стане звернення до прокуратури та управління культури міськради. Аналогічні претензії щодо літнього майданчика на внутрішньому подвір’ї цього будинку міська влада висувала і минулого року. Тоді її будівництво було заборонено Вищим Господарським Судом.

Прозвучало звинувачення і в тому, що заклади мережі, облаштовані в національному стилі, «ганьблять національно-визвольний рух». «За допомогою імен героїв і патріотів власники поширюють самогонку й спотворені українські символи», - обурився Потюк.

Крім того, депутат Львівської міськради Андрій Мочарський (Партія регіонів) має намір також винести на найближчу сесію питання про закриття частини ресторанів мережі.

«Прикриваючись національними святинями, власники !Fest незаконно будують у центрі Львова ресторани, з «Лівого берега» вони влаштували наркопритон. Через них Львів отримав ганебне звання «кабацького міста», - пояснив свою позицію пан Мочарський.
(с)


І навіщо нам така валіза без ручки?

  • 04.12.12, 22:25

Янукович в 2012 году обошелся Украине в 635 млн грн

Янукович в 2012 році обійшовся Україні в 635 млн грн


Утримання Президента Віктора Януковича в 2012 році обійшлось країні в 635 мільйонів гривен, тобто майже 2 мільйони гривен в день, передає Forbes.ua з посиланням на "Вісник державних закупівель".

З 2010 року, початку каденції Президента, ця сума склала 1,42 мільярда гривен.

"Жоден тендер на будівництво і реконструкцію президентських об'єктів не був проведений за процедурою відкритих торгів - усі торги проводилися за неконкурентною процедурою закупівлі "у одного учасника", - відмічає видання.

Окрім прямої розтрати, вказує сайт, "збитки держави полягають ще і в недоотриманому прибутку - чотири елітних броньованих Mercedes, вилучених митницею, не були продані, а безкоштовно віддані Держуправлінню справами; 30 тисяч га мисливських угідь біля " Сухолуччя" під Києвом і дев'ять тисяч га біля Медведь-горы в Криму також безкоштовно перейшли в користування " президентському" товариству мисливців і рибалк " Кедр".

Карпатська резиденція " Синегора" зазнала цього року реконструкцію і добудову гостьових будиночків і ресторанів на загальну суму в 81,32 мільйони гривен. З 2010 року на це місце пішло майже 0,25 мільярда гривен.

Реконструкція кримських дач Януковича, спорудження вертолітних майданчиків і реконструкція довколишніх доріг обійшлася в 2012 році в 94 мільйони гривен, за три роки - в 373 мільйони гривен.

Полювання. На облаштування, спорудження доріг і передачу мисливських угідь в довговічну оренду наближеному до Президента "Товариству мисливців і рибалк " Кедр", заснованому міністром ПЕК Юрієм Бойком, екс-главою " Укравтодору" Володимиром Демишканом і черкаським губернатором Сергієм Тулубом, було витрачено 124 мільйони гривен, за три роки - 144 мільйони.

Президентська риболовля в 2012 році коштувала 6,55 мільйонів гривен, за три роки - більше 16 мільйонів. До цієї суми увійшли будівельні роботи в колишньому природному заповіднику в Криму, де Янукович зараз проводить час з вудкою.

Автопарк, який за станом на початок року складався з 385 машин, обійшовся бюджету в 2012 році майже в 40 мільйонів гривен, за три роки - в 122 мільйонів.

Утримання президентського авіатранспорту обійшовся в 95 мільйонів гривен, за три роки - в 251,6 мільйонів гривен. Тільки на оренду трьох вертольотів люкс-класса у наближеної до президента фірми " Танталит", якій формальне " Межигір'я", цього року пішло 8,1 мільйона гривен.

Прийом гостей, а також реконструкція для цієї мети Маріїнського палацу і комплексу старовинних будівель на Липках цього року коштував 194 мільйони гривен, за три роки - 203 мільйони(раніше реконструкції не проводилися).

Утримання Адміністрації Президента і Держуправління справами, основна стаття якого доводиться на живлення, цього року коштувало 50 мільйонів гривен, за три роки - майже 60.

(с)


Виклики для опозиції: єднання під Яценюка, амбіції Кличка...

  • 04.12.12, 08:28
Джерела Тиждень.ua – про характер суперечностей, що стоять перед «борцями з режимом»

Об’єднана опозиція «Батьківщина», чий рейтинг завмер за кілька місяців до виборів, все ж таки підтвердила статус головної опозиційної сили. За списками вона зібрала 5 млн. 209 тис. голосів (25,54 %) і завоювала друге місце. Разом із 39 переможцями в мажоритарних округах ОО отримує 101 мандат у новій Верховній Раді – другу за чисельністю фракцію.

