Найбільша біда України

Кожен подумає про своє. Так воно і є. Чужа вавка не болить. Війна, корупція, економічна криза, і ще багато чого. Але, що є головною причиною кризи, корупції та в підсумку і війни? Цій причині не один десяток років. Цю причину часто згадують. Часом роблять вигляд, що борються, але борються з наслідками, а не з причиною. Можна знімати з вогню голими руками гарячу каструлю і довго лікувати опіки, а можна знімати в рукавицях. Різниця суттєва. А ми опечемось, не встигло зажить, і знову печемось - бо не розумієм.

         І так про все по порядку. Україні пророкували велике,безхмарне майбутнє. У нас усе було. Ми, як тоді казали, допомагали всьому Союзу, і не тільки. І разом з тим пам’ятаєте: талони, відрізні купони. Чому так - усе було, але по талонах і купонах? Бо, вивозили все за межі держави в напрямках усіх сторін світу.

         Нам говорять, що в нас величезні можливості, бо дешева робоча сила і дешеві ресурси. Брешуть – дурять. Знайдіть в світі державу з дешевою робочою силою і ресурсами, яка була б багата. Багаті держави саме ті, в яких ресурси і робоча сила дорогі. Виходить треба піднімать заробітню плату і ціну на ресурси. Так ціни ніби й ростуть, а толку мало. Бо не ті ціни ростуть, і не для тих.

         Продав європейський фермер корову -  вторгував 2 000 євро і приїхав до нас в гості. За ці гроші в нас можна і погостювати. Погуляв у нас місяць і приїхав додому.Продав наш селянин корову вторгував 15 тис. грн.. і поїхав в Європу, перекочував кілька днів в готелі і по грошах, і по корові. Щоб мати ті самі можливості наш селянин має працювати в 4 рази більше. Європеєць працює 8 годин, то нам треба працювати 32 години на добу, а в добі 24 години. Що заплутав? Зараз розпутаю.

         Ще в дев’яності стало зрозуміло, що ціни в нас нижці ніж у сусідніх державах, тому від нас усе і вивозили.  Бо там подорожче можна продать. Тому й купони, тому й талони. Вирішили піднять ціни. Зробили найбільшу в світі інфляцію. І все без толку. Бо не для тих ціни піднімали. Раз у нас ціни нижчі ніж у інших державах, то ціни потрібно було піднять для інших держав, а не для своїх громадян. Це все робиться зміною курсу гривні до іноземних грошей. На прикладі з українською та європейською коровою бачимо, що курс гривні занижений в 4 рази, тобто євро мало б зараз коштувати близько 7 гривень. Розумію, що нарвуся на критику. Мовляв низькі внутрішні ціни сприяють експорту. Це правда. Та за кордоном посередник на цьому заробляє відсотки, а на прикладі з коровою бачимо, що у нас різниця досягає кількох сотень відсотків. Тобто там основний дохід отримує виробник. А у нас посередник. У нас рай для спекулянтів а за кордоном рай для виробників. Тому, у них є багато своєї продукції, а у нас не має. Бо у наших виробників не має грошей ні на розвиток виробництва,а ні на достойну зарплату. Гроші у посередників. Що ж вони з ними роблять. Дають хабарі. Хто коли, хто що небуть перепродував знає, що це не тільки купи і продай це ще й дай. На митниці дай, поліції дай, податківцям дай і т.д. І давали, і дають. Бо є з чого поділиться. Ось вам і корупція. Подейкують на одній лише митниці мільярдів на п’ядесят. А за кордоном не дають, бо не має грошей на хабар -  ці гроші йдуть виробнику. А, можливо, хтось накопичивши грошей вкладе їх у виробництво, посадить сад і через кілька років отримає результат. А не простіше купить бензопил, дать хабаря і продать ліс-кругляк. Простіше. В Польщі він втричі дорожчий - на хабаря вистачить. А яке до нас везуть з-за кордону м’ясо. Два євро за кіло, а хороше там буде всі 20 євро. І наші сільгоспвиробники щоб конкурувати з цим вирощеним на гормонах та антибіотиках м’ясом, змушені застосовувати їхні «прогресивні» технології, бо в нас ціну до 20 євро не піднімеш. Зміним обмінний курс, буде можливість встановлювать різні ціни на різної якості продукцію, піде на спад корупція, з’являться гроші у людей, вони стимулюватимуть виробництво, українці замість працювати на інші держави працюватимуть на себе. Не зміним - усе й надалі буде погіршуватися. Промисловість вже угробили на черзі земля. Бо, як так торгувать, то не буде чим здачі давать. Міняєм 1кг їхнього м’яса на гормонах на 3-4 свого натурального. Абсурд, але ми це робим.

