А навіщо нам Коституція?

В світлі багаторічних дискусій і вже навіть революцій щодо Конституці України у мене несподівано виникло запитання узагальненного характеру: а навіщо нам  взагалі та Конституція? Дике запитання? А чому? Візьміть, кому захочеться, і постатейно пройдіться та поставте плюси навпроти статей Конституції України, які на вашу думку виконуються в нашому повсякденмому житти, а які - ні, то поряд поставте мінуси. Повірте, що вийде досить цікава порівняльна картина нашого реального життя і міфічного конституійного.  
Дуже рекомендую цей практикум просто заради цікавості, щоб потім самим собі пояснити питання: а на біса нам потрібний цей словесний блуд під назвою Конституція України?
Далі я пропоную уважно вчитатись в зміст статті "Народ для влади чи влада для народу?", яку написав Зиновій ПАРТИКО, професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету м. Запоріжжя

В очікуванні свого Вашингтона
Роздуми над проектами нової Конституції України

Народ для влади чи влада для народу?
У парламенті є кілька проектів нової Конституції України і змін до неї. Ніби усі декларують, що влада належить народові. Але декларації і реальне народовладдя не завжди збігаються.

Екскурс в історію
Сучасна теорія побудови держави була закладена в ХVІІІ ст. французькими просвітителями, зокрема філософом та правознавцем Монтеск’є. Саме просвітителі заявили, що держава повинна базуватися на двох принципах: перший – держава має складатися з трьох рівноправних гілок влади – виконавчої, законодавчої та судової (це означає, що жодна з них не може ліквідувати чи підмінити іншу); другий – ці три гілки влади повинні бути цілковито незалежними одна від одної (інакше кажучи, одна гілка влади не може обирати чи призначати іншу, оскільки тоді одна гілка автоматично стає залежною від другої; їх функції не можуть перехрещуватися).
З античних часів відомий і третій принцип, який у ХХ ст. європейські демократії доповнили новим змістом, а саме: влада має обиратися тільки народом. Це означає, що ніхто не може підмінити народ щодо права його вибору, тобто узурпувати його право на владу. Для цього волевиявлення народу повинно бути тільки прямим (!), а не опосередкованим, оскільки непрямі вибори завжди дають змогу маніпуляцій цим волевиявленням.
Для подальших оцінок, на яких ґрунтуватиметься стаття, приймемо, що ситуацію, коли вся влада належить народові, оцінюватимемо в 100%, з котрих порівну, по 33%, припадатиме на виконавчу, законодавчу й судову владу.

Арифметика народовладдя
У ст. 5 чинної Конституції задекларовано, що носієм влади в нашій державі є народ. Але наскільки виконується ця стаття?
Отже, чи обирає народ наших депутатів прямо? Як це зрозуміло зараз кожному – ні, оскільки виборці обирають не депутатів, а лише партії. Списки формують самі партії. На формування цих списків через убогість молодих партій явно впливають олігархічні клани, які можуть забезпечити фінансове існування цих партій, отримуючи взамін право на лобіювання своїх кланових інтересів. Можемо поставити першу оцінку стосовно законодавчої гілки влади: оскільки народ не може обирати окремо конкретних кандидатів у депутати, а лише їх групи, причому списки цих кандидатів – закриті, то народовладдя з виділених нами 33% оцінюємо на 5%.
Чи обирає в нас народ виконавчу владу? По суті, також ні, бо Кабінет Міністрів призначає парламент, а функції всенародно обраного Президента в ділянці виконавчої влади вкрай обрізані, атрофовані (прямо обраний українським народом Президент не належить до виконавчої влади, а лише реалізує її в окремих ділянках – силових структурах і зовнішній політиці). Отже, можемо констатувати, що в ділянці виконавчої влади народ формує цю гілку влади з виділених нами 33% десь на четверту частину чи максимум третину, тобто на 8-11%.
Переходимо до судової гілки влади. Суддів за чинною Конституцією у нас обирає знову ж таки не народ, а за поданням кваліфікаційних комісій при першому призначенні (на 5 років) – затверджує президент, а далі при другому – затверджує парламент (Верховна Рада). Якщо так, то про яку незалежність служителів Феміди від виконавчої та законодавчої гілок влади може бути мова? До речі, навіть у СРСР, який так гостро критикуємо, для імітації народовладдя суддів обирав народ!
Те саме стосується й обрання членів Конституційного Суду. Чи може бути незалежним Конституційний Суд, якщо кандидатури для нього так само пропонують різні гілки влади, зокрема й політичні партії (опосередковано через механізми затвердження цих кандидатур у парламенті)?
Як результат, можемо поставити третю оцінку - стосовно судової гілки влади: оскільки народ суддів не обирає взагалі, то в цій гілці влада народу з виділених нами 33% реалізована на 0%.
Зробимо стосовно чинної Конституції невтішний висновок. Якщо ґрунтуватися на трьох наукових принципах формування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, то з задекларованих у ст. 5 чинної Конституції 100% сформованої народом влади насправді виявляється, що народ України формує її лише на 13-16%. І цей результат (лише 13-16% народовладдя!) є не несподіваним, а закономірним: порушення базових, засадничих принципів побудови держави веде до відповідних наслідків.