Але спочивати на лаврах немає жодних причин. Скажімо, на позачергових виборах 2007 року та ж «Батьківщина» набрала 7 млн. 162 тис. голосів. І навіть на виборах-2006 – понад 5 млн. 650 тис. Сьогодні радикально опозиційного виборця намагається відбирати «Свобода», поміркованого – УДАР. Вихід із в’язниці Юлії Тимошенко неможливий у близькому майбутньому. І в цих сумних обставинах перед ОО стоїть завдання переформатування під новий виборчий цикл, котрий завершиться президентськими виборами 2015 року, які всерйоз сподівається виграти Арсеній Яценюк.

Ображені обєднанням

Той факт, що «Батьківщина» та «Фронт змін» таки зуміли об’єднатися на нещодавніх парламентських виборах, є предметом гордощів для архітекторів такого об’єднання. Як висловився в бесіді з Тиждень.uaзаступник голови штабу ОО Сергій Пашинський, «ми вперше показали, що українська опозиція може об’єднуватися і до розстрілу». Водночас далеко не всі з усе ще чинних нардепів від «Батьківщини» задоволені фактом об’єднання. Особливо, звичайно, це стосується тих, кому через появу «квоти Яценюка» не дісталось прохідного місця в єдиному списку.

Хтось, як Сергій Міщенко, в результаті виграв мажоритарну кампанію. І тепер намагається сформувати в Раді власну групу впливу, що має сенс винятково для торгів зі владою (хоча сам депутат не стомлюється повторювати, що з цією владою ні про що домовлятись не буде). Ще хтось, як колишній спічрайтер Тимошенко Віталій Чепінога, перейшов до конкурентів (в даному випадку – в УДАР). І пояснює це тим, що нинішня ОО вже не є «партією Юлі». Нарешті, комусь доводиться готуватись до життя без депутатського мандату.

Дехто з невдоволених прямо звинувачує Яценюка в саботажі. Саме його команда нібито знизила результат ОО тим, що «пробила» слабких кандидатів у низці округів, відмовилась ставити в центр кампанії образ Юлії Тимошенко, а потім – віддала владі кілька «спірних» мандатів на округах, де за даними протоколів із «мокрими» печатками перемагали опозиційні висуванці. Частина правди в цьому є: так один із поки що діючих депутатів від «Батьківщини» розповів Тиждень.ua, що «фронтовики» наполягли на тому, аби кандидати-мажоритарники не використовували в своїх агітматеріалах зображення Тимошенко.

Залишається проблема і в 5 округах, де влада погодилась провести перевибори. Вже сьогодні очевидно, що ці перевибори пройдуть за сценарієм Партії регіонів: кампанію розтягнуть орієнтовно на 90 днів, і дозволять балотуватися не лише тим, хто вже висувався (як того хоче опозиція), а всім бажаючим. Це дуже ускладнить повторну перемогу опозиціонерів. Адже їхні виборці вже «охолонуть».

До того ж, опозиціонери відчувають серйозні фінансові проблеми: за даними Тиждень.ua, на кінець листопада ОО закрила фінансові зобов’язання перед своїми активістами за минулу кампанію не більше, ніж на 65 %. Взагалі, матеріальне питання може дуже зіпсувати життя опозиціонерам уже в найближчому майбутньому: як висловився один політик, що мав вплив на формування виборчого списку, «якби ми знали, де взяти достатньо грошей, ніяких Тетян Донець у списку не було б». І велике питання, чи виявляться новонабуті «багнети» достойною заміною перевірених бійців, що опинилися за стінами ВР VIIскликання.

«Руки Банкової» в боксерських рукавичках?

Більшу проблему, ніж образи тепер уже де-факто колишніх соратників, становить «холодний мир» з партією Віталія Кличка, котрий теж мріє про 2015 рік. Один показовий момент: на вже згаданих 5 округах, де таки відбудуться перевибори, дві політсили досі так і не домовились про висунення спільних кандидатів – власне, відповідного переговорного процесу просто не відбувається. І це при тому, що мінімум на трьох із цих округів проблем для ОО могло б узагалі не бути, якби УДАР не висунув своїх кандидатів, котрі розпорошили опозиційні голоси.

Читайте також: Війна за спірні округи: чи зможе опозиція повторити 2004 рік

Немає ясності з виборами мера Києва, котрі можуть відбутися вже навесні. Ще минулого березня той же Яценюк на переговорах з УДАРом активно виступав за спільне висунення в столичні градоначальники Віталія Кличка. Але останній мав амбітніші плани. Ні до парламентських виборів, ні після них справа так і не зрушила з мертвої точки.

«Представникам УДАРу ми багато разів пропонували: давайте пропозицію! Мовляв, партія УДАР пропонує узгодити єдиним кандидатом на найближчих виборах мера Києва Кличка Віталія Володимировича. Ми гарантували, що вже через сорок хвилин публікується заява Комітету опору диктатури про підтримку цього кандидата. Вони відповідали: так, звичайно… Але й досі нічого немає», - описав нещодавно Тиждень.uaпередвиборні переговори на цю тему один з учасників переговорів від ОО.

