За твоїм вікном іде дощ…Несподівано ти побачиш у ньому мої сльози…
Ідучи на роботу алеєю весняного парку,яскрава весняна зелень проникне у твою душу…І ти згадаєш мої очі…
Легкий ніжний вітерець лагідно торкнеться до твоєї щоки…І ти згадаєш дотик моїх рук…
Закінчився дощ…Ти побачиш, як промені сонця протискаються крізь хмари, звеселяючи і обігріваючи землю…І ти згадаєш мою посмішку…
Ти поглянеш у небо і побачиш в ньому різнобарвну веселку…І ти згадаєш наші кольорові мрії…
Твій погляд підніметься увись і ти побачиш журавлиний ключ,який повертається з далеких країв…І тобі раптово нестримно захочеться повернути час…
Ти почуєш,як із найближчого кафетерію лунає така знайома мелодія…І згадаєш нашу першу зустріч…
А невдовзі красуня Ніч розкидає по небу звабливі мерехтливі зорі…І ти згадаєш нашу зоряну мить…
Твій синій холодний погляд раптом наповниться гарячою вологою спогадів і упаде на маленького сріблястого ангелочка,який колись був символом нашого кохання…
Ти візьмеш його у свої долоні…Але не відчуєш тепла…
Ти пригорнеш його до серця,але відчуєш від цього лише біль…
Ти з благанням і тугою подивишся у його сумні очі,у яких колись відображалася уся моя ніжність…Але тепер вони мовчать…
Тобі так захочеться кричати, але забракне слів…
І раптом ніби зовсім випадково ангелочок вислизне з твоїх рук і розіб’ється…
Бо не захоче більше бути оберегом того, чого вже немає…
Так і ти колись розбив наше кохання…
Ти згадаєш…Але вороття уже не буде…