здається схоже на пісню, чи... 

І таке буває в сні...

Ми ходили по весні,

За руки взявшись.

І казала ти мені,

Що неначе у вогні

Сердечнім завше.

Я тобі відповідав,

Що всі зорі облітав

Тебе шукавши...

І устами припадав,

Твої губи цілував,

В обійми взявши.

Мандрували по світах

Нас кружляв казковий птах.

Ти була щаслива...

Тобі квіти дарував,

Що їх з мрії змалював

Коханням хвилі.

І таке буває в сні...

просто пре...

певно сьогодні день такий

квіти зла - це тобі присвячую   

(вдруге в житті в мене таке - і музика друга)

знов шість годин створення вчора ввечері, слова українською англомовна кл... така-сяка програма ніяк не хотіла вимовляти, слухав в навушниках, а так не знаю як звучить, плюс до всього прийшлось скоротити ... АЛЕ коротше кажучи просто тебе такою уявляю в образі музики квітів зла

Сонце повільно за горизонт

Ховає з собою сьогоднішній день,

Темніє потроху кімнатне вікно.

Спогад подіями сповнений вщент.

Дівчина, мрія, загадка одна...

Питання довіри, чи вірить вона?

Згоряє полум`яний клапоть вогню

Іскра на струні... чи запалить струну?

Потріпане серце в дорозі блукає

По вечорі зорі на тихо збирає,

Складає малюнки у обриси снів,

Назавжди вплітаючи спомини днів.

Тривожить, хвилює, чарує, співає.

Не може знайти, хоча вічно шукає.

Абстракція світу покрила думки...

Живі ще струмки та нема вже ріки...

(навіть сам відгадувати почав  )

ВЕЛИКЕ ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ!!!   +++++++++++++++++++

Несеться у вихорі зайвих досягнeнь

Проноситься мимо надій і старань.

Літає поблизу ощадливих прагнень

На відстані кроку тремтливих бажань.

Нескорeна, зрима, палка й нeдосяжна,

Охайна, привітна, але як чужа.

Прозора, тендітна, струнка й лeгковажна.

Весь час десь з тобою й не зовсім твоя.

Щаслива, жадана, нестримна, кохана.

Позбавлeна смутку, і болю, і сліз…

Втратиш надію – живе в сподіваннях.

Шукаєш – не знайдеш, хоч є вона скрізь.

Не зловиш, не схопиш, пійматись  не дасться

Притягує, хоч і насправді всесильно.

Забрати її – навіть Часу не вдасться.

Під знаком питання вона є постійно.

На вічності юно уся намальована,

Заплутана й схожа з несхожістю роздумів,

І бачить хто неї – усіх зачаровує,

І розчаруватись  ніколи  не зможемо…

І от...

№3

Відгадка    NF"VYBWZ

(англійською мовою по українських літерах )

Це ще не все

№4. 

 P.S.

усе таки ви старались і от подарунок таки ду же хотілося б зробити...

якось менідо рук попала ефелка (FL studio 6) програма для створення музики ну, думаю, щось поклацаю..

Це ось перше що наклацав і нехай воно і не вельми професійно доведено до пуття, але чесно - я старався , присвятив її одній дуже хорошій дівчині, яка по суті й зараз лишається для мене таємницею...

Отже те що можна створити за приблизно 6 годин, незнаючи музичної грамоти, тієї ж самої програми та й толком не тямлячи де що натискати на клавіатурі ще й світло вирубали і толком не доскладав.

Звучить для ШАДЭ, VIKKI і КВІТИ ЗЛА !

виконується уперше в інтернеті і не тільки

а до всього пропоную  - за таємниці, які варто відкривати...

 надійшла інформація, що згадана недавно печатка неофіційно пішла по офіційним рукам...

ЧОрний ринок процвітає, хвала тіньовій економіці

В обчим "Гітлер капут" 98% майбутнього наших музеїв

Що сказати... банально вже знаходити такі штуки. Як не снаряди, то гранати.Як не гранати, то давні гроші. Як не гроші, то золоті й срібні речі... І що з цим робити?!

Печатка

Починаємо вірша:

Понаписуєм слова,

Порифмуємо рядки,

Позбираємо думки.

Призупинимось на мить,

Поки-то це не горить,

Політаєм ще в уяві

Попрацюємо на славу.

Подаруємо щось вам

По шанованим ділам.

Погуляєм, спогад збудим...

Прощаватись ми не будем

Несеться у вихорі зайвих досягнeнь

Проноситься мимо надій і старань.