Натомість кличківці 30 листопада озвучили цілий «Київський пакет» заходів, до котрих, на їхню думку, повинні вдатися разом усі опозиційні сили в парламенті. Серед пропозицій   - прийняти закон про проведення виборів мера столиці в два тури, закон про відкликання депутатів Київради та райрад, про скасування рішень місцевих органів влади через референдум тощо. Але головне – створення міжфракційного об’єднання депутатів, обраних у Києві.

В ОО такі законодавчі зміни вважають малореальними (з огляду на відсутність у опозиції парламентської більшості). А ідею створення «Київської групи» розглядають як спробу Кличка хоч якось переграти фактичну поразку на мажоритарці в Києві. Нагадаємо, з 13 округів у столиці УДАР отримав перемогу лише в одному, і то після того, як «Батьківщина» зняла свого учасника, чинного нардепа Юрія Ганущака, на користь кандидата від  Кличка Віктора Чумака.

Недовіра між ОО та УДАРом не коріниться в тертях під час виборів – швидше, навпаки. «Чому Кличко зняв своїх кандидатів на користь наших у 219 і 218 округах Києва? Тому що Кличко ненавидить Пабата, а Льовочкін – Третьякова. І цих двох треба було не пустити в Раду за будь-яку ціну», - пояснив Тиждень.uaодин із керівників штабу «Батьківщини». Тим самим ілюструючи переконання низки функціонерів ОО в тому, що славетний боксер виступає креатурою Банкової.

Можливо, ще однією ілюстрацією такої переконаності стане поява у фракції УДАРу кількох самовисуванців, про що, не називаючи, щоправда, прізвищ, заявив у суботу в ефірі 5 каналу заявив нинішній соратник Кличка Віктор Пинзеник.

«Ми ділили апельсин. Нас багато – він один»

Один із найбільших викликів перед опозицією лежить у ній самій. Уже згаданий вище Сергій Пашинський в інтерв’ю Тиждень.uaне став приховувати, що «квартирне питання» викликає для ОО неабиякі труднощі. За його словами, всередині політичної сили лунають голоси про те, що в майбутньому парламенті їй доцільніше працювати двома окремими  фракціями. «Ми будемо працювати єдиною фракцією і єдиною партією, але щодо фракції більше проблем, аніж із партією», - дипломатично змалював становище парламентар.

Дві фракції – це більше процедурних та організаційних можливостей, від формуваня порядку денного до посад в комітетах та надання окремих кабінетів. Тож лідерам ОО доведеться докласти чимало зусиль, аби зцементувати своє різношерсте воїнство. Для цього їм треба, в першу чергу, бути єдиними самим.

А тут також є проблеми. Зокрема, з комунікацією між партійцями та ув’язненою Юлєю Тимошенко. Остання, наприклад, виступила проти участі ОО в розподілі парламентських комітетів. Вожді «на волі» були настільки не в захваті від цієї ідеї, що навіть намагалися приховати її від колективу (врешті-решт вимоги Тимошенко зачитав фракції захисник екс-прем’єрки Сергій Власенко).

Можливо, це стало однією з причин зміни позиції регіоналів, котрі спочатку хотіли зменшити в наступній Раді число комітетів, а тепер, навпаки, хочуть примножити це число. Звичайно, перша мета тут – розрахуватись посадами за лояльність самовисуванців, котрим належить приєднатися до головної провладної фракції. Але за більшої кількості комітетів, очевидно, легше спокушати й опозиціонерів.

Водночас ПР мимоволі й підіграла опозиції, провівши на передостанньому засіданні ще чинного парламенту іншу ініціативу – про збільшення мінімально необхідного розміру фракцій. Раніше для створення фракції чи групи потрібно було щонайменше 14 депутатів, тепер – 32. 

В такий спосіб Адміністрація президента намагалася «загнати в стійло» все тих же самовисуванців, схильних групуватися за власними інтересами, зокрема, галузевим та територіальним. Але тим самим вона ускладнила і розпорошення опозиції. Тепер той же Сергій Міщенко чи важковаговик Петро Порошенко навряд чи зможуть створити власні депутатські групи, рекрутуючи до них у тому числі й «багнети» з лав опозиції. Все, що поки залишається – це створення міжфракційних об’єднань, котрі не мають процедурних прав фракцій чи груп. І зараз робота ведеться саме в цьому напрямку.

Повертаючись до опозиції, не можна не згадати і ще один момент. Поки що напівжартома в її середовищі обговорюють загрозу того, що Юлія Тимошенко, чиє ув’язнення стало проблемою для ОО на парламентських виборах, може виявитися ще більшою проблемою ближче до виборів президентських. Але вже не тим, що буде за ґратами, а навпаки – тим, що може звідти вийти.

