"Ну здравствуй, здравствуй..." Лист перший. Продовження

  • 06.07.08, 22:06

- Це мої апартаменти. - Сказав Меркуріанець, завівши її у квартиру. Допоміг Сайєні зняти мокрий плащ і відніс його в сушилку. Коли повернувся, - Проходь. -  Пройшли у вітальню.

-  Вибач, такий розгардіяш. Я нікого не чекав…

- Тут певно і не ступала нога цивілізації. - Посміхнулась Сайєна, окинувши поглядом приміщення.

Ситуація була невтішна. Скрізь газети, якісь книги, комп`ютер на підлозі, на невеличкому дивані купа одягу, на стільчику настільна лампа, на столі частини з розібраних приладів. Картину прекрасно доповнювала маленька ракетна установка, що валялась прямо під ногами.

- Зачекай хвильку. – Етт хутко схопив зброю і закинув її на шафу, всередину якої прилаштував згодом одяг з дивану.

Прошу сідай. – Вони раптом помітили, що перейшли давненько на ти, а може й не помітили. Меркуріанець взяв лампу і поставив її на столі, заходився прибирати запчастини.

Сайєна спостерігала за ним лишаючись на місці.

- Зараз я приготую ванну. – Сказав Етт і вийшов з кімнати. За кілька хвилин він повернувся.- Готово. Режим ванної вибереш сама. Знаєш як…

-          Авжеж.

-  Ну, що ж, тоді прошу пані! – І Меркуріанець відкрив двері ванної.

-  Дуже люб`язно з вашого боку пане. – Спарирувала Сайєна і зайшла всередину.

А Етт тим часом кинувся у спальню, навівши й там певний порядок. На кухні поставив каву. Прилаштував біля столика два стільці.

Глянув у вікно. Дощу не було. Хмари розходились. То тут, то там – майоріли в вишині тихі зорі. Кава закипіла. Розлив її у чашки.

-          Я могла б допомогти. – Сайєна стояла вже на кухні.

Меркуріанець, обернувшись, на мить зупинився, споглядаючи її. Тендітні лінії тіла вимальовувались крізь халат. Пишні русяві коси спадали на плечі. Вона всміхнулась і все аж засвітилось наче довкола.

-          Ти схожа…

-          …?

Меркуріанець не міг найти підходящих слів.

-          Ти гарна.

-          Дякую за комплімент.

-          Так воно і є.

-          Вибач, я одягла твій халат.

-          Нічого. – Тут Меркуріанець згадав про каву. - Прошу до столу.

-          Дякую, вибач як тебе?

-          Сен.

-          Дякую Сен.

Почали пити каву.

-          Звідки ти? І чому… - Хотів було спитати Меркуріанець.

-          Давай не будемо сьогодні. Мені хочеться відпочити та й тобі теж.

-           Добре. – Погодився  Етт.

Вони мовчки допили каву. Далі Меркуріанець відвів її у спальню. Сам прилаштувався на дивані, вимкнувши світло. Довго не брав сон. Лежав з відкритими очима. Коли вранішня зоря почала бліднути нарешті міцно заснув.

 

"Пекло Меркурія" розділ ІІ, частина 1

 

podmig (далі буде)

просто про мандри..

  • 06.07.08, 20:16

Палає багаття у темряві тіней

І іскри, як зорі, виблискують в леті.

Довкола дерева посріблені інеєм

Співають про весну квітучі сонети.

 

Я довго мандрую, я дуже стомився.

Молитва і пісня в моєму наметі.

Сховалися мрії, нема ідеалів,

Пітьма на снігу як рядки у газеті

 

Хтось каже забути, а ще хтось - згадати.

Хтось вторить - немає чого починати,

Кажу, що не буду тебе забувати

І ніч безкінечна вже має минати.

 

А сніг навкруги - мереживо кола,

Розводить і зводить по світу нас доля.

У мандри творіння тебе поведу я

І мрію тобі подарую...