Літає поблизу ощадливих прагнень

На відстані кроку тремтливих бажань.

Нескорeна, зрима, палка й нeдосяжна,

Охайна, привітна, але як чужа.

Прозора, тендітна, струнка й лeгковажна.

Весь час десь з тобою й не зовсім твоя.

Щаслива, жадана, нестримна, кохана.

Позбавлeна смутку, і болю, і сліз…

Втратиш надію – живе в сподіваннях.

Шукаєш – не знайдеш, хоч є вона скрізь.

Не зловиш, не схопиш, пійматись  не дасться

Притягує, хоч і насправді всесильно.

Забрати її – навіть Часу не вдасться.

Під знаком питання вона є постійно.

На вічності юно уся намальована,

Заплутана й схожа з несхожістю роздумів,

І бачить хто неї – усіх зачаровує,

І розчаруватись  ніколи  не зможемо…

Епіграф.

Волинь - край оповитий легендарними історіями і подіями. Багато їх сягають своїм корінням часів, коли ще славнозвісного графа Дракули не було і в проекті. А є і зовсім сучасні, свідками яких стало багато волинян. Однак і ці події вже перетворились в легенди Лесиного краю.

Історія, про яку йдеться, трапилась у 19 столітті (друга половина) і вона дуже тісно пов`язана не тільки з минулим, а й з сьогоденням одного з волинських сіл, справжнім серцем якого є - ОЗЕРО.

*****************************************************************************************

Вона була прекрасна. Ніжна, тендітна, з чарівним голосом, ангельським виразом обличчя. Притягувала й одночасно відлякувала від себе загадковою таємничістю чогось казкового і разом з тим рокового, фатального.

Місцеві люди щанобливо називали її "пані", навіть страхались, остерігаючись згадувати ім`я. Чи закохувались у неї? Так, закохувались та, не отримуючи відповідних почуттів, доходили до божевілля, а то й ішли добровільно з життя, втративши надію на взаємність.

Вона була недоступна. Серце її належало тільки одній людині, котру, разом з тим, ніколи не бачила, оскільки пані була... сліпа.

Будучи одруженою за шляхтичем (якого і кохала), не знала матеріальних нестатків, але заразом і не відзначалась кричущою пишнотою уборів чи високомірними манерами. Полюбляла прогулянки. Мала добру пам`ять і гарний слух, тому часто ходила гуляти сама, не потребучи якихось поводирів чи охорони. Її поважали.

Привітність, людяність, краса і доброта - все це якимось чином гармонізувало у шляхетній пані, здавалось навіть час не здатен заволодіти нею. Та, як дуже часто трапляється, любов змінила усе.

Її чоловік - власник земель, являв собою повну протилежність дружині. Пізніш зрозумієте чому. Не сказати, що був позбавлений вроди, але характер мав злющий і відзначався у поводженні з підлеглими селянами надзвичайною жорстокістю.

Найулюбленішим місцем для прогулянок пані був берег великого мальовничого озера, що знаходилось прямо в селі.Там вона проводила багато часу гарними літніми вечорами. Стояла подовгу біля води, слухала шепіт грайливих хвиль і мелодію співів озерної живності. Кажуть, могла навіть спілкуватися з рибами, котрі завше плавали поруч  у прозорій воді. Її в цей час ніхто не тривожив. Вона була щаслива.

Тільки чоловік був сам не свій. Чим довше дружина була на березі озера, тим більше він сердився, справа доходила навіть до люті. Пан ревнував дружину і зненавидів синій простір води. Часто жбурляв каміння, лаявся до озерних глибин і в цей час озеро, здається, аж починало закипати, вода мутнішала, риба ховалась, зривався різкий неприємний вітер.

Люди боялись і підходити до берега. "Ще чого! Потрапити під гарячу руку!" Обходили озеро десятою дорогою аби не потрапити на очі розлюченому поміщику. Старі баби хрестились і шепотіли: "Це до добра не доведе."

Одного разу, спекотного літнього дня, вже ближче вечора, пан повертався з далекої дороги - їздив на ярмарок, стрічався з іншими друзями-поміщиками, був у гарному, як кажуть, настрої. Хоч і не їхав галопом, але спека ж, коні хотіли пити та і до озера від дороги рукою подати. Вирішив дати коням (а це були його найкращі) попити.

Заїхавши до півметра у воду, натягнув віжжі.

 - Тпру!! - Зупинився.

