Сьогодні і видавці, і письменники, і художники шукають все нові й нові форми подачі, започатковують нові традиції, шукають нестандартні підходи до приваблення дитячої уваги. І що найцікавіше – не ілюстрації, зроблені на комп’ютері, захоплюють нині маленьких читачів та їхніх батьків, а оригінальні картини, створені дизайнерами власноруч. Митці шукають сучасні техніки, започатковують нешаблонні творчі прийоми, урізноманітнюють ілюстрування дитячих видань, створюючи, наприклад, ілюстрації на склі, клаптикові аплікації, пластилінові картинки.  

У такому творчому ключі працює нині й відомий ілюстратор Ганна Осадко. Нещодавно в її творчому доробку як художника вийшла друком книга Оксани Хлоп’ячої «Вірші хлоп’ячі та дівчачі». Це вже третя книга мисткині, виконана у пластиліновій техніці, і вона визначається особливою майстерністю та барвистістю. 

Та все ж, яким би вишуканим не було оформлення книги, основна її привабливість полягає таки у змісті, у тому слові, що його письменник несе у дитячі серця.

Приблизно таким і постає для маленьких читачів образний світ героїв Оксани Хлоп’ячої у книзі «Вірші хлоп’ячі та дівчачі» з її хлоп’ятами та дівчатами, сонячними зайчиками та свинками-чепурушками, клишоногими ведмедиками і сміливими мишенятами.

 

Ілюстрація до вірша Про сонячних зайчиків"

У статті Надії Кир’ян "Мрії збуваються"  у часописі «Слово Просвіти» зазначено, що в книзі Оксани Хлоп’ячої «Вірші хлоп’ячі та дівчачі» міститься «стільки тепла, уваги до деталей...» і що «Це важливо, бо мистецтво відкриває Боже обличчя, обличчя тепла, ніжності й краси. Важливо продовжувати лінію гуманістичної естетики...”. Гадаю, важко не погодитися з такою точкою зору.

19 Форум видавців у Львові відбудеться 12-16 вересня 2012



http://bookforum.ua/

Традиційно видавництво «Навчальна книга – Богдан» запрошує усіх завітати на львівський Форум видавців з 14 по 18 вересня.

Відвідайте  презентації видавництва, ознайомтеся з  навчальними, художніми та дитячими книжковими новинками!

[ Читати далі ]

Слава Україні!



Героям слава!!!

«Що?!! Невже Брати Стругацькі українською?!! – вигукнете ви!..– Це що ще за літературні вибади!.. Адже Стругацьких завжди можна прочитати мовою оригіналу, російською!..»


А. і Б. Стругацькі

Так, справді, Стругацьких завжди можна почитати російською, як і Бредбері англійською. Проте твори братів Стругацких все ж вийшли у Серії «Горизонти фантастики» у Тернопільському видавництві «Богдан» українською і, як це не звучить дивно для опонентів, користуються значним попитом у читачів. Як гадаєте, чому? Можливо, все-таки не у перекладі справа, а у глибині творчості самих братів Стругацьких, Аркадія і Бориса, «А» і «Б», як їх встигли наректи за роки літературної діяльності чисельні прихильники. Та й сама мова легендарних «А» і «Б» свого часу стала предметом певних суперечок у колах любителів фантастики. Адже не всім критикам подобалося те, що за висловами самих Стругацьких, вони застосовували у творах «мову вулиці», відтворювали на папері те, що думають звичайні люди. І саме мова і стилістика письменників були «найадекватнішим засобом для вираження цих думок», ...трансформацією, так би мовити, літературної мови в мову повсякденну, певним містком для передачі важливих, інколи зашифрованих ідей до широкого загалу, шляхом до вітворення справжнього стану речей у тогочасному соціальному устрої. Справді, інколи мова письменників була іронічною, навіть саркастичною, якщо пригадати реалії Дослідного інституту «НИИЧАВО» (в українському перекладі – «НДІЧАВО») у повісті «Понеділок починається в суботу», чи надто обіхідною, як у «Пікніку на узбіччі», але завжди особливою мовою для відтворення атмосфери та дієвого середовища того чи іншого твору, передачі характерів героїв, мотивації їхніх вчинків.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Треба сказати, дуже актуальний вірш!

