Несправедлива справедливість

Проблему справедливості пільгового проїзду в громадському транстпорті мною вивчалась давно. Я був учасником кількох громадських обговорень ціє теми, але не дуже активно проявляв свою позицію, причину чого вкажу вкінці данного матеріалу. Я його почну з спогадів вже більш як 10-річної давності, коли моя мама, хай спочиває з Богом, користувалась пільгами репресованної у тому числі правом безоплатного проїзду в громадському траспорті включно з марушутним таксі. Одного разу вона прийшла додому дуже розстроєна і каже, що сідала в маршутку і показала посвідчення, а водій гаркнув на неї, щоб пройшла чимскорше в салон маршутки і не заважала йому. Мама була ображена і далі між нами відбувся наступний діалог:
- Той водій зиркнув на мене, наче я якийсь злодій,- сказала мама.  
- Мама,дорога моя,- відповів на те я,- але для водія маршутку ти дійсно є злодієм.
- Як так?- вражено запитала мама.- Я чесно маю пільгу, яку мені надала держава, а за перевезення пільговиків виділяються кошти з бюджету.
- Дорога моя, невже ти віриш у ці баєчки про відшкодування?- іронічно перепитав я.- Та давно відомо, що до водіїв ці кошти і близько не доходять, тому перевезення пільговиків водії маршуток оплачують з власної кишені і тому кожен пільговик в прямому сенсі є для водія злодієм, що залазить в його кишеню.
- Тоді навіщо вся ця ситуація з надання пільг, якщо вони не є справедливими?- немогла зрозуміти мама. І тоді я зробив для неї лекцію про "несправедливу справедливість" з радянського минулого, але вже у нових українських "ринкових" перевтіленнях
Справа у тому, що надання пільг державою є надзвичайно вигідною сферою для шайхрайства, зловживань і збагачення державних чиновників різного рівня, а також певного олігархічного кола бізнесменів та політиків.
Закони про транспортні пільги приймають хто? Правильно: народні обранці - депутати, які - що? Правильно: практично всі їздять власними авто і громадським транспортом не користуються, тому як він справляється з перевезенням пасажирів і чи добре людям від такого сервісу "як оселедці в банці" - депутатів обходить мало. Ну, а як народ має пільги, то і собі, рідненьким, можна дозволити пільги значно вагомішого грошового виміру. Хіба це не справедливо?
Але щоб і далі мати власні авто і збільшувати свій достаток різними пільгами, депутати хочуть бути знову переобраними, для чого і починають демонструвати свою турботу про народ і його благополуччя, роздаючи нові різні пільги переважно найактивнішій частині виборчого електорату - пенсіонерам. За цією показовою праведною благодійністю приховано насправді найбрутальнішу несправедливість, бо закони природи ще, слава Богу, депутатам відмінити не підсилу. А відомо точно і однозначно: якщо комусь щось дають більше, то для того комусь треба дати менше, а щось несправедливо відібрати - інакше не буває.
В радянські часи "розвинутого соціалізму" власником всього майна і навіть людей була виключно держава, тому надання комусь пільг не дуже турбувала інших громадян, окрім почуття заздрощів. Витрати за надані пільги несла держава, а тому і не була надто щедра на їх роздачу. Для прикладу,водієві автобуса було абсолютно байдуже, скільки пасажирів він перевіз, яка виручка з того чи іншого рейсу, скільки було пільговиків тощо. То не його клопіт, а кондукторів і контролерів, а його клопіт був просто бути на маршуті і від’їздити як належить зміну. Сталу зарплату водієві гарантовано і навіть за ремонт машини при поломці не він турбується, а ремонтники автоколони. Що там казати про дармову заправку бензином!
Зараз в "ринковій" Україні ситуація диаметрально протилежна: водій маршутки зобов’язаний щоденно здати власнику маршуту певну сумму грошей, а весь лишок з виручених грошей за день і є його реальний заробіток. Так само не обходить гаманець водія ремонт та заправка авто. І недешева увага працівників дорожньої міліції. Все це робиться виключно з коштів водія при відсутності жодної допомоги від держави. Хіба це є спрведливо?
