Каміно. День дев'ятий

м.Дунаївці – с.Маків – Камянець-Подільський

18.05.2026

Дунаївці — це затишне місто на Хмельниччині, яке дивує своєю багатою історією та давніми ремісничими традиціями. Перша згадка про місто датується 1403 роком, у 1592 році король Сигізмунд III Ваза надав Дунаївцям магдебурзьке право, підтверджене 1605 року королем Сигізмундом III. На 1870-ті роки припав значний промисловий і торговельний розвиток Дунаївців.

Свого часу воно було відоме як потужний центр сукнарства, де європейські майстри створювали тканини високої якості. Сьогодні Дунаївці зустрічають мандрівників спокійним ритмом життя, охайними вуличками та мальовничими краєвидами річки Тернава. Для багатьох пілігримів це місто стає важливою точкою на маршруті, де можна перепочити, набратися сил і відчути справжню гостинність Поділля.

В Дунаївцях є гарненький палац Красинських. Палац зберігся до наших часів, але без балкону і з прибудовами — тепер у ньому розміщується місцевий Палац культури. Палац з трьох боків оточував ландшафтний парк, який нині майже не вцілів.

Отримую відмітку в Туристично-краєзнавчому центрі та вирушаю далі. Похмурий ранок з підозрою на дощ та обмаль часу змусили скоригувати плани і від Дунаївців до Макова я під'їхала автобусом. Але далі — лише пішки. Від траси на початку Макова я йшла селом, а потім чудовими стежками від Макова повз село Привороття друге, біля підніжжя Кармалюкової гори та біля великого ставочка з лебедями, через довге село Гуменці.

Маків розташований серед мальовничих Товтр поблизу річки Шатавки. На території села виявлено залишки поселення трипільської культури III тисячоліття до н. е., а також артефакти часів Київської Русі.

Перші писемні згадки про поселення, яке раніше мало назву Ступинці, датуються 1482 роком. Сучасну назву Маків отримав у 1746 році за часів власників Маковецьких. У XVIII–XIX століттях містечко активно розвивалося як торговельний та ремісничий центр, де проживали українська, польська та єврейська громади.

У XIX столітті Маків став волосним центром, тут діяли школа, млини, цукроварня та маєток Раціборовських із парком. Важливе місце в історії села посідає розвиток цукрового виробництва та сільського господарства.

Сьогодні Маків є центром територіальної громади та відомий санаторієм «Україна», природними ландшафтами Подільських Товтр і своєю історико-культурною спадщиною.

Коли я пройшла через Маків і вийшла на його околицю, я була вражена тим, що постало перед очима.   Я стояла і не могла повірити, що я на Поділлі, тому що ландшафт нагадував мені Крим.   Білувата глиниста стежка з камінцями, широчезне небо, гори попереду і відчуття простору.

Після вчорашнього спекотного переходу полями я побоювалась, що буде тяжко йти, але на диво, за ніч організм відновив сили і мені досить легко йшлось.   Тим більше, я зрозуміла, що стежка довго веде на спуск, а потім довгий час я буду йти рівно без крутих підйомів  і спусків. До того ж як виявилось далі, весь шлях пролягав чудовою стежкою, яка то відкривала мені сонце, то довго прикривала тінню дерев. 

Хмари то розходились і відкривали чудове блакитне небо, то знову збігались. Я так втягнулась в похід, що йшла і не помічала як швидко проходила кілометр за кілометром. Зазвичай я ділила перехід на декілька відрізків і в середньому відпочивала через кожні 5-6 кілометрів. А тут була якась дивина, мені навіть не потрібен був відпочинок.   Цей відрізок був зовсім не схожий ні на які інші, що я пройшла попереду. Це була неймовірна насолода. 

Шлях повз Привороття Друге, біля самого підніжжя таємничої Кармалюкової гори, подарував дивовижну зустріч: великий затишний ставок з назвою Довгостав і граційних білих лебедів на воді. Як раз тут я планувала сісти на відпочинок. 

Біля води завжди чудово відпочивається та ще й з видом на лебедів. На фото їх лише декілька, але по всьому озеру їх було біля 15-ти. Я була заворожена їхнім граційним плаванням. 

Я милувалась красою і тут опустила очі поперед себе на край ставочка при березі де сиділа, а там  плаває зграя пуголовків.  Може хтось з них майбутня царівна-жаба  

Відійшовши від ставка, і трохи пройшовши, поміж кущами я побачила Кармалюкову гору. Це не та гора, що була на попередніх фото, а з іншого боку, яку не дуже було видно спочатку.

На Гуглмепс знайшла цікаве фото цієї місцевості з висоти пташиного лету

Шлях від Привороття Другого до Гуменців йшов м’якими хвилями подільського рельєфу. Земля тут дихає спокоєм і панує особлива тиша. Цей відрізок Шляху зустрічає мандрівника особливим, майже камерним затишком. Це місце, де час ніби уповільнює свій біг, дозволяючи перевести подих. 

      Від початку села Гуменці дорога стає динамічнішою, проходячи цей відрізок, фізично відчувала, як змінювався ландшафт. Пагорби стали крутішими, а повітря — густішим, наповненим ароматами польового різнотрав'я. Щоразу, піднімаючись на черговий пагорб, хочеться зупинитися, обернутися й просто вдивлятися у пройдену відстань і ніби при зупинці відтягнути своє перебування на Шляху, адже це останній перехід перед фіналом. 

Гуменці зустрічають жвавістю, приязними посмішками місцевих та особливою атмосферою передгір'я Подільських товтр. Тут уже виразно відчувається близькість величного Кам'янця — фінальної точки подорожі.

          Ця ділянка — справжній перехід від спокійного, замисленого споглядання природи до передчуття чогось грандіозного. Тут ти ніби залишаєш позаду тишу глибокого Поділля й поступово наближаєшся до динаміки міста. Довгий перехід через Гуменці — і ось, близько 18:30, я нарешті в Кам'янці-Подільському! 

Сертифікат отримати вже не встигла, але головне відчуття вечора — я дійшла. Я біля мети! 

Завтра у мене буде цілий день, щоб знову насолодитись чудовим Кам’янцем, а сьогодні я відпочиваю, осмислюю щоооо трапилось , п’ю ароматний чай і споглядаю неймовірно красивий захід сонця у вікно готелю.