ЯКЩО У ВАС давно не було дощу, а СПЕКА дістала... То ВАМ СЮДИ

Тут ви почуєте музику Дощу, спів Громовиці і, якби бачили відео (а воно є) - спецефекти Блискавки.

 Дана композиція для всіх хто прагне прохолоди, відпочинку, любить природу і сам дощ

Дівчині з країни Чудес

Зачаровано оглядаєшся,
Із весною десь зустрічаєшся
І незримою стежкою йдеш.
Ти з мандрівкою подружилася,
Щирим подивом загорілася
І затаєним покликом звеш...

Ти шукаючи не спиняєшся,
Знов із мріями наче граєшся
І натхнення даєш.
Світ роздивитись стараєшся,
Немов сонечко посміхаєшся
І, чогось наче ждеш...

Дівчині, що любить дощ

Хмари, вітру подих,
Вологи обійми в краплях.
Хода твоя по дорозі
Під схлипування віття дерев.
Ти любиш на це дивитись,
Ти любиш ловити в погляді
Як все довкола розмите,
Все вкрито довкола дощем...

Про юність

  • 14.06.08, 22:46

Чи ти бачила зорі зблизька?

Як палає мереживо снів?

Як у росах іскриться трава,

І голос не вимовить слів?

 

Як музика льється жива

По струнах дивних днів?

Як рука, що не знала пера

Враз опише ледь чутний спів?

 

Уста знов чують смак любові.

Тіла зливаються у слові.

В руці моїй твоя рука

І розливається ріка...

 

Бачимо  зорі зблизька.

Знову мереживо снів.

Поряд у росах трава,

А голос не знає слів...

 

2000р

Уривок з "Війни ХХІ століття" Чи є тут філософія? (не-романтика)

  • 14.06.08, 14:54

Ещё не решена наша участь, но испытание уже стучится в наши двери - ИСТОРИЯ призывает людей.

 

Завещание МИРА - конец всем войнам

 

"И сойдет на ЗЕМЛЮ сила молнии и огонь породит жизнь, основу всем жизням. Сквозь дым и пепел мы увидим то, чего не видели в светлые дни."

Надпись над входом в Библиотеку Федерации

 

Мир в борьбе. Народы все шли и шли по тропам войн, плыли реками крови и тонули в пропасти времени. Из плоти народов формировалась нация, породившая свою систему, систему новой жизни. Мы не сложим головы перед печальным концом катастроф. Человек появился отдельной субстанцией мира, Вселенной и движется по своей лестнице к вершинам звезд. Он обрел в себе все силы природы. Частицу космоса он носит в себе, богатейший материал для построения его трудов, жизни на Земле и выхода в Космос.

***         ***       ***

В день тихий і сонячний, коли чисте небо прониклось синьоокою величчю, збиралась гроза під блакитним куполом. Тіні вилазили зі сховищ і розповзалися усюди. Велетенські, менші, дрібні і ледь помітні потвори заполонили гаї, байраки, пагорби, занурились у воду, сховались у хмарах і, тримаючи зготовані жала, чекали...

Здригнулась за мить, розриваючись на шматки, земля. Стріли вогню звились між поглядами, що чекали смерті і, водночас, несли її з собою, перетворюючи все в попіл. Вогонь пожирав усе. Розжарені скелети машин не спиняючись пожирали одне одне, доки не перетворювались в калюжі чорно-багряної маси, змішуючись з людською кров`ю. Прокинувся дракон війни і тінь його покрила сонце від живих істот, а там, в надрах, клекотіло пекло і обриси його освітлювали горизонт.

Які думки зринали в людей? Чи могли вони бути? Випаровувались озера, опадали гори, а рівнини покрились зморшками ярів. Життя залежало від запасу міцності зброї та кількості набоїв, а де природа?...

природа...

Кожен хотів загнуздати той вогонь і гнати його на ворога. А чим далі тривала війна, тим ближче підходило забуття.