Пригадую, як бідкався один високий чин з МВД стосовно позбавлення безкоштовного проїзду працівників міліції: "Як це так, людина зайнята виконанням службових обов’язків і змушена платити за проїзд." Пригадую і репліку на цю заяву: "То згідно вашої логіки водій маршутки просто розважається, а не працює? Робити чоловікові нічого, знудів від безділля, от і вирішив повозити людей кому куди треба - так? Ні! Водій надає послуги перевезення і кожний пасажир, який скористався його послугою і не заплатив за проїзд, фактично обкрадає водія. Тому держава видає не посвідчення на пільговий проїзд, а "посвідчення злодія" - це однозначно."
Стосовно теми відшкодування проїзду пільговиків, то найпрозоріше процедура відпрацьована там, де власником транспорту залишається ще держава: на залізниці, де пенсіонерам видають квитки без оплати, а їх вартість точно можна підрахувати, тоді їх відшкодовує держава. Значно темнішою є відшкодування послуг перевезення пільговиків муніціпальними транспортними засобами, але і тут щось доходить безпосередньо до підприємств. У приватному секторі - темінь повна. Де діваються відшкодовані державною гроші - невідомо. Тобто відомо, але піди докажи. Формально їх іноді начебто одержують власники маршутів для відшкодування витрат собі і водіям, але насправід всі ці гроші осідають у руках чиновників, які так би мовити курирують траспорт, бо якось важко визначити їх  діяльність словом "відповідають".
Щоб стати власником маршуту, в традиціях української ринкової економіки має відбутись процес, що дозволяє уникнути "конфлікту інтересів", який має вже традиційну назву "відкат". У приватних перевізників таким "відкатом" стає переважно кошти на відшкодування перевезення пільговиків. Ставши власником маршуту, підприємець починає набирати на роботу водії з умовою, що пільговики - то їх особиста проблема. Не схочеш возити - не треба, звільняйся і шукай іншої роботи... У нас все справедливо.
Не даремно водії приватних маршутів зізнаються, що колись їх найбільше могли знервувати працівникі дорожньої міліції, але зараз їх злостить до безтями оте контролювання і сперечки з пільговиками, особливо коли той нагло доводить, що має всі права, що він заслужив сумлінною працею і служінням державі. Я був присутній при одній такій сварці між водієм і пільговиком з "засулгами", аж один з пасажирів не витримав і сказав пільговику: "Замовкніть врешті-решт,бо якби ви справді заслужили на пошану від держави, то їздили  б на власному авто, а не користались з дозволу красти по чужим кишеням"
До речі, я часто чую, що не треба захищати водіїв маршуток, бо вони  далеко не бідні люди, на що я відповідаю, що не треба рахувати гроші в чужій кишені, бо нікому копійка сама до рук не приходить. А те, що водії маршуток досить при грошах якраз і стримує мене багато років не дуже виступати в їх захис, бо спитатись: чому я, далеко не при грошах журналіст, маю захищати кишеню з грошима тих, хто сам особисто нічого для цього не робить? Якщо водії маршуток самі не обстоюють свої права і гроші, то чому це маю робити я? Панове, якщо вас влаштовує подібна "несправедлива справедливість", то що тут можна вчинити. Терпите - ну то і терпіть далі. Те саме стосується пасажирів: через пільговиків маршутки ходять перевантажені, а якби платили всі-всі, то рентабельність була достатньою для нормальної вартості проїзду в нормальних умовах, але терпите - терпіть і далі.
Це і є, про що я хотів сказати: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає."
А на завершення - знову спогад про маму: за кілька місяців після нашої розмови вона зізналась, що тепер якщо сідає в маршутку і є де сісти - вона платить за проїзд, а посвідчення користується тільки тоді, коли маршутка занадто набита людьми.

Богдан Гордасевич
25.09.2010
м.Львів


АРХІВ :: Актуально
04.08.2010
Влада ситих годує

Наталя ДРУЖБЛЯК
Україна – країна пільговиків.
Україна – країна пільг

Ще трохи, і у чергах за соцдопомогою стоятиме кожен. «Комуналка» дорожчає, зростає вартість продуктів харчування, одягу, побутової техніки. А от піднімати зарплати роботодавці не поспішають. Згідно зі статистикою, на пільгу претендує кожен четвертий українець. Не за горами той час, коли на соціальний захист претендуватиме 9 з 10. Чи витримає таке навантаження бюджет країни?