         МВФ нам рекомендує – боротися з корупцією і продавати землю. А мало б радить зробить курс нашої гривні нормальним, і корупція почне зникать сама собою, почнуть реально зростать зарплати, і не треба продавать землю. Лише деякі наші економісти тихенько говорять, що наші гроші самі недооцінені гроші в світі.  А потрібно кричать - через те, що у нас самі дешеві гроші в світі, у нас процвітає корупція, контрабанда, високі ціни й низькі зарплати. Люди ненавидять свою державу і горнуться до чужих.

І так як це все зробить. Перше, що необхідно це покращить обороноздатність держави. Справа в тому, що наші сусіди довгий час нас об’їдали,  і підуть на все щоб їх не відірвали від корита. Тому безпека перш за все.

         Слідуючим кроком має бути політичне рішення - зміни в законодавстві. Поставить завдання перед урядом та Національним банком. Встановить паритетний курс гривні до інших світових грошей (валют),щоб одинакові товари могли міняться приблизно 1до 1.

А далі власне технічне вирішення цього питання. По - перше маємо встановити  експортно імпортний баланс. А враховуючи, що ми набралися боргів,як собака блох, то ми маємо мати не просто баланс,а позитивне експортно - імпортне сальдо на суму необхідну для обслуговування боргу і приведення гривні до паритету. Для цього є два шляхи: збільшення експорту, та зниження імпорту. Знижувать імпорт можна ввізним митом, квотами, я більш схильний до мита хоча квоти та інші методи не виключаю, як додаткові. Був би результат. Є товари, критичного імпорту: нафта, деякі ліки товари для війська і т.д. З них додатково стягувать мито не потрібно, а є товари без яких жити можна: дорогий автомобіль, яхта. Ось на них бажано і зекономить валюту. Піднімемо гривню і обмеження на ці товари поступово будуть зніматися. Ціни на критичний імпорт залишаться старі частково подорожчають імпортні товари широкого вжитку: оселедці і т.д. І сильно яхти ,краби, соболя… Це ціна яку потрібно заплатить, але це тимчасово. І воно себе окупить.

         Як ви думаєте, а для чого мита і квоти , і яка між ними різниця. Перше, що спадає на думку це те, що мито інструмент щоб забрать гроші. Що ж  від цього ніхто не відмовиться. Але це ще й регулятор ціни та кількості товару, що переміщується через кордон. Чим мито більше тим менше везуть через кордон і тим той товар дорожчий. Це економічне регулювання. А квоти це адміністративне (силове) регулювання. Як правило воно застосовується коли потрібно встановить крайню межу поставок товарів. Частково квоти можуть замінить мита. Для прикладу Євросоюз. Але тут є свої, як переваги так і недоліки. А хто ж ті квоти встановлюватиме та контролюватиме. Як на мене корупція значно вища при одних квотах ніж при миті та квотах однозначно.

         Припустимо, кілограм імпортного продукту, наприклад: бананів коштує 1 долар або 30 грн. Якщо ми зміцнимо гривню наприклад в три рази, то кілограм бананів коштуватиме 10 грн. Завдання мита  додати ще 20 грн. і встановить ту ж ціну що й була плюс витрата на обслуговування зовнішнього боргу, тобто ще гривень зо три. Бо від зміни обмінного курсу, автоматично доларів в нас не побільшає, тому ціни у гривнях мають залишатися в тих межах, що й були.  Виникає питання, а для чого ж тоді змінюють обмінний курс? В першу чергу для виробників експорту. Коли посередники купували тут 4 корови за 2000 євро, то собі за тяжку роботу брали 6000 євро, а після зміни курсу ситуація зміниться на протилежну.

         Звісно можливе певне зменшення обсягів експорту, але це не страшно, бо якщо я продавав 4 корови і заробляв 2000 євро, то якщо у мене куплять лише одну за новим курсом то я все одно вторгую 2000 євро та ще й 3 корови в мене залишиться. Відповідно у виробників з’являться гроші і на розвиток виробництва і на достойні зарплати.

         Не завадить на початковий період ввести обмеження на вивіз валюти котрий повинен дорівнювати ввозу. В принципі система працюватиме і без цих обмежень, але з ними спокійніше, війна все таки. На довго їх вводить не слід. Якби у нас були достатні золотовалютні запаси, то зі змінною обмінного курсу проблем не було б . Але маємо те що маємо. Подейкують, що навіть ті запаси, що є принаймі частково, Національний банк передав комусь за кордон. Тобто, запасів у нас не багато. А скільки власне потрібно для зміни курсу? Чим більше буде різниця між початковим та кінцевим обмінним курсом тим більший має бути золотовалютний запас. Тобто, наприклад при курсі 10грн за долар при 300 млд. гривень готівки достатньо 30 млд. доларів запасу для подолання будь якої «кризи». При курсі 20 достатньо 15 млд. доларів , при курсі 25 – 12 млд. Зараз маємо 18 млд. доларів. Могли б мати курс близько 17 грн. за долар. Чому не роблять. Бо не хочуть і не можуть. За найближчий рік доведеться віддать 10 млд. за борги, залишиться 8.  У нас уже були такі запаси в 2014-2015рр. тоді долар скочив до 40. Цього разу чекає те саме, як не гірше, якщо не вжити заходів. При чому цього разу він там і залишиться бо за ці роки додатково надрукували гривні не забезпеченої власними товарами

         По перше мають бути згорнуті та закінчені всі операції Національного банку по кредитах рефінансування.