А скільки влади обіцяв народу проект Віктора Ющенка?
Відповісти на поставлене питання просто, оскільки запропонований президентом В. Ющенком варіант Конституції за кількома несуттєвими винятками, якщо можна так сказати, є клоном чинної Конституції. Серед винятків маю на увазі, зокрема, запропоновану В. Ющенком ліквідацію закритих списків і заміну їх відкритими (до речі, в проекті про це явно ніде не сказано, оскільки це, мабуть, передбачалося перенести на норму закону про вибори). Але чи є ця норма кардинальним вирішенням питання про обрання від партії конкретного депутата на конкретному територіальному окрузі? Ні, бо список зі 100 чи 200 прізвищ що читай – що не читай, а за обрану партію голосувати все ж доведеться, оскільки усунути конкретного кандидата-олігарха чи кандидата-злочинця з цього списку виборець не може (це – право тільки партій).
І все ж запропонована президентом В. Ющенком зміна відразу ж дає змогу оцінити реалізацію народом свого права формувати законодавчу владу на оцінку десь у межах 20-25%, формувати виконавчу владу (Кабінет Міністрів), як і в чинній Конституції, – на 8-11%, а судову владу знову, на жаль, на 0%. У сумі для всіх трьох гілок влади маємо реалізацію народовладдя в межах 28-36%. Як кажуть, не густо…

Як створювати і приймати нову конституцію?
Створювати новий Основний Закон не можна доручати ні апаратові президента (бо тоді матимемо Конституцію з превалюванням президентської гілки влади), ні парламентові (матимемо Конституцію з превалюванням парламентської гілки влади), ні, зрозуміло, судовій владі.
Повинна бути створена Конституційна асамблея, до якої від українського народу мають увійти незалежні фахівці-правники. Вони мають скласти присягу про те, що протягом 10-15 років після прийняття Основного Закону не увійдуть до складу жодної гілки влади (звісно, це обмежить на вказаний термін їх громадянські права). Лише за такої умови матимемо гарантію, що Конституція буде створена не під конкретну людину чи олігархічний клан, не під певну гілку влади, не під певну політичну партію, а, якщо так можна сказати, – «під» народ України.
Відбір кандидатів у члени Конституційної асамблеї можуть здійснювати чинні кваліфікаційні комісії, які зараз розглядають кандидатури на обрання суддів. Обирати членів Конституційної асамблеї на прямих виборах повинен народ (наприклад, одночасно з будь-якими іншими виборами).
Перед тим, як починати укладати проект нової Конституції, найперше потрібно внести відповідну статтю про Конституційну асамблею в чинну Конституцію. Інакше владу в народу знову поцуплять або парламент, або президент, або партії, або олігархи.

Чому американці гордяться своєю конституцією?
Читач може запитати: а чи існує така конституція, яку тут пропагує автор? Так, існує! Це конституція однієї з найбільших держав сучасності.
У цій державі президента, що є головою виконавчої влади і главою держави, обирає народ; депутатів парламенту обирає народ; суддів також обирає народ. Проте й тут не ідеально. Вибори президента двоступеневі, а суддів народ обирає лише для судів першої інстанції. Тому за нашою методикою ми оцінюємо відповідність формування влади в цій державі переліченим вище трьом принципам десь на 75-80%.
Може, саме тому американська Конституція й існує понад 220 років, що вона забезпечила народові значно більше народовладдя, ніж у Європі (порівняймо: тривалість сучасних європейських конституцій у середньому лише 50 років)?
Ось, виявляється, чому американці так пишаються своєю конституцією. Нам би, як писав ще Тарас Шевченко, такого президента-«Вашингтона», який би запропонував таку конституцію!

