О сообществе

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Стих_и_я

Тому що

  • 13.11.20, 22:10
Він найкращий…
Тому, що добріший
За вас усіх.
Наголос.
Стогін.
Сміх…
Благаю, тихіше...

Його серце
Палає вогнем
Небайдужим...
Що він – те й я.
І без нього – зле,
Значно мужній,
Дужий.

Той, хто сильніший
За мене.
Це так... дивно.
Веремію думок
Відвертає...
І плину
У вирій тиші.

Його поява –
Промінь блукає
Хмарами...
Чи то почуття,
Чи уява...
Повінь в пустелі. 
Марево.

Він змітає замки
Моєї душі
Граючи.
Усі перепони...
Будь який
Мій
Захист ламаючи…

Той, від кого
Нема порятунку –
Хиткі світи.
Невловимо прозорий -
Що з того...
Магнітом
У Всесвіті.

Поглинає мій смуток...
Звільняє
Від сотень бід.
Лише з ним 
Можу бути собою...
Бо він –
Мій світ.

Зцілення

  • 13.11.20, 22:02


Лиш бездоганне почуття

Не крає жалем твою душу.
Я зазирнула. Вибач, мушу,
Бо те є сенс мого життя.
То ж видихай усі образи...
Такі гіркі... Нехай летять
Кудись подалі. Не простять
Ті, хто без розуму. Відразу ж
Відкрий легеням Сонце й світло,
На вихід - лихо. Вже помітно -
Немає стільки гіркоти
І більш чистішим станеш ти.
Наповнюй сяйвом свою душу,
А я - до інших. Вибач, мушу.

Замовляння

  • 13.11.20, 21:53


Білий кречет, відлітай!

Повертай за небокрай,
Заберись туди, де сніг
Не підказує доріг,
Де Марени подих в небі,
По барлігах сплять ведмеді,
У північну сторону…   
Не шукай собі труну –
Повертайся в білий світ,
Там складеш свій заповіт,
Грій гніздечко на погості,
Розбери на частки простір,
Розтопи той змерзлий край!
Білий кречет, відлітай.

Матрица сансары

  • 13.11.20, 21:46


Я – не я, и ты – не ты,
И на клумбе – не цветы.
Находился под ударом - 
Не терял ли время даром?
Дряхлый телом стал и стар? –
Износился Аватар.
Перед тем, как отключиться,
Жизнь отправь в архив.
Страницы 
Часть – в корзину,
часть – оставить.
Вирус точит… Глючит память…
Завершаешь этот «рейд» -
Ждет тебя крутой апгрейд.

 
P.S.
В Игре для воплощенных душ
Нельзя сорвать реальный куш.
В свой срок «усушка и утруска»?
Жди - впереди Перезагрузка.

Плачет Господь о людях


                 Это не просто гроза…
Может быть – гнев Господний?
Горе – живущим зазря,
Горе – живущим сегодня!

Ветер ревёт взахлёб,
Кроны деревьев ломая…
Ох, разошёлся Бог,
Слёзы на Землю роняя...

Слёзы – на тысячи щёк!
Может –  на миллионы.
Заплакали все,  кто мог –
Даже в церквях иконы…

В небе случилась гроза –
В душах  эмоций  буря.
И ни заметить нельзя -
Плачет Господь о людях…


30.08.20

© Copyright: Виталий Тугай
------------------------------------------------------
мой  официальный авторский сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me
моя авторская страница на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Запрет на любовь



Ты в прошлом дне. В каком? Не вспомнить точно.
В том дне, ты Богом была для меня...
Верней, Богиней чистой, не порочной,
Источником душевного огня.

И в мире всём тебе подобья нет, ведь.
Такую  не придумает поэт,
Не воспоёт тебя гитарной медью
За весь земной остаток бренных лет.

Ведь, не сияли слёзы под луною,
И не вдыхал я аромат любви.
И всё то, что ты сделала со мною,
Лишь миражи, видения мои.

Ты овладела той безмерной властью,
Где раб целует за любимой след.
Но следа нет! Его рисуют страсти!
А страсти, знаешь, душам, ведь, во вред.

Желать тебя, такое же безумство,
Как если верить, о полёте ввысь.
Но нам - земным, склоненным к безрассудствам,
Дано лететь лишь вниз, и только вниз.

Воспламенялось всё же чувство страстью,
И бредили уста в кромешной тьме,
Я был готов кусать свои запястья,
Чтоб только ты не чудилась уж мне...

Чтобы очнуться, от тебя, Безвинной,
Прошёл я жизни две седмицы лет.
И вспомнил лишь о чувстве этом сильном,
Когда назначил на любовь запрет...