 По друге потрібно перейти на збір податків, з мита з тих хто отримує дохід в твердій валюті напряму в цій валюті.

По третє потрібно встановить відрахування в іноземній валюті з бюджету для поповнення золотовалютного запасу. Для цієї операції в Національного банку мають бути долари не куплені за гривні,  тобто це або позичка або прямі податки в доларах з експортерів. Позички у нас, як правило цільові і під таку ціль навряд чи хто позичить. Сильна Україна їм не потрібна. То ще й віддавати прийдеться.

По четверте потрібно заборонити друкувати гривню, під купівлю твердої валюти до встановлення паритетного курсу.

А далі маючи золотовалютний запас викупить гривню і власне встановити необхідний курс обміну грошей. Продаж валюти за новою ціною розпочати не з міжбанківської валютної біржі, а  державою безпосередньо народу, а тоді задовольнивши основний попит тих, кому вона власне потрібна,  можна продавать і на біржі. При такому порядку дій менше буде спекуляцій.

Ви можете наїстися сотнею гривень? А сотнею доларів? Я, наприклад, не можу. А от, коли куплю за ці гроші якусь їжу, то запросто. Гроші це товар. І вимірювать їх вартість потрібно – товаром.

Наприклад, а це близько до реальності, зарплата у Росії вдвічі вища ніж в нас, та й ціни вдвічі вищі. Тобто, отримавши, наприклад сто доларів, наш працівник зможе практично накупить стільки само, що й їхній за 200. На столі однаково.  В чому ж різниця? Ви знаєте українців, що їдуть на заробітки в Росію. Можливо ви не тільки знаєте,  а й самі їздите, бо тут ви отримуєте 100, а там 200. А ви знаєте багатьох з Росії, які отримуючи там 200 їхали б сюди зароблять 100. Не поїдуть. А в Польщу чи Прибалтику поїдуть, бо там зароблять більше. Поляки поїдуть в Німечину, а німці в Норвегію. Ще раз повторюю, по товарам це практично однаковий заробіток, але ми працюєм на Росію, Польщу і так далі. А хто працює на нас? Зробим так, щоб 100 українських доларів дорівнювали 200 російських і ніхто туди не поїде.

За що майдан стояв? Щоб українець вільним став, а не батрачив на заході і сході і ці знання мають стать в нагоді. Це шлях до нової мети. І дай нам Боже ним іти.       

Микола Федорась

с. Кустин

Мені так багато людей говорило, що районів не буде, і так переконливо, що я вже й сам почав в це вірить. Тому вирішив перевірить. Брешуть. Райони будуть. Навіть там де буде створено одну громаду на район. І районні ради будуть, там де буде одна громада на район. Про це написано, і в законі  « Про добровільне об’єднання громад» і в законі «Про місцеве самоврядування» і безперечно в Конституції.  Не вірите – відкрийте ст.. 133 чи ст.118 чи ст..140 Конституції.

Та мене хвилює не це, а бізнес – проект кредиторів України. Вони позичили нам гроші – ми їх освоїли, а вони хочуть їх назад. Ну сказано ж: освоїли. Де ж узять, щоб віддать? Немає. Починають нам рекомендувать: « Проведіть рефорти, зменшіть витрати з бюджету, а те, що в результаті реформ зекономиться і віддасте. Звісно людям розкажете, що все зекономлене залишиться їм».

Ось нам і розказують байки, а ми вірим. Прийняли закон «Про добровільне об’єднання громад» в якому назва не відповідає змісту. Раніше, коли не було цього спеціального закону було все просто – хочуть громади об’єднаться проводять референдум. Хочуть роз’єднаться так само. А зараз усе робиться сесіями сільських рад – хоча Конституція вимагає щоб це було добровільне об’єднання жителів. Тобто цих жителів потрібно спитать їхньої доброї волі, а це референдум однозначно. Чи може депутати сільради уже й одружувати будуть не питаючи згоди? А чи можна зараз вийти з об’єднаної громади? А не можна. Ніяк. Немає такого закону. Об’єднались і все. І навіки разом.  Це, що кріпацтво повертається?

Кажуть що бюджет об’єднаної громади буде втричі більший ніж окремо. Забувають додать, що на громаду «повісять» школи , лікарні, садочки і.т.д. – і цей більший бюджет туди й піде щей мало буде. Тому будуть оптимізувати – закривать школи, лікарні і.т.д.