Справді: що станеться, якщо опозиція вже підготує фінанси, штаби, мережу активістів і рекламну стратегію під, скажімо, кандидата Яценюка – і тут раптом Тимошенко опиниться на волі? Очевидно, всі продумані схеми полетять шкереберть. Що в такому разі робити, уявлення не має ніхто.

Втім, до президентських виборів ще далеко. Зараз опозиції необхідно оперативно вирішувати нагальніші проблеми – ті, що описані вище.   



За тих, хто вижив…

  • 04.12.12, 08:17

Певне, що правий той один розумник, котрий стверджував, що всеньке в цьому хаотичному і розприсканому світі  таки шито однією ниткою думок і подій, котра тягнеться за голкою Провидіння.

Спочатку, читаючи замітку сільського голови Сергія у місцевій районці, засміялась дружина. Я проглянув той шедевр і теж розважився. Бо в коротенькій заміточці кількість неоковирностей на кшталт «будьмо школу добудовувати до самого краю» чи «грудьми ляжемо в землю» аж зашкалювала.

Взагалі-то Сергій - дядько непоганий: хазяйновитий, та й інтереси громади, як може, обстоює.  

Так що, принагідно зустрівши голову, я запропонував:

- Надумаєш ще щось друкувати - закинь текст мені. Підрихтую хоч трохи, аби люди не сміялись. 

Сергій обережно так поцікавився, чи дорого стане.

- Літра та шмат сала чи кільце ковбаси.

- Ну, то по-людськи, задоволено мовив Сергій, - якось заскочу…

Згодом Сергій таки заявився до мене. Для годиться поспитався, що там у світі коїться. І почувши моє стисле «А хрін його знає», - перейшов до справи.

У Сергія нещодавно померла прабабця, по собі залишила зошит із спогадами. В них велося здебільшого про Голодомор. Сергій ті замітки набрав на компі і переніс на флешку, а зараз хотів, аби я довів їх до читабельного вигляду.

Я проглянув ті замітки. Починались вони із фрази: «Ну, пам’ятаю, що одна жінка зарізала дитину свою. Посолила його, зложила в горщик і їла потім».

Далі я читати не став, душа не лежала до такого…  

*** 

Невдовзі, десь посеред літа, я подався геть із занадто цивілізованої Губарівки… Дременути мене спонукали виборчі гоцанки.

Спочатку до печінок дістали інформаційно-виборчий потік та всюдисуща  реклама.  

Особливо дратували два завсідники наших ушльопкуватих політичних ток-шоу, на фоні котрих навіть регіонали із комуністами виглядали хоч і цапами, але милими та інтелігентними…

Так-так,  я саме про оту парочку: панянку із химерною мрією замість курячих мізків в голові на фоні кльопаної мамці та найвідомішого парламентського підора із вилами, такими ж доречними йому, як сільському дядьку крокодилячі мешти.

Аби поберегти і без того зденервовану психіку, я просто категорично вимкнув телевізію, а Інет став використовувати лише як технічний засіб.

Але ж клята мобіла. Телефонували знайомі і незнайомі, приятелі і колишні недруги... Всіх їх цікавило лише одне – вибори і моя можлива участь в цій забавці. 

Мобілу я доручив дружині, аби вона відбріхувалась замість мене. 

Тоді почали діставати безпосередньо вдома. І коли чергову делегацію від якогось там Хрін Хріновича – кандидата, мецената, благодійника, коротше прутня могутнього  – заледве не зжерла моя улюблена собака кавказької національності на прізвисько Дашуня, терпець мій урвався.

Я згадав відому сентенцію мудрого земляка за його упокоїнням  про втечу від світу, що ловив його та так і не спіймав.  Хутко спорядив рюкзака і з Дашкою на повідку  подався пішки на татову батьківщину. 

З вечора вийшов, аби не так спекотно було, а вже зранку пив холодне молочко у тітки в Диканьці. В обід дядько відвіз нас на Виселки - глухий, напівпокинутий хутір у глибоченькому байраку - до дідового обійстя, де колись і зростав тато.

І хоча там вже давно ніхто не мешкав, пустки не спостерігалось. Родичі постійно навідувались - не пропадати ж дурно 50-ти соткам чорноземного городу, що падає прямо у ставок.

Але найголовніше – у байраку ні тобі мобільного зв’язку, ні інету, ні телевізії, ні ходоків. Лише коропи плескають вночі в ставку, солов’ї цвірінькають на світанку, вдень гудуть бджоли, зозуля кукує надвечір і «катеринка» про щось буркотить в хаті. Повний пейзан, спокій і максимальна віддаленість від самшедшого світу – мрія поетів і партизанів…

Облаштувавшись і трохи обжившись, перезнайомився із усіма трьома іншими мешканцями Виселок – двома глухими як пень бабцями  і моторним, як на свої майже 90 років, дідом Семеном.  Надвечір ставив пару надибаних на горищі ятерів і по холодку йшов із Дашкою  обстежувати околиці.