Щоранку, коли їду на роботу, переживаю стрес. О дев’ятій годині маршрутка переповнена пасажирами. Більшість з них – люди старшого і похилого віку. Кинувши на вході: «Посвідчення», пхаються усередину з габаритними торбами. З «мішків» стирчать порожні пляшки. Як варіант – помідори, огірки, картопля або базарне молоко. Пенсіонери закуповуються на Привокзальному ринку, а потім їдуть перепродувати товар на Промисловому. Це – бізнес «по-українськи». Бо як вижити на мінімальну пенсію? Навіть не зважаючи на пільги, які людині на перший погляд вигідні. А державі?
А державі пільги вигідні - вибити допомогу можуть не всі, та й платять скромно.
“Пільги треба перевести у програми соціальної допомоги, а саму допомогу надавати адресно, – переконана заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олена Макарова. – До пенсії треба робити доплати. Але, щоб визначити їх розмір, слід провести калькуляцію вартості проїзду, полічити, скільки разів на місяць пільговик користується громадським транспортом”... Клопіт – що й говорити!
Якщо вірити статистиці, 21% ВВП України йде на соціальні виплати: 16,5% - на пенсії, 2,5% - на інші види соцстрахування і 2% - на соцдопомогу. Україна витрачає на пільги стільки ж, скільки розвинуті європейські країни, Японія або США. Більшу соціалку забезпечують своїм громадянам хіба що Угорщина, Боснія і Герцеговина, Хорватія. Але й там допомагають вижити ветеранам війни і самотнім пенсіонерам, а не високопосадовцям, які могли б прогодувати за свій кошт півкраїни.
За кількістю соціальних виплат Україна посідає четверте місце в світі. За ефективністю – одне з останніх, бо держава фінансує не бідних, а забезпечених громадян. У 2009 році 21,4% населення, що жило за межею бідності (а простіше кажучи - у злиднях), отримало 34% від загальної суми державної соцдопомоги. Для порівняння, у європейських країнах найбіднішим віддають 60%. Це вважається золотим стандартом соцзахисту. Нам до нього – рости і рости.
Ніхто не сперечається, в Україні працюють ефективні соціальні програми. Наприклад, допомога малозабезпеченим багатодітним сім’ям – 90% коштів скеровують на захист найбідніших прошарків населення, або виплата допомоги на дітей. А от про ефективність програми пільг або житлових субсидій краще промовчати. За інформацією старшого спеціаліста зі соцзахисту правління Всесвітнього банку в Україні Катерини Петріної, “у всіх європейських країнах реалізується програма житлових субсидій”. “Якщо за “комуналку” доводиться платити 15-20% від суми місячного прибутку, держава зобов’язується доплатити різницю, - пояснює фахівець. - Але у Європі грошові ресурси програми скеровують на допомогу найбіднішому населенню, на відміну від нас, де підтримують середній клас. Не гребують скористатися цією можливістю і заможні люди. Ще менш ефективна програма пільг. Серед людей, які їх отримують, є забезпечені громадяни, яким за комунальні послуги нараховують у 100-500 разів більші суми, ніж малозабезпеченим. Візьміть двох ветеранів війни: один живе у місті у великій квартирі і витрачає на оплату “комуналки” тисячу гривень на місяць, з яких 50%, тобто 500 гривень, компенсує держава. Інший ветеран проживає у віддаленому селі, без вигод – платить хіба що за електрику, 50 гривень на місяць. Держава компенсує йому половину суми – 25 гривень відповідно... Це не означає, що пільги ветеранам та іншим категоріям населення треба скасувати. Але їх треба замінити на справедливу допомогу, бо і один, і другий ветеран мають однакові заслуги, але перший не потребує державної підтримки, а другий – потребує. Також пільгами користуються судді, прокурори, депутати тощо”…
“Якщо людина працює в умовах підвищеного ризику, мусить мати більшу зарплату, але не пільги, - додає Олена Макарова, експерт Інституту демографії та соціальних досліджень. – Перш ніж вирішити, кому дати субсидію, а кого – обділити, треба перевірити реальний дохід кандидата. Людина живе за межею бідності? Тоді держава зобов’язується доплатити різницю між прожитковим мінімумом та місячним доходом”.