Я жил, дыша тобой. Я, даже, верил,
Что свет любви осветит общий путь,
Что отворятся в моё сердце двери,
Хоть, безусловно, годы не вернуть.

Ведь жизнь проходит и неумолимо,
Всё больше снега - меньше светлых дней...
О, если б ты хоть капельку любила,
Не растворяясь в сумерках ночей...

О, если б я любил, но беспорочно,
Без жара страсти, той земной любви...
Наверно, Бог послал тебя нарочно,
Чтоб научить: Богиню не люби!

Сложнее мне, как вечному скитальцу,
Сквозь время плыть с заснеженной душой.
И я пустил надежд песок сквозь пальцы,
И я - свободен... Ты, ведь, не со мной.


10.07.20

© Copyright: Виталий Тугай
-----------------------------------------------------------
мой  официальный авторский сайт
"Камин для души":
http://lesovihok.avtor.me
моя авторская страница на Фейсбук:

www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Iнша весна




1.
З рудим, останнім, мокрим снігом,
З духмяним, милим серцю, цвітом,
З приємно-теплими вітрами
Любов прийде, пройти між нами.
Бо ми вже зовсім не такі.
Як понад двадцять тому років
Давно, давно поодинокі.
Ми, як поранені пташки,
В собі шукаем тільки спокій.

2.
Ой, довго, довго серце нило,
Аж двадцять весен народилось.
Перемололось, все стерпілось...
Життя із часом все змінило.
Жаліти стало небо нас,
Дощем спокійним - не грозою,
Наповнив келихи журбою,
І цей, бузком духм'янний час,
Так плакало, як мы з тобою.

3.
Та з часом весни гоять рани.
Хіба з тобою це ми знали?!
Був кожен травень, як останній -
Жага і смуток обійнялись.
Тепер мы зовсім не такі.
Вже понад двадцять весен поспіль,
Як трави нам не стрелять постіль,
І ми не вірим у казки,
Але є ті, що вірять досі.

З рудим останнім мокрим снігом,
Прийшла весна... Милуйтесь дивом...


17.03.20


© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

*цей вірш - текст до нової пісні, хоча мелодії при написанні, я не відчув.

Дни иные



Перед тобой ли виноват,
Иль я не мил тебе отныне?
Настали дни теперь иные,
В которых твой холодный взгляд.

Ты, как высокий монолит,
Объятый до небес ветрами,
Так ты захвачена делами -
Огонь любви лишь чуть горит.

И кисть холодная твоя, -
Я будто бы касаюсь льдины.
Холодный полюс средь пустыни,
Но это во все не вояж.

Все ожидания мои
Парили лишь над облаками,
Но стали вихрями меж нами,
А в них любовь, как смерть стоит.

Как лёд и пламя, тьма и свет,
С тобой погибнем друг от друга.
Любовь окажет нам услугу,
И смерти той прекрасней нет.

Ведь, ночь незрячая на ощупь, 
Однажды выхватив из снов,
Взорвёт нас всей своею мощью,
Чтоб воссоздать звезду Любовь.

22.06.19

© Copyright: Виталий Тугай
------------------------------------------------------
мой  официальный авторский сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me

О, одиночество вдвоем...


О, одиночество вдвоем.....
Вопрос, скорее без ответа...
Два человека- один дом,
Но разве единенье в этом?
Со стороны- они семья,
И все как будто бы прекрасно...
Но тают дни, года летят,
Так легче жить, так безопасно.
Но одиночество вдвоем,
Терзает лишь ночами души...
Она - в одном, а он в другом,
Своем лишь мире. Как послушать..
18.05.20 Алла Тимошенко

аберація надійності...

  • 04.06.20, 14:24


чи надія то в безнадійності
аберацією хроматичною
ллється в лінзи очей барвистістю,
різноколірною хаотичністю.
і не видно, немає різкості.
в вищих сферах позірним зміщенням
заляпкована істин істина - 
віща вічністю майже знищена,
перекручена різно змінами.
і структурно в потворній стрункості
словославиться в мові лінкосній,
розповзається лунко лунами
і желе мов спадає клубиться
променево крізь зоряне сітцево -
в фіолеті з безмежжя цупкості,
з недосяжності тьмяно світиться.
і очам вже і слізно, боляче
удивлятися в ту оманливість -
де ні зрушення, ані поруху,
ні ілюзій з нірвани захланності...
і заплющуєш очі в бездумності
в своїй затишній сірій скромності.
задрімаєш в спочинку у стомності
від глупот сьогодення, дурості...