***

В одну із таких мандрівок, подавшись слідом за Дашкою, котра погнала переляканого зайця, я в якійсь ярузі надибав дивного хреста. Кам’яний, витесаний із цільної брили граніту, явно не місцевого походження, здоровезний метрів зо два - він стояв в глибині байраку посеред чималенької галявини, що буяла густими травами.

Але навкруги самого хреста було викошено, а від нього самого змійкою звивалась  в гущавину горішника малопомітна стежина. Я трохи пройшов нею, за горішником стежка губилась на одному із схилів яруги, ведучи кудись наверх поміж дерев невеличкого акацієвого лісочку.

Я був зібрався прогулятися стежиною далі, погукав Дашку, але та не прибігла. Повернувшись назад, я застав собаку біля хреста. Вона сиділа навпроти нього, роззиралась навкруги і тихенько підвивала. Її явно щось турбувало.

Я оглянув хреста уважніше. Він, певне, був козацьким. Бо по краям крил хреста були викарбувані з одного боку спис, а з іншого дві перехрещені шаблюки. А навколо перехрестя вибиті чотири цифри, явно більш пізнішого походження, ніж зброярські атрибути. Зверху вниз були викарбувані трійка і двійка, зліва направо – дві трійки.

32-33 роки здогадавсь я. Хтось у такий спосіб вшанував пам'ять жертв Голодомору. Але чому хрест козацький, і чому стоїть саме тут? 

Наступного дня, прихопивши пляшку казьонки, пару пачок цигарок і буханець хліба,  я подався до діда Семена розпитатися про хреста. 

Дід зустрів мене радо – нова людина, та ще й з гостинцями, буде з ким потеревенити. Хутко збігав до хати за чарками, мотнувся на город, приніс помідорів, огірків, пучок зелені, потім пірнув до льоху і витяг шмат старого, жовтого як віск, сала. 

Сіли в тінь за столик під черемухою, хильнули за знайомство, потеревенили про те, про се.    

Я поспитався про хреста. Дід Семен несподівано спохмурнів, про щось згадуючи. Потім розлив горілку. Я потягся був почаркуватися, але він, відвівши свою руку трохи в бік, заперечливо мотнув головою:

- Чокатися не будемо. 

Мовчки випили, закусили,запалили.  Дід ще трохи про щось позгадував, безмовно ворушачи губами, начебто розмовляючи із кимось мені невидимим, а потім уголос сказав:

- То Петро-божевільний, вчитель тутешній, з центральної осадьби, з Чапаївки хреста поставив. Туди, у Мертву балку, так та місцина зветься, трупаки свого часу звозили. Вирили канаву глибоку і скидали мертвяків тудою. 

- Що за мертвяки? Чом не на цвинтарі ховали? – для годиться спитав я, бо вже про все здогадався.

- А там і був колись цвинтар, наш, Виселківський. Його на початку 60-х зрили бульдозером. А покійників веліли ховати на Чапаївському кладовищі. 

- І що , просто зрили і не перезаховали? 

- Якби стали перепоховувати, то довелось би стільки покійників потурбувати. Там же купа люду лежить. На початку 30-х  та опісля війни похоронні команди отамечки померлих від голоду прикопували. Потім вже почнеш, бувало, копати могилу для звичайного покійника – обов’язково на чийсь кістяк наткнешся. І не на один. От аби люди зайвих питань не задавали, влада те кладовище ліквідувала.

А Петро - гарний дядько, і вчитель від Бога. Діти за ним хвостиком бігали. Любили його. Шкода, помер нещодавно.

Він не тутешній, на початку 70-х приїхав. Десь із-під Київа. Якось він там дізнався про ті поховання. Мабуть, люди розказали. От Петро і почав владу смикати, клопотатися, аби в Мертвому яру  який-небудь пам’ятний знак поставили. До обласного начальства аж дійшов. Якусь шишку там так роздрочив, що його із партії поперли – за малим не посадовили за антисовєтчину. 

Петро на якийсь час зачаївся. А потім якось навесні, на початку 80-х, там хрест з’явився. Ні, не оцей, що ти бачив. Інший, дерев’яний. Але теж здоровезний.

Хтось доніс. Приїхала бригада із бензопилою. Спиляли хреста. Через якийсь час вигулькнув новий. Знов спиляли. Ще якийсь час минув - знов хрест стоїть, начебто його й не валили. 