Хочу жити в сильній державі!
Для сильної держави нам потрібно створити Конституцію не на основі європейських традицій, що «склалися історично», а на трьох принципах, встановлених ще французькими просвітителями.
Нам потрібен сильний та дієздатний Парламент, нам потрібна сильна Президентська влада, нам потрібен насправді сильний, незалежний і непідкупний Суд. І всі вони – прямо обрані народом.
Мене дивує, коли політики й правники пропонують винести на референдум для народу таке запитання: якою повинна бути форма правління в нашій державі – парламентсько-президетнська чи президетнсько-парламентська? Для мене це запитання звучить так: ви хочете, щоб слабкішою була законодавча влада чи виконавча? Даруйте, але це безглузде запитання: всі три гілки влади повинні бути максимально сильними.
Боятися сильної законодавчої, виконавчої та судової влади, тобто сильної української держави, можуть лише її вороги.
Я хочу жити в сильній державі!

Коментар Богдана Гордасевича:
Отже маємо досить логічне обгрунтування, що реальна влада народу в Україні в наш час досить мізерна, але вона принаймні є, тоді як в радянські часи "демократичного централізму" влади у народу не було взагалі. Вона була виключно формальна, деклараційна, а насправді всі питання життя вирішувались у керівних органах комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). Мушу деталізувати, бо вже є на привелике щастя люди, які того не знають і навіть не можуть уявити. В таких випадках я рекомендую ознайомитись з життям сучасної Північної Кореї (не Південної!) - в це важко повірити, але це пряма калька з нашого радянського устрою.
Хочу особливо вказати, що Конституція СРСР 1936 р. (так звана "сталінська") була одною з найкращих в світі за своїми демократичноми нормами і чіткістю внутрішньо-політичної побудови державного устрою СРСР. Все було дуже і дуже гарно задекларовано, але була одна чималенька "дрібничка", яка подібно розриву контакту в складній мережі нівелювала всю досконалість Конституції СРСР - вона абсолютно не виконувалась в реальному житті. Зовсім. То як ми тоді жили? Досить просто: всі в одній великій зоні, в повному "беспределе", чому свідчення голодомори і масові репресіїї, а реально керувала країною армія наглядачів і палачів з комуністичної партії. Вся можлива влада була зосереджена у структурах КПРС, на які 99% народу не мали ніякого реального впливу.
Щоб окремій людині в СРСР можна було вплинути на владу,їй потрібно було обов’язково стати членом КПРС, а туди просто так не приймали. Але вступивши до компартії й після вишколу в низових ланках, людина мала хоч якісь можливості зайняти важливу державну посаду, бо не члени компартії просто до посад не допускались. А якщо всі державні посади від найнижчих до найвищих обіймають члени однієї партії, для яких головним керівництвом до дії є рішення партійних органів і більше ніякі інші закони не грають жодної ролі, то про який констутиційний правопорядок можна говорити.
Найцікавіший момент в цьому всьому є такий, що ні в Конституції СРСР 1936р., ні в інших законодавчих актах СРСР - ніде не було зафіксовано юридичними нормами право комуністичної партії на узурпацію влади. Цей правовий недолік був виправлений тільки у 1977 р. в новій редакції Конституції СРСР ( так званої Брежневської "розвинутого соціалізму"), де ст.6 чітко вказувала на керівну роль КПРС у радянському суспільстві. І водночас ця 6 ст. є повним юридичним нонсенсом у співставленні з ст.2 тої самої конституції, де однозначно сказано, що "Вся влада в СРСР належить народу".
Все це я розписую для того, щоб пояснити одну важливу річ: найрозумніший і найгарніший закон буде просто діркою від бублика, якщо він немає чітких соціальнмх положень бути задіяним в реальному житті. І тому мене смішать віртуальні дисткусії юристів про ідеальну Конституцію для України з їх маніакальною вірою, що подібна ідеальна Конституція стане дійсністю сама собою, як світлий ідеал прекрасного життя, де кожен тільки про те і дбає: а чи живу я згідно норм нашої рідної Конституції?
