Каміно. День четвертий, 1 частина

Сербинівці — Северинівка…

Зранку небо було затягнуте хмарами, дощ то моросив, то трохи збільшувався, але треба йти далі. Я приготувалась до самого неприємного, чого не хотіла на Шляху – до дощу в дорозі. Спочатку вирішила не одягати дощовик, а просто йти в куртці, а далі в дорозі зорієнтуюсь.

 На вулиці моква, під ногами слизькуватий ґрунт, а що буде в полях і думати страшно. 

Я пам’ятаю свій перший день, коли дощу не було, але нічний дощ добре намочив стежки і липка глиниста грязюка страшенно налипала на ноги. Виходжу в центр села і тут мені зустрілась добра жіночка, яка побачила рюкзак за плечима, зрозуміла, що я пілігримка і здивовано запитала, невже я збираюсь йти полями в Северинівку. Я без ентузіазму , але впевнено підтвердила, що збираюсь Вона зі здивуванням і співчуттям сказала, що у них в таку погоду навіть машинами намагаються не їхати туди   А потім порадила почекати шкільний автобус і якщо він таки буде їхати, то проїхати ту дорогу на автобусі. Мені повезло і я під’їхала на автобусі. І коли їхала, побачила яке там було місиво, мене брав страх що було б, якби я таки вирішила йти пішки…

Отже прибула я в Северинівку. Село Северинівка розкинулось на пагорбах за 15 кілометрів від Жмеринки. У західній частині протікає річка Рів, північна частина межує з Чернятином, а південно-східна сторона села обмежена залізницею Жмеринка — Могилів-Подільський.

Колись на місці теперішньої Северинівки ріс дубовий ліс. У 1802 р. тодішній власник володіння Северин Орловський збудував тут свою резиденцію. Власне, село й отримало назву від його імені.

Окрасою місцевості є Северинівська лікарня відновного лікування, яка займає комплекс старовинних приміщень колишньої графської садиби, збудованої в класичному стилі з елементами бароко.

Сьогодні Северинівка — одне з найкращих сіл району. Є газ, є водогін, школа, кафе, магазини, чудовий парк.

Спочатку йду відвідати Палацо-парковий ансамбль садиби Орловських — памятку культурної спадщини Вінницької області. У 1784 р. Межирівський ключ купив Анджей Орловський. Його син, Северин Орловський, отримавши ці землі у спадок, зніс два села (Молохів і Войтівці) і заклав на їх місці село Северинівка, назване на його честь. Садиба заснована у першій половині ХІХ ст. Северином Орловським. У 1802-1804 рр. побудовано палац і створено парк у ландшафтному стилі.

Під час революційних подій 1917 року садиба значно постраждала, була пограбована. Проте більша частина цінних колекцій була вивезена власниками до Вінниці і Києва, звід­ки під час походу Юзефа Пілсудського 1920 року вони були забрані до Варшави. У радянські часи тут були школа та лікувальний корпус кістково-туберку­льозного санаторію, який знаходиться тут і до цього часу.

Звісно тут живуть постійні мешканці  ось така смішна собачка, для якої у мене знайшовся собачий корм, що я брала на всяк випадок для пригощання в дорозі 

І такі два котики  щоправда один кам"яний, а інший живий

Тепер щоб поставити чергову печатку йду в будинок культури. Навколо БК мене вразила яскраво викладена плиточка і дві, вже можна сказати, старовинні скульптури механізатора і доярки .

Всередині мене теж чекало приємне видовище: невеличкий музей побуту, цікава мапа територіальної громади, герб Северинівки. Все таке жваве, цікаве. 

Тут я зарядилась позитивом і пішла далі в село Чернятин.

Йдучи в Чернятин дорогою паралельно з річкою поринула в свої думки і краєм вуха чую надокучливий звук, трохи забутий за ці спокійні три дні – шахед… летить низенько по руслу річки. Як раз закінчилось так зване перемир’я і почалась атака на центр і захід України   

Дякувати Богу дощ не йде, але я йду то стежками, то травою, щоб не набратись глини на ноги. 

Вуличками Северинівки зустрічаю вказівники, яскраві будиночки і котиків

Сьогодні я маю вирішити чи закінчую я Шлях в Барі, і це буде перший офіційний відрізок шляху на якому видають Сертифікат, чи все ж таки йду далі? Ще вдома я боялась, що фізично не зможу пройти весь Шлях одразу і думала можливо розділити його на два рази. Але далі скільки всього цікавого, чого варте село Зіньків і Маліївці, а костел в Підлісному Мукарові!! Та і м’язи вже майже подолали кріпатуру, а рюкзак вже став як єдине ціле зі мною  А ця свобода польоту дорогами України – це щось неймовірне . І я точно впевнена, що якщо не піду далі, вже в потязі додому я буду 100% жалкувати, що не пішла далі. Так зі своїми думками я дійшла до палацу в Чернятині.

Це була лише половина сьогоднішнього дня, а вже скільки всього цікавого побачено. Отже далі чекає огляд палацу і кінцева точка сьогоднішнього дня - місто Бар.