 Не стало сили кувати лати і тіло припало до часу. Полум`я застигло...

 

1993р

 

"Ну, здравствуй, здравствуй..." Лист перший

 Етт зайшов у кафе. Зайняв столик у глибині залу. Нічого не думалось, нічого не хотілось. Гірке відчуття, ніби струни рвались у серці, обривки їх дряпали душу.

- Ваше замовлення пане.- Голос офіціанта, що приніс коньяк привів Етта до тями.

- Дякую.- Меркуріанець сам налив собі чарку.

З гучномовця звучала сумна мелодія, від котрої у напівтемному приміщенні було ще темніше. Етт і незчувся як пляшка стояла вже порожня. "Така порожня як і ця зала" - подумав Меркуріанець. Дійсно останній відвідувач покинув кафе вже півгодини тому. Наближалась комендантська година. Один лише Етт сидів самотньо за столиком.

- Пане, Вам потрібно іти додому. Ми вже закінчуємо роботу... - Поряд був все той же офіціант.

- Чому так рано? - Здивувався Меркуріанець.

- Комендантська година.

- А-а, так. Звичайно. - Етт підвівся, залишив "чайові". Більша половина гаманця спорожніла. Однак це Етта не хвилювало, - гроші й так скоро не будуть потрібні бо виліт екседиції через два дні.

На вулиці моросив дощ. Його відразу окутала сіра імла. Пройшов кілька десятків метрів по тротуару вздовж шосе і потрапив на автозупинку. Опинившись під навісом змахнув з лиця краплини дощу. В голові трохи проясніло. Тут же, на автозупинці, недалеко від себе, Меркуріанець побачив жіночу постать. Дощ посилився. Пориви вітру заносили його краплини під навіс. Жінка щільніше закуталась у плащ. Меркуріанця вона ніби й не помічала. Почувся гул двигуна. Під`їхав автокар.

Етт слідом за незнайомкою зайшов у порожній салон. Двері зачинились. Двигун загув потужніше. Поїхали..

За вікном нічого не було видно. Потоки води спливали по темному склу. Вона стояла повернувшись спиною. Етт не відривав погляду від стрункої постаті.

Раптом почувся скрип у кінці салону. Жінка обернулась і Меркуріанець побачив красиве обличчя, але дивилась вона не на нього. Етт повернув голову  у напрямку її погляду. З задньої кабіни вийшло кілька людей у формі з пов`язками на рукавах. Патруль.

Меркуріанець намацав у кишені піджака посвідчення. "Усе в порядку" - мимохідь глянувши на незнайомку, помітив, як вона стривожилась. Сіпнулась до виходу, очевидно, сподіваючись швидко вийти з автокара на слідуючій зупинці. Але машина мчала на повній. "Уникнути патруля не вдасться," - Вона зупинилась , не знаючи, що вдіяти.

Етт спостерігав за нею. "Вона напевне немає документів" подумав Меркуріанець. Жінка повернула обличчя. Погляди їх зустрілись. В очах невимовне хвилювання. Патрульні були за кілька кроків від Етта. Той рвучко направився до незнайомки.

- Не хвилюйтесь, я допоможу вам. - Тихо сказав їй.

- Пане, прошу ваші документи. - Звернувся до Меркуріанця старший патрульний.

Будь-ласка. - Етт простягнув йому посвідчення. Той узяв документ, пильно оглянувши, провів по ньому ерсеттером. Прилад мовчав.

- Усе в порядку? - Спитав Меркуріанець.

- Так, пане Ростер. - Відповів потрульний, назвавши ім`я прочитане у посвідченні. Він повернув Етту документ і до незнайомки:

- Ваші документи пані.

Жінка зиркнула на Меркуріанця і, відкривши сумочку, почала передивлятись у ній якісь папери. Це тривало секунд десять. Патрульні нетерпляче чекали.

- Не розумію. - Вона знизала плечима.- Де ж посвідка?

- Шелла, ти напевно забула її на письмовому столі, коли читала листа від свого родича з провінції.