У європейських країнах, Канаді, США, Японії держава дбає про громадян. Втратив роботу? Будь ласка, приходь за компенсацією – ти ж на неї заробив! Грошей вистачать і на їжу, і на оплату комунальних послуг, і на одяг, і навіть на відпочинок, бо чоловік змучений, стрес пережив. На ліжку ніхто не вилежується – активно шукає роботу. Держава всіляко сприяє безробітному. Чим швидше він знайде високооплачуване “місце під сонцем”, тим ліпше буде обом: людина отримуватиме гроші, реалізовуючи свій потенціал; держава наповнюватиме бюджет податками. Проста формула, вочевидь, надто складна для наших можновладців.
В Україні є 40 категорій пільговиків. Кожен четвертий українець має право на пільгу. Проте користуються “халявою” не всі, і не всі програми справно фінансуються. “Якби всі пільговики отримували пільги, казна країни була б наполовину порожньою, - підрахувала експерт ВБ. – В Україні пора запроваджувати нову модель нарахування соцдопомоги. Можна дати всім пільговикам однієї категорії одну і ту ж суму або провести серйозну чистку професійних пільг, забезпечивши тільки чорнобильців, афганців і ветеранів війни. А кошти знайдуться, якщо скасувати пільги за професійною ознакою. Можна піти далі, заявивши, що держава допомагатиме лише малозабезпеченим. Сім’я, яка опиниться у скрутному становищі, отримуватиме гідну допомогу, а не втішатиметься копійками, як це є зараз”.
“Держава однією рукою забирає, а іншою – дає. Але заберуть у всіх, а повернуть лише обраним, – вважає директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. – Литвин при його зарплаті сплачує лише 50% “комуналки”, а ви з вашими доходами платите 100%. Де справедливість? Думаєте, хтось відбере у нього цей привілей? Не треба пільг давати – треба зарплату людям до гідного рівня підняти, а ми отримуємо жебрацьку зарплатню. Мінімальна заробітна плата – на рівні, нижчому за прожитковий мінімум! А прожитковий мінімум – як у часи війни – мізерний. Бо його встановили у 2000 році і відповідно до чинного законодавства мали б переглядати кожні 5 років. Але вже 10 років нічого не переглядають! Тим, хто перерозподіляє бюджетні потоки, вигідно заплутувати народ. Тут дав, тут забрав. Підписуючи харківські угоди, обіцяли, що ціна на газ для населення не зросте. І що? А ми знали, що зросте, хоча маємо газ власного видобутку, російського не потребуємо. Корупції не викоріниш, але її можна обмежити. Суспільство повинно взяти під контроль владу – на всіх рівнях. Не можна пасивно спостерігати за тим, що відбувається”…

Опитування «ВЗ»
Якими пільгами ви користуєтеся?
Ольга Боришкевич, пенсіонерка
Я – учасник війни, нагороджена медаллю за доблесну працю в період війни, а також – ветеран праці. Маю 58 років трудового стажу: працювала економістом, секретарем, машиністкою, займалася кадрами… Через це маю пільги – сплачую лише 50% за комунальні послуги та вже багато років безкоштовно користуюся електротранспортом.
Марія Балущак, приватний підприємець
Ніколи не користувалася ніякими пільгами. Дитина мала можливість вчитися в університеті за півціни, оскільки є напівсиротою, але я плачу повну суму за навчання. По-перше, це мене не обтяжує, а, по-друге, не хочу принижуватися, вистоюючи у чергах, щоб отримати таку пільгу. Вважаю, у нашій державі забагато пільговиків. Це людей розбещує – вони не розраховують на себе самих, а чекають, поки хтось вирішить їхні проблеми.
Стефанія Бандурка, пенсіонерка
Я – дитина війни, маю другу групу інвалідності, звання почесного донора – 130 разів здавала кров. 30 років працювала санітаркою у психлікарні, але маю мінімальну пенсію – 740 гривень. 50 гривень мені доплачують за донорство…
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=85039