Шевченко, взагалі, актуальний поет!!!

Люди! Враховуючи божевільній кількості нових фотоматеріалів, присвячених бабусиному Коту, у мене спонтанно з.явилася ідея створити на ФБ групу РЕАЛЬНИЙ КІТ.
Тут кожен охочий зможе ставити нові плакати, публікації і, можливо, виступати за права Кота :)

Запрошую усіх бажаючих приєднатися!

http://www.facebook.com/groups/136137249861443/?bookmark_t=group

Дивлюся закриття Олімпіади ХХХ. Грандіозно, багато і вражаюче...
Але щораз ловлю себе на думці. що  щось схоже було й на відкритті. Британці все ніяк не нахваляться зі своїх здобутків.
Так. ніхто і не сумнівається. що Англія має вплив у світі. Адже хто зважає на упедедження суддів. коли . скажімо, змагається українець і представник Британської імперії. а на трибуні сидить сам принц.цієї Британської імперії. Ясно. що на Україну і її спортивні здобутки ніхто не зважатиме... і перемогу віддадуть британцю, на відміну. від переваги українця у нерівному двобої (як і було продемонстровано на цій самій Олімпіаді. закриття якої ми зараз дивимось)...
Та я не про це...
Думаю. що під час закриття Олімпіади ХХХ. британцям не слід було застосовувати прийом. який вони використали під час  відкриття... Мовляв. все хороше у світі - це заслуга Об.єднаного королівства  Британії...
Ми віримо в цю гіпотезу...

Було б краще таки для закриття інсценувати інопланетне прибуття.
Тим паче, що всі так чекають цього прибуття...

А я оце дивлюся на цей британський педантизм і мене чомусь не вражає вся пишність і вартість цього свята...

Хоча на моє враження і розраховували ті. хто готував це свято....

PS

Хочу попри все привітати наших олімпійців з перемогами!
Адже це ті люди. що незважаючи на те. що країна не дбає про них належним чинном. здобувають для цієї країни не тільки нагороди. а й високий авторитет!

Слава Україні!

Героям слава!

Ну, з любов.ю все зрозуміло. Любов потрібно генерувати й усіляко виказувати, виявляти і розповсюджувати.
А от із протилежним почуттям до любові - ненавистю - що робити?
Тамувати її важко...
Психологи ж радять перемикати свої почуття на кращі. Коли ви задихаєтесь від злоби, уявити красиву картинку і подумати про хороше. І все, як рукою зніметься.
А чи варто перемикатися?
Може, краще випустити пар, та й потому...
А як ви гадаєте?

Усе своє життя Джералд Малколм Даррел присвятив вивченню природи та боровся за її збереження. Він невтомно працював у царині зоології, щоб зберегти прийдешнім поколінням все те, що дарує людству навколишній світ. Його доля  є чудовим відображенням цих шляхетних поглядів.

Ще з дитинства Джералд Малколм Даррелл мріяв присвятити своє життя вивченню тваринного світу, алевимушений був займатися літературною творчістю. І як не дивно, саме літературна праця згодом прислужилося йому для того, щоб впродовж всього життя боротися за збереження живої природи.

З-під його пера вийшли друком багато книг, присвячених природі та звірям. Зокрема книги “Моя сім’я та інші звірі”,“Переповнений ковчег”,"звірі в моєму мішку" тощо

Окрім літературної діяльності, Джералд Даррелл займався зйомками

фільмів, яких він створив біля сорока. Спершу це були лекції, що супроводжувалися зображенням найцікавіших тварин. Згодом вийшов повнометражний телефільм про зоопарк на острові Джерсі, в якому Даррелл виступав як ведучий. Вдалий дебют став причиною запрошення Даррелла брати участь у зйомках тринадцятисерійного телефільму про живу природу різних куточків нашої планети. Історія створення цієї картина стала приводом для написання книги “Натураліст під прицілом”.