Наші мудрі мужі-юристи в балачках про ідеали демократії забувають про головне: і народ, і влада - це єдине ціле. Не даремно кажуть: який народ - така і влада, або ще: кожен народ вартий своєї влади. Найперше, що має бути ліквідовано в нашому політикумі, це запрограмованне протиставлення народу до влади і навпаки. Подібне можливо тільки у випадках, коли народ дійсно обирає владу, а не грає роль статиста, як за СРСР. Але якщо народ реально обирає владу, то це вже його вибір і його влада! Народ має чітко усвідомлювати і свою відповідальність за обрану ним владу, як і кожен виборець поокремо. На жаль, сучасний український виборець до цього не готовий і стократно проклинає існуючу "злочинну владу", але ніколи не винить себе за її наявність. Переважно звучить у виправдання або: я голосував за інших; або: вони нас обманули. Надзвичайно рідко можна почути від виборців слова каяття і самокритики: ах, як я помилився у виборі - чим я думав?!
Насправді сучасний стан політичних взаємин "народ - влада" в Україні один чоловік вдало порівнняв з телевізіними шоу-вікторинами за гроші, де люди дзвонять в телестудію і потім сплачують шалені гроші за час дзвінка. Хоч запитання переважно дуже примітині, але система працює так, що поки хтось виграє приз, інші дозвонювачі сплатять стократно і його вартісь, і телеефіру разом узятих. Точно так і переважна частина виборців в Україні йдуть на вибори з метою щось собі виграти-вигадати з того особисто і одразу, але не з думкою про суспільну користь. Відповідно і кандидати в обранці грають за правилами обдурювання подібно до правил шоу-вікторини, отож депутати і представники влади не мають жодних моральних причин для докорів сумління за свої злодійські дії -  а ми так всі граємо-дуримо, з того і маємо. Якщо виборець легко піддається на дурні обіцянки "покращання життя вже сьогодні" чи навіть продає голос прямо на дільниці за 50-100 грн. - то чи не вартий він покари наявністю влади, яка має його за бидло? Я вважаю, що вартий. Ось тільки я маю сумнів, що це все можна описати і прописати в Конституції, тому і кажу, що вона нам не потрібна.
Мій скепсис не є ситуативним настроєм, тому що я хоч і не є фаховим юристом, але як і пан професор Зинові Партико по-аматорськи заради інтересу вивчаю конституційне право та функціонування державних інституцій різних країн. Є чимало країн світу, які не мають таких державницьких актів, як конституція, взяти, для прикладу, Великобританію - і нічого, все працює і фунціонує в державі як належить. Класична монархія, яку навіть конституційною не назвеш, а права особи і демократичні норми захищенні добре. Стосовно захоплення Конституцією США, то пан професор мене дуже здивував, бо конституція США є фактично "союзним договором" поміж незалежними державами-штатами. Вона має 7 статей чисто технічного характеру стосовно роботи найвищих союзних установ, і ще є 27 поправок до неї. З поправок перші 10 належать до "Біля про права", друга з яких проголошує на право кожного американця мати зброю, а коли весь народ озброєний, то влада відповідно запопадливо поводиться з ним, щоб залишитись владою. Так що треба розуміти суть стану речей життя в США, а не просто захоплюватись папірчиком на 7 статей.
Не буду прибріхувати, оскільки ніколи не бував у США, але наскільки знаю опосередковано, то у США громадяни не те, щоб гордились своєю Конституцією, а взагалі про неї не згадують, бо це їм безпотреби. Наскільки мені відомо, то 98% американців 99% свого часу присвячуюють тільки одній темі - собі, своєму життю, своїм проблемам, уподобанням чи розвагами, і звичайно що бізнесу в усіх його варіантах. Політикою в США переймаються не більше 2% американців і то через те, що вони є фаховими політиками. Простий американець питаннями політики цікавиться дуже і дуже мало саме тому, що це дозволяє йому робити державний устрій його країни і саме це і є великим досягненням конституційного устрою США! Громадяни США переконані в тому, що їхнє життя і його наповнення залежить виключно від них самих та ще від Бога, хто у нього вірує. Це диаметрально відрізняє їх від українців, де чергова провладна дурість моментально змінює життя багатьох людей в країні, як, для прикладу, закриття ігрового бізнесу чи вакханалія з цінами на газ, податками тощо. Чи може цьому завадити найкраща за змістом Конституція? Однозначно, що ні.