Тиша. Коні тамують спрагу, помахуючи хвостами. Пан навіть згадав якусь веселу пісеньку і мугикав, наспівуючи її під ніс, граючись батогом.

Раптом, якась величезна тінь вийшла з глибин і почала стрімко наближатись.

Помітивши її коні захрипіли подались назад і стали дибки. Пан з несодіванки оторопів і мало не впав з воза.

 - Що за чортівня?! - Вилаявся опам`ятавшись.

 - Но!! - Цвьохнув коней і смикнув щосили віжжі намагаючись виїхати чимкоріш з страшного вже тепер озера. Але коні зненацька тільки рвонули далі вперед, ще більше заглибившись у воду. А та кругом аж пінилась, бурлила, покрившись темінню.

Пан скочив у воду. Схопив одного зконей за уздечку, щоб розвернути. Але де там! Вода вже по груди. Стала якась в`язка і важка. Тварини й людина біля них бились відчайдушно, сіпались у різні сторони, пробуючи вирватись з пекельного полону. Та вже нічого не могли вдіяти.

 - Люди!! Людоньки-и-и!!! Допоможі-і-і-ть!!! - Очі поміщика, наповнені страхом і безвихіддю, стали великими, відчуваючи близький кінець.

Щось наче окутало їх - і пана, і коней, в міцні обійми й з страшенною силою почало затягувати в каламуть.

Селяни не поспішали на допомогу, пам`ятаючи про грізний норов шляхтича. Та й чи могли б вони його врятувати?

 - А-а-а-а!!! - Кричала безпорадно людина, іржали перелякано коні. Але недовго... За кілька хвилин останні звуки їх життя стихли. Назавжди..

Кілька селян, що через кілька хвилин насмілились таки підбігти, побачили тільки піднятий мул - дорогу смерті, що вела на глибину.

Чутка про загибель пана враз облетіла все село. Донеслась вона і до панських покоїв.

Від несподіваної жахливої новини пані мало не знепритомніла. А потім ще більш жахливий крик вирвався з її грудей. Раптово  лице красуні понівечили біль і розпач втрати. Та найбільше на ньому відобразилась небачена доти ненависть до останнього часу наче друга, а тепер найбільшого ворога - озера.

Челядь хотіла її зупинити, та пані своїм незрячим поглядом віджбурнула їхні намагання. Дика, неприборкувана сила з`явилась у неї і повністю запанувала над її єством.

Прибігла до озера, впала біля води й ридала до безтями. Рвала на собі одяг, немов хотіла і себе порвати на шмаття.

 - Де ти?! Де ти?! Нащо покинув мене-е? Вернись! - Звала вона коханого, Але не тримувала відповіді. Відповідала їй тільки тиша. Тиша занімілого озера, яке тепер по-справжньому злякалося свого страшного вчинку.

Перестала плакати. Сили для розпачу полишили її. Натомість виникли нові, більш потужніші - сили ПОМСТИ!

Звелась на ноги і рвучко попрямувала до води. Зайшовши у неї ненависним незримим зором окинула синю далечінь.

Зняла з руки обручку, подаровану чоловіком і проказала грізним голосом нелюдської люті. Настільки сильним, що по всій окрузі почули його.

 - Ти забрало у мене коханого, ти вбило його, віднявши у нього життя.

Тепер я навіки позбавлю тебе життєвих сил і поховаю від живого світу!

Проклинаю тебе! - І з цими словами пані жбурнула обручку у воду.

 - Як я не бачила, будучи сліпою, земного світу, так і ти тепер осліпнеш і станеш незрячим...

В цю мить і тиша зупинилась. А пані кинулась уперед і промовивши

- Йду вже зараз коханий до тебе. - Пірнула під поверхню води. Навічно...

Епілог.

Цю історію очевидці боялись згадувати - не те що розказувати. Серед сучасних жителів села її знають одиниці і майже всі вони досить похилиго віку. По різному можна ставитись до цього, але факт залишається фактом. Пройшло усього-навсього 100 років і досить велике, глибоке, з твердими берегами і чистою, прозорою водою озеро - зникло з лиця землі. Вкрившись з неймовірною швидкістю шаром рослин товщиною до метра, заросло кущами й деревами. Вода у ньому така ж чорна як ніч.

Місцеві рибалки тим не менш ще й досі у поодиноких калюжах серед цієї трясовини виловлюють щуки, карасі і іншу озерну рибу. Коли йдеш по цій місцині - поверхня загрозливо глибоко вгинається і відчувається, що під нею - величезний простір води,

 який так і називають - "Сліпе озеро.."