Чи може бути добро від такого об’єднання? Хіба, якщо оберете святого голову і святих депутатів. В іншому випадку корупція зросте, бо контролювать раду в об’єднаній громаді простим жителям буде м’яко кажучи важкувато. Як і в будь якому бізнес проекті спочатку вкладаються гроші. Ось вони зараз і вкладають. Реклама хороша – та товар не вартий і гроша. Тож, люди, не ведіться на цю авантюру – щоб потім не плакать здуру. 

с. Кустин

Микола Федорась

Звернення до депутатів Кустинської сільської ради

Куди веде нас голова? Мене на цю статтю надихнуло одкровення нашого сусіда Заборовського сільського голови на телеканалі Ритм.  Він розповідав про об’єднання громад Кустинської, Заборовської та Олександрійської. Як з’ясувалось голови вже між собою все вирішили, нас не питаючи. Ні брешу. В Кустині дану тему піднімали, і люди висловились проти об’єднання. І тим не менше наш Кустинський голова продовжує «каламутити воду».

 Нагадаю, що тієї зими Кустин був в епіцентрі уваги через скандал навколо озерця, яке голова вирішив був продать, теж нікого не питаючи, порушивши при цьому не лише мораль, але й закон, який говорить, що земельні питання вирішуються виключно депутатами на сесіях, а не головою. Тоді люди на зборах висловились проти, сесія сільради підтримала рішення зборів. Щоправда, без голови, який через якусь мабуть поважну причину не зміг прийти на сесію. Рішення зборів та сесії були направлені в районну раду та обладміністрацію. Так ось райрада, яка мала провести оцінювання, дослухалась до нашого рішення. А обласна державна адміністрація більше поважає сільського голову, і свого рішення про продаж озерця не скасувала. Тобто вони чекають на слушний час коло можна буде все таки продать.

Враховуючи це, та інші виклики ініціативною групою В Кустині, Решуцьку та Сергіївці було проведено збір підписів (було зібрано більше половини підписів виборців) про утворення територіальної громади села Кустин, Сергіївка, Решуцьк. Були проведені установчі збори в вересні минулого року, на які сільського голову було письмово запрошено. Не прийшов. Були проведені ще одні збори на які знову запросили голову. Знову не прийшов. Рішенням цих зборів було проголошено про утворення територіальної громади села Кустин, Сергіївка, Решуцьк. Про що офіційно повідомлено у Кустинську сільську раду, район , область, Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, адміністрацію президента. Було розроблено та затверджено статут громади. Голова  комітету представників Мельничук В. повіз статут на реєстрацію в район.  Там йому, поганявши по кабінетам, відмовили у прийнятті  документів до розгляду. Тоді він їх відправив по пошті. Прислали назад. І лише коли ми приїхала гуртом та з відеокамерою в район, нарешті прийняли статут до розгляду. Та відповідь не була позитивною. Напевно доведеться звертатись до суду. А це займе багато часу. Тому я звертаюсь до депутатів Кустинської сільської ради. Виконайте вимоги закону, врахуйте у своїх рішеннях – рішення зборів про утворення територіальної громади. Та затвердьте її статут. Його примірник є у сільраді та на сторінці територіальної громади. Це зекономить час, та дасть змогу територіальній громаді розвиватись, а не деградувати, як зараз. Це дасть змогу отримати контроль над землею громади та отримувати додаткові податкові надходження, зберегти школу і т.д.

Тепер про так звану децентралізацію. Чому так звану. Бо насправді це централізація. Бо якщо були три центри: у Кустині, Заборолі, Олександрії, то має бути один. Причому, висловився Заровський голова у Олександрії, бо там лікарня та інша інфраструктура.

Я думаю з ним погодяться всі ті чиновники яких тягають правоохоронні органи. Лягти в лікарню набагато зручніше ніж сидіти. Об’єднання може бути як то кажуть по любові або по розрахунку. Ані в законі про об’єднання, а не будь де, ні про любов чи хоча б братерство не йдеться. Жаль, звісно. Все по розрахунку. Що ж давайте порахуєм.

Державний бюджет України близько 43 млд. доларів був у 2013 році. Зараз близько 27 млд. доларів. Крім того, що менший дохід ще й зросли витрати на армію і т.д.

Кажуть, що зекономимо коли об’єднаємося. Це можливо в разі  якщо буде одна громада на район. Та я проти цього. І ось чому. На жаль ми не святі.

Багато чого пороздавали в Кустині. Думаю в Олександрії не менше. Так ось чи захищатимуть олександрійці та заборовці інтереси Кустина, Сергіївки, Решуцька коли і своїх далеко не завжди захищають. Повернімося до прикладу озерця на Оболоні. Збори тоді змогли надавить на депутатів і ми отримали результат -  одноголосно. А що  було б коли така ситуація склалася б у об’єднаній громаді, хто слухав би кількох депутатів від наших сіл. Та ніхто. То для чого це об’єднання? Натовпом легше керувать, і в мутній воді легше рибку ловить. Хто не хоче годувать свою владу буде годувать чужу. Причому витрати ще й зростуть. Ми це бачимо на прикладі чиновників які по встановлювали собі зарплати, дехто в сотні тисяч гривень. Крім того якщо були негаразди в селі можна було звернутися в район,область. В об’єднаній громаді потрібно їхати зразу у Київ. Поїдете?

