«На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця», – чомусь саме це українське прислів’я прийшло на гадку, коли я вкотре взялась гортати книгу Валентина Корнієнка «Осіння ластівка. Вибране».

Книга вийшла 2010 року в Тернопільському видавництві «Навчальна книга –Богдан» за сприяння Фундації імені Івана Багряного (США). І статтю про книгу давно я мала би написати, гадаю, ще при житті автора. Та якісь буденні турботи та лінива поточність весь час відвертали мене своїми хапливими лабетами від роботи. Але от зараз я взяла «Осінню ластівку» до рук і зрозуміла, що, мабуть, є щось символічне, що саме в цей буремний для України час я її гортаю.

Як не дивно, у книзі Валентина Олексійовича знаходяться відповіді на нагальні проблеми сьогодення! І найперше, це – ідентифікація себе самого як українця,  боротьба за чистоту мову, постійний бій супроти русифікації! Адже Валентин Корнієнко був самовідданим українським патріотом – і про це наочно свідчать його твори, опубліковані в книзі. Це літературні твори, і спогади про друзів, і переклади, в яких яскраво яскрить непоборна любов до рідного слова, своєї країни, української нації, навіть кицька у нього українська, не кажучи вже про багатий український лексикон.

Книга «Осіння ластівка» – це своєрідний підсумок зробленого впродовж життя. У ній зібрано статті, переклади, драматичні твори, памфлети та вірші, які Валентин Корнієнко публікував у різних часописах та книгах. Звичайно, книга – це лише вибрані твори, але твори, які для автора були надзвичайно важливими та знаковими.

(Заявка на сценарій)

Її звати Світланою. І треба сказати, це ім’я надзвичайно личить дівчинці, адже Бог наділив її здатністю заражати усіх світлом і радістю. Навіть дорослі люди, зустрічаючи її кожного ранку на доріжці, якою вона йде до школи, мимовільно посміхаються, їхній настрій одразу ж покращується і їм щастить упродовж цілого дня. Деякі з них навіть помітили цю прикмету і завжди радіють щойно побачать її. Дівчинка немов випромінює сонячне проміння, вона надається до любові, бо її зсередини осяває любов. Дивлячись на неї, кожен хоче жити, творити, любити. Таку здатність розпалювати любов Світланки Розуменко у серцях людей ще з народження підмітила її бабця Варвара Олександрівна. Тільки-но вона побачила дитину, то відчула енергію світла і добра, а про себе подумала – ця дівчинка врятує світ від жорстокості та насильства, вона принесе у світ добро та злагоду, це видно навіть неозброєним оком!