Етт мало тямив, що говорив, але говорити треба було хоч що-небудь.

Незнайомка повністю ввійшла в роль. Акцент у її розмові видавав іноземку, та не міг перешкодити мелодії приємного голосу.

- Ох, пане Ростер мабуть,що так. Мені дуже прикро. Що ж тепер робити?.- Звернулась до патрульного.

- Ну, у випадку коли при Вас не має документів, то...

- Пане патрульний я можу засвідчити, що ця жінка - Шелла Венс, моя колега з Наукового Ценру.

- На жаль, пане Ростер, це не може бути прийнято за документ. Пані Венс, прошу пройти з нами.

- Куди? - Майже крикнула незнайомка - новоявлена Шелла.

- Заспокойтеся Шелла.- Меркуріанець узяв її за руку.

- Пане патрульний, дозвольте мені на хвилинку скористатись вашою рацією.

За мить Етт набрав відомий йому номер.

- Полковнику? Добрий Вечір!

- Хто це? - Прозвучало в ефірі.

- Це Сен Ростер. Розумієте тут така справа... - І Меркуріанець повідав д`Ентену суть проблеми, а саме, - що його затримали з колегою по роботі і...

- Добре передай трубку патрульному. - Донеслось з мікрофону.

За хвилину старший патрульний вибачився і патруль повернувся до задньої кабіни.

Наступна зупинка була кінцева.

Вони обоє мовчали. Коли вийшли з автокару дощ на мить стих. Етт і незнайомка стояли на мокрому асфальті перед входом у Науковий Центр.

- Дякую. - Стиха сказала вона.

- Будь-ласка. - Відповів він.

 - Мені треба йти.

Вони дивились одне на одного кілька секунд і не могли зрушити з місця. Здається ще щось не досказане лишалось між ними.

Врешті незнайомка розвернулась і пішла.

- Почекайте! - Етт наздогнав її. - Як хоча б звати вас?

- Хіба це має значення?

- Хто зна. Може на слідуючий раз вже не доведеться вигадувати. - Обоє посміхнулись.

 Їх очі були так близько. Легенький вітерець пестив її мокре волосся. Місяць на мить виглянув з-за пелени  сірих хмар, заливши світлом вулицю пробудив пітьму і розігнав її у закутки.

- Сайєна. - Сказала вона.

"Сайєна?" - Здивувався розум. "Сайєна" - Сказало його серце.

- Мені... Мені треба йти.

Меркуріанець стояв занімілий. Спогади розпалили вогонь пам`яті.

- Сайєна. - Ледь чутно мовив він. Вона пішла. Його душа вторила ім`я. Вона відходила все далі.

- Куди ти. - Стрепенувся Етт прийшовши в себе.

Місяць зайшов за хмари. вона не зупинялась. Зненацька з-за повороту вигулькнув сніп фар. З`явилась машина "Порядку", розорюючи темінь жерлами прожекторів. Сайєна, побачивши її, зупинилась. Машина наближалась.

Меркуріанець примчав до неї.

- Послухай, зараз тобі небезпечно лишатися одній. Вони заберуть тебе! - Він вказав на машину "Порядку". - Сайєна ходімо зі мною - і, не чекаючи її реакції, потягнув за собою.

- Відчепись, що ти робиш?! Хто ти такий в кінці-кінців? Можу я прийняти своє рішення! Нікому не має значення, що я думаю. Залиште всі врешті-решт мене в спокої!

Меркуріанець зупинився і відпустив її.

- Що ж, роби як знаєш. - Пустив руки.

Проносились миті. Вони стояли нерухомо. Машина вже гальмувала. Прожектори прискіпливо освітлювали їх постаті. Двигун сповільнив оберти, колеса зупинились. Сайєна поглянула на Меркуріанця.

- Пішли. -  Сказала вона 

 

2000р.

 

Сторінки:
1
14
15
16
17
18
19
20
21
попередня
наступна