Що мені насправді подобається в Коституції США, так це її чіткість і простота змісту, що виключає різні тлумачення - це є інструкція. В ній нема пустопорожніх фраз і надскладних фразеологічних конструкцій, які неможливо зрозуміти однозначно, подібно до Конституції України, особливо в її теперішньому вигляді. Для чого напихати Конституцію пустопорожніми словесами і гаслами, якщо тут потрібно давати чіткі дефініції прав і обов*язків? Хіба що тільки для замилювання очей, як у випадках з конституціями СРСР.
Є ще дві значні позитивні якості у Конституції США: перша та, що процедура внесення змін до констиутції надзвичайно важка і тривала, тому там неможливі навіть натяки на ситуацію, подібну у нас: гоп, назбирали у ВРУ голосів депутатів більше 300 - і понеслась душа в Рай, міняємо все, як захочемо, бо маємо право... А хто вам це, панове-депутати, сказав, що маєте право? Конституція? Але в тій самій Конституції Ураїни чітко і однозначно сказано, що депутати мають голосувати завжди тільки особисто, але рівень порушення цієї конституційноїт норми в стінах ВРУ перейшов всі можливі межі, проте всі дружно цього не бачать: ні голова ВРУ, ні Президент, ні прокуратура, ні судді - на всіх зійшло потемніння свідомості. Але ж закон, постанова чи будь-яке інше рішення Верховної Ради, прийняте з порушенням норм Конституціцї, має бути однозначно визнано як не дійсне. І якби це діяло, то всі б депутати сиділи на місцях, а не здавали картки депутатам-"кнопкодавам", щоб самим займатись особистими справами за чималі депутатські гроші з народної кишені.
Нарешті третя найголовніша якість Конституції США: вона діє однозначно і безумовно. Для мене важко уявити ситуацію, коли б опозиційна меншість фізично блокувала роботу законодавчих чи державних установ у США - це просто неможливо і все. Політична конфронтація має бути вирішена тільки політичними методами - це істина, що не потребує доказів. У нас в Україні депутати під прикриттям своєї "недоторканості" творять такий контрдержавний розгардіяш, що жодній логіці не підвладний. Поясніть, якими нормами конституції чи іншого закону можна заборонити депутатам ВРУ блокувати трибуну, двері, ломати мікрофони, щитові, систему "Рада" і тому подібне. Що це? Політика? Ні, ще мордобій, який може призвести тільки до одного: якщо опозиційна меншість перешкоджає більшості виконувати свою роботу методами фізичного впливу, а не політичного, то це призведе тільки до того, що більшість теж нейтралізуює опозицію засобами фізічного впливу - і кінець будь-якій політиці.
"Маємо те, що маємо, проте конче зобов*язані це виправити",- казав колись Іван Багряний про ситуацію в повоєнній Україні з молоддю, з її денаціоналізованим комсомольским світоглядом. Аналогічне можна ствердити і про сучасний український політикум, але чи піддається ситуація виправленню - визначити важко. Коли влада ігнорує закони, а народ ігнорує і закони, і владу - це суспільство важко втиснути в якісь юридичні норми, тому я і ствердую те, з чого і почав: а чи потрібна нам Конституція України?
Запитання не риторичне - воно потребує відповіді.
Я відповіді на нього не маю, але проте я маю відповідь на запитання: "Чи хотів би я жити в сильній державі?" Моя відповідь однозначна: "Ні, не хочу". Чому? Бо я не розумію самого змісту запитання: що таке є "сильна держава"? Це черговий словесний блуд. Ну скажцть, чи є Австія сильною державою? Або Польша? А Чехія, Словакія, Швеція, Норвегія, Бразилія, Аргентина - це сильні держави чи як? На мою думку, це просто нормальні світові держави, чого я щирим серцем бажаю й Україні - бути нормальною світовою державою. Нормальною! З нормальними парламентом, президентом та урядом, а не "сильними" невідомо як і щодо кого. Сильним може бути тільки народ і він таким є.
Для держави 20 років існування - час просто мізерний і тому у нас попереду значно більше, але від того, який ми закладемо фундамент у державний фундамент постане майбутня конструкція буття всього українського суспільства. З Конституцією чи без, але будувати державу потрібно. Звичайно, що краще з Коституцією, потрібною. як креслення на будівництві - звичайно, що краще...