Завітала з женехом 

Внучка до бабусі. 

Дуже модний той юнак, 

З сережкою в вусі. 

Стала бабця прискіпливо 

Його оглядати: 

З ким же хоче її Галя 

Долю поєднати? 

Й ось на джинсах 

Вона погляд пильний зупинила, 

Похитала головою, 

І заговорила: 

-Ой напевне у біду, 

Дітки, ви попали, 

Бо я бачу, що штани 

Собаки порвали, 

Тож знімай мерщі їх, синку, 

Зараз залатаю, 

Професійна ж бо швея, 

Як зробить це, знаю. 

Посміхнулася Галинка: 

-Дірки, то пусте, 

І чим більше їх, Бабусю, 

Вже стає круте! 

Як зачула таке бабця 

Про сучасну моду, 

Піднялася зі стільця, 

Й пішла до комоду. 

-Залишилося з дірками 

Дідове лахміття, 

Вже хотіла викидати, 

Діточки, на сміття. 

Тож хутчіш його, Валеро, 

Бери, приміряй, 

Це мій буде подарунок, 

Внучку, заберай!!! 

Часто чую: "припини писати, 

Поезія непопулярна у нас час!" 

Та це ж чому? дозвольте запитати, 

Хотів би відповідь отримати від вас. 

Адже ще здавна, так вже повелося, 

Все виливали люди із душі. 

І у піснях, де з музикою разом, 

Звучали неодмінно ще й вірші. 

Тож популярність віршів буде вічно, 

Допоки у людей душа співа, 

То будуть також жити у рядочках 

Кимось за рифмовані слова. 

Коли почую: "припини писати!" 

Упевнено на це я відкажу: 

"Не припиню, бо насолоду маю, 

І читачами дуже дорожу!" 

Ой, чому це я знову в зажурі, 

Неспокійно чому на душі? 

Написати хотів би веселе, 

Та сумні лише ллються вірші. 

Намагаюся я посміхатись, 

Та гримася сумна на лиці, 

Не радію вже співу пташини, 

І як пахнуть п'янкі чебриці. 

Чи життя вже такеє настало, 

Біс керує нахабно людьми, 

Як хотілося б в далеч полинуть, 

Та неможу змахнути крильми. 

Ось і небо чомусь спохмурніло 

Кропить землю рясними слізьми, 

То напевне воно також плаче 

За убитими в війнах людьми. 

Тихо день вже за обрій скотися, 

Ніч у вікна мої зазира, 

Але серце спокою не знає, 

Туга душу ще більш роздира. 

Много в жизни ошибок я сделал, 

И немало ещё совершу, 

Ведь прощенье прошу я у Бога, 

И невольно опять согрешу. 

Часто в женщин замужних влюблялся, 

Искушения в душу пускал, 

И с судьбою в азартные игры 

Очень шибко бывало играл. 

Жизнь течёт словно быстрая 

Седина заплелась в волосах. 

Прогрешенья мои и удачи 

Зафиксируют все в небесах. 

Возмутительно кто-то промолвит: 

-Он весёлою жизнью прожил! 

Но я верю, друзья, и надеюсь, 

Бог подарит, что я заслужил. 

Много в жизни ошибок я сделал, 

И хороших немало ведь дел, 

По заслугам, поверте, воздастся 

Когда жизни наступит предел.