Всі знали, що то Петрових рук справа, але довести не могли. Правда, до дурдому таки запроторили. От після цього до нього і причепилось оте - божевільний. Але Петро в дурці, а хрест як грибочок, знов об’явився. 

- Хто ж його тоді ставив, - поцікавився я. 

- А Бог його відає. То така справа, є такі люди – їм покажи, що і отак можна, так вони і будуть робити.

Я помітив, що із цими словами у діда Семена заблищали оченята.

- А то бува не ти був, такий ретельний учень?

- Мо’ і я, а мо’ і не я. Яка власне різниця. Ти не збивай мене. Так от. Тут почалась перебудова. І однієї днини Петро вантажівкою кам’яного хреста привіз. Казав, десь на Запоріжжі надибав. Валявся на задвірках якогось районного музею.

Ми його гуртом ставили. І до сьогодні люди навідуються туди. Най і не на окрему, а на братську могилу, але ж до родичів сходити, пом’янути – свята справа.

Аж тут мене як хтось смикнув за язика:

- А людожерство було?

Дід Семен якось дивно подивився на мене:

- Не ти перший питаєш. Он один жевжик із Полтави приїздив. Теж про людожерів розпитував. Що вас всяка бридота цікавить? Було всяке. Он один був -  у відчаї застрелився, і записку залишив родичам, аби його присолили і схарчили. Але родина не зробила того - і вижила.

Я тобі таке скажу. Голод чи не голод, але кожна людина залишалась такою, якою вона була за нормального життя. Ті, котрі не збочені, за жодних обставин  собі подібних не їли б. А виблядки так і залишились виблядками. Вони і без голодухи можуть когось убити, дитину кинути напризволяще, а то й немовля притопити чи на смітник викинути. Не треба їх згадувати. 

І ще одне. Ти розпитуй і пиши про тих, хто вижив. Бо вижили здебільшого ті, хто боролися, а ті хто ручки склав – ті й ласти склеїли…

***

Минули вибори, і я повернувся додому. Тут таки вигулькнув Сергій. З літром горілки, кавалком ковбаси і шматком сала. 

- Ну що, підрихтував бабині замітки?

- Нє-а. І не буду.

- А чому ж? - Здивувався Сергій. – Я он і випити, і закусити приніс.

- Концепція помінялась!

І я дослівно повторив йому останні слова діда Семена. 

Сергій почухав потилицю, потім ляснув долонею по коліну:

- А йдуть вони усі на хутір метеликів ловить, - послав він невідомо кого. - І дійсно - давай хильнемо за тих, хто вижив, і нікого при цьому не з’їв…

Автор: Валерій Семиволос

ПРдуни обкакались на весь світ.

  • 28.11.12, 20:05
УКРАЇНА ПІДПИСАЛА УГОДУ НА 1 МЛРД ДОЛАРІВ З НЕВІДОМИМ ЧОЛОВІКОМ
Іспанська компанія Gas Natural Fenosa заявляє, що не знає  людину, яка від їхнього імені підписала угоду з Україною щодо управління консорціумом з будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярди доларів.Таку угоду офіційно в присутності прем'єра Миколи Азарова та міністра ПЕК Юрія Бойка підписав голова Держагентства з інвестицій та управління нацпроектами Владислав Каськів в понеділок.Журналіст Financial Times у блозі на сайті видання зазначає, що від імені Gas Natural Fenosa угоду підписав чоловік, який говорив іспанською.
 Людина, яка підписала угоду.

"Каськів та його підлеглі ідентифікували його як Джорді Сарда Бонвеі", - зазначає видання.

Фото з сайту Миколи Азаров.

Офіційні особи у Gas Natural Fenosa заявляють, що не підписували жодних угод з Україною, не знають Сарда Бонвеі, і він не представляє їхню компанію або дочірні."Gas Natural Fenosa не підписувала жодних контрактів щодо інвестування у LNG-термінал в Україні, або щодо управління консорціумом щодо будівництва цього терміналу", - сказано в офіційній заяві кампанії."Ми категорично відкидаємо повідомлення, які курсували у медіа протягом дня", – додали у заяві.Українська сторона зі свого боку наполягає, що угода була підписана. Розмовляючи з виданням, Каськів сказав, що він був впевнений, що Бонвеі представляє інтереси Gas Natural Fenosa.Він та українські офіційній особи заявляли, що вели переговори з Gas Natural Fenosa, а Бонвеі грав роль переговірника. Між тим офіційні представники Gas Natural Fenosa це відкидають.Газета намагалась взяти коментар у Бонвеі під час підписання угоди, але він відмовився.Водночас у середу Каськів заявив, що причиною оприлюдненої інформації, про те, що іспанська компанія Gas Natural Fenosa заперечує свою участь у проекті LNG-термінал, є технічні неув'язки."Я досі сподіваюся, що причиною оприлюдненої в ЗМІ інформації є технічні неув'язки. Зараз ми проводимо відповідні консультації", - зазначив Какськів, слова якого наводить "ЛігаБізнесІнформ".