Наш сільський голова залякував депутатів щоб не голосували за територіальну громаду  - мовляв це сепаратисти (навіть клеїв по селі плакати з телефоном СБУ). Сам також ще торік звертався в СБУ з цього приводу. Я думаю за багато місяців після цього звернення, в умовах війни, якби було за що, то вже всіх посадили б. Та ми  - територіальна громада (жителі сіл Кустин, Решуцьк, Сергіївка) працюєм на підставці нині діючої Конституції.

То куди веде нас голова? Я думаю туди куди  й наша вища влада. То вела об’єднуватися на схід, тепер щодня мусим від них відстрілюватися, мало їм своєї землі. А це веде об’єднуватися  на захід. Цим теж землі ринок подавай, ліс кругляк, щоб українець був голяк. Так і голова, якщо не можна продать озерце з сільради, бо тут люди згуртувались в громаду, то чому не «продать» усю сільраду.  Пробачаюсь, «об’єднать», так воно зараз називається. 

Шановні депутати, допоможіть нашому голові служить жителям наших сіл, а не вищій владі. Влада для нього тут ми. Повірте йому не легко бо вас депутатів він бачить раз  в три місяці, а начальство його турбує щодня. Ось для цього й потрібна наша громада, щоб турбували голову ми, щоб чиновники служили нам, а не ми їм. Тому, дослухайтесь до своїх виборців та  визнайте рішення зборів про створення  громади та затвердьте її статут.

  Микола Федорась

с. Кустин

Багато роботи перед святами. Часом і поїсти немає коли. А в свята. Відпочив. Наївся. Богу помолився. Тай думаю доки час є напишу, як мені на Україні жить погано. Ні, не написав бо ситий. Не вірю голодному. Самому собі не вірю. Чого Бога гнівить. Подякувать за те, що є. Богу – боже, а державі – податки.

І чому ми з сусідом податки не платимо? Заскородив мені сусід города. Заплатив я йому 100 гривень. Того ж дня допоміг я сусіду в одній справі. І віддав він мені мої гроші назад. Цікаво, а скільки ми з сусідом повинні заплатить податку за день, за тиждень, місяць – 15 відсоткового. За день по 15 гривень, тобто разом 30, за тиждень  по 90 гривень - разом 180, за місяць по 360 гривень – разом 720 гривень. Воно й не багато. Але не платим. І не заплатим, бо гривень у нас на двох тільки 100. Та купюра закінчиться в перший же тиждень. Винні ми державі, ой як винні. І борг з кожним днем все росте. Аж страшно.

Напрошується висновок. Для того щоб я заплатив державі податок грошима – держава повинна спочатку мені ті гроші дать. Бо гроші держава друкує. Бо якщо друкувати самому, то доведеться довго доводить, що це виключно для сплати податків, щоб наповнився бюджет.  І не доведеш. 

І ще один висновок.  Держава хоче податки грошима. Їй не треба ні сала, ні м’яса, а ні літака чи ракети. Їй потрібні гроші. Звісно вона потім купить за гроші, і сало, і літак та іншу продукцію. Це ніби зручніше. Але… Що занадто, то не здорово. Не добре коли податки беруться виключно продукцією. Бо якоїсь продукції для державних потреб може буть, або забагато або замало. Може не влаштовувать якість. Коротше, потрібно проводить обмін (торгівлю) одного товару на інший. А це і додаткові витрати, і крадіжки , і корупція. Та не добре й тоді коли податки беруться повністю грошима. Крадіжки і корупція так само присутні. Та я хочу звернуть увагу зараз не на них, а на мотивацію до праці. Щоб сплатить податки потрібно заробить гроші, і державі байдуже де ти їх візьмеш. Будеш щось виробляти чи спекулювать. Тому повністю грошова податкова система дає мотивацію до торгівлі, спекуляцій різних (там грошей більше), але не дає мотивації до виробництва чи надання послуг. Повністю товарна податкова система діє навпаки. Як на мене, то потрібно шукати золоту середину. Бо хоч торгівля це добре для економіки, але щоб щось продать його потрібно спочатку зробить. Повторююсь – зробить. Бо зараз часто-густо діє принцип, як в тому мультику, щоб щось продать треба щось купить, а в нас грошей немає. І не буде, доки не буде виробництва. Тому держава повинна мотивувать виробництво, в тому числі,і податковою системою. Де це можливо і необхідно. Як на мене більше вкрадуть там де вкрадуть спочатку трохи грошей, а потім ще крастимуть якісь товари куплені за гроші, що не вкрали. А менше крастимуть там де грошей в цій схемі не буде. Звісно, широко такий вид оподаткування примінить важко, але сенс в ньому є. Тим більш, що він і приміняється на практиці, як правило в надзвичайний чи військовий час.