Пам’ятник Д. Дарреллу у Джерсійському зоопарку

Зйомки фільму супровождувалися багатьма труднощами. Так, за короткі строки доводилося бувати одночасно в дуже віддалених один від одного куточках світу – на півночі Європи, Шетландських островах, Африці, Північній Америці тощо. Цей фільм демонструвався і в нашій країні, і Даррелл мав тут багато своїх шанувальників.

Крім того, 1984-1985 роках Даррел відвідав Радянський Союз і зміг зняти документальний тринадцатисерійний фільм «Даррелл в Росії» («Durrell in Russia»). Створювався серіал під час двох подорожей знімальної групи в СРСР. Впродовж цих візитів кінематографісти побували у різних районах Радянського Союзу, відвідали кілька найбільших і найвідоміших заповідників, ареал яких сягає від арктичної тундри і до середньоазіатської пустелі. Так, Джеральду Малколму вдалося зняти порятунок диких тварин від повені в Приоксько-Терасному заповіднику, величезні колонії птахів і різних тварин Астраханського заповідника, байкальських нерп і соболів Баргузинського заповідника, Чаткальський заповідник у горах Тянь-Шаню і давнє місто Самарканд, прогулянку на верблюдах Каракумами і Репетекським заповідником, розплідник сайгаків і джейранів поблизу Бухари, поїздку Кавказом в пошуках зубрів, весняний шлюбний ритуал глухарів в Дарвінському заповіднику, стадо вівцебиків у арктичній тундрі на Таймирі, заповідник Асканія-Нова в українському степу та багато іншого. Цей фільм демонструвався першим каналом телебачення СРСР у 1986–1988 роках. Згодом, у 1986 році, про свою подорож у СРСР Даррел написав книгу «Даррелл в Росії». Цікаво, що до сьогодні ця книга офіційно не  перекладена російською.

  Даррел усіма можливими способами намагався пропагувати охорону природиу всьому світі, він знімав багато телепередач про необхідність охорони навколишнього середовища, про збереження зникаючих видів тварин. Ці передачі – це крики відчаю, мольби, прохання, що звернені до всього людства загалом, з метою врятувати гинучих тварин.

Сергій Ухачевський. «Стіна. Осінні ілюзії. Детективні повісті»

Бійки і пиятики, стрілянина і крадіжки, шантажі та погрози — ось та калейдоскопічна атмосфера, в якій живуть і борються герої детективних повістей “Стіна” та “Осінні ілюзії”, події яких розгортаються наприкінці 80-х років ХХ ст. після розпаду Радянського Союзу.

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2222

. Олександр Вільчинський.  «Неврахована жертва. Суто літературне убивство. Детективні повісті»

Детективні романи відомого майстра даного жанру Олександра Вільчинського «Неврахована жертва» і «Суто літературне вбивство» мають одного спільного героя – колишнього журналіста Андрія Грабовського, який інколи за збігом обставин, а частіше за власним бажанням, потрапляє у ситуації, з яких згодом доводиться доволі довго шукати виходу.

Розплутуючи тугий клубок людських взаємин, автор разом із своїм героєм повертає читача і у «бурхливі 90-ті» минулого сторіччя («Неврахована жертва»), і на мальовниче лісове озеро («Суто літературне вбивство»), де неприємності й небезпеки починають з’являтися, звісно ж, коли їх найменше чекаєш.

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2221/

Віктор Мельник.  Двійник невідомого контрабандиста. Повість

«Двійник невідомого контрабандиста» – перший твір із циклу детективних романів, у яких діє слідчий з особливо важливих справ прокуратури Олексій Гальчевський. У непростих умовах криміналізованої країни він спільно з оперативниками зі Служби безпеки розслідує загадковий факт контрабанди культурних та історичних цінностей. Динамічний сюжет із несподіваними поворотами постійно тримає у напрузі читача, який з розвитком сюжету дізнається про сучасні будні прокуратури — коли веселі, а коли й сумні.

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2223/