Все почалося 7 квітня 1961 року, коли газета «Літературна Україна» на
всю четверту сторінку оголошувала: «Микола Вінграновський. З книги
першої, ще не виданої». Під цим промовистим заголовком йшли 15 віршів і
світлина самого Миколи Вінграновського, молодого й невідомого тоді
поета. Серед поезій публікувалися твори «Прелюд Землі», «Зоряний
прелюд», «Прелюд кохання» та інші, що згодом власне й увійшли до класики
української літератури.
Далі – 5 травня – «Літературна Україна» опублікувала «Вірші лікаря
Віталія Коротича», 18 липня — «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох
частинах» Івана Драча, а 17 вересня вийшла «Зелена радість конвалій»
Євгена Гуцала...
З цих публікацій і почалося творче життя відомих письменників. А що вже
поезія Миколи Вінграновського й Івана Драча спричинили гостру полеміку
серед літераторів, то це стало свідченням того, що в високу літературу
прийшли неперебутні постатті з яскраво вираженим письменницьким
талантом.
Взагалі, шлях від першої публікації до останньої не завжди прямий та
гладенький, він часто-густо усіяний всеможливими несподіванками долі та
звивистими стежками, не завжди трапляються на цьому шляху пахучі квіти
та трави, шир степів та вир космосу, буває, на цьому шляху й
нерозуміння, неприємні зиґзази та глухі кутки... Але щоб там не казали,
письменницький шлях завжди цікавий та несподіваний, адже завжди несе
відкриття та плідну працю.
У випадку з творчим шляхом Миколи Вінграновського доля подарувала йому спробувати й розкрити свій
|
|
талант
у декількох галузях мистецтва. Він писав вірші – і за життя опублікував
майже десяток поетичних збірок. Серед них перша «Атомні прелюди», що
вийшла 1962 року, а за нею інші – «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971),
«На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком
золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів»
(1993), «Любове, не прощавай!» (1997). Також він творив прозу – і з-під
його пера вийшли книги оповідань та повістей і роман «Северин
Наливайко». Він знімав кіно – і в його творчому доробку є майже два
десятки ігрових та документальних фільмів. Це і художні фільми «Дочка
Стратіона» (1964, у співавторстві з В. Левіним), «Ескадра повертає на
Захід» (1966, у співавторстві), «Берег надії» (1967), у якому він зіграв
роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски),
«Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), і документальні стрічки «Голубі
сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник
О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко.
Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана
Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993),
«Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний»
(1999).
Миколі Вінграновському навіть пощастило знятися у ролі Івана Орлюка в
картині «Повість полум’яних літ» Олександра Довженка, у твочій майстерні
котрого він навчався у Московському інституті кінематографії (ВДІК).
Тому сміливо можна сказати, що Миколі Вінграновському пощастило виразити
свій творчий геній у всеможливих іпостасях мистецтва.
Оскільки він був чудовим кінорежисером, то можна також припустити, що
він бачив світ, як кіно: один епізод змінювався іншим, а драматургічна
канва долі вела його по світу, знайомлячи з цікавими людьми і даруючи
неперебутні події. І все, що бачив, з ким зустрічався на своєму шляху
Микола Вінграновський, він фіксував на папері, заримовуючи у вишукані
рими та відтворюючи у прозових текстах. Так, наприклад, як яскравий
повнометражний фільм сприймається його роман «Северин Наливайко», у
якому постають реальні історичні особи та події. Читач немов на екрані
бачить героїчні та трагічні моменти життя легендарного гетьмана. А
кожен епізод складається в підсвідомий відеоряд, і читаючи, можна
побачити й навіть відчути повітря кожного епізоду...
М. Вінграновський з кінокамерою
|
|
Перша
збірка Миколи Вінграновського «Атомні прелюди» вийшла 1962 року, а
останній прижиттєвий тритомник у 2004 році у Тернопільському видавництві
«Богдан». І цей тритомник цікавий тим, що в ньому зібрано і
упорядковано самим автором те, що він вважав найважливішим у своїй
літературній творчості. Тритомник Миколи Вінграновського став тим
підсумком усіх найкращих і найвагоміших творів, що письменник зміг
виділити із власної творчості.
Повістю статтю читайте на сайті ХайВей:
http://h.ua/story/377423/