То скільки ж ми маємо податків платить? А скільки треба? Розглянем крайні випадки. А якщо ми не платитимемо податків взагалі. Всі чиновники працюватимуть на громадських засадах у вільний від роботи час. А армію годуватимуть і озброюватимуть волонтери. Замість міліції – поліція, народні дружини. Пенсій ніяких – молоді доглядатимуть за свій кошт старих. Все, як колись в первісно-общинному племінному ладі. Я не вважаю, що той лад такий вже й поганий. Але.. Рабовласницькі держави рабів саме з таких первісно-общинних і брали. Держава – це насильство. Корінь же слова держать. Питання в тому куди ту силу приміняти – проти своїх ближніх чи для їх, навіть царство ж боже силою береться.

А якщо віддать всі гроші державі? От спитать би в теперішніх урядовців. А якби вони ними розпорядилися б? Чи настала б благодать? І для кого вона б настала?

Були і є дві протилежні думки – збільшить податки, і зменшить. Я не згоден з обома. Пропоную збільшити і зменшити одночасно. Ото буде класно. Я не жартую. Щоб пояснить потрібно зрозуміть, що дає для розвитку економіки людина бідна і багата? Дає гроші. Але… Багата дає грошей багато, а бідна мало. Виходячи з цього наші урядовці обкладають бідних податками, щоб давали економіці більше. А це вже і жарт і  правда, сумна.

         А тепер серйозно, чим відрізняється структура витрат багатого і бідного? Що бідний, що багатий хочуть їсти, жити в тепленькому, сухенькому спати. Тут їх можна прирівняти по суті витрат, а далі? А далі в бідного гроші закінчились, він хотів-би ще б молока, м*яса, чи якусь техніку купити, але бажання обмежуються можливостями. Тому попит у нас такий який є. Попит це не бажання, попит – це бажання підтверджене можливостями. А багатий тим часом, купивши теж саме що й бідний, продовжую купувати й далі. Мені не шкода і не завидно, є попит росте і пропозиція. Це все було-б добре, але…

Чому ж тоді у нас виробництво по багатьом напрямам знизилося? Все просто, припустимо має багатий дохід  в 10 чи більше раз вищий ніж бідний, чи буде він в 10 разів більше їсти? Ні не буде. Раз з’їсть, може два, більше їсти не схоче та й не зможе. І то ще добре, як їстиме та питиме вітчизняну продукцію. А може імпортну – імпортну ікру, вина і т.д.. Чи їздитиме на вітчизняному автомобілі, якщо є можливість купити кращий імпортний. Напевно купить кращий. Взагалі, а для чого ж він ті гроші заробляв? Щоб витрачати на те що він хоче, і це нормально, це є нормальне бажання будь-якої людини, але через це багаті в Україні своїми витратами дуже мало стимулюють розвиток вітчизняної економіки. А як же в багатій Європі? В них багато своєї якісної продукції, і багатий купуватиме імпортне швидше заради екзотики. Так як і в Україні він їсти десять разів підряд не буде. Тобто додаткові гроші в цю галузь економіки не вкладе. Багаті люди і в Україні і в світі сприяють своїм багатством розвитку тих секторів економіки, що задовольняють їхній попит – дороге авто,  шуби, коштовності, вілли і т.д..

Чому ж тоді у розвинутих країнах ті сектори економіки продукцією яких користуються бідніші, розвинуті краще, як у нас? А чому Жерар де Пардьє став громадянином Російської Федерації? Щоб не сплачувати величезний податок з доходу. В Російській Федерації він менший у декілька раз. Ось це і є причина кращого розвитку економіки цих країн. Точніше половина причини. Інша половина криється вже у видатках з бюджету. Податок має бути прогресивний. До нього має додатися ще додаткове мито на імпорт товарів без яких так би мовить «жити можна» в таких обсягах щоб встановився експортно-імпортний баланс.

І так, ми отримали додатковий дохід в бюджет. Як ним розпорядитися? Це складне питання. Справа в тому що економіка була налаштована на те, що б ці гроші мали бути витрачені багатіями на їхні потреби, ( ікру, осетрину, шикарну машину і т.д.) а додаткового сала чи м’яса на ринку не має, бо на нього не було попиту. Звісно ринок відреагує однозначно – підвищенням цін, а не підвищенням виробництва. Тому порядок дій має бути слідуючий. Спочатку даються з цих грошей дотації на виробництво, а коли з’являються додаткові товари – частина грошей іде на підвищення зарплат, пенсій. Наприклад, маєш корову – отримай мішок селітри. Маєш дві – отримай два. В результаті буде додаткове сіно, а отже молоко. А за продане молоко отримай ще дотації 5 гривень за літру. Незалежно від того чи ти великий фермер чи ти простий селянин. Частину дотацій продукцією, частину – грошима. Чому так? Бо якщо давати повністю грошима є великий ризик що вони будуть потрачені не на те, що планувалося. Але не давать грошей зовсім теж неправильно. Оскільки не буде стимулу продавать.

