Вийшов ранком на подвір’я, запалив цигарку, 

Димок кільцями пустив, глянув на вівчарку. 

Але що за чудасія? О, Петре Святий, 

Був же чорним вчора пес, а цей ось, рудий! 

Прикрив очі я руками, Богу помолився, 

Відкрив очі, на собаку знову подивився. 

Та на цьому не скінчились, людоньки, дива, 

Бо дивилося на мене…песиків вже –два! 

Це напевне вчора з кумом зайве перепив, 

І лихий якусь полуду на мене пустив. 

Навпочіпки я присів, і став мізкувати: 

Вже напевне зі спиртним треба зав’язати! 

Раптом чую біля хвіртки: «Мій у тебе Джек?» 

Ніби струмом трусонуло, хай би йому пек!!! 

Вмить покинула мене вся ота омана, 

Бо згадав, що рудий пес, Оверка Степана. 

Щоби зняти якось стрес, а з ним і напругу, 

Приніс Стьопа вмить пляшечку, випить чарку-другу. 

Владналися, як то кажуть, швиденько діла, 

Добре, що моя дружина на базар пішла. 

Сидить ґава на дубові 

Під ніс щось патяка. 

Пробігає мимо дуба 

Заєць-забіяка. 

Зупинився, догори 

Голову підняв, 

-І чому ти там сидиш?- 

Ворону спитав. 

А у відповідь почув: 

-Я прикол чекаю!!! 

-О, приколи я люблю, 

Хутчіш залізаю!!! 

Й ось сидять вони удвох, 

Розмова ведеться. 

Раптом вовк кудись 

У справах плететься. 

-Мабуть нічого робити?- 

До зайця буркоче. 

-На прикол ми тут чекаєм!- 

Ворона стрекоче. 

-О, тприкол!- промовив вовк- 

Справа зачекає!!! 

Й на дубочок сіроманець 

Швидко залізає. 

Вже сидять вони утрьох, 

Година минає. 

Тут ведмідь кудись повільно 

Повз дуба клешає. 

Та почувши з гілки шум 

Мишко зупинився, 

А дізнавшись про прикол, 

Також спокусився. 

Тож поліз він догори, 

За гілку схопився, 

Але разом з вовком й зайцем 

На землю звалився. 

А ворона здійнялася 

Й гучно закричала: 

-На такий ось прикол, 

Друзі, і чекала!!! 

Дуже часто й у людей 

Такеє буває: 

Хтось подібний до ворони 

Інших спокушає, 

А коли дійде до справи, 

Чи приходить лихо, 

Той спокусник, зрозуміло, 

Вже зникає тихо. 

То яка є тут мораль, 

Хочеш запитати? 

Не вір тим, хто вміє, друже, 

Високо літати!!!