"Але якщо Gas Natural Fenosa дійсно прийняла рішення не брати участь у проекті, то ми з повагою поставимося до нього, оскільки розуміємо, що воно могло бути прийняте в умовах зрозумілого тиску", - сказав він.Зокрема, Каськів зазначив, що Держінвестпроект має на руках підписаний текст угоди."В інтернеті розміщена недостовірна інформація, що компанія Gas Natural Fenosa "нічого не знає про цей проект", оскільки саме підрозділ Gas Natural Fenosa Engineering (Socoin) здійснював розробку ТЕО проекту", - сказав він.

(с)

Как оппозиция «сливала» округа Партии регионов

  • 28.11.12, 17:24
Сегодня, в 10:00
Виталий Червоненко, «Главком»

Действия оппозиции на парламентских выборах оставили двойственные впечатления. С одной стороны, в некоторых округах они дрались за каждый голос и мандат не на жизнь... С другой – слишком уж явно отдельные оппозиционеры «сливали мандаты» в пользу власти.

При общем перевесе оппозиции по стране в целом, она упустила победу и возможность сформировать большинство. При этом можно сколько угодно обвинять власть в фальсификациях, подкупе и применении админресурса, но львиная доля ответственности лежит на плечах самих борцов с преступным режимом.

И дело тут не только в том, что не согласовали мажоритарщиков с Кличко, потеряв около 20 мандатов. Это можно понять и даже простить, списав на трудности переговоров. Намного хуже, когда главы областных штабов от Объединенной оппозиции попросту продавали округ представителям Партии регионов и ее «самовыдвиженцам». О таких фактах многие знали, но в разгар боев в Первомайске, Каневе, Виннице, противостояния с Засухой, Герегой и Пилипишиным предпочитали молчать, причем, даже журналисты.

Но сейчас, когда страсти поутихли, самое время показать, как некоторые оппозиционеры «сработали» на победу Партии регионов на выборах. Конечно, по истории, о которой пойдет речь дальше, судить о действиях всей оппозиции во всех регионах страны нельзя, но ситуация в Черкасской области стала показательной. И как утверждают многие оппозиционеры, по такой схеме сработали многие.

Итак, округ №198 с центром в городе Смела Черкасской области. Здесь от Объединенной оппозиции выставили свободовца Сергея Рудыка, от Партии регионов http://glavcom.ua/articles/8051.html пошли сразу три кандидата: нардеп Игорь Савченко, мэр-регионал Вадим Решетняк, и бывший глава Винницкой таможни и депутат Винницкого облсовета, мультимиллионер Виктор Тимошенко. Здесь же баллотировался бывший глава киевской «Батькивщины», бывший нардеп-бютовец и местный латифундист Анатолий Семинога.

При всем разнообразии кандидатов, лидером гонки считался Тимошенко, щедро раздававший селянам по 200 гривен. Он и одержал победу, набрав 25 тысяч голосов. Вторым пришел оппозиционер Рудык – 17,5 тысяч, третьим Решетняк – 17 тысяч, а самовыдвиженец Семинога, который также сыграл немалую роль в нашей истории – 7 тысяч. Ударовец Андрей Колесник также «откусил» свои 5 тысяч оппозиционных голосов.

На первый взгляд, в округе все прошло тихо и гладко, но это только так кажется. На самом деле, здесь бушевали серьезные страсти, при чем в рядах самих оппозиционеров, с вмешательством Турчинова и прочих руководителей из Киева. Не помогло.

Все началось с того, что в этом округе квоту на должность главы окружкома получила «Батькивщина». Руководитель областного штаба Объединенной оппозиции Анатолий Бондаренко, считавшийся близким другом и соратником Николая Томенко, поставил на эту должность такого себе Дмитрия Жиляева - свое «доверенное лицо».

И сразу же начались проблемы. Дело в том, что с первых дней работы окружкома стало понятно, что господин Жиляев работает отнюдь не на пользу оппозиции, а… Партии регионов.

На руководителей областного и всеукраинского штабов «Батькивщины» посыпались многочисленные жалобы: наш глава окружкома совсем «не наш», а работает на власть. Главный бютовец области Анатолий Бондаренко на ситуацию не реагировал, защищая своего протеже. Ситуация поменялась только 5 октября 2012 года, когда областным оппозиционерам по голове настучал сам руководитель центрального избирательного штаба Александр Турчинов. Он лично дал указание убрать Жиляева из-за сотрудничества последнего с Партией регионов.

Казалось, ситуацию исправили, и по представлению оппозиционного мажоритарщика главой окружкома от «Батькивщины» стал Николай Гармаш. Человек в «Свободе» не последний – один из основных тренеров членов участковых и окружных комиссий от партии. Короче говоря, человек в избирательных делах подкованный.