І ось коли з’являється додаткова продукція можна підвищувать зарплати. Для початку я це робив би зниженням податків, оскільки це найпростіший спосіб. Можна звісно зібрать податки у бюджет а потім їх вертать назад, але це додаткова робота. Та й часом з бюджету гроші зникають.

Федорась Микола

с.Кустин   

Розмова, мова, змова.

Та лиш кілька букв, і інше значення у слова. Натрапив в інтернеті на суперечку про питання не просте, хоч на перший погляд і пусте. Як правильно молиться: нехай святиться чи хай святиться? Кожен молиться, як вміє. Бог всяку мову зрозуміє. Але суперечка є. Тож як правильно хай чи нехай? Прихильники «нехай» стверджують, що  це слово і звучить краще ніж хай та й вживалося ще  в часи літописні. І «хай», як скорочену форму  «нехай» також не заперечують. А ось прихильники «хай» - вживання «нехай» в тому ж розумінні що й «хай» заперечують. І пояснюють це просто і логічно: частка не є заперечу вальною в українській мові, та й в споріднених. Я прихильник логічного пояснення. Але я вважаю, що значення цих слів одинакове, а різниця полягає в тому, що «нехай», так би мовити, має підсилене значення «хай».

            По перше, розмова про те, що «хай» та «нехай» пішли від «хаяти» є помилковою. Навпаки це слово утворилося з «хай» і «ати». Його значення є близьким до навчати, можливо в грубій формі з докором:

-          Ах ти такий не сякий, що ж ти робиш треба ж так і так.

Тому за «нехаяти» (занедбати) має протилежне значення. Крім того, не можна виключати впливу турецької мови на становлення слова «хаяти». Де подібне за звучанням слово є, і хоч має досить широке тлумачення (хаяти – життєво насушний), і це могло дати вплив на вживання цього слова в нашій мові. Так що з  «хай» і «ати» утворилося «хайати», а не навпаки.

            Коли в нашій церкві хористи співають «не, хай святиться ім’я твоє» - співають саме так як я написав з наголосом на не і роздільно з хай. Чому ж не не заперечує «хай». Все просто замінимо не на ні на нє – е (розмовне). Ні, хай святиться… чи нє – е хай святиться… Тобто, не тут дійсно передає заперечення, але заперечує не «нехай» а все що перешкоджає «хай». Ні (нє –е), зробимо так, як я сказав – говоримо ми коли настоюємо на своєму попри всі заперечення. Це й пояснює чому в народі не бачать різниці між «хай» і «нехай». Нам, носіям мови, ці пояснення можливо й непотрібні. А ось коли іноземець вивчає українську – спробуй йому поясни, без мого тлумачення, чому не є а заперечення немає.

             З «хай» утворилося охайно, неохайно. Тут через частку не ці два слова протилежні. А ось охайно складається з двох слів. Слова о. Це вигук, який як правило звеличує чи виражає емоції і є таке слово хайно. Наприклад:

-          «Хайно я виросту я тобі покажу».

В даному випадку воно виражає майбутнє з яким з’язано покращення становища того хто це говорить.

-          «Ось хайно скажу татові, то пожалієш».

Також виражає майбутнє, але не таке вже далеке. Варто сказати татові і кривдникові буде погано. Виходячи з цього хайно означає краще майбутнє а в парі з о охайно – означає краще майбуття що ніби настало. Тому, в широкому розумінні, той хто живе, працює охайно той живе для майбутнього і працює на майбутнє, а хто живе, працює неохайно – то й живе сьогоднішнім днем, а можливо  повертається й  в минуле.

То ж логіки в нашій мові більше ніж ми собі уявляємо. Зараз, багато звертають уваги на логістику, як на те, що може примножити прибутки.  Але, не забуваймо, логос – це слово. А спочатку було слово. Це основа.

Федорась Микола

с. Кустин

Літній час не для нас

Хто на сесії не ходить, іспитів не складає, а «стипендію» має?

Ще не вгадали. Дам підказку. В кого робочий день 6 годин, а робочий тиждень 4 дні? Це ж наші обранці. Депутати Верховної ради. Я, наприклад, не проти, я за те, щоб їм працювалось комфортно. Єдине, хотілося б якийсь результат праці тої бачить. Наприклад, таке питання,яке вони на своїй шкурі ніяк не відчувають. Ось ось і знову переходитимемо на літній час. Їм то що. Їм як дітям. Спи доки снідать не покличуть. Їм то на десяту до праці, і бачили вони виборців в інших країнах, де ті встають рано, і країни процвітають. Хай встають – їхнє право. А я не хочу. Не процвітаємо, то дайте хоч поспать. Кажуть, зранку активність організму вища, продуктивність роботи вища. А що, домашня робота, то не робота? Куди спішим, працювати на когось?

