Напиши мне письмо.

Бумажное, настоящее,

Своею рукой.

Пусть немного корявым почерком -

Так я точно узнаю, что твой.

Напиши без обратного адреса - 

Я не стану тебе отвечать.

Ведь должно все закончится точкою.

Точку проще писать, чем сказать...

Мой навеки нежно любимый,

Ты за то лишь меня прости,

Что однажды я черной кошкой

Прошлась у тебя на пути.

Да, я знаю, что ты был счастливым

Временами, где были вдвоем,

Но однажды устал бороться,

И я стала тебе чужой.

Ты конечно сейчас проклинаешь,

И жалеешь потраченных лет...

А я, глупая, просто знаю,

Не смогла бы сказать тебе "нет".

Я тебя понимаю, наверно

Я с собой не смогла бы жить.

Но одно только знаю точно - 

Мне себя как тебя не любить...

Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти…

Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти…

p.s.    хочете послухати??? Дзвоніть, поспіваю.

Вартість хвилини розмови 100$ 

Ще палке гаряче літо по землі ступає,

Щедро сонце з неба ллється світлими потоками.

Скоро вже красуня Осінь до нас завітає,

Тихо увійде до серця золотими кроками.

Цілий рік воно чекає її, наймилішую,

Щоб до себе пригорнути, пОдругу найближчую.

Надзвичайною красою знов зачаруватися,

І в її очах зелених зорею зостатися.

У яскраві кольори світ розмалювати,

І у вальсі золотому із нею кружляти.

Стала музою для нього, найкращою піснею.

Серце з Осінню назАвжди в небесах повінчане.

В тебе є інша - я про це знаю.

Вона - твоя дівчина, я - є ніхто.

Я тільки та, що в  ОNі чекає

Розмовляєш з якою про все й про ніщо...

До тебе - звикаю, я надто(!) звикаю...

Ти не напишеш - й вечір якось дарма...

Я про тебе, здається, майже все уже знаю,

Й ти наче знаєш - я насправді яка

Ні, я не плачусь, повір, я не плачу.

Сама я не знаю хто є ти мені.

Просто так завмира, коли тебе бачу

Серце моє... нача промінь в пітьмі...

Ні, не кохаю, тебе - не кохаю

Що є кохання? - Я навіть не зна...

Іноді просто уві сні уявляю,

Що ти мене крепко за руку трима...

Та я прокидаюсь... щоразу, щомиті...

Це - лише сон, це - бредові думки!

І знову покаюсь - всі карти відкриті...

Та знати - не знаю, що думаєш ти...

Я, певно, є другом... Ти так вважаєш...

Я просто хороший і добрий друг(!)...

Та тільки навіщо мене так ховаєш?

Від неї? Від інших - усіх, що навкруг?

Чому, мене думка одна непокоїть?

Чому, як коханці ховаємось ми?

Й так часто мене ти хочеш обмовить

Хто є я для тебе, і хто ти мені?

Та я, ось, не знаю, я, справді, не знаю...

Все намагаюсь проточкувати всі "і"...

Напишу повідомлення - знову стираю...

Не в силах сказати "Більш мені не пиши!"

Не называй меня жестокой

За то, что в суматохе дней

Чужою стала и далёкой,

Скрывая сердце от любви твоей.

Увы, не вылечило время,

В глазах твоих застыла боль.

Ты просишь у любви прощенья

За то, что увлеклись мы ею, как игрой.

Ты плачешь над давно разбитым сердцем,

Растерзанным твоими же словами.

Над той утратой, что не сможет с памяти стереться,

Боль от которой навсегда осталась между нами.

Не плачь, не надо… Я давно тебя простила.

Только другим теперь любовь моя хранима.

Назад дороги нет! Прости, я так решила.

И больше никогда не называй меня любимой.