Гармаша назначили 12 октября, а уже 17 окружком передал в прокуратуру и милицию сразу 23 обращения по поводу фактов нарушения избирательного законодательства со стороны ряда провластных кандидатов.

Кроме того, Гармаш, в качестве и.о. главы штаба Рудыка, написал жалобу на имя Анатолия Бондаренко, в котором обвинил районную организацию «Батькивщины» в саботаже избирательной компании оппозиции и работе в пользу самовыдвиженца Анатолия Семиноги.

В это сложно поверить, но из-за активности главы окружкома и его попыток пресечь нарушения, руководитель областного штаба оппозиции Анатолий Бондаренко заменил главу 198 окружкома на … члена Партии регионов Андрея Заиченко. При чем, сделал это за спиной областного штаба Объединенной оппозиции.

Ситуация накалилась до такой степени, что заместитель главы Черкасского штаба оппозиции от «Фронта змин» Наталья Старикова написала жалобу на имя Александра Турчинова. В которой она подробно описала все махинации господина Бондаренко. Достаточно увлекательное чтиво.

При чем, как следует из документа, о замене Гармаша на регионала она узнала случайно. Старикова пожаловалась Турчинову на нарушение инструкций центрального избирательного штаба «Батькивщины» господином Бондаренко. Он отправил представление на назначение Заиченко без ее согласия подписи, а этого требовало распоряжения самого Турчинова.

Как бы то ни было, Гармаш не продержался в руководстве окружкома и недели, и накануне выборов комиссию по квоте «Батькивщины» снова возглавил представитель Партии регионов. Что заставляло задуматься о том, на кого работает областное руководство Объединенной оппозиции и почему на это сквозь пальцы смотрят в Киеве.

Местные активисты «Свободы» сумели раздобыть ксерокопию партбилета члена Партии регионов Андрея Заиченко и передать его с жалобой Тягнибоку и Яценюку в день подписания договора о коалиции между «Батькивщиной» и «Свободой».

«Свобода» сумела добиться замены регионала буквально накануне дня голосования. Но и на этом история не закончилась.

Анатолий Бондаренко отказался поддержать повторное назначение опального Гармаша на пост главы 198 окружкома, поставив на это место Назара Лавриненко.

Именно этот человек в ночь перед выборами подписал постановление окружкома о замене сразу 200 членов участковых комиссий по всему округу, что позже пытались оспорить оппозиционеры. И что, по словам местных активистов, позволило сманипулировать результатов выборов на целом ряде участков. Новость о незаконной замене 200 членов комиссий в одном округе прошла по всем новостным лентам страны в разделе важных избирательных инцидентов. Правда, тогда уверяли, что эта замена прошла за спиной главы окружкома. Но «Главком» располагает копией документа, на котором стоит подпись именно Назара Лавриненко от «Батькивщины».

В результате всей этой чехарды власть выиграла 198 округ, а оппозиции осталось только указывать на мелкие фальсификации. И это при своем же руководителе окружной избирательной комиссии.

Источники «Главкома» утверждают, что история в 198 округе – это отнюдь не парад недоразумений, а абсолютно спланированные действия. Во-первых, по некоторым данным, руководитель областного штаба «Батькивщины» попросту «сдал» округ представителю власти. Во-вторых, районную организацию партии из каких-то своих соображений передал самовыдвиженцу Анатолию Семиноге.

Кстати говоря, о подобной ситуации говорят и в 200 округе в Умани, где выборы выиграл регионал Антон Яценко, но областной штаб «Батькивщины» работал не на официального выдвиженца ОО Максима Полякова, а на самовыдвиженца Павла Костенко. Здесь также ситуация не проста – официально «Батькивщина» выдвинула Полякова из «Фронта змин», с чем не согласились многие влиятельные бютовцы. От того местный штаб и работал не на согласованного кандидата. Как видно на видео, даже влиятельные народные депутаты вроде Сергея Саса, агитировали именно за Костенко.

Сам Анатолий Бондаренко баллотировался от оппозиции в 199 округе, но уступил 2 тысячи голосов самовыдвиженцу Валентину Нечипоренко. Комментировать историю со скандальными заменами оппозиционных глав окружкомов на регионалов Бондаренко отказывается. «Я уже не помню, как там все было», - так прокомментировал он ситуацию «Главкому».

В общем, из семи округов Черкасской области оппозиция проиграла пять. Еще в двух победу представителей «Батькивщины» отобрала власть, устроив перевыборы. Самое время руководству Объединенной оппозиции обратить внимание на то, кто и что делал на выборах, чтобы не упустить два оставшиеся округа.

http://glavcom.ua/articles/8820.html

мовою оригіналу. не маю часу на переклад.