         Припустим, працюю я на когось 8 годин з 8-ї до 16-ї. Перевели годинник виходить з 7 до 15-ї год. Все одно 8 годин. Ні не все одно. Працює принцип – давай спочатку зробимо моє, а потім кожен буде робить своє. Ясно, що відпрацювавши день, будучи втомленим, ти не зможеш багато зробить свого. Коротше, хтось начальник, а хтось ні. До речі, начальник він чи вона на роботі, а вдома часто-густо чоловік чи жінка із звичайними домашніми обов’язками. Тому, буває , що він чи вона старається «втікти» чим раніше на роботу – туди де він чи вона начальник. Тож переведення часу з цих причин вигідно начальству.

         Пишуть, що люди зазвичай прокидаються до світанку, а лягають спать після заходу сонця, і якщо ввести літній час то буде економія на освітленні. Таке пояснення мене не задовольняє. Кому яке діло чи прокидаюсь я до світанку чи гуляю до ранку.  Нехай прокинулась сім’я на світанку. Потрібно їсти приготувать, свиням дать, самому поснідать і т.д. І ось переводять годинник на годину вперед, щоб встигнуть все це зробить потрібно встать вже не на світанку, а за годину до сходу сонця. А тоді ще темно. Потрібно світить. Де ж та економія? Не повірите вона є. Але вона не де, а для кого. За  ту енергію що витрачаєм вдома платимо ми, а не роботодавці. Роботодавці економлять гроші – наші гроші.

         Про самопочуття під час переводу годинників кожен може сказать з власного досвіду. Те що після переводу годинників довгий час люди ходять, як приморочені, ніким не заперечується. Навпаки, підтверджується всякими болячками, підвищенням продажу ліків в аптеках і т.д.

         Особисто я для простого народу ніякого добра  в переході на літній час не бачу. Ми не власні над часом, ми не в змозі його збільшити чи зменшити. То ж давайте берегти насамперед здоров”я.  

Микола Федорась,

С.Кустин

Податки - видаТКи

  Мій дід, проробивши вік в колгоспі, «заробив» пенсію. Невелику. За моєї пам’яті 13 з копійками. А була, кажуть, ще менша. А мій батько, в тому ж колгоспі в той же час отримував зарплату в декілька раз більшу. Різниця між пенсією та зарплатою була величезна. Коли ж мій тато вийшов на пенсію, то отримував більше ніж заробляли ті, що працювали. Чи заробив мій дід таку невелику пенсію? Ні.  Чи заробив мій батько більшу пенсію? Ні. А чи можна взагалі пенсію заробить ? Я вважаю, що ні. Її можна лише заслужить. І не мені вирішувать заслужив я її чи ні. Вирішують ті, хто працює. І ділиться своїм заробітком з пенсіонерами. Хтось скаже, яка різниця: заробив чи заслужив? Мій дід робив? Робив. А що ж він заслужив – 13 карбованців. Теперішні пенсіонери працювали? Так. І що заслужили?

            Хочемо провести пенсійну реформу. Питання багатогранне. І спочатку не завадило б розібратися, що таке пенсія, і де вона береться. Розглянемо збір коштів на пенсію.

            Кажуть у нас солідарна пенсійна система. І вже давно. І вона – працювала. І пенсії були вже більш-менш. Але почала ситуація погіршуватися. Я думаю: в нас щось стало щось негаразд із солідарністю. Якось ми з батьком порахували  в нас по вулиці – скільки пенсіонерів і дітей і тих що працюють. Непрацюючих було більше, та й ще зарплати були менші за пенсії. Доки пенсіонер ділився своїми грошима зі своїми рідними було ще так-сяк. Але коли помирав… Поставало питання виживання тих хто працює. І багато хто шукав більш платну роботу, як в нас , так і за кордоном. Ніби непогано. Більші заробітки. Але, як правило ці люди переставали платить податки. А пенсії беруться з податків. Напрошуються висновки. При солідарній системі – пенсії на пряму залежать від податків. А отже і від стану економіки. Крім того, коли пенсія у когось більша ніж в тебе заробіток, зникає навіть моральна мотивація працювати. Краще на пенсію. І платять більше. І працювати не треба. Доведено практикою. Пропонують накопичувальну пенсійну систему. Має свої плюси, але за одні й ті самі гроші разом із солідарною працювати не будем. Тобто потрібні додаткові податки. Отже, в основі пенсійної реформи має лежать податкова.

Федорась Микола

с.Кустин

Далі буде….